Календар медицини

Михайло Михайлович Борисикевич (1848-1899) офтальмолог, професор окулістики, декан медичного факультету університету в Інсбруці, професор, декан університету в Граці.

Народився в с. Білобожниця (тепер — Чортківського району Тернопільської обл. в родині священика; медичну освіту здобув у 1866-1872 рр. на медичному факультеті Biденьського університету.

Був аспірантом у відомих офтальмологів Ф. Альта (1872-1874) та Штельвага (1874-1880); служив військовим лікарем.

Від 1872 р. – професор окулістики, а з 1874 р. – декан медичного факультету університету в Інсбруці.

З 1892 р. – професор університету в Граці; наукові праці, деякі із яких мали пріоритетний характер у світовій науці, присвячені різним аспектам офтальмології, особливо гістології очної сітківки; приїджав на батьківщину, де безкоштовно надавав лікарську допомогу.

В с. Білобожниця встановлено пам’ятник вченому.

Віра Костянтинівна Вінницька (1918-1998) онкогінеколог, доктор медичних наук, професор Київського медичного інституту.

Віра Костянтинівна нродилася в м. Переяславі (нині — м. Переяслав-Хмельницький Київської обл.); медичну освіту здобула на лікувальному факультеті Київського медичного інституту (1939); працювала на посадах ординатора Українського НДІ травматології та ортопедії; навчалася в клінічній ординатурі при кафедрі акушерства та гінекології Київського медичного інституту (1945-1947).

Від 1947 р. працювала (з перервою) в Київському науково-дослідному рентген радіологічному та онкологічному інституті (нині — Національний інститут раку) на посадах молодшого наукового співпрацівника, старшого наукового співпрацівника, завідувача (1966-1991) відділу онкогінекології; у 1952-1954 рр. – завідувач гінекологічного відділення Київського обласного онкологічного диспансеру.

Від 1954 до 1966 р. працювала у Київському інституті удосконалення лікарів; у 1953 р. захистила кандидатську дисертацію “Лимфатические сосуды матки при раковом процессе”, а в 1967 р. – докторську дисертацію “Пути лимфагенного метастазирования и реактивность лимфатических узлов при раке шейки матки”; професор (1977); головний позаштатний онкогінеколог МОЗ УРСР; член правління Українських республіканських товариств онкологів та акушерів-гінекологів; автор 140 наукових публікацій.

Основні напрями наукової діяльності: опрацювання діагностики, профілактики, лікування та реабілітації онкогінекологічних хворих, дослідження шляхів лімфогенного метастазування раку тіла й шийки проф матки, опрацювання лімфорентгенографічного контролю радикалізму оперативних втручань за допомогою субопераційної ін’єкції лімфатичних вузлів при раку матки, вивчення взаємозв’язку між морфологічною структурою раку матки та його метастатичним потенціалом, обгрунтування застосування радіомодифікаторів при поєднаному лікуванні раку тіла та шийки матки, визначення індивідуальної чутливості раку жіночих геніталій до протипухлинних хіміопрепаратів, розробка способів реабілітаційної терапії онкогінекологічних хворих із застосуванням імуномодуляторів, опрацювання діагностики та лікування трофобластичних захворювань матки, застосування кріохірургічного методу лікування раку зовнішніх статевих органів, організація онкогінекологічної допомоги населенню.

Внесла вагомий внесок у розвиток таких пріоритетних напрямів онкологічної гінекології, як вивчення епідеміології захворювань в Україні і формування груп ризику виникнення злоякісних новоутворень. Розробила новий принцип хірургічного лікування раку геніталій на основі глибокого вивчення патогенезу злоякісного процесу.

Науковий консультант і керівник 2 докторських та 11 кандидатських дисертацій.

Іван Овксентійович
(Авксентійович) Курилін (1918-1984) доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри отоларингології Київського медичного університету імені О. О. Богомольця.

Народився Іван Курилін в с. Огородня Добружського району Гомельської області. У 1937 р. вступив до Вітебського медичного інституту, який у 1941 р. був евакуйований у м. Алма-Ату; завершив здобуття медичної освіти в Алма-Атинському медичному інституті (1941).

Під час німецько-радянської війни — командир санітарної роти, старший лікар піхотного полку у складі Сталінградського та Донського фронтів, ординатор хірургічного відділення шпиталю No 5217 7-ї гвардійської армії; з 1947 по 1949 р. навчався в клінічній ординатурі на кафедрі оториноларингології (завідувач — професор А.І. Коломійченко) Київського інституту удосконалення лікарів.

У 1948-1950 рр. – начальник відділу кадрів МОЗ УРСР; у 1950 р. захистив кандидатську дисертацію «Рак гортани»; з 1950 по 1955 р. — асистент кафедри оториноларингології Київського інституту удосконалення лікарів; з 1955 р. – доцент, з 1962 р. — професор, a у 1963-1985 рр. – завідувач кафедри оториноларингології Київського медичного інституту та керівник філіалу кафедри на базі 3-ї міської дитячої лікарні (1955-1962);

У 1962–1966 рр. виконував обов’язки декана педіатричного факультету; у 1961 р. захистив докторську дисертацію “Современные методы диагностики и хирургического лечения склеромы с применением стрептомицина”; професор; Заслужений діяч науки УРСР (1983); лауреат Державної премії УРСР (1979); головний редактор “Журнала ушных, носовых и горлових болезней”; голова правління Українського та заступник голови правління Всесоюзного наукових товариств оториноларингологів (1974–1984); очолював Учбово-методичну секцію з оториноларингології МОЗ УРСР.

Праці присвячені питанням діагностики і лікування папіломатозу гортані у дітей та
дорослих, передракових захворювань і ранніх стадій раку вуха, горла, носа.

Автор близько 170 наукових публікацій, зокрема 6 монографій, 9 авторських свідоцтв на винаходи.

У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігається автореферат дисертацій І. А. Куриліна «Современные методы диагностики склеромы и хирургическое ее лечение с применением стрептомицина» (1961).

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці І. А. Куриліна, підготовлені одноосібно або у спів авторстві:

Олексій Федорович Білоусов (1868-1929) педіатр, доктор медицини, міністр народного здоров’я УНР, завідувач Сумської дитячої лікарні св. Зінаїди.

Середню освіту Олексій Федорови здобув у Сумській Олександрівській гімназії (1889). Медичну освіту здобув на медичному факультеті Харківського університету (1894). Працював на посадах лікаря-асистента Московської міської дитячої лікарні св. Володимира (1895-1897), завідувача Сумської дитячої лікарні Св. Зінаїди (1897-1900), понадштатного чиновника медичного департаменту Міністерства внутрішніх справ (з 1902 р.), лікаря у Подільській та Бессарабській губерніях, лікарського інспектора Смоленської губернії, керівника Міністерства Народного Здоров’я УНР (1919); відзначився організацією боротьби з епідеміями інфекційних захворювань; працював на Закарпатті (1924-1927).

У 20-х роках завідував відділом допомоги емігрантам з України, один із організаторів Товариства українських лікарів у Чехословаччині (1922). У 1901 р. склав екзамени на звання доктора медицини при Харківському університеті.

У 1903 р. захистив докторську дисертацію “К биологии и методике выделения так называемых “ацидофильных» бактерий из кишечника грудных детей”; основні напрями наукової діяльності: питання педіатрії, зокрема лікування правця, вовчака, екземи, скарлатини, спадкової ідіосинкразії до ртутних препаратів.

Автор наукових праць з питань педіатрії, епідеміології та профілактики інфекційних хвороб: лікування вовчака, екземи, спадкової ідіосинкразії до ртутних препаратів, скарлатини, правця.

Микола Кузьмич Фуркало (1923-2020) кардіолог, доктор медичних наук, професор, директор НДІ кардіології імені М. Д. Стражеска, створив та завідував кафедрою функціональної діагностики при Київському інституті удосконалення лікарів.

Медичну освіту Микола Кузьмич здобув у Станіславському (Івано-Франківському) медичному інституті (1947—1953), після закінчення якого працював лікарем на Львівщині (1953–1956).

З 1956 р. навчався в аспірантурі (1956–1959) та працював у Київському інституті удосконалення лікарів на посадах асистента, доцента, професора, завідувача кафедри функціональної діагностики (1978–1993), проректора з наукової роботи.

У подальшому працював на посадах завідувача (1976–1991) відділу хронічної серцевої недостатності, головного наукового співпрацівника відділу атеросклерозу та хронічної ішемічної хвороби серця, директора (1974-1989) Українського НДІ кардіології імені М. Д. Стражеска (нині – Національний науковий центр “Інститут кардіології імені академіка М. Д. Стражеска” НАМН України.

У 1961 р. захистив кандидатську дисертацію “Сравнительная оценка метода артериальной пьезографии в диагностике атеросклероза”, а в 1969 р. – докторську дисертацію “Роль некоторых нейрогуморальных, метаболических и морфологических изменений в развитии атеросклероза и коронарной недостаточности”; професор; голова Київського товариства кардіологів (1990–1999); член редакційних колегій низки фахових журналів; Заслужений діяч науки УРСР (1989); лауреат Державної премії УРСР (1980).

Нагороджений медалями С. П. Боткіна і М. Д. Стражеска; автор 423 наукових публікацій, зокрема 7 монографій, 12 авторських свідоцтв на винаходи; основні напрямки наукової діяльності: дослідження атеросклерозу, ішемічної хвороби серця та артеріальної гіпертензії; науковий консультант і керівник 6 докторських та 26 кандидатських дисертацій.

Основні публікації: “Атеросклероз” (1976), “Клиническая кардиология” (1978), “Коронарная недостаточность” (1986), “Функциональная диагностика заболеваний сердца и сосудов” (1990), “Лечебно-профилактические аспекты диспансеризации при ишемической болезни сердца” (1991).

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці  М. К. Фуркало, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Лечебно-профилактические аспекты диспан серизации при ишемической болезни сердца (1991)
2. Клинические лекции по важнейшим внутренним болезням (1975)
3. Коронарная недостаточность (1986)
4. Клинико-инструментальная диагностика поражений сердца и венечных сосудов (1990)
5. Кардиологическая служба в Украинской CCP (1984)
6. Диагностика и медикаментозная коррекция нарушений реологических свойств крови и системы гемостаза при ИБС (1990)
7. Атеросклероз (1978)

Туркельтауб Мирон Самуїлович (1898-1981) терапевт, доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб медичного факультету Ужгородського університету. Засновник курортології в Закарпатській області, вивчав лікувальні властивості мінеральних вод краю.

Мирон Самуїлович медичну освіту здобув у Харківському медичному інституті (1917–1923).

Працював на посадах ординатора клінічного санаторію “Куяльник” Одеського курортного управління, асистента та доцента кафедр факультетської терапії Одеського медичного інституту та Одеського інституту удосконалення лікарів. Доцент (1931).

Опубліковано понад 40 наукових праць, зокрема 1 монографія з питань курортології та бальнеології. З 1935 р. працював в м. Москві в клініці лікувального харчування та одночасно на посаді доцента кафедри лікувального харчування Центрального інституту удосконалення лікарів; у 1936 надано вчений ступінь.

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці М. С. Туркельтауба, підготовлені одноосібно або у співавторстві:
Лечебное питание при заболеваниях сердечно-сосудистой системы и почек (1963)
Лечение сердечных больных на Сочи-Мацестинском курорте (1940)