Календар медицини

Карабан Олег Михайлович (1940) – доктор медичних наук (1997), професор, завідувач кафедри епідеміології Харківського державного медичного університету (з 1991). Вивчав проблеми впливу факторів зовнішнього середовища на штучний імунітет у дітей, які були раніше щеплені проти кору, правця, дифтерії.
Олег Михайлович народився в м. Охтирка Сумської обл.; медичну освіту здобув у Харківському медичному інституті (1959-1965); працював на посаді головного лікаря санітарно-епідеміологічного відділення Глинської районної лікарні Сумської обл. (1965-1968); навчався в аспірантурі (1968-1971) працював на посадах асистента (1971-1990), доцента (1990-1991),завідувача (1991-2011) кафедри епідеміології Харківського медичного інституту (тепер – Харківський національний медичний університет), завідувача кафедри загальної гігієни та епідеміології Харківської медичної академії післядипломної освіти (з 2012 р.); у 1972 р. захистив кандидатську дисертацію «Состояние иммунобиологической реактивности у животных, иммунизированных живой туляремийной вакциной и получавших антибиотики», а в 1997 р. – докторську дисертацію «Стан імунологічної реактивності у дітей, шеплених проти кору і правця, які перенесли хвороби інфекційного генезу, і напрямки їх імунопрофілатики»; професор (1998); член президії Українського товариства мікробіологів, епідеміологів та паразитологів імені Д. К. Заболотного; консультант ВОО3 з питань боротьби
з віспою.

Автор понад 140 наукових публікацій, зокрема 7 навчально-методичних посібників для лікарів та студентів, 3 патентів на винаходи.

Основні напрями наукової діяльності: вивчення особливостей виявів епідемічного процесу та опрацювання імунопрофілактики за окремих нозологічних форм, вивчення впливу чинників довкілля на штучний імунітет у дітей, які були щеплені проти кору, дифтерії та правця; обгрунтована епідеміологічна значимість на стан імунітету дітей, які перехворіли на вірусний гепатит, дизентерію, опікові ушкодження та хворих на цукровий діабет; уперше опрацьовані методологічні передумови до імуноепідеміологічного тестування регіонів України та можливості прогнозування зниження або втрату штучного імунітету в дітей; науковий керівник 2 докторських та 2 кандидатських дисертацій.

У фонді ННМБУ зберігаються автореферати дисертацій Карабана О. М.:

1. Состояние иммунобиологической реактивности у животных, иммунизированных живой туляремийной вакциной и получавших антибиотики (1972). Шифр зберігання: Р-7848
2. Стан штучного імунітету до кору і правцю у дітей під впливом перенесених хвороб та його епідеміологічне значення (1994). Шифр зберігання: Р-41655

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці О. М. Карабана, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Эпидемиологический надзор за дифтерией: методические указания для студентов, субординаторов, врачей-интернов медицинских факультетов (1992). Шифр зберігання: Б-74480
2. Здоров’язберігаючі технології навчання: психогігієнічні аспекти впровадження у молодшому шкільному віці : навчально-методичний посібник для самостійної роботи студентів університетів і слухачів курсів післядипломної освіти (2014). Шифр зберігання: Б-94287
3. Клиническая дерматовенерология (2015). Шифр зберігання: Б-95361

Мочутковський Йосип Йосипович (1845-1903) – уродженець України. Інфекціоніст, епідеміолог, невропатолог. Вчений-новатор. Доктор медицини (1877). Першим у світі встановив та розкрив інфекційну природу і шляхи розповсюдження паразитарних тифів. Шляхом самозараження довів (разом з Г.Мінхом) заразливість крові хворих на висипний та поворотний тиф. Основоположник наукової невропатології в Одесі.

Йосип Йосипович народився в Херсонській губернії; закінчив 2-гу Київську гімназію; медичну освіту здобув на медичному факультеті Університету св. Володимира (м. Київ, 1869); працював (1870-1893) на посадах завідувача інфекційного, а згодом – нервового відділення Одеської міської лікарні; сучасник зазначав: «Состоя с 1880 г. гласным Одесской Городской Думы, О. О. участвовал в той или другой степени в большинстве благих начинаний города»; у 1877 р. захистив докторську дисертацію «Материалы к патологии и терапии возвратного тифа»; з 1893 р. – професор з нервових хвороб Клінічного інституту Великої княгині Олени Павлівни в м. С.- Петербурзі; один із друзів Й. И. Мочутковського доктор Б. С. Грейденберг зазначав (1904): «В среде кружка врачей как больничных, так и частных Мочутковский был «будильником научных стремлений»; організатор та голова (1876-1893) Одеського бальнеологічного товариства; голова Одеського товариства лікарів (1890-1893); засновник та редактор (1892-1895) єдиної на півдні Російської імперії медичної газети – «Южно-русская медицинская газета».

Основні напрями наукової діяльності: питання епідеміології, вивчення нервових хвороб, проблеми бальнеології; у 1876 р. дослідом на самому собі довів, що збудник висипного тифу міститься в крові хворих на цю хворобу; подібний дослід й. й. Мочутковський провів і щодо поворотного тифу; грался потрясающий озноб, и головная боль достигла такой силы, что с трудом дождался конца консультации…»; отримані дані разом із даними Г. М. Мінха показали, що переносниками зазначених інфекційних захворювань можуть бути кровососні комахи; відомий своїми працями з питань бальнеології (про одеські лимани), нервових хвороб та туберкульозу; досліджуючи хворих на сухотку спинного мозку, розрізняв такі періоди перебігу захворювання: преатактичний, дистактичний та власне тактичний; у клініці табесу виділяв: церебральну, цервікальну, цереброспінальну, люмбодорзальну та змішану форми; запропонував метод лікування хворих на сухотку спинного мозку, використовуючи підвішування за допомогою видозміненого ним нашийника Сейєра з метою зменшити стискування спинальних корінців потовщеної твердої мозкової облонки; довів звʼязок аритмій серцевої діяльності з неврастенією та іншими функціональними порушеннями нервової системи; заснував Одеське віллілення товариства взаємодопомоги лікарів.

У 1872 р. за допомогою старшого лікаря Одеської міської лікарні О. О. Авенаріуса організував одне з перших в Російській імперії неврологічне відділення, а в 1873 р. – палату на 5 ліжок для хворих на епілепсію; у 1877 р. за ініціативою Й. Й. Мочутковського був збудований стаціонар для хворих із порушеннями нервової системи – «білий барак».

Основні публікації: «Острый восходящий паралич» (1875), «Паралич движения правой верхней конечности, атрофия ее мышц с замедлениям роста костей» (1875), «Экспериментальное исследование прививаемости тифов» (1876), «Материалы к изучению врачебной стороны одесских лиманов» (1876), «Об эпилепсии» (1876), «Практические наблюдения над действием салицилово-кислого натра и салициловой кислоты» (1877), «О различных типах температурных кривых возвратного тифа» (1878), «Materialen zur Pathologie und Therapie des Rückfastyphus» (1879), «Haблюдения над возвратным тифом» (1880), « влиянии холодной воды на віделение белка мочой» (1881), «О качестве лечебных сортов винограда, произрастающего в окресностях Одессы» (1881), «О причинах эпидемического появления брюшного тифа» (1882-1883), «О возбуждаемости двигательных центров корки мозга при гипнотическом состоянии», «Применение подвешивания больных к лечению некоторых расстройств спинного мозга», «Об истерических формах гипноза» (1888), «О прививаемости сыпного тифа» (1900).

У фонді ННМБУ зберігаються праці Мочутковського Й. Й., підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Клинико-статистическое исследование спинной сухотки (1899). Шифр зберігання: 616.8 М-869
2. Свободные тела брюшины. 1. История болезни и протокол вскрытия. 2. Патолого-анатомическое исследование (1876). Шифр зберігання: 616.00 П-44″

Жученко Сергій Павлович (1940-2007) – хірург, доктор медичних наук (1990), професор кафедри хірургії Вінницького національного медичного університету імені М.І. Пирогова (з 1992). За період роботи в університеті отримав 22 свідоцтва СРСР та 7 патентів України на винаходи, які були присвячені способам створення біологічної моделі патологічних станів шлунково-кишкового тракту, нових варіантів кишкових швів та реконструктивних операцій.

Сергій Павлович народився в м. Вінниці; медичну освіту здобув у Вінницькому державному медичному інституті імені М. І. Пирогова (1968); з 1971 р. працював у Вінницькому державному медичному інституті імені М. I. Пирогова (нині – Вінницький національний медичний університет імені М. І. Пирогова), зокрема на посадах професора кафедри загальної хірургії, проректора з навчальної роботи (з 1988 р.); у 1979 р. захистив кандидатську дисертацію «Морфофункциональная характеристика корригирующих операций при субтотальной резекции тонкой кишки в эксперименте», а у 1990 р. – докторську дисертацію «Морфо-функциональные особенности и математическое моделирование новых хирургических конструкций илеоцекального отдела»; професор (1992); основні напрями наукової діяльності: морфофункціональні, експериментальні та математичні дослідження патології органів шлунковокишкового тракту.

У фонді ННМБУ зберігаються автореферати дисертацій С. П. Жученка:

1. Морфо-функциональная характеристика корригирующих операций при субтотальной резекции тонкой кишки в эксперименте (1979). Шифр зберігання: Р-24827.
2. Морфофункциональные особенности и математическое моделирование новых хирургических конструкций илеоцекального отдела (1990). Шифр зберігання: Р-36500.
3. Також у фонді бібліотеки зберігаються праці, підготовлені С. П. Жученком одноосібно або у співавторстві:
   Загальна хірургія (1999). Шифр зберігання: Б-77608.
4. Математическое моделирование процессов перемещения кишечного содержимого (1988). Шифр зберігання: Б-66398.

Кононенко Іларіон Пилипович (1900 – 1972) – невролог, кандидат медичних наук (1946), народний комісар охорони здоров’я УРСР в (1944-46), міністр охорони здоров’я УРСР (1946-47). Директор нервової клініки Львівського медичного інституту (1947-49),директор Харківського медичного інституту (1948-59).

Іларіон Пилипович народився в с. Стехівці Полтавської губернії; працював на посаді машиніста в м. Полтаві; середню освіту здобув у вечірньому університеті; медичну освіту здобув у Харківському психоневрологічному інституті (1930-1935); під час навчання обирався секретарем партійного бюро та головою загально інститутського студентського профкому; очолював міські відділи охорони здоровʼя м. Полтави (1935-1936) та Вінниці (1936-1938); у 1938-1941 рр. – директор Вінницького медичного інституту; у 1941-1942 р. очолював евакошпиталь; у 1942-1943 рр. – директор Івановського медичного інституту; з 1943 по 1947 р. – Народний комісар охорони здоровʼя УРСР; у 1947-1949 рр. – директор Львівського медичного інституту; з 1949 по 1959 р. – доцент кафедри нервових хвороб та директор Харківського медичного інституту; за ініціативи Кононенка в Харківській обласній клінічній лікарні було відкрито клініку дитячої неврології.

у 1946 р. захистив кандидатську дисертацію; неодноразово обирався депутатом Верховної Ради УРСР; член правлінь Харківського наукового медичного товариства й Товариства невропатологів та психіатрів України.

Основні напрями наукової діяльності – створення нових лікувальних препаратів (водні та олійні розчини, настоянки) із використанням продуктів бджільництва; за участю І. П. Кононенка створено із бджолиної отрути препарат «Мелісін», який застосовувся як ефективний засіб лікування багатьох нервових хвороб. Науковий консультант і керівник 17 докторських та 150 кандидатських дисертацій.

У фонді ННМБУ зберігаються праці Кононенко І. П., підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Высшее медицинское образование на Украине (1946). Шифр зберігання: 61(07) К-647
2. Краткое пособие по электрокардиографии (1963). Шифр зберігання: 616.1 К-647

Гоменюк Іван Прокопович (1920-1993) – акушер-гінеколог, доцент (1967), доктор медичних наук (1972), професор (1974), завідувач кафедри акушерства і гінекології педіатричного факультету (1972-88) Вінницького медичного інституту. Працював над проблемами зниження рівня поширеності перинатальної патології та пізнього гестозу у робітниць промислового виробництва; діагностики та лікування міхурового заносу та хоріон епітеліоми; гіпотрофії плода.

Іван Прокопович народився в с. Гонтівка (нині – Вінницької обл.); медичну освіту здобув у Вінницькому медичному інституті (1951), у якому відтоді й працював, зокрема на посадах завідувача (1972-1988), професора (1988-1993) кафедри акушерства та гінекології педіатричного факультету; у 1957 р. захистив кандидатську дисертацію «К методике прерывания беременности поздних сроков. (Клинико морфологическое исследование)», а в 1971 р. – докторську дисертацію «Некоторые вопросы клиники, диагностики, лечения пузырного заноса и отдаленные результаты. (Клинико-биохимическое и морфолого гистохимическое исследование)»; професор (1974).

Основні напрями наукової діяльності: опрацювання методів зниження рівня поширеності перинатальної патології та пізнього гестозу у робітниць промислового виробництва, розробка діагностики й лікування міхурового занеску та хоріонепітеліоми, дослідження гіпотрофії плода.

У фонді ННМБУ зберігаються автореферати Гоменюка І. П.:

1. К методике прерывания беременности поздних сроков. (Клинико-морфологическое исследование) (1957). Шифр зберігання: 618.3 Г-641
2. Некоторые вопросы клиники, диагностики и лечения пузырного заноса и отдаленные результаты. (Клинико-биохимическое и морфолого-гистохимическое исследование) (1971). Шифр зберігання: Р7035

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці І. П. Гоменюка, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

К методике прерывания беременности поздних сроков. (Клинико-морфологическое исследование). Диссертация на соискание ученой степени кандидата мед. наук (1956). Шифр зберігання: 618.3 Г-641

Валігура Яків Степанович (1920-1997) – хірург, доктор медичних наук (1967), професор (1968), завідувач кафедри факультетської хірургії педіатричного і санітарно-гігієнічного факультетів (1973-85), професор кафедри хірургії (1985-91) Львівського медичного університету імені Данила Галицького. Наукові праці присвячені удосконаленню методів хірургічного лікування стегнових гриж та стискаючих перикардитів.

Яків Степанович народився в с. Бірків Вінницької обл.; медичну освіту здобув на лікувальному факультеті Львівського державного медичного інституту (1950); навчався в клінічній ординатурі (1950-1952) та працював на кафедрі факультетської хірургії педіатричного та санітарно-гігієнічного факультетів Львівського медичного інституту на посадах асистента (1952-1957), доцента (1957-1967), професора (1968-1973, 1985-1991), завідувача кафедри (1973-1985), декана факультету удосконалення лікарів (1961-1964), декана лікувального факультету (1969-1973) Львівського державного медичного інституту; у 1958-1961 рр. – головний хірург радянського госпіталю Червоного Хреста в Ефіопії; у 1954 р. захистив кандидатську дисертацію «Аутопластический способ операции бедренных грыж», а у 1966 р. – Докторську дисертацію «Хронические сдавливающие пе рикардиты и их хирургическое лечение»; професор (1968); Заслужений працівник вищої школи УРСР (1979).

Автор близько 140 наукових публікацій, зокрема 1 монографії. Основні напрями наукової діяльності: хірургічне лікування стегнових гриж та стискаючих перикардитів, парентеральне живлення в хірургії, порушення метаболізму та його корекції при панкреатиті і після операцій на жовчних шляхах, діагностика та лікування гострого панкреатиту; науковий керівник 4 кандидатських дисертацій.

У фонді ННМБУ зберігаються автореферати дисертацій Валігури Я. С.

1. Аутопластический способ операции бедренных грыж. ( 1954) Шифр зберігання: 617.4 В-155
2. Хронические сдавливающие перикардиты и их хирургическое лечение. ( 1966) Шифр зберігання: 616.1 В-155

У фонді ННМБУ зберігаються праці Валігури Я. С., підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Актуальные вопросы клинической хирургии. Материалы итоговой научной конференции. (8-9 декабря 1969 года). (1969) Шифр зберігання: 1969 А-437
2. Хронические сдавливающие перикардиты (1978) Шифр зберігання: Б-27380