Календар медицини

Федонюк Ярослав Іванович (1940-2017) анатом, доктор медичних наук (1985), професор (1986), завідувач кафедри анатомії людини (1984), професор (з 2006) Тернопільської медичної академії імені І.Я. Горбачевського. Наукові праці присвячені впливу різних режимів рухової активності та зневоднення організму на ріст і формоутворення кісток скелета та деяких внутрішніх органів у залежності від типу вегетативної нервової системи. (31)

Ярослав Іванович народився в с. Білопілля Грубепівського району Люблінської обл. (Польща); середню медичну освіту здобув у Рівненському медичному училищі (1959); у 1959-1962 рр. – служба в Радянській армії; вищу медичну освіту здобув у Тернопільському медичному інституті імені І. Я. Горбачевського (1968); навчався в аспірантурі (1968-1971), працював на посадах асистента та доцента (1971-1984), завідувача (1984-2006), професора (з 2006 р.) кафедри анатомії людини Тернопільського медичного інституту імені І. Я. Горбачевського (нині – Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського); у 1972 р. захистив кандидатську дисертацію «Соединительная строма и сосуды селезенки человека в долевом и сегментарном аспекте», а в 1986 р. – докторську дисертацію «Закономерности
адаптационно-реадаптационных преобразований скелета при различных режимах двигательной активности»;
професор (1986); член Нью-Йоркської академії наук; академік Міжнародної академії інтегративної антропології, Української академії наук, Української екологічної академії; Заслужений діяч науки і техніки України.

Автор понад 600 наукових публікацій, зокрема 5 монографій та низки підручників і посібників.

Основні напрями наукової діяльності – дослідження закономірностей росту, будови та обміну речовин у кістках скелета під впливом зовнішніх і внутрішніх факторів; науковий консультант і керівник 20 докторських та кандидатських дисертацій.

Виговський Володимир Павлович (1920-2005) терапевт, доктор медичних наук (1973), професор (1975), завідувач кафедри шпитальної терапії Львівського медичного університетуімені Данила Галицького (1975-95). Наукові праці присвячені вивченню зобної ендемії в західних областях України, питанням діагностики та профілактики цукрового діабету

Володимир Павлович народився в с. Вигів Коростянського району Житомирської обл.; середню медичну освіту здобув у Коростянській фельдшерсько-акушерській школі (1941); під час німецько-радянської війни – зв’язковий партизанського загону (1941-1943); вищу медичну освіту здобув на лікувальному факультеті Львівського медичного інституту (1946); працював на посадах лікаря-терапевта та районного епідеміолога в м. Золочеві Львівської обл. (1946-1948).

З 1948 р. навчався та працював
у Львівському медичному інституті (тепер – Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького) на посадах клінічного ординатора (1948-1951), асистента (1952-1965) кафедри шпитальної терапії, доцента (1965-1975), професора (1975) кафедри терапії факультету удосконалення лікарів, завідувача кафедри шпитальної терапії N° 2 (1975-1985), завідувача (1985-1995), професора (1995-2001) кафедри шпитальної терапії; у 1956 р. захистив кандидатську дисертацію «Содержание витамина А и каротина в крові больных зобной болезнью», а у 1972 р. – докторську дисертацію «Характеристика белкового обмена у больных зобом в Прикарпатском эндемическом очаге»; професор (1975); Заслужений діяч науки і техніки України (1996).

Автор близько 140 наукових публікацій, зокрема 3 монографій, 2 авторських свідоцтв на винаходи.

Основні напрями наукової діяльності: вивчення зобної ендемії в західних областях України, діагностика та лікування цукрового діабету, гіпертонічної хвороби, ішемічної хвороби серця, алергозів, захворювань травної системи; науковий консультант і керівник 5 докторських та 10 кандидатських дисертацій.

Рубашкін Володимир Якович (1876-1932) гістолог, доктор медицини (1903), професор, завідувач кафедри гістології Харківського державного медичного інституту (1923-32). Встановив ряд фізіологічних закономірностей і запропонував методики, що сприяли розвитку методу трансфузії.

Володимир Якович народився в Новочеркаську. Медичну освіту здобув у Військовомедичній академії, після закінчення якої був залишений для удосконалення на 3 роки на посаді інститутського лікаря (нині відповідає посаді адʼюнкта); у 1903 р. захистив докторську дисертацію «К изучению о строении невроглии и эпендимы»; у 1903-1905 рр. Удосконалювався в Зоологічному інституті (м. Вюрцбург, Німеччина); з 1906 р. – приват-доцент кафедри гістології та ембріології Військово-медичної академії; від 1912 до 1918 р. – екстраординарний професор кафедри гістології та ембріології медичного факультету Юрʼївського університету; у 1918-1919 рр. – професор Харківського університету; у 1919-1922 рр. працював у Краснодарі та Сочі; у подальшому завідувач курсу, а згодом кафедри гістології (1922-1932), декан, завідувач навчальної частини Харківського медичного інституту.

Одночасно (від 1923 р.) – директор Українського протозойного інституту (з часом – Український інститут малярії); з 1930 р. – заступник директора Всеукраїнського інституту біології, морфології та експериментальної медицини імені I. І. Мечникова.

Заснував журнал «Український вісник кровʼяних угруповань» (1927-1934); Заслужений професор; нагороджений Премією імені І. П. Павлова
(1909).

Основні напрями наукової діяльності: дослідження походження статевих клітин, вивчення малярійного плазмодія, дослідження гістології, ембріології та груп крові; встановив низку фізіологічних закономірностей та запропонував методики, які сприяли розвитку методу гемотрансфузії.

Тушевський Вадим Пилипович (1925-2001) нейрохірург, доктор медичних наук (1978), провідний науковий співробітник НДІ нейрохірургії (з 1992). Наукові праці присвячені ультраструктурній організації пухлин центральної нервової системи, проблемам набряку та дислокації мозку

Медичну освіту здобув у Вінницькому медичному інституті (1950); у 1950-1952 рр. прцював у Київ-ському НДІ нейрохірургії; у 1952-1955 рр. – служба в Радянській армії; у подальшому працював у Київському НДІ нейрохірургії (нині – Інститут нейрохірургії імені академіка А. I. Ромоданова НАМН України) на посадах лікаря-нейрохірурга, молодшого наукового співпрацівника (1955-1965), старшого наукового співпрацівника (1965-1981), керівника лабораторії електронної мікроскопії (1962-1981), керівника (1981-1986) та головного наукового співпрацівника (з 1986 р.) відділу нейропатоморфології; у 1962 р. захистив кандидатську дисертацію «Материалы к патоморфологии менингеом головного мозга», а в 1978 р. – докторську дисертацію «Ультраструктурная организация микроглиальных опухолей мозга человека»; член Міжнародної академії патології (1992).

Автор 129 наукових публікацій.

Основні напрямки наукової діяльності: дослідження ультраструктурної організації пухлин центральної нервової системи, вивчення набряку та дислокації головного мозку.

Шутка Богдан Васильович (1940-2007) морфолог, доктор медичних наук (1984), професор (1987), завідувач кафедри анатомії людини Івано-Франківської медичної академії (1988). Наукові праці присвячені морфофункціональним дослідженням структурної організації макро-мікроциркуляторного русла і судинно-тканинних відношень у різних органах.

Народився в с. Стрільче Городенківського району Івано-Франківської області; медичну освіту (з відзнакою) здобув в Івано-Франківському медичному інституті (1969); навчався в аспірантурі (1969-1972) та працював на кафедрі анатомії людини Івано-Франківського медичного інституту (тепер –
Івано-Франківський національний медичний університет) на посадах асистента, доцента, завідувача (1988-2007).

У 1972 р. захистив кандидатську дисертацію «Вплив експериментальної ішемії на мікроциркуляторне русло і паренхіму нирок (мікро-ультрамікроскопічне дослідження)», а в 1984 р. – докторську дисертацію «Мікроциркуляторне русло і фільтраційно-реабсорбційний барʼєр нирки при компенсаторній гіпертрофії і в поєднанні з тимчасовою ішемією, енервацією і порушенням лімфовідтоку»; професор; голова Івано-Франківської обласної філії та член президії Українського наукового товариства анатомів, гістологів, ембріологів та топографоанатомів; академік Української АН (1997) та АН вищої школи України (2003); Заслужений діяч науки і техніки України
(1994).

Автор понад 450 наукових публікацій, зокрема 4 монографій, 4 посібників, 8 авторських свідоцтв на винаходи; основні напрями наукових досліджень: вивчення морфофункціональної організації макро-мікро-циркуляторного русла і судинно-тканинних відношень у різних органах, функціональна морфологія нейровазальних відношень у різних органах, функціональна морфологія нейровазальних відношень у периферійній нервовій системі, функціональна морфологія органів і тканин під дією факторів довкілля Прикарпатського регіону, науковий консультант і керівник 10 докторських та 30 кандидатських дисертацій.

Зіменковський Борис Семенович (1940) відомий науковець в галузі органічної та фармацевтичної хімії, педагог, організатор вищої медичної освіти в Україні, академік Академії наук Вищої школи України, доктор фармацевтичних наук (1978), професор (1980), завідувач кафедри фармацевтичної, органічної і біоорганічної хімії (1978-97), ректор (з 1998) Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького. Наукові праці присвячені синтезу та пошуку фізіологічно активних речовин, створенню нових лікарських препаратів.

Борис Семенович народився в м. Бережани Тернопільської обл.. Медичну освіту здобув на фармацевтичному факультеті Львівського медичного інстипуту (1958-1963 рр); у 1963-1966 рр. навчався в аспірантурі Інституту органічної хімії НАН України; працював на посадах асистента (1964-1972). Доцента (1972-1978), завідувача (1978-1997) кафедри органічної і біоорганічної хімії. Завідувача (1997-2016) та професора (з 2016 р.) кафедри фармацевтичної, органічної і біоорганічної хімії; декана фармацевтичного факультету (1972-1979), проректора з навчальної роботи (1979-1998), ректора (з 1998 р.) Львівськогс національного медичного університету імені Данила Галицького.

У 1966 р. захистив кандидатську дисертацію «Синтез и некоторые превращения трехзамещенных производных 2-тиотиазанона-4», а в 1978 р. – докторську дисертацію «Синтез и изучение гетероциклических соединений, содержащих в молекуле два 1,3-тиазановых цикла и обладающих физиологической активностью»; професор (1978), академік НАМН України за фахом «Фармацевтична хімія, синтез нових біологічно активних речовин» (2017); Заслужений працівник Вищої школи України (1985), лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2000), академік АН Вищої школи України (1994), академік АН технологічної кібернетики України (1993), академік Міжнародної академії наук технологій та інжинірінгу (1995), член Нью-Йоркської АН (1996), академік Укра-їнської АН (1999); президент Галицької фармацевтичної асоціації (з 2001 р.); член президії Фармакопейного комітету України, член проблемної комісії України «Фармація»; голова Західного регіонального центру АН технологічної кібернетики України; голова спеціалізованої вченої ради при Львівському національному медичному університеті імені Данила Галицького; член спеціалізованої Вченої ради при університеті «Львівська асоціації міжнародної освіти; член редакційних колегій низки фахових наукових часописів: «Физиологически активные вещества», «Експериментальна і клінічна фізіологія», «Фармацевтичний журнал», «Вісник фармації», «Acta Medica Leopolencia»; Заслужений професор Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького (2007); Почесний доктор Люблінсього медичного університету (Польща, 2011); наукові праці присвячені синтезу фізіологічно активних речовин у ділянці гетеро- і макрогетероциклічних сполук та створенню нових лікарських препаратів; співавтор 3 нових лікарських препаратів.

Автор понад 860 науко вих публікацій, зокрема 3 монографій, 17 підручників та посібників, 75 авторських свідоцтв та 55 патентів; науковий консультант і керівник 5 докторських та 16 кандидатських дисертацій.