Календар медицини містить професійні свята медиків, всесвітні дні медицини, ювілейні дати видатних медиків а також державні свята України.
Дзюрак Валерій Семенович (1939) уролог, доктор медичних наук (1988), професор (1995). Закінчив Київський медичний інститут (1969).
Від 1972 працює в Інституті урології АМНУ (Київ): від 1989 – завідувач відділу сечокам’яної хвороби з групою ниркових гіпертоній, від 2004 – завідувач однойменного відділу з групою судинної урології; від 1994 за сумісництвом – завідувач кафедри урології Національної медичної академії післядипломної освіти (Київ).
Наукові дослідження присвячені патогенезу, діагностиці та лікуванню сечокам’яної хвороби, профілактиці та метафілактиці сечокислого нефролітіазу, вис- та низхідному літолізу.
Наукові праці: “Проблемы этиопатогенеза и метафилактики уролитиаза” (1976); “Изучение состава камней в почках, мочеточниках и мочевом пузыре” (1979); “Мочекаменная болезнь: патогенез, диагностика, лечение” (1988); “Патогенез, класифікація та лікування коралоподібного нефролітіазу” (1999); “Клінічна нефрологія” (2004); “Патофізіологія цитратів та їх роль у виникненні каменів у сечових шляхах” (2006).
Ганіткевич Ярослав Володимирович (1929) лікар, доктор медичних наук (1969), професор (1972). Дійсний член НТШ (1992).
Ярослав Володимирович закінчив Львівський медичний інститут (1951), де й працював до 1956. Відтоді – в Івано-Франківському медичному інституті: від 1959 – доцент; від 1970 – у Чернівецькому університеті: професор, завідувач кафедри фізіології людини і тварин. Унаслідок конфлікту, пов’язаного з намаганням відстояти викладання українською мовою, в 1981 залишив Університет і повернувся до Львова, де працював у системі АН УРСР: ст. н. с. Львівського відділення Інституту економіки, від 1984 – Інституту геології і геохімії горючих копалин, від 1986 – пров. н. с. відділення фізико-хімії і технології горючих копалин Інституту фізичної хімії; організатор і керівник (від 1989) лабораторії жовчнокам’яної хвороби Львівського медичного університету. Засновник і 1-й голова Лікарської комісії відновленого НТШ у Львові; ініціатор видання та редактор перших томів “Лікарського збірника”.
Досліджує проблеми фізіології та патології жовчовидільної системи, фізіологічної ролі поверхнево-реактивних речовин, рекреації. Зробив вагомий внесок у висвітлення історії української медицини, зокрема опублікував матеріали про лікарів УГА, медичні організації в УНР, а також про лікарів української діаспори. Відстоює необхідність відновлення в Україні автономії університетів.
Наукові праці: “The Study of the Physiological effect of the Surface Active Substances” (1978); “Роль желчи и желчных кислот в физиологии и патологии организма” (1980); “Клеточные и молекулярные механизмы физиологического действия желчных кислот” (1984); “Исследование желчи. Биохимические и биофизические методы” (1985); “Словник русизмів у мові медиків” (1996); “Українські лікарі-вчені першої половини ХХ століття та їхні наукові школи: Біографічні нариси та бібліографія” (2002); “Історія української медицини в датах та іменах” (2004); “Історія медицини” (2004); “Чи будуть в Україні європейська автономія та самоврядування університетів?” (2005).
Новицька-Усенко Людмила Василівна (1934) вчений у галузі анестезіології та реаніматології, член-кореспондент НАМН України (1993), НАН України (1991), доктор медичних наук (1971), професор (1973), заслужений діяч науки УРСР (1984), завідувач кафедри анестезіології та інтенсивної терапії Дніпропетровської державної медичної академії (1973-2008), професор кафедри анестезіології та інтенсивної терапії Дніпропетровської державної медичної академії (з 2008).
Бетельман Абрам Ісакович (1889-1982) стоматолог, доктор медичних наук (1947), професор (1949).
Абрам Ісакович закінчив 3-й Московський медичний інститут (1936). У 1914-1932 працював лікарем-протезистом у зуболікарських амбулаторіях Тульчина та Москви, а потім у Центральному інституті травматології та ортопедії (Москва, 1932-1936); асистентом 2-ї стоматологічної кафедри Центрального інституту вдосконалення лікарів (Москва, 1936-1941); завідувачем кафедри ортопедичної стоматології Пермського стоматологічного інституту (1941-1945); доцентом кафедри ортопедичної стоматології Московського стоматологічного інституту (1945-1949); у Київському стоматологічному інституті (від 1954 – стоматологічний факультет Київського медичного інституту): завідувачем кафедри ортопедичної стоматології (1949-1969). Від 1969 – на пенсії.
Під його керівництвом на кафедрі розвивали профілактичний напрямок в ортодонтії й ортопедії. Наукові дослідження в галузі профілактики та лікування зубощелепних дефектів і деформацій, зокрема в дітей.
Наукові праці: “Зубное протезирование: Клиника и протезирование дефектов зубов и зубных рядов” (1956); “Ортодонтія і щелепно-лицьова ортопедія” (1960); “Ортопедична стоматологія” (1960); “Профилактика и раннее лечение аномалий прикуса” (1961); “Ортопедическая стоматология” (1965); “Ортопедическая стоматология детского возраста” (1972).
Абрамов Юрій Олександрович (1929) уролог, доктор медичних наук (1975). Закінчив Одеський медичний інститут (1952). У 1953-1957 служив лікарем у військово-морському флоті, 1957-1967 працював хірургом-урологом у Котовську; від 1967 – завідувач консультативної поліклініки Київського НДІ урології і нефрології АМНУ.
Наукові праці присвячені етіології, патогенезу та лікуванню нефроптозу.
Наукові праці: “О положении почек относительно позвоночника у взрослых и детей различных возрастных групп” (1970); “Статистика нефроптоза у детей” (1971); “Патологічна рухливість нирки у дітей і деякі міркування відносно її етіології та патогенезу” (1971); “Диагностика и профилактика нефроптоза у детей и подростков” (1972); “Нефроптоз” (1973).
Гвозденко Людмила Андріївна (1939-2014) гігієніст, доктор медичних наук (1988). Закінчила Київський медичний інститут (1963). Працювала лікарем. Від 1967 – в Інституті медицини праці АМНУ (Київ): від 1996 – завідувачка відділу епідеміологічних досліджень, від 2002 – завідувачка лабораторії з вивчення і нормування фізичних факторів виробничого середовища.
Досліджувала умови мікроклімату в гарячих цехах заводів, розробила підходи до нормування переривчастої дії його факторів, зокрема інфрачервоного випромінювання. Вивчала особливості дії енергії видимого й ультрафіолетового випромінювань, проблеми гігієнічного нормування енергетичного навантаження на організм під дією виробничих факторів.
Наукові праці: “Обоснование допустимых нормативов облученности инфракрасным излучением в зависимости от его спектрального состава” (1999); “Оптическое излучение как вредный фактор при сварке металлов, принципы и методы оценки, средства защиты” (2002); “Оцінка енергетичного навантаження, створюваного видимим випромінюванням природних і штучних джерел” (2003).