Календар медицини

Петро Семенович Фліс (1951) — український лікар-стоматолог, ортодонт і ортопед, доктор медичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України. Його професійна діяльність пов’язана з розвитком вітчизняної ортодонтії, удосконаленням методів ортопедичного лікування та створенням нових матеріалів і технологій для стоматології.

Професор Фліс зробив вагомий внесок у розвиток української стоматологічної науки, підготовку лікарів і формування наукової школи ортодонтії.

Освіта та професійний шлях

У 1974 році Петро Семенович закінчив стоматологічний факультет Київського медичного інституту імені О. О. Богомольця. Після завершення навчання продовжив професійну діяльність у галузі стоматології, поєднуючи клінічну практику з науковими дослідженнями та викладанням.

У 1986 році захистив кандидатську дисертацію, присвячену заміщенню дефектів зубних рядів суцільнолитими мостоподібними протезами. У 1991 році здобув науковий ступінь доктора медичних наук, захистивши дисертацію «Раціональні методи виготовлення суцільнолитих протезів». Того ж року йому присвоєно вчене звання професора.

З 1990 до 2021 року Петро Семенович очолював кафедру ортодонтії та пропедевтики ортопедичної стоматології Національного медичного університету імені О. О. Богомольця. Під його керівництвом розвивалися наукові дослідження, удосконалювалися освітні програми та готувалися фахівці для стоматологічної галузі.

У 2003 році йому присвоєно почесне звання «Заслужений діяч науки і техніки України».

Основні напрями наукової діяльності

Наукова діяльність Петра Фліса охоплює ортодонтію, ортопедичну стоматологію, стоматологічне матеріалознавство та технології виготовлення зубних протезів.

Основними напрямами його досліджень стали:

• Ортодонтичне лікування. Розроблення нових методів корекції зубощелепних аномалій і деформацій у дітей та дорослих.
• Ортопедична стоматологія. Удосконалення методів виготовлення суцільнолитих зубних протезів і технологій відновлення зубних рядів.
• Стоматологічні матеріали. Розроблення вітчизняних фотополімерних матеріалів, сплавів для лиття зубних протезів і керамічних мас.
• Стоматологічне обладнання. Створення вакуумних ливарних апаратів та впровадження технологій промислового лиття зубних протезів.
• Підготовка медичних кадрів. Розвиток стоматологічної освіти, підготовка науковців і формування професійної школи ортодонтів.
• Наукові розробки та практичні досягнення

Одним із важливих напрямів роботи професора Фліса стало створення вітчизняних матеріалів і технологій для стоматологічної практики.

За його участю було розроблено та впроваджено у виробництво керамічну масу «Ультрапалін» для облицювання незнімних зубних протезів, сплави для їх лиття, а також спеціалізоване ливарне обладнання.

Його дослідження були спрямовані на вдосконалення технологій виготовлення ортодонтичних апаратів і зубних протезів, підвищення якості стоматологічних конструкцій та розширення можливостей ортопедичного лікування.

Окреме місце посідають розробки ортодонтичних апаратів для корекції різних видів зубощелепних аномалій. Частина таких конструкцій створювалася та клінічно апробувалася за участю професора Фліса й його колег.

Наукова та педагогічна спадщина

Петро Семенович Фліс є автором численних наукових праць, підручників і навчальних посібників зі стоматології. Його роботи охоплюють питання ортодонтії, дитячого зубного протезування, технологій виготовлення стоматологічних конструкцій та матеріалознавства.

Серед важливих напрямів його освітньої діяльності — створення навчальної літератури для студентів стоматологічних факультетів і впровадження сучасних наукових розробок у підготовку майбутніх лікарів.

Під керівництвом професора Фліса виконувалися дисертаційні дослідження, а його учні продовжували розвивати ортодонтію та ортопедичну стоматологію в Україні й за її межами.

Визнання та професійна діяльність

Професійні досягнення Петра Семеновича Фліса відзначені присвоєнням почесного звання «Заслужений діяч науки і техніки України» у 2003 році.

Він також був президентом і почесним президентом Асоціації ортодонтів України, брав участь у розвитку професійної спільноти та поширенні наукових досягнень у галузі ортодонтії.

Внесок у розвиток української стоматології

Петро Семенович Фліс належить до провідних представників української стоматологічної науки. Його багаторічна робота в університеті, дослідження в галузі ортодонтії та ортопедичної стоматології, розроблення матеріалів і технологій для виготовлення зубних протезів стали важливою частиною розвитку вітчизняної стоматології.

Його наукова, педагогічна та організаційна діяльність сприяла підготовці нового покоління стоматологів і розвитку професійної школи ортодонтії в Україні.

Щороку 10 жовтня відзначається Всесвітній день психічного здоров’я World Mental Health Day. Його засновано 1992 року Всесвітньою федерацією психічного здоров’я, за підтримки Всесвітньої організації охорони здоров’я. Метою проведення цього дня – є привернення уваги до проблем психічного здоров’я людей у світі, з метою скоротити поширення депресивних розладів, шизофренії, хворіб Альцгеймера, наркотичної залежності, епілепсії та розумової відсталості.

На сьогоднішній день в сучасній медицині гостро стоїть питання збереження здоров′я людини та пошуку чинників, що його обумовлюють. Адже здоров′я громадян – є індикатором благополуччя суспільства, країни в цілому. Зростання числа екстремальних ситуацій, в тому числі бойових дій та пандемії COVID – 19, що різко змінили наше повсякденне життя, диктує необхідність проведення медико–психологічної реабілітації осіб, постраждалих внаслідок негативного впливу емоційно–стресових факторів.

Високоповажні користувачі, у фондах ННМБУ ви знайдете монографії, практичні та навчальні посібники, клінічні настанови, підручники, методичні рекомендації та твори з популярної психіатрії. В літературі підняті питання необхідності поширення здорового способу життя та першочергових заходів, направлених на збереження психічного здоров′я людини.

Пропонуємо вашій увазі роботи, де фахівці знайдуть інформацію з актуальних питань психіатрії у практиці сімейного лікаря, медсестринства в психіатрії, способів досягнення психологічного благополуччя, раннього втручання в психоз, вікових аспектів психічного здоров′я, психіатрії та наркології, психотерапії та психокорекції бойового стресу, тривожності і панічних атак.

Шановні читачі, за допомогою інформації з фондів бібліотеки (покрокових керівництв) ви дізнаєтесь, як зупинити паніку і перестати відчувати тривожність, упоратися з будь якою тривожною ситуацією, котрої ви уникали (водіння авто, польоту, покупки і т. д.), покласти край тривожним або нав′язливим думкам, підвищити свою впевненість і знову почати жити сміливим і авантюрним життям.

Читайте, і будьте здорові!

Юрій Миколайович Квітницький-Рижов (1921 — 1993) — український лікар-патологоанатом, нейроморфолог, гістолог, ембріолог та історик медицини, доктор медичних наук, професор. Його наукова діяльність була присвячена дослідженню патологічних змін головного мозку, вивченню впливу хімічних речовин на нервову тканину та розвитку патологічної морфології в Україні.

Освіта та перші роки професійної діяльності

Юрій Миколайович народився 10 жовтня 1921 року в Києві. У 1939 році вступив на лікувальний факультет Київського медичного інституту. Навчання перервала Друга світова війна.

У роки війни він працював на Київській станції швидкої медичної допомоги: спочатку санітаром, а згодом фельдшером. За участь в обороні столиці був нагороджений медаллю «За оборону Києва».

У 1945 році закінчив Київський медичний інститут. Відтоді його професійне життя було пов’язане з медициною, науковими дослідженнями та викладацькою діяльністю. Він працював асистентом, а згодом доцентом кафедри гістології та ембріології інституту.

Наукова та організаційна діяльність

У 1953–1963 роках Юрій Квітницький-Рижов працював старшим науковим співробітником Київського науково-дослідного інституту нейрохірургії. У 1954–1957 роках паралельно очолював науково-організаційний відділ установи.

У 1958–1964 роках завідував науково-галузевою редакцією біології та медицини Головної редакції Української радянської енциклопедії, долучаючись до систематизації та поширення наукових знань у галузі медицини й біології.

У 1965 році здобув науковий ступінь доктора медичних наук, а в 1970 році отримав звання професора.

Важливим етапом його діяльності стала робота в Українському науково-дослідному інституті фармакології та токсикології, де в 1964–1993 роках він був засновником і завідувачем лабораторії патологічної морфології. Тут учений розвивав дослідження структурних змін тканин під впливом різних патологічних чинників.

У 1992–1993 роках Юрій Миколайович також обіймав посаду заступника директора з наукової роботи Центрального музею медицини України в Києві, поєднуючи наукову роботу зі збереженням та вивченням історико-медичної спадщини.

Основні напрями наукових досліджень

Наукові інтереси Юрія Квітницького-Рижова охоплювали кілька важливих напрямів медицини та біології:

• Патологія головного мозку. Досліджував взаємозв’язок набряку та набухання головного мозку зі змінами внутрішньочерепного тиску.
• Нейроморфологія. Вивчав структурні й ультраструктурні зміни нервової тканини та реакції нейроглії на вплив хімічних речовин.
• Токсикологія та патологічна морфологія. Досліджував морфологічні ознаки, що допомагають розрізняти токсичні й гіпоксичні енцефалопатії.
• Ембріологія. Вивчав ранні етапи розвитку людини.
• Історія медицини. Досліджував історико-медичні питання, писав про видатних лікарів і розвиток медичної науки.

Особливе місце в його науковій діяльності посідала проблема набряку та набухання головного мозку. Результати досліджень цього явища знайшли відображення в його наукових працях і стали важливою частиною професійної спадщини вченого.

Наукова спадщина

Юрій Миколайович Квітницький-Рижов залишив праці з патологічної морфології, нейроморфології та історії медицини. Серед відомих видань:

«Отек и набухание головного мозга» (1978).

«Киевские некрополи в историко-медицинском аспекте (к 1500-летию Киева)» (1982).

«Петр Иванович Перемежко» (1985).

«Современное учение об отеке и набухании головного мозга» (1988).

«Некрополи Киева» (1993).

Ці праці відображають широту наукових інтересів автора — від дослідження патологічних процесів у головному мозку до вивчення історії медицини та пам’яті про видатних представників медичної науки.

Пам’ять про вченого

Юрій Квітницький-Рижов належить до покоління українських медиків, які поєднували практичний досвід, науковий пошук, викладацьку роботу та організацію досліджень. Його багаторічна діяльність у галузі патологічної морфології, дослідження нервової тканини й історії медицини є частиною історії української медичної науки.

Наукова спадщина вченого зберігає значення для розуміння розвитку нейроморфології, патологічної морфології та історико-медичних досліджень в Україні.

Володимир Васильович Пасько (1946 — 2014) — український військовий лікар, генерал-лейтенант медичної служби, доктор медичних наук, професор, заслужений лікар України, організатор системи військово-медичної освіти й науки, письменник, член Національної спілки письменників України. Він відіграв визначну роль у становленні Української військово-медичної академії та розвитку військової медицини незалежної України.

Освіта та військова служба

Володимир Васильович Пасько народився 10 жовтня 1946 року в селі Великі Бірки на Тернопільщині. У 1971 році закінчив Військово-медичну академію імені С. М. Кірова в Ленінграді.

Після завершення навчання проходив військову службу в Повітрянодесантних військах на посаді начальника медичної служби полку. У 1972–1975 роках навчався в ад’юнктурі Військово-медичної академії за напрямом організації медичного забезпечення Збройних Сил.

У 1975–1982 роках працював викладачем і науковим співробітником академії. У 1982–1984 роках проходив службу в Афганістані, де очолював медичну службу 108-ї мотострілецької дивізії. Досвід організації медичного забезпечення в бойових умовах став важливою складовою його подальшої наукової та професійної діяльності.

У 1984–1992 роках повернувся до викладацької та наукової роботи у Військово-медичній академії в Ленінграді. У 1987 році захистив кандидатську дисертацію, присвячену організації медичного забезпечення військових частин і з’єднань в Афганістані під час бойових дій.

Становлення військово-медичної освіти в Україні

Після проголошення незалежності України Володимир Пасько долучився до формування національної системи військової медицини. З 1992 року він проходив службу у Збройних Силах України та працював над концепцією розвитку військово-медичної освіти й науки.

Важливим результатом цієї діяльності стало створення у січні 1993 року Військово-медичного відділення при Національному медичному університеті імені О. О. Богомольця. У 1995 році на його основі було організовано Українську військово-медичну академію.

Володимир Васильович був одним з ініціаторів створення нового навчально-наукового закладу та його першим керівником. Він очолював Академію до серпня 2003 року, за винятком періоду роботи в центральному апараті Міністерства оборони України у 1994–1996 роках.

Під його керівництвом Академія отримала найвищий на той час, IV рівень державної акредитації та сформувалася як провідний освітній і науковий центр військової медицини України.

Наукова діяльність і професійні здобутки

Наукові дослідження Володимира Паська були присвячені організації медичного забезпечення Збройних Сил України, розвитку військово-медичної освіти та підготовці фахівців для військово-медичної служби.

У 2002 році він захистив докторську дисертацію в Національному медичному університеті імені О. О. Богомольця на тему наукового обґрунтування системи підготовки та підвищення кваліфікації кадрових ресурсів військової медицини в Україні. Того ж року йому було присвоєно вчене звання професора.

Володимир Васильович є автором понад 60 наукових праць. Він також був ініціатором створення та провідним співавтором перших сучасних російсько-українських словників військово-медичної термінології, а також російсько-українсько-англійського алфавітного довідника з військової та екстремальної медицини.

У 2000 році став головним редактором науково-практичного журналу Міністерства оборони України «Військова медицина України» й обіймав цю посаду до кінця життя.

Державна діяльність і нагороди

З лютого 2005 року до грудня 2006 року Володимир Пасько працював заступником Міністра оборони України. У сферу його діяльності входили питання кадрової політики, військової освіти й науки, охорони здоров’я військовослужбовців та соціально-гуманітарного забезпечення.

За службу в бойових умовах він був нагороджений орденом Червоної Зірки та почесним знаком «Відмінник охорони здоров’я СРСР». За підготовку керівного складу військово-медичної служби іноземних армій отримав орден Дружби Республіки В’єтнам.

Серед інших відзнак — нагороди Міністерства оборони України, зокрема відзнака «Вогнепальна зброя» та відзнака Президента України «Іменна вогнепальна зброя».

Володимиру Васильовичу було присвоєно військове звання генерал-лейтенанта медичної служби та почесне звання «Заслужений лікар України».

Літературна творчість

Важливою частиною життя Володимира Паська була літературна діяльність. Він був членом Національної спілки письменників України та автором творів історико-публіцистичного й військово-патріотичного спрямування.

У своїх книгах письменник осмислював досвід військової служби, події війни в Афганістані, питання історичної пам’яті, моральної відповідальності та державотворення.

Серед його творів:

«Ночь забытых песен. Афганские комментарии» — 1999 рік; перевидання 2001 та 2006 років.

«Час прощення» — 2001 рік; перевидання 2005 року.

«Пора істини» — 2004 рік.

«Звання — слухач. Нотатки лікаря-генерала» — 2011 рік.

«Під зіркою й тризубом. Нотатки українського генерала» — видана посмертно у 2019 році.

«Нація, держава та армія. Забуті уроки генерала де Голля» — видана посмертно у 2021 році.

Літературна спадщина Володимира Паська доповнює його професійний образ, розкриваючи особисті роздуми про військову службу, історію, суспільство та відповідальність перед державою.

Книжкова колекція Володимира Паська

Важливим свідченням широкого кола інтересів ученого є його особиста книжкова колекція, передана до фондів Національної наукової медичної бібліотеки України дружиною — Іриною Володимирівною Пасько, професором Української військово-медичної академії.

Зібрання налічує 121 одиницю зберігання. Хронологічні межі колекції охоплюють видання 1915–2010 років. Вона є частиною документальної спадщини вченого та відображає його зацікавлення медициною, історією, військовою справою й суспільно-політичними питаннями.

Пам’ять про Володимира Васильовича Паська

Володимир Васильович Пасько залишив помітний слід в історії української військової медицини. Його діяльність була спрямована на створення національної системи військово-медичної освіти, підготовку кваліфікованих кадрів, розвиток наукових досліджень і вдосконалення медичного забезпечення Збройних Сил України.

Поєднання військового досвіду, наукової роботи, державної служби та літературної творчості визначило багатогранність його спадщини. Ім’я Володимира Паська пов’язане зі становленням Української військово-медичної академії та розвитком військової медицини незалежної України.

Всесвітній день боротьби з артритом проводиться з ініціативи ВООЗ, відзначається щорічно 12 жовтня. Мета Всесвітнього дня боротьби з артритом – привернення уваги та збільшення інформованості широкої громадськості щодо проблем ревматологічних захворювань.

Олександр Петрович Яворовський (1951) — український учений у галузі гігієни праці, токсикології та профілактичної медицини, академік Національної академії медичних наук України, доктор медичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки.

Його наукова та педагогічна діяльність пов’язана з дослідженням впливу хімічних речовин і фізичних чинників виробничого середовища на здоров’я людини, розробленням гігієнічних нормативів і впровадженням профілактичних заходів для збереження професійного здоров’я працівників.

Освіта та професійний шлях

У 1969 році Олександр Петрович вступив на санітарно-гігієнічний факультет Київського медичного інституту імені О. О. Богомольця. Після завершення навчання продовжив наукову діяльність у галузі гігієни праці.

З 1 вересня 1975 року його професійний шлях пов’язаний із Національним медичним університетом імені О. О. Богомольця, де він розпочав роботу аспірантом кафедри гігієни праці. Згодом пройшов шлях від молодого науковця до провідного вченого та керівника кафедри.

У 1991 році здобув науковий ступінь доктора медичних наук, а в 1992 році отримав вчене звання професора.

З 1993 року Олександр Петрович очолює кафедру, яка сьогодні має назву кафедри гігієни, екологічного і професійного здоров’я Національного медичного університету імені О. О. Богомольця. З 2003 року також обіймав посаду проректора з науково-педагогічної роботи.

У 2001 році йому присвоєно почесне звання «Заслужений діяч науки і техніки України». У 2017 році його обрано академіком Національної академії медичних наук України за спеціальністю «Токсикологія, хімічна безпека».

Основні напрями наукової діяльності

Олександр Яворовський є одним із провідних українських фахівців у галузі гігієни праці та токсикології хімічних сполук. Його дослідження спрямовані на виявлення небезпечних чинників виробничого середовища, оцінювання їхнього впливу на організм людини та розроблення науково обґрунтованих методів профілактики професійних захворювань.

Основними напрямами його наукової діяльності є:

• Гігієна і токсикологія полімерів. Дослідження біологічної дії синтетичних полімерів, пластмас, епоксидних смол, лакофарбових матеріалів та інших хімічних сполук.
• Професійне здоров’я. Вивчення закономірностей формування умов праці та впливу виробничих чинників на здоров’я працівників.
• Комбінована дія шкідливих чинників. Дослідження впливу поєднаних фізичних і хімічних факторів, зокрема іонізуючого випромінювання, пестицидів і солей важких металів.
• Токсикологічна оцінка хімічних речовин. Вивчення токсичних, алергенних, мутагенних, ембріотоксичних і гонадотоксичних властивостей сполук залежно від їхньої хімічної будови.
• Гігієнічне нормування. Розроблення нормативів і методів оцінювання ризиків впливу небезпечних речовин на працівників.
• Новітні матеріали. Дослідження потенційної ушкоджувальної дії наночастинок металів на молекулярному та генетичному рівнях.
• Наукові розробки та практичне значення

Важливим результатом діяльності професора Яворовського стало поглиблення наукових уявлень про токсикологічні властивості епоксидних смол та інших синтетичних матеріалів, які використовуються в промисловості.

Учений провів системні гігієнічні й епідеміологічні дослідження умов праці на виробництвах епоксидних матеріалів. На основі вивчення характеристик понад 160 нових епоксидних смол, клеїв, лаків, фарб і компаундів були встановлені параметри їхньої токсичності та небезпечності, а також досліджені механізми ушкоджувальної дії на організм людини.

Олександр Петрович розробляв і впроваджував у практику державного санітарно-епідеміологічного нагляду державні стандарти, гігієнічні нормативи, санітарні правила та токсикологічні паспорти хімічних речовин.

Ці напрацювання сприяли вдосконаленню системи оцінювання професійних ризиків, профілактиці шкідливого впливу виробничих чинників і формуванню вимог до безпечнішого використання хімічних матеріалів.

Наукова та педагогічна спадщина

Олександр Петрович Яворовський приділяє значну увагу підготовці медичних кадрів і розвитку профілактичної медицини. Його викладацька діяльність охоплює навчання студентів, підготовку науковців і розроблення навчально-методичних матеріалів з гігієни праці, токсикології та громадського здоров’я.

Він є автором понад 600 наукових праць, серед яких монографії, підручники, навчальні посібники, методичні рекомендації та інформаційні листи. Під його науковим керівництвом виконувалися докторські й кандидатські дисертаційні дослідження.

Серед відомих праць ученого:

• «Профилактика профинтоксикаций при производстве и применении эпоксидных смол» (1985).
• «Загальна гігієна: пропедевтика гігієни» (1997).
• «Гігієна праці» (2000).
• «Гигиеническая диагностика радиационного фактора и его коррекция» (2001).
• «Комунальна гігієна» (2004).
• «Гігієна праці: методи досліджень та санітарно-епідеміологічний нагляд» (2005).
• «Довідник гігієнічних та екологічних нормативів в об’єктах довкілля» (2009).
• «Гігієна праці» — національний підручник (2011).
• «Охорона праці в медичній галузі» (2015).

Його підручники й навчальні посібники використовуються в підготовці фахівців медичного профілю та сприяють розвитку української школи профілактичної медицини.

Державні нагороди та професійне визнання

Наукові здобутки Олександра Петровича Яворовського відзначені державними та академічними нагородами.

У 1997 році він став лауреатом Державної премії України в галузі науки і техніки за підручник «Загальна гігієна (пропедевтика гігієни)». У 2001 році отримав премію Академії медичних наук України за наукові праці, присвячені комбінованій дії екзогенних хімічних речовин і радіонуклідів. У 2004 році був відзначений академічною премією за підручник «Комунальна гігієна».

У 2009 році його наукову роботу з історії гігієни праці та повернення імен репресованих учених-гігієністів також відзначено академічною премією.

Серед інших нагород — орден «За заслуги» III ступеня, почесні грамоти Кабінету Міністрів України та Верховної Ради України, відзнака «Знак пошани НАМН України».

Олександр Петрович є дійсним членом Міжнародної академії наук екологічної безпеки та бере участь у роботі наукових і фахових організацій, пов’язаних із гігієнічним нормуванням, токсикологією та професійним здоров’ям.

Внесок у розвиток української профілактичної медицини

Наукова діяльність Олександра Петровича Яворовського поєднує фундаментальні токсикологічні дослідження з практичними завданнями охорони здоров’я. Його роботи сприяють удосконаленню оцінювання небезпечних хімічних речовин, розвитку гігієнічного нормування та формуванню наукових підходів до профілактики професійних захворювань.

Багаторічна праця вченого в Національному медичному університеті імені О. О. Богомольця, підготовка наукових кадрів і створення навчальної літератури стали вагомим внеском у розвиток української гігієни праці, токсикології та профілактичної медицини.