Календар медицини

Коломенський Всеволод Миколайович (1930-2015) український педіатр, професор.

Всеволод Миколайович народився в місті Харкові. Медичну освіту здобув на педіатричному факультеті Харківського медичного інституту, який закінчив у 1954 році.

У 1954–1956 роках навчався в аспірантурі при кафедрі факультетсько-госпітальної педіатрії. Працював на таких посадах:

• асистент кафедри госпітальної педіатрії (1956–1963),
• доцент (1963–1974),
• завідувач кафедри пропедевтики дитячих хвороб (1974–2000),
• професор цієї ж кафедри (з 2000 року) Харківського медичного інституту (нині — Харківський національний медичний університет).

У 1962 році захистив кандидатську дисертацію: «Зміни серцево-судинної системи при туберкульозі у дітей», а у 1985 році — докторську дисертацію: «Діагностичні та прогностичні критерії рецидивного бронхіту та хронічної пневмонії в дитячому віці».
Звання професора отримав у 1987 році.

Основні напрями наукової діяльності:

• дослідження етіології, патогенезу та клініки дитячого туберкульозу,
• опрацювання методів діагностики та лікування туберкульозу,
• вивчення хвороб нирок у дітей,
• дослідження гострих, рецидивних і хронічних захворювань органів дихання, включно з муковісцидозом.

Автор понад 200 наукових праць. Науковий консультант і керівник 1 докторської та 8 кандидатських дисертацій.

У фонді ННМБУ зберігаються автореферати дисертацій Коломенсього В. М.:

1. Изменения сердечно-сосудистой системы при туберкулезе у детей (1962). Шифр зберігання 616.05 К-612
2. Диагностические и прогностические критерии рецидивирующего бронхита и хронической пневмонии в детском возрасте (1985). Шифр зберігання Р-30484

У фонді бібліотеки зберігаються також праці Коломенського В. М., написані одноосібно або у співпраці:

1. Диагностика и дифференциальная диагностика рецидивирующего бронхита у детей (1979). Шифр зберігання Б-30075
2. Реабилитация детей раннего возраста, часто болеющих острыми респираторными заболеваниями (1990). Шифр зберігання Б-66727
3. Рецидивирующий бронхит и хроническая пневмония у детей (1992). Шифр зберігання Б-71563

Мечников Ілля Ілліч (1845—1916) — видатний біолог, мікробіолог, імунолог, лауреат Нобелівської премії.

Ілля Ілліч народився в селі Іванівці Куп’янського повіту Харківської губернії в родині поміщика. З 1856 по 1862 рік навчався у 2-й Харківській гімназії, яку закінчив із золотою медаллю.

У 1862 році зробив спробу вступити до Вюрцбурзького університету, проте вищу освіту здобув на природничому факультеті Харківського університету (1864), закінчивши курс за два роки.

У 1864–1867 роках перебував у науковому стажуванні в Німеччині та Італії.
У 1867 році при Петербурзькому університеті захистив магістерську дисертацію, а в 1868 році — докторську.

З 1867 року — доцент, з 1870 року — професор зоології та порівняльної анатомії Новоросійського університету в Одесі. За вісім років юний гімназист перетворився на професора з європейським ім’ям.

У 1886 році разом із М. Ф. Гамалією та Я. Ю. Бардахом заснував в Одесі першу в Російській імперії бактеріологічну станцію.

Наукові дослідження І. І. Мечникова стосуються зоології, антропології, патології, мікробіології та імунології.

Ключові досягнення:

• Під час роботи в Одесі займався порівняльною ембріологією безхребетних, організував антропологічні експедиції в Калмикію, вперше звернувся до вивчення патології уражень у хлібного жука та заразності крові при поворотному тифі, експериментуючи на собі.
• Відкрив явище фагоцитозу (1883) під час дослідів над личинками морської зірки, що стало основою “теорії фагоцитів”, якій він присвятив 25 років життя.
• У 1888 році за запрошенням Луї Пастера переїхав до Парижа і очолив лабораторію в Пастерівському інституті, якою керував до кінця життя.
• У 1908 році разом із Паулем Ерліхом отримав Нобелівську премію за роботи в галузі імунітету.

Наукова боротьба:

Фагоцитарна теорія зустріла спротив у науковій спільноті, особливо в Німеччині, де її заперечували такі вчені, як Пауль Баумгартен, Карл Вайгерт і Ернст Ціглер. Однак підтримку йому надавав Рудольф Вірхов.

Інші дослідження:

• Дослідження етіології азіатської холери та встановлення ролі вібріона Р. Коха.
• Внесок у дослідження сифілісу, туберкульозу, паразитології та експериментальної патології.
• Розробка філогенетичних взаємовідносин між тваринами та етапів розвитку багатоклітинних організмів.

Філософські погляди:
Своє світоглядне кредо виклав у книгах:

• «Сорок років пошуків раціонального світогляду» (1913),
• «Етюди про природу людини» (1903),
• «Етюди оптимізму» (1907).

У своїх працях І. І. Мечников висловлював віру в науку як засіб досягнення довгого й щасливого людського життя. Розробив теорію старіння та смерті. У 1895–1896 роках надавав консультації при створенні Київського бактеріологічного інституту та у 1911 році відвідав Київську санітарно-бактеріологічну станцію.

Серед його учнів були українські науковці: В. Підвисоцький, В. Високович, О. Безредка, брати Чистовичі, В. Хавкін, І. Савченко, Л. Тарасевич, В. Ліндеман, М. Нещадименко, Г. Острянин та інші.

Нагороди та визнання:

• Лауреат премії імені К. Бера (1867, 1870, 1891),
• Лауреат Нобелівської премії (1908),
• Почесний академік Академії наук США, Росії, Італії, Румунії, Ірландії, Нью-Йорка, член-кореспондент Академії наук Болоньї, Філадельфії, Національної медичної академії Венесуели та інших наукових установ.

Публікаційна діяльність: Автор понад 320 наукових праць.

У фонді ННМБУ зберігаються праці Мечникова І. І., підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Академическое собрание сочинений в 16-ти томах (1952-1964). Шифр зберігання: 616.093 М-557
2. Избранные биологические произведения. (1950). Шифр зберігання: 57 М-557
3. Избранные произведения. (1956). Шифр зберігання: 616.093 М-557
4. Избранные работы по дарвинизму (1958). Шифр зберігання: 57 М-557.
5. Етюди про людську природу (1930). Шифр зберігання: 612 М-557
6. Иммунитет (1898). Шифр зберігання: 616.093 М-557

Кот Олег Миколайович (1940) є українським кардіологом, доктором медичних наук (1994) та професором (1995).

Олег Миколайович закінчив Тернопільський медичний інститут у 1968 році і розпочав свою професійну кар’єру в цьому ж закладі, де працює з 1970 року.

Основні напрямки його досліджень

проблеми діагностики та хірургічного лікування ускладненої виразкової хвороби шлунка та дванадцятипалої кишки

захворюваня жовчних шляхів і підшлункової залози.

Наукові праці суттєво сприяли розширенню знань у кардіології та хірургії.

Олег Миколайович Кот активно залучений до навчальної діяльності, підготовки молодих спеціалістів у медичній галузі й залишає помітний слід у розвитку української медицини.

Яремко Євген Омелянович (1930) український фізіолог, доктор медичних наук (1970), професор.

Євген Омелянович народився в місті Дрогобичі (тепер — Львівська область). Медичну освіту здобув на лікувальному факультеті Львівського медичного інституту, який закінчив у 1953 році.У 1953–1956 роках навчався в аспірантурі.

Працював на таких посадах:

• асистент кафедри нормальної фізіології Львівського медичного інституту (1956–1963),
• доцент цієї кафедри (1963–1975),
• завідувач Центральної науково-дослідної лабораторії Львівського медичного інституту (1975),
• завідувач кафедри нормальної фізіології Запорізького медичного інституту (1975–1985),
• професор (1984–1985),
• завідувач кафедри фізіології Львівського державного університету фізичної культури (1985–1996),
• професор кафедри анатомії та фізіології цього ж університету (від 1996 року).

У 1957 році захистив кандидатську дисертацію:«Функціональні зміни у діяльності всмоктувального апарата тонкого кишечника при тривалому всмоктуванні глюкози»,
а у 1969 році — докторську дисертацію: «Ультраструктурні й функціональні фактори всмоктувальної діяльності тонкого кишечника». Звання професора отримав у 1977 році.

Основні напрями наукової діяльності:

• дослідження фізіологічних механізмів регуляції функцій травної системи,
• вивчення фізіологічних механізмів адаптації спортсменів до фізичних навантажень різної спрямованості залежно від спортивної спеціалізації та рівня тренованості,
• відкриття нових механізмів дії гастрину та секретину на секреторно-транспортні та трофічні процеси в травному тракті.

Наукові здобутки:

автор понад 320 наукових публікацій, включаючи 3 авторські свідоцтва на винаходи та 6 навчальних посібників, науковий керівник 12 кандидатських дисертацій.

У фонді ННМБУ зберігається автореферати дисертацій Яремко Є. О.:

1. Функциональные изменения в деятельности всасывающего аппарат тонкого кишечника при длительном всасывании глюкозы. (Эксперим. исследование). Автореф. дисс. канд. мед. наук (1957). Шифр зберігання 612.3 Я-722а
2. Ультраструктурные и функциональные факторы всасывательной деятельности тонкого кишечника. Автореф. дисс. д-ра мед. наук (1969). Шифр зберігання 1969 Я 722е

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Яремко Є. О., підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Фізіологія людини: Метод. посіб. до лаб. занять (2008). Шифр зберігання
   Б-88869
2. Фізіологія фізичного виховання і спроту: навч. посіб. для практ. занять (2014).
   Шифр зберігання Б-94602

Ороховський Валентин Осипович (1940) доктор медичних наук (1984), професор кафедри оперативної хірургії і топографічної анатомії Донецького медичного університету (1986).

Валентин Осипович народився в місті Донецьку. Професор (з 1986 року) кафедри оперативної хірургії та топографічної анатомії Донецького національного медичного університету.

З 1992 року — керівник, а з 1999 року — директор Міжнародного навчально-методичного центру відеоендоскопічної хірургії.

Старший науковий співробітник Інституту невідкладної і відновної хірургії імені В. К. Гусака НАМН України.
У 1967 році захистив кандидатську дисертацію: «Експериментально-морфологічні основи пластики стравоходу великою кривизною шлунка з використанням зшивних препаратів».
У 1984 році захистив докторську дисертацію: «Пластика стравоходу стінками шлунка (експериментально-морфологічне та клінічне дослідження)». Звання професора отримав у 1986 році.

Основні напрями наукової діяльності:

• експериментально-морфологічне та клінічне обґрунтування нових відеоендоскопічних оперативних втручань.

Наукові здобутки:

• автор понад 210 наукових праць, серед яких 9 монографій і 25 авторських свідоцтв на винаходи.
• науковий консультант і керівник 2 докторських та 6 кандидатських дисертацій.

У фонді ННМБУ зберігаються автореферати дисертацій Ороховського В. О.:

1. Экспериментально-морфологические основы пластики пищевода большой кривизной желудка с применением сшивающих аппаратов.(1967). Шифр зберігання: 617.4 О-695
2. Пластика пищевода стенками желудка экспериментально-морфологическое и клиническое исследование. (1984). Шифр зберігання: Р-29620

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Ороховського В. О., підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Основные грыжесечения: С 202 рис.( 16-цв.) и 8 табл. (2000).Шифр зберігання: В-5355
2. Подготовка молодежи к выбору медицинсских специальностей: ( Из опыта работы народных университетов проф. ориентации в области медицины) (1976). Шифр зберігання: Б-22140
3. Рекомендации по учебно-воспитательной работе среди учащихся старших классов в клубах ” Юный медик” (1985). Шифр зберігання: Б-53946
4. Формирование психологической готовности молодежи к медицинскому труду (1989). Шифр зберігання: Б-62333

Кондоїді Павло Захарович (1710 — 1760)
лейб-медик, організатор охорони здоров’я, реформатор медичної освіти, архіятер

Походження та освіта:

• Народився на острові Корфу (Греція).
• Закінчив гімназію при Російській академії наук (Санкт-Петербург).
• 1733 — захистив докторську дисертацію «De morbis aetatum» («Про вікові захворювання») у Лейденському університеті (Нідерланди).

Професійна діяльність:

• 1738 — призначений генерал-штаб-лікарем.
• Після закінчення військових дій і припинення епідемії чуми мешкав у Переяславі.
• 1741–1747 — керівник медичної канцелярії при архіятері Лістоці.
• 1753–1760 — архіятер Російської імперії.
•  З 1754 — головний директор Медичної канцелярії та перший лейб-медик двору.

Наукова та освітня діяльність:

• реформатор медичної освіти.
• автор «Інструкції про екзамени» (1745), де вперше чітко сформульовано клінічний підхід до навчання майбутніх лікарів — регулярне спостереження за хворими, опис перебігу хвороб, участь в анатомічних розтинах.
• Ініціатор впровадження історії хвороби як основного методу обліку та навчання.
• Домігся дозволу Святійшого Синоду на прийом учнів духовних шкіл (у т.ч. з України) до госпітальних шкіл.
• Заснував акушерські школи у Санкт-Петербурзі та Москві.
• Створив першу медичну бібліотеку в Росії та розробив правила користування книгами.

Внесок у охорону здоров’я:

Організував карантинні заходи в Україні та Астрахані, що відіграли важливу роль у боротьбі з епідеміями.