Календар медицини

Едуард Олександрович Стаховський (1956) – український уролог і онколог, доктор медичних наук (1993), професор, заслужений діяч науки і техніки України, відомий фахівець у галузі онкоурології, реконструктивної та пластичної хірургії сечовидільної системи.

Народився у 1956 році. У 1979 році закінчив Київський медичний інститут імені О. О. Богомольця. Після завершення навчання присвятив свою професійну діяльність урології та хірургії захворювань сечовидільної системи.

Упродовж 1982–2008 років працював у Київському науково-дослідному інституті захворювань нирок та сечовивідних шляхів (урології), де пройшов шлях від лікаря-уролога до завідувача відділення пластичної та відновної хірургії, яке очолював у 1996–2008 роках.

З 2008 року очолює відділення онкоурології Інституту раку Міністерства охорони здоров’я України, де займається впровадженням сучасних методів діагностики та лікування онкологічних захворювань органів сечостатевої системи.

Основні напрями наукової діяльності Едуарда Олександровича пов’язані з удосконаленням методів лікування раку сечового міхура та раку нирки, розвитком реконструктивної й пластичної урології, а також розробленням нових підходів до відновлення функцій сечовивідних шляхів після складних оперативних втручань.

Значну увагу вчений приділяє впровадженню органозберігальних технологій, удосконаленню методів реконструктивної хірургії та підвищенню ефективності лікування пацієнтів з онкоурологічною патологією. Його наукові розробки сприяли розвитку сучасної української онкоурології та впровадженню інноваційних хірургічних методик у клінічну практику.

Наукова, лікувальна та педагогічна діяльність Едуарда Олександровича Стаховського зробила вагомий внесок у розвиток вітчизняної урології та онкології. Його праці й практичний досвід стали важливим підґрунтям для вдосконалення методів лікування онкологічних захворювань сечостатевої системи та підготовки висококваліфікованих медичних фахівців.

Легоцький Тиводар (Теодор) Яношович (1830 – 1915) — юрист, природодослідник, археолог, краєзнавець, історик.

Народився в с. Фужині поблизу сучасного м. Рієка (Хорватія).

Освіта та рання діяльність

• 1847–1851 — навчався на юридичному факультеті Кошицької академії.
• Під час угорської революції 1848–1849 рр. був офіцером національної гвардії.
• 1852–1856 — службовець у суді.

Професійна кар’єра

• З 1855 р. мешкав у Мукачеві, працював у судових органах та адвокатурі.
• З 1865 р. — головний прокурор Мукачевсько-Чинадіївської домінії графів Шенборнів.

Наукова та громадська діяльність

Член Угорського товариства природодослідників (1860), Угорського етнографічного товариства, Археологічної комісії.

Автор близько 300 публікацій, зокрема 11 монографій.

Основні напрями досліджень:

• мінеральні води Закарпаття, їхній хімічний склад і лікувальні властивості;
• клімат Закарпаття та його оздоровчий потенціал;
• археологія Тисо-Дунайської низовини (довів, що слов’яни заселили цей край до приходу угорців);
• соціально-економічний розвиток та духовна культура закарпатців.

Внесок

• Створив зведену таблицю хімічного складу мінеральних вод Закарпаття.
• Популяризував ідею комплексного застосування природних лікувальних ресурсів краю.
• Залишив значний науковий доробок із археології, етнографії та історії Закарпаття.

Віра Григорівна Балабан (1892-1976) педіатр, доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри дитячих хвороб, перший завідувач кафедри факультетської педіатрії, професор-консультант кафедри Київського медичного інституту імені О.О. Богомольця.

Віра Григорівна здійснювала наукові дослідження в галузі токсико-септичних захворювань новонароджених і дітей раннього віку, діагностики та лікування кишкових токсикозів різного походження, ревматизму.

Наукові праці: “Коли-диспепсия” (1958); “Стан вивчення кишкових захворювань у дітей раннього віку на сучасному етапі” (1965).

Легоцький Тиводар (Теодор) Яношович (1830 – 1915) — юрист, природодослідник, археолог, краєзнавець, історик.

Народився в с. Фужині поблизу сучасного м. Рієка (Хорватія).

Освіта та рання діяльність

• 1847–1851 — навчався на юридичному факультеті Кошицької академії.
• Під час угорської революції 1848–1849 рр. був офіцером національної гвардії.
• 1852–1856 — службовець у суді.

Професійна кар’єра

• З 1855 р. мешкав у Мукачеві, працював у судових органах та адвокатурі.
• З 1865 р. — головний прокурор Мукачевсько-Чинадіївської домінії графів Шенборнів.

Наукова та громадська діяльність

Член Угорського товариства природодослідників (1860), Угорського етнографічного товариства, Археологічної комісії.

Автор близько 300 публікацій, зокрема 11 монографій.

Основні напрями досліджень:

• мінеральні води Закарпаття, їхній хімічний склад і лікувальні властивості;
• клімат Закарпаття та його оздоровчий потенціал;
• археологія Тисо-Дунайської низовини (довів, що слов’яни заселили цей край до приходу угорців);
• соціально-економічний розвиток та духовна культура закарпатців.

Внесок

• Створив зведену таблицю хімічного складу мінеральних вод Закарпаття.
• Популяризував ідею комплексного застосування природних лікувальних ресурсів краю.
• Залишив значний науковий доробок із археології, етнографії та історії Закарпаття.

Фрідріх Есмарх видатний німецький хірург, впровадження антисептиків у медицині, розробник операції з ампутації плеча та автора «штучного знекровлення», одного із творців кровоспинного джгута з гумової стрічки, а також транспортної шини для іммобілізації кінцівки, еластичного бинта, наркозної маски, безлічі корисних хірургічних інструментів (зокрема ніж Есмарха), які широко використовують і в наш час, та інших засобів, таких от як кружка Есмарха.

Фрідріх Есмарх отримав освіту в університетах Кіля та Геттінгену. Брав участь у кількох війнах, опікуючись наданням медичної допомоги пораненим, працюючи в військових шпиталях і лазаретах Кіля, Фленсбурга, Зундевітта, Гамбурга та Берліна.

Фрідріх Есмарх сприяв поширенню в Німеччині самаритянських шкіл для догляду за хворими та пораненими. Лікар видав першу книгу–посібник «Перша допомога при раптових нещасних випадках», яка стала бестселером і перекладена 30-ма мовами світу.

Кайзер Вільгельм І на знак визнання заслуг Фрідріха Августа фон Есмарха посвятив його у лицарі в 1887 р.

Валерій Семенович Бітенський – психіатр вищої категорії, нарколог, член-кореспондент Національної академії медичних наук України (2007), доктор медичних наук (1990), професор (1991).

В. С. Бітенський – відомий вчений в галузі психіатрії та наркології, засновник нової концепції патогенезу наркологічних і психічних захворювань, що базується на дослідженнях порушень пароксизмальної активності головного мозку та пластичності нервової тканини, творець нових високоефективних методик терапії психічних і наркологічних захворювань. Автор нових напрямів в психіатрії та наркології: підліткова наркологія, психіатрія й медична психологія у немовлят, клінічна наркологічна рецепторологія. Валерій Семенович розробив унікальну методику умовно-рефлекторної терапії алкоголізму і наркоманії. Вивчав вплив соціально-психологічної кризи в сучасному суспільстві на психіку людини, виявив нові клінічні та патогенетичні аспекти психогенних захворювань – патогенні неврози.

У 1976 р. В. С. Бітенський захистив кандидатську дисертацію «Эффективность применения некоторых биологически активных веществ для лечения алкогольного делирия и изучение динамики показателей гемокоагуляции и электролитного баланса под влиянием терапии», а в 1989 р. – докторську дисертацію «Опыт лечения алкогольного делирия комплексом некоторых биологически активных веществ».

З 1993 р. працював на посаді завідувача кафедри психіатрії, наркології та медичної психології Одеського національного медичного університету. З грудня 2020 р. кафедра носить ім’я Валерія Семеновича Бітенського.

В. С. Бітенський був головним редактором журналів «Вісник психічного здоров’я», «Вісник психіатрії та психофармакотерапії». Провів понад 360 телевізійних лекцій, присвячених актуальним психолого-психіатричним темам для дітей, підлітків, дорослих, осіб похилого віку.
Валерій Семенович – автор 235 наукових праць, зокрема 9 монографій, підручників і посібників. Підготував і видав підручник «Psychiatry. Course of lectures», який визнаний кращим у конкурсі навчальних посібників з психіатрії імені академіка В. П. Протопопова (2006).

У фонді ННМБУ зберігаються автореферати дисертацій В. С. Бітенського:

1. Опыт лечения алкогольного делирия комплексом некоторых биологически активных веществ : автореф. дис. … канд. мед. наук. – Москва, 1976. – 24 с. Шифр зберігання: Р-30843.
2. Эффективность применения некоторых биологически активных веществ для лечения алкогольного делирия и изучение динамики показателей гемокоагуляции и электролитного баланса под влиянием терапии : автореф. дис. … д-ра мед. наук. – Ленинград, 1979. – 23 с. Шифр зберігання: Р-24916.

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці В. С. Бітенського, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Наркомании у подростков. – Киев. 1989. Шифр зберігання: Б–64105.
2. Подростковая наркология: руководство для врачей. – Ленинград, 1991. Шифр зберігання: Б–68218.
3. Психіатрія. Курс лекцій : навч. посіб. для студентів вищ. мед. закладів освіти. – Одеса, 2004. – 352 с. Шифр зберігання: Б–84266.
4. Психіатрія. Курс лекцій : навч. посібник. – Одеса, 2005. – 335 с. Шифр зберігання: Б–84771.
5. Психіатрія і наркологія : підруч. для студентів вищ. мед. навч. закл. IV рівня акредитації. – Київ, 2015. – 533 с. Шифр зберігання: Б-95486.
6. Клініко-нейрорецепторні співвідношення за наявності хронічного алкоголізму й опійної наркоманії // Одес. мед. журнал. – 1999. – № 4. – С. 34–35.
7. Коррекция нарушений психической активности у больных хроническим алкоголизмом и опийной наркоманией с помощью актопротектора // Таврийский журн. психиатрии. – 1999. – № 3. – С. 46–48.
8. Прогнозирование риска формирования злоупотребления психоактивными веществами // Укр. вісн. психоневрології. – 1999. – Т. 7, № 4. – С. 37–39.
9. Нейрофіологічний критерій оцінки стану хворих на наркологічні захворювання // Одес. мед. журнал. – 1999. – № 5. – С. 64–65.
10. Нарушения процессов нейрорецепции при алкоголизме и наркоманиях и их коррекция // Архів психіатрії. – 1998. – № 2/3. – С. 169–176.