Календар медицини містить професійні свята медиків, всесвітні дні медицини, ювілейні дати видатних медиків а також державні свята України.
Калюжний Денис Миколайович (1900 – 1976) — український гігієніст, один із основоположників гігієни атмосферного повітря в Україні.
Народився на хуторі Калюжному Лебединського повіту Харківської губернії. Медичну освіту здобув у Харківському медичному інституті (1926).
Професійна діяльність
- 1926–1931 — санітарний лікар Харківської міської санітарно-епідеміологічної станції.
- 1931–1933 — навчався в аспірантурі на кафедрі загальної гігієни Харківського медичного інституту.
- З 1932 р. працював в Українському НДІ комунальної гігієни під керівництвом О. М. Марзєєва.
- З 1937 р. — старший викладач гігієни Харківського військово-медичного училища.
- 1940 — захистив кандидатську дисертацію «Санитарное изучение атмосферного воздуха населенных мест Украины и меры борьбы с его загрязнением».
Під час німецько-радянської війни:
- викладач кафедри загальної та військової гігієни Куйбишевської військово-медичної академії (1942),
- начальник санітарно-епідемічної лабораторії Воронезького та 1-го Українського фронтів.
- З 1946 р. — заступник директора, а в 1956–1971 рр. — директор НДІ загальної та комунальної гігієни імені О. М. Марзєєва.
Завідував кафедрами:
- гігієни Київського інституту удосконалення лікарів (1946–1956, 1965–1970),
- гігієни Київського медичного інституту (1956–1960).
- 1954 — захистив докторську дисертацію «Гигиеническая оценка загрязнения атмосферного воздуха выбросами предприятий черной металлургии и мероприятия по его оздоровлению».
- 1957 — професор.
- 1961 — член-кореспондент АМН СРСР.
Громадська діяльність та визнання
- Голова правління Українського наукового товариства гігієністів (з 1959 р.).
- Почесний член Чехословацького науково-медичного товариства імені Я. Пуркіньє.
- Заслужений діяч науки УРСР (1964).
Наукова спадщина
Автор понад 250 наукових публікацій, зокрема 24 монографій. Науковий консультант і керівник 16 докторських та 22 кандидатських дисертацій.
Основні напрями досліджень: гігієна атмосферного повітря, планування населених місць, військова гігієна, історія гігієни й санітарії.
Досліджував механізми дії забруднювачів повітря на організм та закономірності їх розповсюдження від промислових підприємств.
Легоцький Тиводар (Теодор) Яношович (1830 – 1915) — юрист, природодослідник, археолог, краєзнавець, історик.
Народився в с. Фужині поблизу сучасного м. Рієка (Хорватія).
Освіта та рання діяльність
- 1847–1851 — навчався на юридичному факультеті Кошицької академії.
- Під час угорської революції 1848–1849 рр. був офіцером національної гвардії.
- 1852–1856 — службовець у суді.
Професійна кар’єра
- З 1855 р. мешкав у Мукачеві, працював у судових органах та адвокатурі.
- З 1865 р. — головний прокурор Мукачевсько-Чинадіївської домінії графів Шенборнів.
Наукова та громадська діяльність
Член Угорського товариства природодослідників (1860), Угорського етнографічного товариства, Археологічної комісії.
Автор близько 300 публікацій, зокрема 11 монографій.
Основні напрями досліджень:
- мінеральні води Закарпаття, їхній хімічний склад і лікувальні властивості;
- клімат Закарпаття та його оздоровчий потенціал;
- археологія Тисо-Дунайської низовини (довів, що слов’яни заселили цей край до приходу угорців);
- соціально-економічний розвиток та духовна культура закарпатців.
Внесок
- Створив зведену таблицю хімічного складу мінеральних вод Закарпаття.
- Популяризував ідею комплексного застосування природних лікувальних ресурсів краю.
- Залишив значний науковий доробок із археології, етнографії та історії Закарпаття.
Щастний Дмитро Сергійович (1903 – 1974) – мікробіолог, епідеміолог та імунолог.
Народився в місті Одеса, 1926 – закінчив Одеський медичний інститут.
Професійна діяльність
Працював у різних медичних і мікробіологічних науково-дослідних установах.
- 1943–1944 – заступник директора з наукової роботи Тамбовського НДІ мікробіології.
- 1944–1949 – завідувач відділу віспи Одеського НДІ мікробіології та епідеміології.
- 1945–1962 – доцент кафедри мікробіології Одеського медичного інституту ім. М. І. Пирогова.
- 1963–1967 – доцент кафедри мікробіології і вірусології Одеського державного університету ім. І. І. Мечникова.
- 1967–1971 – професор тієї ж кафедри.
- 1965 – захистив докторську дисертацію «Влияние тканевых препаратов В. П. Филатова на защитные функции и устойчивость организма к инфекции».
Наукові праці
Автор понад 70 наукових публікацій.
Основні напрями досліджень:
- медична мікробіологія та імунологія;
- застосування тканинних препаратів для лікування бактеріальних інфекцій;
- історія медицини та медичної мікробіології.
Буйко Петро Михайлович (1895 – 1943) – видатний акушер-гінеколог, доктор медичних наук, Герой Радянського Союзу (посмертно).
Народився в місті Бельськ, Гродненська губернія.
- 1911 – вступив до Військово-фельдшерської школи (Санкт-Петербург).
- 1911–1914 – молодший фельдшер у психіатричному відділенні Миколаївського військово-медичного госпіталю.
- Перша світова війна: служив у 1-му залізничному полку, згодом – у Києві.
- 1918 – учасник повстання проти Центральної Ради.
- 1919–1922 – навчання у Київському медичному інституті.
Професійна діяльність
- 1922–1923 – голова окружного відділу профспілки медпрацівників (Бердичів).
- 1923–1927 – завідувач окружного відділу охорони здоров’я (Біла Церква).
- Займав посади головного лікаря та завідувача акушерсько-гінекологічних відділень (Люботин, Київ).
- 1930 – курси удосконалення в Ленінграді.
- Доцент акушерсько-гінекологічної клініки Київського медінституту.
- Завідувач кафедри акушерства і гінекології Київського стоматологічного інституту.
- 1933–1934 – директор Київського інституту охорони материнства і дитинства.
- 1938 – захистив кандидатську дисертацію «Клиника и профилактика разрывов промежности в родах».
- 1940 – захистив докторську дисертацію «Хирургическое лечение пузырно-влагалищных свищей у женщин с применением плацентарной ткани».
Військові роки
- З початком Другої світової війни – провідний хірург медсанбату.
- Поранений під Уманню, потрапив у полон, утік.
- Працював лікарем у Фастові:
- створював фіктивні діагнози;
- врятував понад 1000 людей від примусового вивезення до Німеччини;
- організовував лікування поранених партизан.
- Липень 1943 – вступив до партизанського загону, очолив санітарну частину.
- 13 жовтня 1943 – потрапив у полон; після катувань спалений живцем у с. Ярошівка разом із трьома партизанами.
Відмовився від утечі, щоб не наражати на небезпеку місцевих жителів.
Наукові праці
- «Клініка і профілактика розривів промежини при пологах» (1940).
- «Хирургическое лечение пузырно-влагалищных свищей у женщин с применением плацентарной ткани» (1954, посмертно).
- Вшанування пам’яті
1950 – постановою Ради Міністрів УРСР ім’я Буйка присвоєно Київському НДІ охорони материнства і дитинства.
Бобровська Галина Дмитрівна (1910 – 1980) – український невропатолог, кандидат медичних наук.
Народився в місті Курськ, 1929 – закінчила медичну профшколу; працювала медсестрою, згодом – помічником лікаря в лікарні Жовтневої залізниці (Ленінград). 1931 – вступила до Першого Ленінградського медичного інституту.
Згодом перевелася до Першого Київського медичного інституту, який закінчила з відзнакою (1936). 1936–1939 – аспірантка кафедри нервових хвороб.
Професійна діяльність
- 1939–1941 – лікар і науковий співробітник Київського психоневрологічного інституту.
- 1941 – мобілізована до армії: помічник начальника евакопункту №27 у Києві, лікар-невропатолог військового шпиталю.
- 1941–1944 – перебувала в евакуації.
- 1944 – захистила кандидатську дисертацію «Епілептичні синдроми при пухлинах головного мозку».
- 1944–1957 – асистент кафедри нервових хвороб Київського медичного інституту.
- 1957–1965 – доцент тієї ж кафедри.
- 1965–1968 – виконувач обов’язків завідувача кафедри.
Науковий керівник неврологічних відділень Київської міської клінічної лікарні №14, консультант багатьох лікарень і поліклінік.
Наукові інтереси та праці
Дослідження: мозковий кровообіг, патологія нервової системи при цукровому діабеті, ревматизмі та інтоксикаціях.