Календар медицини

Календар медицини містить професійні свята медиків, всесвітні дні медицини, ювілейні дати видатних медиків а також державні свята України.

Бер
3
Пт
Василь Тимофійович Покровський (1838-1877)
Бер 3 день

Василь Тимофійович Покровський (1838-1877), терапевт, доктор медицини (1864), екстраординарний (1867), ординарний (1868) професор, завідувач кафедри спеціальної патології і терапії з госпітальною клінікою Університету Св. Володимира (1866-1877). Учень С.П. Боткіна та І.М. Сеченова.

Закінчив Петербурзьку медико-хірургічну академію з відзнакою та золотою медаллю (1861). Працював ординатором клініки внутрішніх хвороб професора С.П. Боткіна, під керівництвом якого в 1864 р. захистив докторську дисертацію “Об отравлении окисью углерода. Материалы для физиологии угара”.

У вересні 1866 р. відомий анатом і фізіолог професор О.П. Вальтер запро­понував його кандидатуру на вакантну посаду керівника кафедри спеціальної патології і терапії з госпітальною клінікою медичного факультету Університету Св. Володимира. У квітні 1867 р. його було затверджено на посаду екстраординарного професора Університету Св. Во­лодимира та завідувача госпітальною терапевтичною клінікою. Одночасно він був призначений ординатором Київського військового госпіталю, на базі якого була розташована клініка.

Пропонував перейти від теоретичного до наочного викладання. У 1867 р. його рекомендації було внесено у відповідні рішення факультету, в яких йшлося про відміну виключно теоретичного викладання спеціальної патології, терапії, хірургії, офтальмології та про необхідність супроводу лекцій клінічними демонстраціями.

Був провідником передових ідей вітчизняної фізіології та клінічної медицини в Україні. Займався питаннями діагностики захворювань нирок, запропонував метод бімануальної пальпації нирок.

Один з перших вів викладання курсу нервових хвороб. Засновник і завідувач неврологічного відділення при Київському військовому шпиталі. Під час проведення активної боротьби з епідеміями тифу перший відмітив, що поворотний тиф є самостійним захворюванням, а не різновидом черевного та висипного тифу.

У 1877 р. очолив боротьбу з тифозною епідемією в Києві та захворів висипним тифом, помер на 39 році життя.

 

Вінницька Віра Костянтинівна (1918-1998)
Бер 3 день
Вінницька Віра Костянтинівна (1918-1998)

Віра Костянтинівна Вінницька (1918-1998) онкогінеколог, доктор медичних наук, професор Київського медичного інституту.

Віра Костянтинівна нродилася в м. Переяславі (нині — м. Переяслав-Хмельницький Київської обл.); медичну освіту здобула на лікувальному факультеті Київського медичного інституту (1939); працювала на посадах ординатора Українського НДІ травматології та ортопедії; навчалася в клінічній ординатурі при кафедрі акушерства та гінекології Київського медичного інституту (1945-1947).

Від 1947 р. працювала (з перервою) в Київському науково-дослідному рентген радіологічному та онкологічному інституті (нині — Національний інститут раку) на посадах молодшого наукового співпрацівника, старшого наукового співпрацівника, завідувача (1966-1991) відділу онкогінекології; у 1952-1954 рр. – завідувач гінекологічного відділення Київського обласного онкологічного диспансеру.

Від 1954 до 1966 р. працювала у Київському інституті удосконалення лікарів; у 1953 р. захистила кандидатську дисертацію “Лимфатические сосуды матки при раковом процессе”, а в 1967 р. – докторську дисертацію “Пути лимфагенного метастазирования и реактивность лимфатических узлов при раке шейки матки”; професор (1977); головний позаштатний онкогінеколог МОЗ УРСР; член правління Українських республіканських товариств онкологів та акушерів-гінекологів; автор 140 наукових публікацій.

Основні напрями наукової діяльності: опрацювання діагностики, профілактики, лікування та реабілітації онкогінекологічних хворих, дослідження шляхів лімфогенного метастазування раку тіла й шийки проф матки, опрацювання лімфорентгенографічного контролю радикалізму оперативних втручань за допомогою субопераційної ін’єкції лімфатичних вузлів при раку матки, вивчення взаємозв’язку між морфологічною структурою раку матки та його метастатичним потенціалом, обгрунтування застосування радіомодифікаторів при поєднаному лікуванні раку тіла та шийки матки, визначення індивідуальної чутливості раку жіночих геніталій до протипухлинних хіміопрепаратів, розробка способів реабілітаційної терапії онкогінекологічних хворих із застосуванням імуномодуляторів, опрацювання діагностики та лікування трофобластичних захворювань матки, застосування кріохірургічного методу лікування раку зовнішніх статевих органів, організація онкогінекологічної допомоги населенню.

Внесла вагомий внесок у розвиток таких пріоритетних напрямів онкологічної гінекології, як вивчення епідеміології захворювань в Україні і формування груп ризику виникнення злоякісних новоутворень. Розробила новий принцип хірургічного лікування раку геніталій на основі глибокого вивчення патогенезу злоякісного процесу.

Науковий консультант і керівник 2 докторських та 11 кандидатських дисертацій.

Бер
6
Пн
Іван Овксентійович Курилін (1918-1984)
Бер 6 день
Іван Овксентійович Курилін (1918-1984)

Іван Овксентійович
(Авксентійович) Курилін (1918-1984) доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри отоларингології Київського медичного університету імені О. О. Богомольця.

Народився Іван Курилін в с. Огородня Добружського району Гомельської області. У 1937 р. вступив до Вітебського медичного інституту, який у 1941 р. був евакуйований у м. Алма-Ату; завершив здобуття медичної освіти в Алма-Атинському медичному інституті (1941).

Під час німецько-радянської війни — командир санітарної роти, старший лікар піхотного полку у складі Сталінградського та Донського фронтів, ординатор хірургічного відділення шпиталю No 5217 7-ї гвардійської армії; з 1947 по 1949 р. навчався в клінічній ординатурі на кафедрі оториноларингології (завідувач — професор А.І. Коломійченко) Київського інституту удосконалення лікарів.

У 1948-1950 рр. – начальник відділу кадрів МОЗ УРСР; у 1950 р. захистив кандидатську дисертацію «Рак гортани»; з 1950 по 1955 р. — асистент кафедри оториноларингології Київського інституту удосконалення лікарів; з 1955 р. – доцент, з 1962 р. — професор, a у 1963-1985 рр. – завідувач кафедри оториноларингології Київського медичного інституту та керівник філіалу кафедри на базі 3-ї міської дитячої лікарні (1955-1962);

У 1962–1966 рр. виконував обов’язки декана педіатричного факультету; у 1961 р. захистив докторську дисертацію “Современные методы диагностики и хирургического лечения склеромы с применением стрептомицина”; професор; Заслужений діяч науки УРСР (1983); лауреат Державної премії УРСР (1979); головний редактор “Журнала ушных, носовых и горлових болезней”; голова правління Українського та заступник голови правління Всесоюзного наукових товариств оториноларингологів (1974–1984); очолював Учбово-методичну секцію з оториноларингології МОЗ УРСР.

Праці присвячені питанням діагностики і лікування папіломатозу гортані у дітей та
дорослих, передракових захворювань і ранніх стадій раку вуха, горла, носа.

Автор близько 170 наукових публікацій, зокрема 6 монографій, 9 авторських свідоцтв на винаходи.

У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігається автореферат дисертацій І. А. Куриліна «Современные методы диагностики склеромы и хирургическое ее лечение с применением стрептомицина» (1961).

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці І. А. Куриліна, підготовлені одноосібно або у спів авторстві:

1. Инородные тела пищевода (1977).
2. Методы лечения папиломатоза гортани (1981).
3. Носовые кровотечения (1976).
4. Отиты и антриты у детей грудного возраста (1969).
5. Папилломатоз гортани (1972).
6. Хронический тонзилит у детей, больныхтуберкулезом (1971).
Бер
11
Сб
Олексій Федорович Білоусов (1868-1929)
Бер 11 день
Олексій Федорович Білоусов (1868-1929)

Олексій Федорович Білоусов (1868-1929) педіатр, доктор медицини, міністр народного здоров’я УНР, завідувач Сумської дитячої лікарні св. Зінаїди.

Середню освіту Олексій Федорови здобув у Сумській Олександрівській гімназії (1889). Медичну освіту здобув на медичному факультеті Харківського університету (1894). Працював на посадах лікаря-асистента Московської міської дитячої лікарні св. Володимира (1895-1897), завідувача Сумської дитячої лікарні Св. Зінаїди (1897-1900), понадштатного чиновника медичного департаменту Міністерства внутрішніх справ (з 1902 р.), лікаря у Подільській та Бессарабській губерніях, лікарського інспектора Смоленської губернії, керівника Міністерства Народного Здоров’я УНР (1919); відзначився організацією боротьби з епідеміями інфекційних захворювань; працював на Закарпатті (1924-1927).

У 20-х роках завідував відділом допомоги емігрантам з України, один із організаторів Товариства українських лікарів у Чехословаччині (1922). У 1901 р. склав екзамени на звання доктора медицини при Харківському університеті.

У 1903 р. захистив докторську дисертацію “К биологии и методике выделения так называемых “ацидофильных» бактерий из кишечника грудных детей”; основні напрями наукової діяльності: питання педіатрії, зокрема лікування правця, вовчака, екземи, скарлатини, спадкової ідіосинкразії до ртутних препаратів.

Автор наукових праць з питань педіатрії, епідеміології та профілактики інфекційних хвороб: лікування вовчака, екземи, спадкової ідіосинкразії до ртутних препаратів, скарлатини, правця.

Бер
25
Сб
Олександр Микитович Марзєєв (1883-1956)
Бер 25 день
Олександр Микитович Марзєєв (1883-1956)

Олександр Микитович Марзєєв (1883-1956) лікар-гігієніст, епідеміолог, доктор медичних наук, професор, академік АМН УРСР, заслужений діяч науки СРСР.

Закінчив Московський університет (1911). Працював земським і військовим лікарем.

1922-1934 – завідувач санітарного епідеміологічного відділу Народного комісаріату охорони здоров’я УСРР; водночас від 1924 – в Українському інституті удосконалення лікарів (Харків).

1930-1941 – завідувач кафедри комунальної гігієни;

1931-1941, 1944-1956 – директор НДІ загальної та комунальної гігієни;

1934-1941 – засновник і завідувач кафедри гігієни 1-го Харківського медичного інституту;

1941-1944 – заступник директора з наукової роботи і завідувач відділу Казахського інституту епідеміології і мікробіології (Алма-Ата, нині Алмати);

1943-1944 – завідувач кафедри епідеміології Алма-Атинського медичного інституту;

1944-1947 – завідувач кафедри комунальної гігієни Київського інституту удосконалення лікарів; водночас 1944-1956 – завідувач однойменної кафедри Київського медичного інституту.

Наукові дослідження були присвячені організації санітарної справи справи, гігієні сільського житлового будівництва, води та водопостачання населених місць; проблемі забруднення атмосферного повітря промисловими викидами, стану очистки стічних вод; гігієнічним проблемам розвитку пром. Донбасу й українського села. Організатор боротьби з епідеміями холери, дифтерії, туберкульозу й інших хвороб у 1920-1925.

Ініціював створення СЕС у СРСР та розроблення проекту санітарного законодавства в Україні.

Наукові праці: “О санитарной организации на Украине” (1922); “Эпидемическое состояние Украи­­ны к концу 1922 г.” (1922); “Жилища и санитарный быт сельского населения Украины” (1927); “Эпоха вели­­ких епидемий 1920-1922” (1927); “Санітарна станція як комплексна форма санітарної організації” (1932); “Планировка и реконструкция колхозного села” (1941); “Коммунальная гигиена” (1968).

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці О. М. Марзєєва, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

  1. Завещание врача-профилактика (2003)
  2. Учебник гигиены для фельдшерских школ (1944)
  3. Підручник гігієни. Для фельдшерсьних шкіл (1948)
  4. Коммунальная гигиена (1979)
  5. Дифтерія і боротьба з нею запобіжними щепленнями (1933)
  6. Жилища и санитарный быт сельского населения Украины (1927)

Література про О. М. Марзєєва

  1. От уезда до республии: Посвящ. памяти А.Н. Марзеева / С.А. Рыженко, 3.Г. Гужва, М.О. Гужва (2004)
  2. Вопросы коммунальной и школьной гигиены : сб. науч. раб. посвящ. юбилею 70-летия проф. А.Н. Марзеева (1956).

 

Бер
26
Нд
Микола Кузьмич Фуркало (1923-2020)
Бер 26 – Бер 27 день

Микола Кузьмич Фуркало (1923-2020) кардіолог, доктор медичних наук, професор, директор НДІ кардіології імені М. Д. Стражеска, створив та завідував кафедрою функціональної діагностики при Київському інституті удосконалення лікарів.

Медичну освіту Микола Кузьмич здобув у Станіславському (Івано-Франківському) медичному інституті (1947—1953), після закінчення якого працював лікарем на Львівщині (1953–1956).

З 1956 р. навчався в аспірантурі (1956–1959) та працював у Київському інституті удосконалення лікарів на посадах асистента, доцента, професора, завідувача кафедри функціональної діагностики (1978–1993), проректора з наукової роботи.

У подальшому працював на посадах завідувача (1976–1991) відділу хронічної серцевої недостатності, головного наукового співпрацівника відділу атеросклерозу та хронічної ішемічної хвороби серця, директора (1974-1989) Українського НДІ кардіології імені М. Д. Стражеска (нині – Національний науковий центр “Інститут кардіології імені академіка М. Д. Стражеска” НАМН України.

У 1961 р. захистив кандидатську дисертацію “Сравнительная оценка метода артериальной пьезографии в диагностике атеросклероза”, а в 1969 р. – докторську дисертацію “Роль некоторых нейрогуморальных, метаболических и морфологических изменений в развитии атеросклероза и коронарной недостаточности”; професор; голова Київського товариства кардіологів (1990–1999); член редакційних колегій низки фахових журналів; Заслужений діяч науки УРСР (1989); лауреат Державної премії УРСР (1980).

Нагороджений медалями С. П. Боткіна і М. Д. Стражеска; автор 423 наукових публікацій, зокрема 7 монографій, 12 авторських свідоцтв на винаходи; основні напрямки наукової діяльності: дослідження атеросклерозу, ішемічної хвороби серця та артеріальної гіпертензії; науковий консультант і керівник 6 докторських та 26 кандидатських дисертацій.

Основні публікації: “Атеросклероз” (1976), “Клиническая кардиология” (1978), “Коронарная недостаточность” (1986), “Функциональная диагностика заболеваний сердца и сосудов” (1990), “Лечебно-профилактические аспекты диспансеризации при ишемической болезни сердца” (1991).

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці  М. К. Фуркало, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

  1. Лечебно-профилактические аспекты диспан серизации при ишемической болезни сердца (1991)
  2. Клинические лекции по важнейшим внутренним болезням (1975)
  3. Коронарная недостаточность (1986)
  4. Клинико-инструментальная диагностика поражений сердца и венечных сосудов (1990)
  5. Кардиологическая служба в Украинской CCP (1984)
  6. Диагностика и медикаментозная коррекция нарушений реологических свойств крови и системы гемостаза при ИБС (1990)
  7. Атеросклероз (1978)