Календар медицини

Анатолій Пилипович Лазар (1933-2007) радіолог, доктор медичних наук, професор.

Закінчив Київський медичний інститут (1957), де й працював від 1960 (нині Національний медичний університет): 1979-1983 – заступник декана 1-го медичного факультету, 1990-2006 – завідувач, 2006-2007 – професор кафедри медичної радіології з курсами рентґенології та радіаційної медицини; водночас від 1989 очолював Київський міжміський науково-практичний радіонуклідний центр. Головний радіолог МОЗ України (1986-2005).

Наукові дослідження були присвячені променевій патології та ра­­діонуклідній діагностиці в урології та нефрології, сумісному впливу на організм іонізуючого випромінювання та радіального приско­рен­­ня, патогенезу порушення водно-сольового обміну при захворюваннях нирок.

Наукові праці: “Рентгенодиагностика” (1969); “Медицинская радиология” (1979, 1980); “О патогенезе нарушения метаболизма кальция при гломерулонефрите” (1982); “Радіаційна медицина” (1993); “Основи радіаційної медицини” (2002); “Основи променевої діагностики” (2005); “Медична радіологія” (2008).

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці А. П. Лазаря, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Радіаційна медицина (1993)
2. Основи радіаційної медицини (2006)
3. Основи радіаційної медицини (2002)
4. Основи променевої діагностики (2006)
5. Вибрані лекції з радіонуклідної діагностики та променевої терапії (2006)

Борис Павлович Криштопа (1938-2014) організатор охорони здоров’я, історик медицини, доктор медичних наук (1986), професор (1988), завідувач кафедри управління охороною здоров’я Київського інституту удосконалення лікарів (1986-2003), заступник міністра охорони здоров’я України (1974-78). Науковий напрям – організація і управління системою охорони здоров’я, історія медицини України.

Закінчив Київський медичний інститут (1961). Працював лікарем. 1965-1968 – завідувач Сумського міського, 1968-1972 – обласного відділів охорони здоров’я; 1978-1981 – радник Міністра громадського здоров’я Республіки Афгані­стан; 1982-1986 – проректор з між­народних зв’язків Київського медичного інституту; 1986-2004 – завідувач, від 2004 – професор кафедри управління охороною здо­ров’я Національної медичної академії післядипломної освіти (Київ). Заступник Міністра охорони здоров’я УРСР (1974-1978).

Наукові дослідження були присвячені соціальній гігієні, організації охорони здо­ров’я, історії медицини.

Наукові праці: “Здравоохранение Афганистана” (1984); “Высшее медицинское образование в Украинской ССР” (1985); “Менеджер здравоохранения” (1995); “Медична допомога і ринок: проблеми менеджменту” (1996); “Реформування статусу бюджетних медич­них закладів в умовах ринкових відно­син” (2009).

У 2016 р. сім’я Б. П. Криштопи передала до фонду ННМБУ власну колекцію Бориса Павловича, об’єм якої становить 610 одиниць зберігання. Тематика колекції стосується питань становлення охорони здоров’я та вищої медичної освіти в Україні, історії медицини тощо.

У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігаються автореферат дисертація Б. П. Крыштопа “Медико-социальные и научноорганизационные основы развития здравоохранения демократической Республики Афганистан (1984)

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці  Б. П. Криштопи, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Біографічний словник завідуючих кафедрами Київського державного інституту удосконалення лікарів (1918-1993 р.) (1993)
2. 85 років (1918-2003) Київській медичній академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика (2003)
3. Высшее медицинское образование в Украинской ССР (1985)
4. Для тех кто мечтает стать врачом (1976)
5. Здоровье населения и здравоохранение в развивающихся странах (1990)
6. Здравоохранение Афганистана (1984)
7. Фармакотерапия тропических инфекционных и паразитарных болезней (1988)

Туркельтауб Мирон Самуїлович (1898-1981) терапевт, доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб медичного факультету Ужгородського університету. Засновник курортології в Закарпатській області, вивчав лікувальні властивості мінеральних вод краю.

Мирон Самуїлович медичну освіту здобув у Харківському медичному інституті (1917–1923).

Працював на посадах ординатора клінічного санаторію “Куяльник” Одеського курортного управління, асистента та доцента кафедр факультетської терапії Одеського медичного інституту та Одеського інституту удосконалення лікарів. Доцент (1931).

Опубліковано понад 40 наукових праць, зокрема 1 монографія з питань курортології та бальнеології. З 1935 р. працював в м. Москві в клініці лікувального харчування та одночасно на посаді доцента кафедри лікувального харчування Центрального інституту удосконалення лікарів; у 1936 надано вчений ступінь.

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці М. С. Туркельтауба, підготовлені одноосібно або у співавторстві:
Лечебное питание при заболеваниях сердечно-сосудистой системы и почек (1963)
Лечение сердечных больных на Сочи-Мацестинском курорте (1940)

Леонід Вікторович Харьков (1943-2020) хірург-стоматолог, член-кореспондент НАМН України (2003), доктор медичних наук (1988), професор (1991), завідувач кафедри хірургічної стоматології та щелепно-лицевої хірургії дитячого віку Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця (з 1994), керівник Українського центру по лікуванню дітей з вродженими та набутими  захворюваннями щелепно-лицевої ділянки (з 1993), консультант дитячої лікарні “Охматдит” (з 1994).

Засновник в Україні нового напряму в щелепно-лицевій хірургії дитячого віку – раннього хірургічного та комплексного лікування вроджених і набутих вад обличчя.

Основні напрями його наукової діяльності спрямовані на розроблення принципово нових базових методів хейлорино- та ураностафілопластики в дітей раннього віку. Ним запроваджено в клінічну практику біля 45 методів хірургічного лікування незрощень верхньої губи та піднебіння на всіх етапах лікування; нові способи лікування вроджених гемангіом обличчя та щелеп.

Наукові праці: “Хирургическое лечение врожденных несращений неба” (1992); “Клеевые соединения в челюстно-лицевой хирургии” (1993); “Evolution of methods of uranosthaphyloplasty exemplified by the analysis of the 1118 primary operations for congenital palatal defects”(1999);”Эволюция методик ураностафилопластик в клинике Украинского Национального медицинского университета (анализ 1417 первичных операций по поводу врожденных дефектов неба)” (2002); “Справочник хирурга- стоматолога” (2002, 2003, 2007); “Хірургічна стоматологія дитячого віку” (2003); “Хирургическая стоматология и челюстно-лицевая хирургия детского возраста” (2005); “Опыт проведения одномоментной хейлориноуранопластики и хейлориновелопластики у детей с врождённым несращением верхней губы и нёба” (2004); “Вторичные деформации верхней губы и носа после двусторонних хейлоринопластик. Сроки операций и новые методики” (2006); “Хірургічна та комплексне лікування вроджених деформацій ЩЛД у дітей. Реальні досягнення та невирішені проблеми” (2006); “Способи хірургічного лікування вроджених незрощень верхньої губи та піднебіння (аналіз існуючих методик та власних інновацій)” (2006); “Діагностика та лікування секвенції Робіна” (2008); “Teljes ajak – szajpadhasadek korai idoszakban torteno egyideju korrekcioja” (2010).

У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігаються автореферати дисертації Л. В. Харькова Л.В. “Хирургическое лечение врожденных несращений неба” (1987), Л. В. Харьков “Клиническое значение некоторых лабораторно-биохимических исследований крови до и после операции у больных с врожденными несращениями неба” (1972).

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Л. В. Харкова, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Врожденные несращения верхней губы и неба (2004)
2. Диагностика и лечение травматических повреждений мыщелкового отростка нижней челюсти у детей (2010)
3. Родителям детей с врожденными несращениями верхней губы и неба (2007)
4. Справочник хирурга-стоматолога. Диагностика, клиника, хирургическое и медикаментозное лечение (2003)
5. Хирургическая стоматология и челюстнолицевая хирургия детского возраста (2005)
6. Хирургическое лечение врожденных несращений неба (1992)
7. Хірургічна стоматологія та щелепно-лицева хірургія дитячого віку (2015)

Микола Іванович Омельянець (1938-2021) лікар-гігієніст, доктор медичних наук (1975), професор (1979), завідувач кафедри загальної гігієни Національного медичного університету імені О.О. Богомольця (1981-1986).

Закінчив Дніпропетровський медич­ний інститут (1961).

Автор понад 120 наукових праць, при­свячених спеціальним методам очи­щення питної води, гігієнічним проб­лемам систем життєзабезпечення в гермо-об’ємах.

Наукові праці: “Гигиена применения ионообменных смол в водоснабжении” (1979); “Гигиеническая оценка качества газооб­разного кислорода, получаемого электроли­зом воды в системе с твердым полимерным электролитом” (1986).

Степан Федорович Олійник (1918-1992) терапевт, доктор медичних наук, професор, доцент кафедри шпитальної терапії Вінницького медичного інституту, завідувач кафедри госпітальної терапії Дніпропетровського медичного інституту, кафедри факультетської терапії Львівського медичного інституту.

Степан Федорови народився в с. Кудлаї Вороновицького району (нині — Немирівський район Вінницької обл.); середню медичну освіту здобув у Вінницькому медичному технікумі (1936); вищу медичну освіту здобув на санітарно-гігієнічному фа культеті 1-го Київського медичного інституту (1941) та на військовому факультеті Саратовського медичного інституту (1943); під час німецько-радянської війни – молодший лікар (1941-1942), начальник санітарної служби (1942) на Південно-Західному фронті, лікар батальйону 129-ї Чернігівської танкової бригади (1944– 1945); у 1946 р. працював лікарем у санітарній частині Управління внутрішніх справ у Вінницькій обл.
У 1946– 1948 рр. – ординатор терапевтичної клініки (м. Вінниця); з 1948 р. працював у Вінницькому медичному інституті на посадах асистента кафедри факультетської терапії (1948–1951) та доцента кафедри шпитальної терапії (1951—1952).

У 1950 р. захистив кандидатську дисертацію “История, методика и техника переливання крови в России”; 1952-1954 рр. – докторант кафедри шпитальної терапії Одеського медичного інституту; 1954-1955 pp. доцент кафедри терапії Одеського – інституту удосконалення лікарів; у 1955 р. захистив докторську дисертацію “Материалы к характеристике сердечных шумов”; завідувач кафедр терапії Запорізького інституту удосконалення лікарів (1956-1957) та Дніпропетровського медичного інституту (1957-1959); професор (1958); з 1959 р. працював на кафедрі факультетської терапії Львівського медичного інституту на посадах завідувача кафедри (1959-1985) та професора кафедри (1986).

Запропонував системну пальпацію серця, класифікацію серцевих шумів, сформулював концепцію хронічної інфекції як одного із важливих чинників розвитку атеросклерозу.

Автор понад 200 наукових публікацій, зокрема 11 монографій.

Основні напрями наукової діяльності: санологія, кардіологія, ревматологія, нутриціологія в клініці внутрішніх хвороб. Запропонував системну пальпацію серця, класифікацію серцевих шумів, описав мезокардіальну точку аускультації серця, обґрунтував методику знеболювання і ранню фізичну реабілітацію під час гострого інфаркту міокарда, запропонував методику стимулювання функції надниркових залоз, розробив мікстуру під час головного болю у хворих на артеріальну гіпертензію, фітокомпозицію для підвищення імунного захисту організму, експери- ментально довів ліпідознижувальну дію харчового холестерину, сформулював концепцію хронічної інфекції як одного із важливих чинників розвитку атеросклерозу.

Науковий консультант і керівник 7 докторських та 33 кандидатських дисертацій; наукові праці: “Переливание крови в России и СССР” (1955), “Тонзилогенные заболевания внутренних органов” (1960), “Теория сердечних шумов” (1961), “Биомеханика сер- дца” (1966), “Диагностическое значение сердечних шумов” (1966), “Хрониосептические заболевания внутренних органов” (1967), “Дисбактериоз кишеч- ника” (1977), “Биология канцеролиза” (1978).

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці С. Ф. Олійника, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Биология канцеролиза :(Колибактериальная противоопухолевая защита организма) (1978)
2. Биомеханика сердца (1966)
3. Диагностическое значение сердечных шумов (1966)
4. Дисбактериоз кишечника (1983)
5. Профілактика ожиріння (1978)
6. Теория сердечных шумов (1961)
7. Тонзиллогенные заболевания внутренних органов (1960)