Календар медицини

Смик Михайло Михайлович (1910-2005) – патофізіолог, доктор медичних наук, професор. Організатор і перший завідувач кафедр патологічної фізіології Вінницького (1938-41), Станіславського (нині-Івано-Франківська державна медична академія) (1949-57), Луганського (1957-74) медичних інститутів. Напрями наукової діяльності: лікування запальних процесів суглобів, хребта; спонтанний тромбоз у воротній вені; зміни функцій органів при туберкульозі, тиреотоксикозі, лептонному шоку; ефективність лікувального використання ультразвуку.

Михайло Михайлович народився в м. Києві; медичну освіту здобув в Одеському медичному інституті (1933); навчався в аспірантурі на кафедрі патологічної фізіології Одеського інституту удосконалення лікарів (1933-1935); працював на посадах асистента кафедри біохімії Одеського медичного інституту (1935-1936), завідувача (організатора) кафедри патологічної фізіології Вінницького медичного інституту (1936-1941); у часи німецько-радянської війни працював на посадах асистента кафедри патологічної фізіології Казанського університету (1941-1943), начальника серобактеріологічної та клінічної лабораторії евакошпиталів (1943-1946); у подальшому працював на посадах завідувача (організатора) кафедри патологічної фізіології Станіславського (Івано-Франківського) медичного інституту (1949-1957), завідувача кафедри патологічної фізіології (1957-1974), проректора з наукової роботи (1967-1972) Луганського медичного інституту; у 1937 р. захистив кандидатську дисертацію «Влияние гипофиза на функцию почек», а в 1956 р. – докторську дисертацію «О патогенезе нарушений некоторых функций печени и обмена веществ при туберкулезе»; професор (1958); фундатор і перший голова Луганського обласного науково-медичного товариства патофізіологів; член Вченої ради МОЗ УРСР (1959-1967).

Автор 55 наукових публікацій, зокрема 1 монографії. Основні напрями наукових досліджень: вивчення порушень функції печінки та обміну речовин при туберкульозі, дослідження запалення й лікування запальних процесів суглобів та хребта, спонтанного тромбозу у ворітній вені, змін функцій органів при тиреотоксикозі, пептонному шоку, вивчав ефективність лікувального використання ультразвуку; науковий консультант і керівник 4 докторських та 7 кандидатських дисерацій; Почесний професор Луганського державного медичного університету (1995).

У фонді ННМБУ зберігаються праці Смик М. М., підготовлені одноосібно або у співавторстві:

Вплив ультразвуку на організм (1969). 1969 С-504м

Синяченко Олег Володимирович (1950-2021) терапевт, член-кореспондент НАМН України (2002), доктор медичних наук (1989), професор (1990), академік АН вищої освіти України (з 1998), дійсний член Нью-Йоркської Академії наук, заслужений діяч науки і техніки України (2011), завідувач кафедри внутрішньої медицини № 1 Донецького національного медичного університету (м. Лиман).

Олег Володимирович закінчив лікувальний факультет Донецького медичного інституту (1973), з 1991 обіймав посади завідувача кафедр пропедевтики внутрішніх хвороб, пропедевтики внутрішньої медицини, загальної практики – сімейної медицини, а з 2015 – внутрішньої медицини № 1.

Висококваліфікований фахівець у галузі терапії. Основні напрями наукової діяльності: ревматологія, нефрологія, медична фізична хімія й історія медицини. Вперше розробив і впровадив у практику медичну технологію діагностики та терапії уражень нирок при подагрі, вивчив морфологічні зміни ниркових структур, розробив класифікацію даної хвороби, яку визнали в європейських країнах; зробив значний внесок у вивчення патогенезу реактивного та ревматоїдного артритів, вісцеральних проявів при системних захворюваннях сполучної тканини, особливостей перебігу та реабілітації професійних хвороб опорно-рухового апарату, немедикаментозного лікування патології суглобів; вперше розробив метод міжфазної тензіореометрії біологічних рідин у медицині, що з успіхом використовується в Німеччині, Італії й інших країнах Європи. Приділяє увагу історії медицини України, її відображенню в нумізматиці, фалеристиці та філателії.

Наукові праці: “Dynamic surfas tensiometry in medicine” (2000); “Системная ферментная терапия нефритов” (2000); “Оксид азота в терапевтической практике” (2001); “Болезнь Рейтера” (2002); “Межфазная тензиореометрия биологических жидкостей в терапии” (2003); “Поражение легких при системных заболеваниях соединительной ткани” (2004); “Пропедевтика внутрішніх хвороб” (2006).

Козир Ніна Миколаївна (1920-2014) – анатом, доктор медичних наук (1969), завідувачка кафедри анатомії людини Вінницького медичного інституту (1967-70), професор кафедри анатомії людини Одеського медичного університету (1970). Наукові праці присвячені порівняльній анатомії підшлункової залози у людини.

Ніна Миколаївна народилася в с. Азарово Массальського району Калузької обл.; середню медичну освіту здобула в Московському медичному училищі, працювала на посаді фельдшера «Швидкої медичної допомоги» м. Ашхабад; вищу медичну освіту здобула на лікувальнопрофілактичному факультеті Ашхабадського медичного інституту; працювала на посадах лікаря-хірурга в м. Аш-хабаді та асистента Туркмен-ського медичного інституту (м. Ашхабад, 1942); працювала на посадах лікаря хірургічного відділення Респбліканської клінічної лікарні (м. Ашхабад, 1942-1944), асистента кафедри госпітальної хірургії Туркменського медичного інституту (1944-1945), ординатора Крижопільської районної лікарні Вінницької обл., завідувача сільської лікарської дільниці в Немирівському районі Вінницької обл., ординатора хірургічного відділення Могилів-Подільської районної лікарні, асистента, доцента, завідувача (1967-1970) кафедри анатомії людини Вінницького медичного інституту імені М. І. Пирогова, доцента (1970-1971) та професора (1971-2003) кафедри анатомії людини Одеського медичного інституту імені М. І. Пирогова (нині – Одеський національний медичний університет); у 1959 р. захистила кандидатську дисертацію «Вены вилочковой железы человека и некоторых позвоночных животных», а в 1969 р. – докторську дисертацію «Морфология поджелудочной железы у различных животных и результаты изучения развития и строения данного органа у человека».

Автор 30 наукових публікацій; основні напрями наукової діяльності – дослідження порівняльної анатомії підшлун-кової залози та кровообігу вилочкової залози в людини та деяких тварин.

У фонді ННМБУ зберігаються автореферати Козир Н. М.:

1. Вены вилочковой железы человека и некоторых позвоночных (1958). Шифр зберігання: 611.4 К – 593
2. Морфология поджелудочной железы у различных животных и результаты изучения развития и строения данного органа у человека ( 1969) Шифр зберігання: 1969 К – 593н

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Козир Н. М., підготовлені одноосібно або у співавторстві:
Некоторые вопросы морфологии человека и животных (1968 ).
Шифр зберігання: Б – 8706 “

Скопиченко Микола Федорович (1920-?) терапевт, доктор медичних наук (1974), професор (1976), завідувач курсу воєннопольової терапії Київського медичного інституту імені О.О. Богомольця (1976-1990).

Наукові праці присвячені питанням діагностики та лікування ревматизму, діабетичним ангіопатіям, ішемічній хворобі серця, вивченню змін в організмі при раку.

У фонді ННМБУ зберігаються автореферати Скопиченко М. Ф.:

1. Диабетический гломерулосклероз (Клинико-морфол. исследование) (1973). Шифр зберігання: Р-9949
2. Нарушение функций печени при раке внутренних органов (1954). Шифр зберігання: 616.006 С-443

Яцула Григорій Степанович (1925-2011) гігієніст, доктор медичних наук (1981), професор (1983), завідувач кафедри гігієни харчування Київської медичної академії післядипломної освіти (1969-1992). У 1949 закінчив Київський медичний інститут. У 1980 захистив докторську дисертацію “Гігієнічне значення ультрафіолетової радіації в профілактиці променевих уражень”. Учень професора П.І. Баранника.

Науковий напрям: дослідження харчових продуктів в умовах екологічних змін зовнішнього середовища, нормування залишків пестицидів у харчових продуктах.

Наукові праці: “Санітарно-гігієнічні методи дослідження харчових продуктів” (1991).

У фонді ННМБУ зберігається автореферат Яцула Г.С.:
Гигиеническая характеристика ультрафиолетовой радиации солнца и небосвода в г. Киеве и его окрестностях (1955). Шифр зберігання: 613.1 Я-941

У фонді ННМБУ зберігаються праці Г.С. Яцула, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

Санитарно-гигиенические методы исследования пищевых продуктов и воды (1991). Шифр зберігання: Б-69353

Вороненко Юрій Васильович (1950) академік НАМН України (2011), дійсний член АН вищої освіти України (1996), Європейської Академії природничих наук (2008), АМН Польщі (2003) та Міжнародної медичної академії ім. Альберта Швейцера (2003), доктор медичних наук (1991), професор (1991), заслужений діяч науки і техніки України (1999), ректор Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика (з 2002).

Один з провідних учених у галузі соціальної медицини. Основні напрями наукової діяльності: соціальні проблеми медицини й організації охорони здоров’я, стратегія та тактика розвитку сфери охорони здоров’я, спеціалізована медична допомога, медична статистика, обґрунтування змісту й організації підготовки бакалаврів медицини (фармації), лікарів і провізорів та їх безперервного розвитку. За його участі розроблені державні та галузеві стандарти медичної освіти, впроваджений принципово новий механізм діагностики рівня знань і вмінь фахівців-медиків – ліцензійний медичний іспит та кредитно-рейтингова система в безперервному професійному розвитку. Обґрунтував необхідність запровадження резидентури в системі післядипломної підготовки лікарів в Україні. За його керівництва зроблений інноваційний крок у підготовці керівників органів і закладів охорони здоров’я. Вперше в Україні розроблений і запроваджений проект фундаментальної півторарічної підготовки управлінців для охорони здоров’я. Встановив соціально-гігієнічні закономірності епідеміології опіків в Україні – їх частоту в різних регіонах і групах міського та сільського населення, створив медико-географічні карти опікового травматизму, довів закономірності комплексного впливу на рівень опікового травматизму побутових, професійних, клімато-географічних та економічних чинників. Розробив систему профілактики опіків і модель етапного лікування постраждалих. Обґрунтував принципи організації спеціалізованої допомоги при опіках і нормативи потреби в комбустіологічних ліжках та лікарях-комбустіологах. Йому належить пріоритет розробки методології вибіркових рандомізованих епідеміологічних досліджень госпітальної захворюваності, статистики факторів ризику в навколишньому середовищі, методик стандартизації середніх величин у госпітальній статистиці, пробіт-аналізу летальності в стаціонарі тощо.

Наукові праці: “Загальна гігієна” (1995); “Общая гигиена: Пропедевтика гигиены” (2000); “Організація первинної медико-санітарної допомоги на засадах сімейної медицини в Україні: сучасний стан та нормативно-правові документи, що регламентують роботу сімейних лікарів” (2001); “Менеджмент та лідерство в медсестринстві” (2001); “Соціальна медицина та організація охорони здоров’я” (2002); “Статистика охорони здоров’я” (2002 р.); “Інформаційні технології в охороні здоров’я і практичній медицині” (2003); “Система управління якістю медичної освіти в Україні” (2003); “Стратегії і методи навчання в післядипломній медичній освіті” (2004); “Сімейна медицина в Україні: об’єктивні та суб’єктивні чинники затримки впровадження” (2005); “Технології дистанційного навчання в медицині” (2005); “Эпидемиологические методы изучения неинфекционных заболеваний” (2005); “Визначення критеріїв якості в системі безперервного професійного розвитку лікарів”(2007); “Гигиена и экология”(2008); “Нові технології навчання менеджменту в медицині”(2009); “Управління охороною здоров’я”(2010); “Дидактичні технології викладання питань репродуктивного здоров’я” (2011); “Фінансовий менеджмент з основами економіки охорони здоров’я” (2011); “Менеджмент в охороні здоров’я” (2014); “Сучасні напрями менеджменту в охороні здоров’я” (2015); “Управління якістю медичної допомоги: науково-практичні підходи до вдосконалення” (2016); “Бізнес-планування в охороні здоров’я” (2016).