Календар медицини

Балтайтіс Юлій Вікторович (1938) хірург, доктор медичних наук (1985), професор (1986), заслужений діяч науки і техніки України (2000). Закінчив Ворошиловградський медичний інститут (1962).

Юлій Вікторович працював лікарем (1962-1964); асистентом Донецького медичного інституту (1964-1968); від 1968 – у Національному медичному університеті (Київ): 1968-1970 – асистент кафедри факультетської хірургії, 1970-1986 – доцент кафедри хірургічних хвороб № 1, 1986-1989 – професор, 1989-2000 – завідувач кафедри факультетської хірургії № 1, одночасно 1988-1990 – декан 2-го лікувального факультету. 1986-2000 – головний проктолог МОЗ України. Від 2000 – у США.

Фахівець у галузі абдомінальної хірургії, зокрема колопроктології.

Наукові праці: “Осложнения аппендэктомии” (1978); “Неспецифический язвенный колит” (1986); “Низкие температуры в медицине” (1988).

Легоцький Тиводар (Теодор) Яношович (1830 – 1915) — юрист, природодослідник, археолог, краєзнавець, історик.

Народився в с. Фужині поблизу сучасного м. Рієка (Хорватія).

Освіта та рання діяльність

• 1847–1851 — навчався на юридичному факультеті Кошицької академії.
• Під час угорської революції 1848–1849 рр. був офіцером національної гвардії.
• 1852–1856 — службовець у суді.

Професійна кар’єра

• З 1855 р. мешкав у Мукачеві, працював у судових органах та адвокатурі.
• З 1865 р. — головний прокурор Мукачевсько-Чинадіївської домінії графів Шенборнів.

Наукова та громадська діяльність

Член Угорського товариства природодослідників (1860), Угорського етнографічного товариства, Археологічної комісії.

Автор близько 300 публікацій, зокрема 11 монографій.

Основні напрями досліджень:

• мінеральні води Закарпаття, їхній хімічний склад і лікувальні властивості;
• клімат Закарпаття та його оздоровчий потенціал;
• археологія Тисо-Дунайської низовини (довів, що слов’яни заселили цей край до приходу угорців);
• соціально-економічний розвиток та духовна культура закарпатців.

Внесок

• Створив зведену таблицю хімічного складу мінеральних вод Закарпаття.
• Популяризував ідею комплексного застосування природних лікувальних ресурсів краю.
• Залишив значний науковий доробок із археології, етнографії та історії Закарпаття.

Сиваченко Тамара Порфиріївна (1923-2015) вчений, педагог, організатор охо­рони здоров’я, заслуже­ний діяч науки України, доктор медичних наук (1967), професор (1968).

Тамара Порфиріївна з 1966 очолювала кафедру медичної радіології Київського інституту удосконалення лікарів, якою завідувала протягом 27 років. У 1967 захистила докторську дисертацію “Діагностичне та лікувальне застосування ра­діоактивних ізотопів йоду” і за рік отримала звання професора.

У 1972 за розробку та впровадження вітчизня­ної радіологічної техніки в клінічну практику їй була присуджена Державна премія України в галузі науки і техніки, а в 1979 – звання “За­служений діяч науки і техніки України”.

Один з про­відних учених-радіологів і організаторів радіоло­гічної служби України. За її безпосередньою учас­тю було створено радіологічні лабораторії, відділен­ня в лікарнях і науково-дослідних інститутах.

Грицюк Олександр Йосипович (1923-1990) терапевт, доктор медичних наук (1966), професор (1968), член-кореспондент АМН СРСР (1978). Заслужений діяч науки УРСР (1985). Учасник 2-ї світової війни. Закінчив Київський медичний інститут (1951), де й працював (1951-1970; у 1973-1990 очолював кафедру шпитальної терапії № 1); директор Київського НДІ клінічної медицини (нині Інститут кардіології АМНУ, 1970-1974). Головний терапевт МОЗ УРСР (1967-1970, 1974-1979).

Олександр Йосипович вивчав проблеми кардіології, ревматології, організації терапевтичної служби, процеси згортання крові, фібринолізу та тромбоутворення. Вперше описав перехід дрібновогнищевого інфаркту міокарда у великовогнищевий. Очолював Товариство кардіологів України.

Наукові праці: “Тромбозы и эмболии при ревматизме” (1973); “Инфаркт миокарда” (1979); “Пособие по кардиологии” (1984); “Воспалительные заболевания сердца” (1986); “Клиническая ангиология” (1988); “Лекарственные средства в клинической кардиологии и ревматологии” (1992); “Практическая гемостазиология” (1994).

Головченко Юрій Іванович (1943) невропатолог, доктор медичних наук (1979), професор (1980), заслужений діяч науки і техніки України (2006). Закінчив Київський медичний інститут (1966). Працював лікарем. Від 1971 – у Національній медичній академії післядипломної освіти (Київ): від 1980 – завідувач кафедри неврології № 1, одночасно 1985-1993 – декан терапевтичного факультету. Головний невропатолог МОЗ України (1983-2003), заступник голови Українського товариства невропатологів та психіатрів (від 1990).

Юрій Іванович робив досдлідження в галузі неврології, зокрема з проблем лікування захворювань периферичної нервової системи та судинних захворювань головного мозку.

Наукові праці: “Парастетическая мералгия” (1971); “Возрастные изменения нервных стволов” (1983); “Збірник питань та тестових завдань на здобуття сертифікату спеціаліста” (2001); “Тести з неврології” (2002).

Тихомиров Михайло Андрійович (1848-1902) доктор медицини (1880), професор, завідувач кафедри анатомії (1890-1902), декан медичного факультету (1898-1902) Університету св. Володимира. Закінчив Московський інститут (1869) і Петербурзьку медико-хірургічну академію (1872). Учень Д.М. Зернова. У 1880 захистив дисертацію на здобуття вченого ступеня доктора медицини на тему “Распределение и взаимное отношение артерий большого мозга у человека”.

Основні наукові роботи були присвячені проблемам еволюційної морфології.

Наукові праці: “Обзор успехов анато­мии за 1874-й год” (1875); “Отчет санитарного врача Пречистенс­кой части” (1878); “От­чет санитарного врача Пречистенского участ­ка. Дополнение к предыдущему отчету” (1879); “Два случая неправильного развития слепой кишки и червеобразного отростка” (1893); “Метод преподавания анатомии и по­ложение человека в царстве животных” (1890); “Случай врожденного отсутствия легкого и сохранения левой верхней полой вены у взрослого человека” (1894); “Брюшина. Пере­смотр. и дополн. издание” (1896) та ін.