Календар медицини

Гриньов Даміан Петрович (1879 — 1934)
мікробіолог, науковець, викладач

Даміан Петрович народився в місті Курськ. У 1898 році закінчив Курську гімназію із золотою медаллю. Медичну освіту здобув на медичному факультеті Харківського університету (1904). Упродовж 1904–1906 років додатково навчався на історико-філологічному факультеті того ж університету.

З 1906 по 1909 рік працював дільничим лікарем в Олександрійському повіті. У 1909 році, за запрошенням професора О. В. Репрева, повернувся до Харківського університету для підготовки до професорського звання на кафедрі загальної патології.

У 1910 році захистив докторську дисертацію:
«К вопросу об окислительных процессах при экстирпации поджелудочной железы (экспериментальное исследование)».

У 1911–1912 роках проходив наукове стажування:

• у Санкт-Петербурзі — у лабораторіях професорів Зільбер-Шумової та В. В. Підвисоцького,
• у Берліні — у професора Міхаеліса,
• у Парижі — в Інституті Пастера, де працював під керівництвом І. І. Мечникова та О. М. Безредка.
• У 1913–1914 роках — доцент із мікробіології при кафедрі патологічної фізіології Харківського університету.
Із 1914 року — завідувач кафедри бактеріології в Жіночому медичному інституті.

Бєлоусов Володимир Олександрович
(1895 – 1971) — педіатр, доктор медичних наук, член-кореспондент АМН СРСР, Заслужений діяч науки УРСР.

Народився в місті Курськ у родині службовця.
У 1917 році закінчив медичний факультет Харківського університету.

Професійна діяльність:

• 1918–1921 — ординатор клініки дитячих хвороб Харківського університету.
• 1921–1938 — пройшов шлях від асистента до завідувача кафедри педіатрії Харківського медичного інституту.
• 1937 — захистив докторську дисертацію на тему:
«Материалы к вопросу о белковом рационе здорового и больного школьника в возрасте 8–11 лет».
• 1938–1941 — завідувач кафедри дитячих хвороб лікувального факультету ХМІ.
• 1944–1965 — завідувач кафедри педіатрії педіатричного факультету ХМІ.
• 1946–1952 — заступник директора Харківського медичного інституту з навчальної та наукової роботи.
  Громадська та наукова діяльність:
• 1954–1971 — голова Харківського товариства дитячих лікарів.
• З 1954 — голова Обласної ради з лікувально-профілактичної допомоги дітям.
• Член правління Українського республіканського та Всесоюзного товариств дитячих лікарів.
• Член Вченої ради МОЗ УРСР.
• Член редколегій низки фахових медичних журналів.

У 1957 році обраний членом-кореспондентом Академії медичних наук СРСР та удостоєний звання Заслужений діяч науки УРСР.

Наукова спадщина:
Автор понад 70 наукових праць, зокрема:

2 монографії

2 підручники

Ключові напрями досліджень:

• дизентерія, ревматизм, ГРЗ
• лікування туберкульозного менінгіту
• організація харчування школярів
• курортне лікування дітей

Науковий керівник і консультант:
7 докторських і 35 кандидатських дисертацій

Основні публікації:

• «Лечение туберкулезных лимфаденитов у детей в условиях санаторно-курортной обстановки» (1928)
• «О показаниях к курортному лечению при различных заболеваниях детского возраста» (1928)
• «Диагностические ошибки в педиатрической практике» (1948)
• «Учебник детских болезней» (1963)
• «Детские болезни» (1967, 1972)

Вшанування памʼяті:
26 квітня 2002 року, з ініціативи Харківського відділення Асоціації педіатрів України, на будівлі колишньої дитячої клініки (вул. Данилевського, 7) було відкрито меморіальну дошку на честь В. О. Бєлоусова.

Шор Наум Анатолійович (1930 – 2012) — хірург, професор, Заслужений діяч науки і техніки України.Народився в селищі Клавдієво Бородянського району Київської області. У 1953 році закінчив Київський медичний інститут. Професійну діяльність розпочав на посадах хірурга та заступника головного лікаря дільничної лікарні селища Чорнухине Ворошиловського району (нині Луганська область), де працював у 1953–1957 роках.

У 1957–1959 роках навчався в клінічній ординатурі. Згодом обіймав низку посад у Луганському медичному інституті (нині — Луганський державний медичний університет):

• асистент кафедри загальної хірургії (1959–1964),
• виконуючий обов’язки завідувача кафедри (1964),
• асистент (1964–1982),
• доцент кафедри госпітальної хірургії (1982–1985),
• завідувач кафедри хірургії, анестезіології та реаніматології факультету післядипломної освіти (1985–2005),
• професор кафедри хірургії з основами торакальної, кардіоваскулярної та пластичної хірургії (з 2005 року).

У 1968 році захистив кандидатську дисертацію на тему:
«Одномоментная артериография и реография при тромбооблитерирующих заболеваниях сосудов нижних конечностей»,
а у 1986 році — докторську дисертацію:
«Диагностика и хирургическая тактика при повреждениях кровеносных сосудов и их последствия в мирное время».

Професор з 1987 року.
Член правління Асоціації судинних хірургів України, член Нью-Йоркської академії наук (з 1995).

Автор понад 230 наукових праць, серед них:

• 3 монографії,
• 8 методичних посібників,
• 5 авторських свідоцтв на винаходи.

Основні напрями науково-практичної діяльності:

• діагностика та лікування захворювань і пошкоджень магістральних судин,
• реконструктивні операції при гнійно-некротичних ураженнях ступні у хворих на цукровий діабет,
• хірургічна гастроентерологія,
• інтенсивна терапія.

Описав симптом перетоку по ходу артерій нижніх кінцівок як ранню ознаку облітеруючих захворювань судин.
Розробив класифікацію діабетичної ангіопатії з ускладненими гнійно-некротичними процесами та класифікацію ішемії нижніх кінцівок при ураженнях магістральних артерій.

Був науковим керівником 6 кандидатських дисертацій.

Воронін Володимир Васильович (1870 — 1960) — український патофізіолог, науковець, один із організаторів медичної освіти в Одесі.

Народився в селі Нікольське Тульської губернії (тепер — Російська Федерація). Закінчив медичний факультет Московського університету (1893), де залишився працювати:

• завідувачем бактеріологічної лабораторії терапевтичної клініки,
• приват-доцентом з бактеріології.
• У 1897 році захистив докторську дисертацію:
«Дослідження про запалення».

Професійна та наукова діяльність
Одеса:

• 1908–1923 — завідувач кафедри загальної патології Новоросійського університету.
• 1917–1918 — завідувач кафедри гістології.
• Декан медичного факультету, а згодом:
• перший ректор Одеської медичної академії,
• перший директор Одеського медичного інституту.

У 1916 році очолив Одеську бактеріологічну станцію (створену І. І. Мечниковим та М. Ф. Гамалеєю), на базі якої організував:

• виробництво вакцин і сироваток,
• розробку нових методів посіву холерних вібріонів.

Був членом установчого комітету Вищих жіночих медичних курсів в Одесі.

Тбілісі:

• 1923–1955 — професор кафедри патологічної анатомії Тбіліського медичного інституту.
• З 1944 р. — керівник відділу патофізіології та морфології нервової системи Інституту фізіології імені І. С. Беріташвілі АН Грузинської РСР.

Звання та нагороди

• Почесний академік Грузинської АН (1944).
• Заслужений діяч науки Грузинської РСР (1940).
• Лауреат премії імені О. О. Богомольця АН УРСР.

Наукова спадщина

• Автор понад 70 наукових праць.
• Науковий керівник докторської дисертації О. О. Богомольця (1909).

Основні напрями досліджень:

• загальна патологія, гематологія, онкологія, серцево-судинні захворювання;
• структура й функції сполучної тканини, тканинні щілини;
• механізми запалення, утворення тканинної рідини та набряків;
• використання статистики й кібернетики в медицині.

Вибрані праці:

• «Руководство по патологической физиологии» (1947, 1948),
• «Воспаление» (1953),
• «Трофическая язва» (1955),
• «Миелиновое нервное волокно» (1960),
• «Основы теории микроскопа» (1965).

У 1970 році М. О. Ясиновський відзначав його значний внесок у розвиток патофізіології як науки.

Ковальчук Віталій Кирилович
(1930) — морфолог, фахівець у галузі цитології та електронної мікроскопії, доктор медичних наук.

Народився в селі Городище (нині — Шепетівський район, Хмельницька область).
Вищу освіту здобув у Київському державному університеті, який закінчив у 1956 році.
З того ж року розпочав наукову діяльність у Київському науково-дослідному інституті епідеміології, мікробіології та паразитології (нині — Інститут епідеміології та інфекційних хвороб імені Л. В. Громашевського НАМН України). Працював, зокрема, на посаді провідного наукового співробітника лабораторії патоморфології (1981–1992).
У 1992–1997 роках працював у Центральній науково-дослідній лабораторії Київської медичної академії післядипломної освіти імені П. Л. Шупика.

Наукові здобутки:

• 1967 — захистив кандидатську дисертацію на тему:
«Експериментальна герпетична інфекція та особливості її перебігу в асоціації з вірусом Коксакі В-4».
• 1988 — захистив докторську дисертацію:
«Морфологічний еквівалент протибактеріальної бар’єрної функції епітелію кишечнику (електронно-мікроскопічний аналіз)».

Основні напрями наукової діяльності:

• цитологія
• патоморфологія
• електронна мікроскопія
• бар’єрні функції епітелію
  — морфолог, фахівець у галузі цитології та електронної мікроскопії, доктор медичних наук.

Король Олександр Павлович
(1930 – 2003) — нейрохірург, доктор медичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України.

Народився у селі Кузьмин Гайсинського району Вінницької області.
У 1953 році з відзнакою закінчив лікувальний факультет Львівського медичного інституту.

Професійна діяльність:

• 1953–1957 — молодший науковий співробітник Київського науково-дослідного інституту нейрохірургії.
• 1957–1961 — старший науковий співробітник того ж інституту.
• 1961–1964 — завідувач відділу нейрохірургії Одеського психоневрологічного інституту.
• 1964–1999 — завідувач курсу нейрохірургії кафедри нервових хвороб Одеського медичного інституту імені М. І. Пирогова (нині — Одеський національний медичний університет).

Наукові ступені та звання:

• 1957 — кандидат медичних наук (дисертація: «Співвідношення деяких осередкових і гіпертензійних синдромів при пухлинах скроневої частки»).
• 1971 — доктор медичних наук (дисертація: «Зміни судинного русла мозкового кровообігу при пухлинах великих півкуль головного мозку»).
• 1980 — присвоєно вчене звання професора.

Громадська та науково-організаційна діяльність:

• Головний позаштатний нейрохірург Управління охорони здоров’я Одеської області.
• Голова Одеського наукового товариства нейрохірургів (з 1992 року — Асоціація нейрохірургів Одеської області).
• Член правління Українського товариства нейрохірургів.
• Член редколегій низки профільних медичних журналів.
• Член Проблемної комісії МОЗ СРСР з нейротравматології.
• У 1996 році удостоєний звання Заслуженого діяча науки і техніки України.

Науковий доробок:
Автор понад 300 наукових публікацій, серед яких:

2 монографії

14 авторських свідоцтв і патентів на винаходи

Ключові напрями досліджень:

• нейроонкологія
• нейротравматологія
• цереброваскулярна патологія
• Науковий керівник 7 кандидатських дисертацій.