Календар медицини

Вдовиченко Юрій Петрович (1959) акушер-гінеколог, доктор медичних наук (1992), професор (1996). Закінчив Кримський медичний інститут (Сімферополь, 1983). Працював лікарем. У 1988-1992 – у Кримському медичному інституті; від 1992 – у Київській медичній академії післядипломної освіти: від 1993 – завідувач кафедри акушерства і гінекології та перинатології, водночас від 2003 – 1-й проректор.

Юрій Петрович є Президентом Української Асоціації перинатальної медицини, членом Європейської і Світової асоціацій акушерства і гінекології, перинатальної медицини, головний редактор науково-практичних журналів «Репродуктивне здоров’я жінки» та «Здоров’я жінки», науковий редактор Збірників наукових праць співробітників НМАПО імені П. Л. Шупика (напрямок – акушерство та гінекологія), член експертної ради ВАК з акушерства та гінекології (2006 – 2010).

Має державні нагороди: орден “За заслуги» ІІ і ІІІ ступеня”, Державну премію України в галузі науки і техніки за роботу «Допоміжні репродуктивні технології лікування безпліддя»

Вивчає питання післяродової інфекції, фетоплацентарної недостатності, екстрагенітальної патології.
Основні напрямки діяльності: прогнозування та профілактика перинатальних втрат; акушерські та перинатальні ускладнення у жінок, які народжують вперше після 30 років; профілактика акушерських та перинатальних ускладнень у жінок з метаболічним синдромом; прогнозування і профілактика гіпогалактії;перитоніт після кесаревого розтину: прогнозування, профілактика і реабілітація пацієнток; патологія репродуктивної системи у жінок з оперованою маткою; акушерські та перинатальні аспекти різних форм TORCH-інфекції; прогнозування і профілактика патології перинатального періоду у жінок з різними формами та методами лікування неплідності.

У фонді ННМБУ зберігається автореферат Вдовиченко Ю. П.:

Лечение постгеморрагической анемии и послеоперационной иммуносупрессии у больных миомой матки (1988). Р-33504

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Вдовиченко Ю. П., підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Хірургічна реабілітація жінок з пролапсом матки та стінок вагіни : метод. рек. (2006). Б-87181
2. Фармацевтична опіка при використанні засобів контрацепції: навч. посіб. (2010). Б-90063
3. Консультування з питань вагітності: навчальний посібник (2007). Б-95676
4. Актуальні питання акушерства у практиці сімейного лікаря: навчальний посібник для лікарів-інтернів і лікарів-слухачів закладів (факультетів) післядипломної освіти (2016). Б-96632
5. Століття відданості освіті, науці та медицині (2018). В-9827
6. Тиреоїдна патологія та вагітність: етіопатогенез, клініка, діагностування, лікування, реабілітація (2020). Б-99495
7. Акушерство: підручник для здобувачів другого і третього рівня вищої освіти за спеціальністю 222 Медицина, лікарів-інтернів… (2021). В-10376
8. Післяпологове та післяабортне планування сім’їнавчальний посібник для лікарів-інтернів і лікарів слухачів закладів (факультетів) післядипломної освіти та ін. (2007). Б-101450

Серебряна Софія Григорівна (1909-???) кандидат медичних наук, доцент, старший науковий співробітник, завідувачка лабораторії токсикології пестицидів і гігієни праці при їх використанні Інституту медицини праці АМН України (1951-1952).

Софія Григорівна народилася в місті Браілові Жмеринського району Вінницької області. Батько С.Г. Серебряної був службовцем на цукровому заводі, і родина жила дуже скромно. Але наполегливість дівчини, її бажання вчитися допомогли у житті: закінчення профтехшколи у 1925 році, вступ до створеного нещодавно Вінницького хіміко-фармацевтичного інституту. В дівчини з сірими очима, вдумливим поглядом було велике прагнення до знань, пізнання таємниць ліків, їх створення, дослідження. Вона разом з фармакологією оволодівала основами токсикології, адже тільки доза визначає властивості речовини і препарату, робить їх напоями безсмертя чи зброєю та вогнем.

Дослідження присвячені токсикології хлорорганічних пестицидів і гігієнічній регламентації їх використання в сільському господарстві.

У фонді ННМБУ зберігаються праці Серебряної С. Г., підготовлені одноосібно або у співавторстві:

Меры, предупреждающие загрязнение пищевых продуктов ядохимикатами (1965). Шифр зберігання: 613.2 М-529

Ліпкан Георгій Миколайович (1939) доктор медичних наук (1976), професор (1992). Закінчив Київський медичний інститут (1962). Відтоді працював у Київському НДІ фармакології та токсикології; від 1970 – у Національній медичній академії післядипломної освіти (Київ; з перервою): 1990-2007 – завідувач, від 2007 – професор кафедри клінічної лабораторної діагностики; 1978-1985 – завідувач лабораторії вивчення лікувальної дії амінокислот, 1985-1990 – заступник директора з наукової роботи Київського НДІ гематології та переливання крові.

Вивчає біологічну дію лікарських препара­тів, виготовлених з рослинної сировини.

Наукові праці: “Парентеральное питание в хирургии” (1984); “Применение пло­дово-ягодных растений в медицине” (1988; 2006); “Синдром приобретенного иммунодефицита” (1991); “Опухоли женской половой сферы: Клиническая лабораторная диагностика” (2002); “Витаминные растения в медицине” (2006); “Эфиромасличные лекар­ственные растения” (2011); “Клінічна біо­хімія” (2013).

Міляновський Олександр Йосипович (1934-1991) акушер-гінеколог, доктор медичних наук (1981), професор кафедри акушерства і гінекології № 1 (1985-1989) та завідувач кафедри онкології (1989) Київського медичного інституту.

Основний науковий напрям – діагностика та лікування передракових і ракових захворювань жіночих статевих органів.

У фонді ННМБУ зберігаються автореферати Міляновського О. Й.:

1. Некоторые элементы рационального лечения рака шейки матки (1967 рік). Шифр зберігання: 618.1 М – 609
2. Современный подход к диагностике и лечению предрака и рака матки (1981 рік). Шифр зберігання: Р -26856

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Міляновського О. Й., підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Гигиена половой жизни, беременность и противозачаточные средства: Методические рекомендации по этике интимных. (1990 рік). Шифр зберігання: А – 2989
2. Злокачественные новообразования женских половых органов. (1977 рік).Шифр зберігання: Б – 22331
3. Злокачественные новообразования яичников. (1985 рік). Шифр зберігання:Б – 51074
4. Консервативное восстановительное лечение больных после радикальной мастэктомии (1992 рік). Шифр зберігання: Б – 72237
5. Методы диагностики в онкологии: учебное пособие. (1988 рік). Шифр зберігання: Б – 61325
6. Онкология: Учебник для студентов медицинских институтов. (1989 рік). Шифр зберігання: Б – 64255
7. Применение лучей лазера, ультразвука и низких температур в гинекологии: Учебное пособие для интернов и врачей – курсантов. (1993 рік). Шифр зберігання: Б – 72558

Кавецький Ростислав Євгенович (1899-1978) патофізіолог, онколог, доктор медичних наук, професор, академік АН УРСР (1951), завідувач відділу експериментальної онкології Інституту експериментальної біології і патології  (1931-53), директор Інституту експериментальної та клінічної онкології МОЗ України (з 1960). Праці присвячені питанням онкології, проблемам реактивності організму, питанням методології та історії медицини.

Ростислав Євгенович народився в м. Самарі в сімʼї лікаря; медичну освіту здобув на медичному факультеті Самарського університету (1920-1925). З 1925 по 1929 р. навчався в аспірантурі на кафедрі патологічної фізіології (завідувач кафедри – О. О. Богомолець); працював на посадах асистента кафедри патологічної фізіології (1929-1931), завідувача кафедри Інституту експериментальної біології та патології (м. Київ, 1931-1941), у 1931-1953 рр. – завідувач відділу експериментальної онкології Інституту експериментальної біології і патології (м. Київ).

Одночасно завідувач кафедри патологічної фізіології Київського інституту удосконалення лікарів (1938-1941); у 1933 р. йому надано вчений ступінь кандидата медичних наук; у 1937 р. захистив докторську дисертацію «Роль активной мезенхимы в диспозиции органов к злокачественным новообразованиям»; професор (1939); під час німецько радянської війни – старший інспектор фронтового евакопункту Південно-3ахідного та Сталінградського фронтів (1942-1944); з 1944 по 1946 р. – заступник директора, а з 1946 по 1952 р.-
директор Інституту клінічної фізіології АН УРСР; з 1953 р. – завідувач лабораторії компенсаторних та захисних функцій організму Інституту фізіології імені О. О. Богомольця АН УРСР. У 1960-1978 рр. – директор Українського НДІ експериментальної та клінічної онкології (з 1971 р. – Інститут проблем онкології АН УРСР); завідувач кафедри патологічної фізіології Київського інституту удосконалення лікарів (1944-1954); академік АН УРСР (1951); член Президії АН УРСР (1952); голова Бюро Відділення біологічних наук АН УРСР; Заслужений діяч науки УРСР (1960); лауреат Державної премії УРСР в галузі науки і техніки (1972,
1981); лауреат Премії імені О. О. Богомольця (1964).

Автор понад 300 наукових публікацій, зокрема 8 монографій.

Основні напрями наукової діяльності: вивчення суті та причин виникнення пухлинного росту, дослідження механізмів бластомогенезу, проблеми реактивності організму, питання методології та історії медицини; пріоритетним є створення концепцій про взаємодію пухлини і організму та чинників антиканцерогенезу; науковий консультант і керівник 34 докторських та 71 кандидатської дисертації.

Ющенко Олександр Іванович (1869-1936) психіатр, доктор медицини (1896), академік АН УРСР (1934), завідувач кафедри психіатрії Українського інституту удосконалення лікарів (з 1930). Праці присвячені змінам ферментативних та окислювальних процесів при психозах і експериментальних ендокринопатіях, травматичному неврозу, прогресивному паралічу в юнаків.

Олександр Іванович народився на хуторі Водотечі поблизу м. Глухова Чернігівської губернії (тепер Сумської обл.) у селянській родині; медичну освіту здобув у 1893 р. на медичному факультеті Харківського університету; працював у проф. П. І. Ковалевського (Харків, Варшава), у клініці В. М. Бехтерєва та лабораторії І. П. Павлова (1896-1897), у біохімічній лабораторії Інституту експериментальної медицини (1901-1915), на посаді приват-доцента Петроградського Жіночого медичного інституту по кафедрі нервових та душевних хвороб; у 1896 р. захистив докторську дисертацію «К вопросу о строении симпатических узлов у млекопитающих и человека»; від 1915 р. завідував кафедрою психіатрії та клінікою Тартуського університету – спочатку в Тарту приїжджав 1 раз на тиждень для читання лекцій та керівництва клінічною роботою; у 1915 р. був обраний екстраординарним професором, а влітку 1917 р. переселився в Тарту й у січні 1918 р. був обраний ординарним професором університету; у травні 1918 р. Тарту був окупований німецькими військами і О. І. Ющенко був вимушений покинути місто; у подальшому працював на посадах професора кафедри нервових та душевних хвороб Воронезького університету (1918-1920), професора, завідувача клініки нервових та душевних хвороб (1920-1924), завідувача Психоневрологічної клініки (1924-1930) Донського університету (м. Ростов-на Дону); у 1930-1932 рр. – директор Українського інституту клінічної психіатрії та соціальної психогігієни; від 1932 р. – завідувач клініки неврозів Всеукраїнської психоневрологічної академії; академік Всеукраїнської АН (1934); Заслужений діяч науки УРСР; член англійської медико-психологічної асоціації та міжнародного психогігієнічного комітету.

Автор понад 120 наукових публікацій, зокрема 7 монографій. Наукові праці присвячені вивченню мікроскопічної будови симпатичних вузлів тварин і людини, прогресивного паралічу в дітей, дослідженню біохімічних змін при психічних захворюваннях, вченню про конституцію людини, проблемі неврозів тощо; у своїх дослідженнях О. І. Ющенко показав зміни окислювальних, ферментативних та інших процесів у психічнохворих та тварин з ендокринними ураженнями; обгрунтував еволюційно-генетичне вчення про конституції.

Олександр Ющенко виділив три конституційні типи – еотип, палеотип, неотип, які виникли внаслідок особливостей життя, виробничо-трудових відношень та інших чинників, характерних епохам розвитку людства; запропонував класифікацію неврозів – гострі реактози, справжні неврози і персононеврози та патологічних характерів – епілептоїдія, схизоїдія, психастеноїдія, істероїдія, циклоїдія та деякі інші.