Календар медицини

Борисенко Михайло Іванович (1948) педіатр, доктор медичних наук (1996). Закінчив Київський медичний інститут (1976), де відтоді й працює (нині Національний медичний університет): клінічний ординатор, від 1981 – асистент кафедри факультетської педіатрії, від 1984 – асистент кафедри дитячих хвороб, від 1991 – доцент кафедри факультетської педіатрії.

Михайло Іванович досліджує патологію органів травлення у дітей, роль імунних механізмів у формуванні патологічного процесу в гастродуоденальній зоні в дітей і механізми порушення ліпідного обміну при хронічних захворюваннях гастродуоденальної зони. Розробив новий напрям лікування хронічного коліту, який поєднує місцеве застосування імуномодулятора та препарата, який нормалізує обмін ліпідів.

Наукові праці: “Изучение эффективности стимулирующих препаратов в лечении экспериментального хронического гастродуоденита” (1989); “Структура та перебіг хронічних захворювань гастродуоденальної зони у дітей м. Києва після аварії на ЧАЕС” (1992); “Імунозалежність хронічних захворювань гастродуоденальної зони у дітей” (1999); “Ефективність місцевої імунорегулюючої терапії у лікуванні хронічного гастродуоденіту у дітей” (2000).

Чеботарьов Дмитро Федорович (1908-2005) геронтолог, академiк НАН України, академiк НАМН України, заслужений дiяч науки УРСР (1964).

Дмитро Федорович закінчив Київський медичний інститут (1933). У 1953 захистив докторську дисертацiю “Гiпертензивний синдром вагiтних”. 1953-1954 – заступник з наукової роботи директора Українського iнституту клiнiчної медицини iм. М.Д. Стражеска. У 1954 отримав звання професора. У 1954-1961 очолював кафедру терапiї в Київському iнститутi удосконалення лiкарiв. Водночас був головним терапевтом (1955-1961) та головою Вченої ради МОЗ УРСР (до 1964). У 1961 обраний членом-кореспондентом АМН СРСР, у 1966 – академiком АМН СРСР. У 1958-1961 працював на посадi керiвника клiнiчного вiддiлу, а в 1961-1987 очолював Iнститут геронтології АМН СРСР. 

Інтенсивно розробляв питання геронтології та геріатрії, захворювань шлунково-кишкового тракту, стану внутрішніх органів у вагітних. Завдяки його органiзацiйнiй і науковiй дiяльностi в Українi набули поширення геронтологiчнi дослiдження та фактично було створено герiатрiю як нову галузь медичної науки та нову медичну спецiальнiсть.

Наукові праці: “Серцево-судинна система при старiннi” (1967); “Герiатрiя в клiнiцi внутрiшнiх хвороб” (1976); “Догляд за хворими лiтнього та старечого вiку” (1975); “Герiатрiя в терапевтичнiй практицi” (1993).

У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігається автореферат дисертацій Чеботарьова Д.Ф. “Гипертензивный синдром беременных” (1953)

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Д.Ф. Чеботарьова, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Атеросклероз и возраст (1982)
2. Внутренняя патология в клинике акушерства и гинекологии (1960)
3. Долголетие (1970)
4. Особенности некоторых заболеваний в пожилом возрасте и у стариков (1962)
5. Пособие по гериатрии для среднего медработника (1986)
6. Сердечно-сосудистая система при старении (1967)
7. Творче довголіття (1972)
8. Уход за больными пожилого и стара ческого возраста (1975)

Когут Георгій Іванович (1938-1996) гематолог, доктор медичних наук (1990). Державна премія України у галузі науки і техніки (1992).

Георгій Іванович закінчив Київський медичний інститут (1967). Відтоді працював у Київському НДІ гематології та переливання крові: завідувач лабораторії кріоконсервування та трансплантації кровотворної тканини (1989-1996), водночас – заступник директора з наукової роботи (1991-1996).

Наукові дослідження були присвячені кріоконсервуванню, трансплантації, оцінюванню морфологічної та функціональної активності гемопоетичних клітин при довгостроковому зберіганні за умов ультранизької температури; додатковим джерелам гемопоетичної тканини ембріофетоплацентарного походження.

Наукові праці: “Использование полимерных контейнеров для криоконсервирования костного мозга” (1986); “Морфологическая характеристика клеток гемопоэтических колоний после трансплантации криоконсервированного костного мозга” (1987); “Токсико-фармакологические и генетические исследования нового криоконсервирующего раствора для клеток костного мозга” (1991); “Перспективы создания банка криоконсервированной кордовой крови для клинического применения” (1998).

Шлопак Тетяна Володимирівна (1918-1985) офтальмолог, доктор медичних наук (1965), професор (1966), заслужений діяч науки УРСР (1979), завідувач кафедри очних хвороб Івано-Франківського (1955-1966) та Київського (1966-1983) медичних інститутів.

Тетяна Володимирівна закінчила Одеський медичний інститут (1946). Учениця В.П. Філатова. У 1964 р. захистила докторську дисертацію “Микроэлементы в экспериментальной и клинической офтальмологии”.

Праці присвячені проблемам патогенезу, лікування короткозорості, глаукоми й туберкульозу очей; дослідженню питань теорії еластотонометрії, біохімії ока в нормі й патології

Автор наукових праць, присвячених проблемам патогенезу, лікування короткозорості, глаукоми та туберкульозу очей; дослідженню питань теорії еластотонометрії, біохімії ока в нормі та патології.

У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігається автореферат дисертацій Шлопак Т.В. «Эластотонометрические исследования и тканевая терапия хориоретинитов у близоруких» (1952)

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Т.В. Шлопак, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Комплексное консервативное лечение больных тромбозом вен сетчатки (1981)
2. Методические рекомендации по диагностике и лечению пигментной дистрофии сетчатки (1977)
3. Микроэлементы в офтальмологии (1969)

Басанець Анжела Володимирівна (1968) гігієніст, доктор медичних наук (2008), член-кореспондент НАМНУ (2017).

Анжела Володимирівна закінчила Київський медичний інститут (1991). Відтоді працює в Інституті медицини праці АМНУ (Київ): завідувачка відділу професійної патології (від 2001).

Вивчає клінічний перебіг, проблеми профілактики, розробляє методи діагностики професійних захворювань.

Наукові праці: “Reconnaissance et indemnisation de l’asthme professionnel dans l’Europe de l’Est: L’exemple de l’Ukraine a la lumiere du systeme francais” (1996); “Реактивный синдром дисфункции дыхательных путей в профессиональной патологии” (2001); “Генетические исследования в области профессиональной патологии (обзор литературы)” (2005); “Применение компьютерной томографии высокого разрешения для диагностики ранних стадий пневмокониоза от воздействия угольной пыли” (2007).

Дяченко Сергій Степанович (1898-1992) мікробіолог, доктор медичних наук (1941), професор (1945), заслужений діяч науки УРСР (1967).

Сергій Степанович закінчив Київський медичний інститут (1927). Працював лікарем і викладав у Ніжинському інституті народної освіти. 1929-1963 – в Українському інституті епідеміології та мікробіології (нині Інститут епідеміології та інфекційних хвороб АМНУ, Київ): заступник директора (1943-1951); водночас від 1935 – у Київському медичному інституті: 1943-1973 – завідувач, від 1973 – науковий консультант кафедри мікробіології. У 1938 відбув ув’язнення за звинуваченням у шкідництві.

Вивчав антигенну будову бактерій кишкової групи, етіологію інфекційних захворювань, механізми імунітету. Сформулював основні закономірності впливу кортикостероїдних гормонів на функціонування окремих ланок імунітету. Досліджував антиген вірулентності черевнотифозної палички та розробляв принципи лікувального застосування специфічної для нього сироватки. Низку наукових праць присвятив історії української мікробіології.

Наукові праці: “Цереброспинальный менингит” (1935); “Мікроорганізми і їх роль в житті людини” (1950); “Діагностичні мікробіологічні дослідження при інфекційних захворюваннях” (1957); “Патогенные вирусы человека” (1974, 1980); “Классификация вирусных инфекций человека” (1977); “Микробиологические методы диагностики инфекционных заболеваний” (1982).

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці С.С. Дяченко, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Діагностичні мікробіологічні дослідження (1957)
2. Живі вакцини (1949)
3. Микробиологические методы диагностики инфекционных заболеваний (1962)
4. Патогенные вирусы человека (1980)
5. Профілактика інфекційних захворювань (1952)