Календар медицини

Календар медицини містить професійні свята медиків, всесвітні дні медицини, ювілейні дати видатних медиків а також державні свята України.

Кві
30
Сб
Ільченко Петро Якович (1873-1941)
Кві 30 день
Ільченко Петро Якович (1873-1941)

Ільченко Петро Якович (1873-1941) фізіолог, доктор медичних наук, професор Київського університету імені О. О. Богомольця, завідувач кафедри фізіології в Першому і Другому медичних інститутах у Києві.

Петро Якович народився в м. Костянтиноград Полтавської губернії (тепер — м. Красноград Харківської обл.).

Медичну освіту здобув на медичному факультеті Казанського університету (1926); працював на посадах лікаря та у вищих навчальних закладах; у 1939– 1940 рр.- професор кафедри шпитальної хірургії Воронезького медичного інституту, а в 1941 р. – завідувач кафедри факультетської хірургії Дагестанського медичного інституту.

Під час німецько-радянської війни — військовий лікар; у подальшому працював на посадах завідувача кафедри загальної хірургії Станіславського медичного інституту (тепер – м. Івано-Франківськ, 1946—1954), завідувача кафедри оперативної хірургії та топографічної анатомії Дніпропетровського медичного інституту (1954–1958).

У 1939 р. захистив докторську дисертацію “Анатомические распространения острых гнойных процессов в мягких тканях стопы, голени и их лечение”; професор (1939).

Розробив і впровадив у практику електрогастрографію – метод реєстрації електричних потенціалів шлунку, запропонував метод тоноелектроцеребрографії.

Автор близько 40 наукових публікацій.

Основні напрями наукової діяльності: лікування вроджених та набутих захворювань опорно-рухового апарату, лікування інфікованих ран, вивчення впливу антибіотиків під час гнійних процесів різної етіології, дослідження клітковинних просторів кінцівок та шляхів розповсюдження запальних процесів; опрацьовано способи ампутації гомілки та стегна; запропоновано іммобілізаційний пристрій для транспортування потерпілих на шахті.

Лип
14
Чт
Богданович Сергій Миколайович (1893-1976)
Лип 14 день

Богданович Сергій Миколайович (1893-1976)Богданович Сергій Миколайович (1893-1976) – дерматовенеролог, кандидат медичних наук, доцент, в. о. завідувача кафедри шкірних і венеричних хвороб Київського медичного інституту (1943-45, 1953-54, 1959-60).

Сергій Миколайович народився в м. Прилуки Полтавської губернії; у 1912 р. закінчив навчання в Прилуцькій гімназії; медичну освіту здобув на медичному факультеті Університету св. Володимира (м. Київ, 1917); під час Першої світової війни – полковий лікар в діючій армії (1917-1918); у 1918-1919 рр. – лікар-дерматовенеролог Київського клінічного інституту.

У 1919-1922 рр. – служба в Червоній армії, зокрема на посаді лікаря дерматовенеролога військового госпіталю
(1920-1922); у подальшому працював на посадах екстерна (1922-1923), позаштатного ординатора (1923-1924), молодшого асистента (1923-1925), старшого асистента (1925-1933), приват-доцента (1933-1934), доцента (1934-1941) кафедри дерматовенерології Київського медичного інституту; у 1936 р. надано вчений ступінь кандидата медичних наук без захисту дисертації та вчене звання доцента; під час німецько-радянської війни працював в окупованому Києві в медичному інституті «Полімедікум»; від 1943 р. працював на посаді доцента кафедри шкірних та венеричних хвороб Київського медичного інституту, зокрема у 1943-1945, 1953-1954 та 1959-1960 рр. виконував обовʼязки завідувача кафедри; член правління Київського наукового дерматовенерологічного товариства (1929-1972).

Основні напрями наукових досліджень: опрацювання діагностики та лікування хвороб шкіри, злоякісних пухлин шкіри та сифілісу;

Розробив експургаторний метод лікування алергійних захворювань. Разом з І. І. Потоцьким розробив метод одночасного застосування препаратів пеніциліну та вісмуту для лікування хворих на сифіліс.

Сер
14
Нд
Кравченко Володимир Григорович (1938)
Сер 14 день

Кравченко Володимир Григорович (1938)Кравченко Володимир Григорович (1938) – дерматовенеролог, доктор медичних наук (1986), профессор (1987), завідувач кафедри шкірних та венеричних хвороб Української медичної стоматологічної академії (1989-2002). Наукові дослідження присвячені профілактиці хвороб, які передаються статевим шляхом. Автор всесвітньо відомого антисептичного препарату “Цидіпол”, високоефективного лікарського препарату для індивідуальної профілактики сифіліса, гонореї і трихомоніазу.

Народився в смт. Золочеві Харківської обл.; медичну освіту здобув на лікувальному факультеті Харківського медичного інституту (1961); працював на посаді районного дерматовенеролога (1961-1963); навчався в аспіратурі; 1963 – працював на посадах молодшого та старшого наукового співпрацівника (1966-1975) Українського НДІ дерматології та венерології (м. Харків), асистента (1975-1979), доцента (1979-1987), професора (1987-1989) та завідувача (1989-2001) кафедри шкірних та венеричних хвороб Полтавського медичного стоматологічного інституту.

У 1970 р. захистив кандидатську дисертацію «Первично-торпидная гонорея у мужчин и ее эпидемиологическое значение», а в 1985 р. – докторську дисертацію «Разработка средств усовершенствования методов индивидуальной профилактики венерических болезней»; професор (1987); голова Полтавської обласної асоціації дерматовенерологів (з 1989 р.); голова Полтавського осередку та член правління Всеукраїнського лікарського товариства; голова Полтавської обласної організації Міжнародного товариства прав людини; дійсний член Української академії наук (1992);

Заслужений діяч науки і техніки України (2007); автор понад 350 наукових публікацій, зокрема першого неперекладного українськомовного підручника для студентів вищих медичних навчальних закладів «Шкірні та венеричні хвороби» (1995); розробив лікарський препарат для індивідуальної профілактики венеричних хвороб (сифілісу, гонореї, трихомоніазу) – «Цидіпол», який запатентований у низьці країн.

Жов
5
Ср
Легоцький Тиводар (Теодор) Яношович (1830 – 1915)
Жов 5 день

Легоцький Тиводар (Теодор) Яношович (1830 – 1915) — юрист, природодослідник, археолог, краєзнавець, історик.

Народився в с. Фужині поблизу сучасного м. Рієка (Хорватія).

Освіта та рання діяльність

  • 1847–1851 — навчався на юридичному факультеті Кошицької академії.
  • Під час угорської революції 1848–1849 рр. був офіцером національної гвардії.
  • 1852–1856 — службовець у суді.

Професійна кар’єра

  • З 1855 р. мешкав у Мукачеві, працював у судових органах та адвокатурі.
  • З 1865 р. — головний прокурор Мукачевсько-Чинадіївської домінії графів Шенборнів.

Наукова та громадська діяльність

Член Угорського товариства природодослідників (1860), Угорського етнографічного товариства, Археологічної комісії.

Автор близько 300 публікацій, зокрема 11 монографій.

Основні напрями досліджень:

  • мінеральні води Закарпаття, їхній хімічний склад і лікувальні властивості;
  • клімат Закарпаття та його оздоровчий потенціал;
  • археологія Тисо-Дунайської низовини (довів, що слов’яни заселили цей край до приходу угорців);
  • соціально-економічний розвиток та духовна культура закарпатців.

Внесок

  • Створив зведену таблицю хімічного складу мінеральних вод Закарпаття.
  • Популяризував ідею комплексного застосування природних лікувальних ресурсів краю.
  • Залишив значний науковий доробок із археології, етнографії та історії Закарпаття.
Лис
4
Пт
Бурих Михайло Прокопович (1938-2006)
Лис 4 день

Бурих Михайло Прокопович (1938-2006)Бурих Михайло Прокопович (1938-2006) вчений-топографоанатом, доктор медичних наук (1990), професор, завідувач кафедри оперативної хірургії та топографічної анатомії Харківського медичного університету (з 1990).

Михайло Прокопович народився в м. Харкові. Середню медичну освіту (з відзнакою) здобув на фельдшерському відділенні Харківського медичного училища No 1 (1959); вищу медичну освіту (з відзнакою) здобув на педіатричному факультеті Харківського медичного інституту (1965); навчався в аспірантурі (1965-1968), працював на посадах асистента (1968-1970) кафедри нормальної анатомії, асистента (1970-1972), доцента (з 1972 р.) кафедри оперативної хірургії та топографічної анатомії Харківського медичного інституту, професора кафедри анатомії медичного факультету політехнічного інституту в м. Конакрі (Французька Гвінея) (1977-1980), старшого наукового співпрацівника (1986-1989), завідувача (1990-2006) кафедри оперативної хірургії та топографічної анатомії Харківського медичного інституту (тепер – Харківський національний медичний університет).

У 1969 р. захистив кандидатську дисертацію «Анатомия нервов и сосудов почки человека и некоторых животных (анатомо-экспериментальное исследование)», а в 1990 р. – докторську дисертацію «Анатомия чашечно-лоханочного комплекса почки человека в постнатальном онтогенезе»; професор; академік Міжнародної академії інтегративної антропології (1995); член Німецького анатомічного товариства (1994); автор близько 200 наукових публікацій, зокрема 18 монографій та навчальних посібників, 9 винаходів; основні напрями наукової діяльності: вивчення анатомії тіла людини в системі топографічних координат.

Ним вперше описані сегментарні нервові сплетіння в пазусі нирки людини, створено новий науковий напрямок – анатомія тіла людини в системі топографічних координат УЗД, КТ і ЯМР томографії.

Лис
5
Сб
Теличко Федір Федорович (1928-2003)
Лис 5 день

Теличко Федір Федорович (1928-2003)Теличко Федір Федорович (1928-2003) – рентгенолог, доктор медичних наук (1974), професор Ужгородського національного університету.

Федір Федорович середню медичну освіту (з відзнакою) здобув у Берегівській фельдшерсько-акушерській школі (1949); вищу медичну освіту здобув на медичному факультеті Ужгородського державного університету (1949-1953), військовому факультеті Харківського медичного інституту та у Військового-медичній акаде-мії (м. Ленінград, 1953-1955); від 1955 до 1966 р. – служба в Радянській армії на посадах військового рентгенолога. У 1961-1963 рр. удосконалювався на кафедрі рентгенології та радіології Військово-медичної академії. Від 1966 р. працював в Ужгородському державному університеті
де пройшов шлях від асистента до завідувача курсу рентгенорадіології, у 1968 р. захистив кандидатську дисертацію «О рациональных условиях, определяющих минимальную дозу облучения при рентгенологических процедурах», а в 1974 р. – докторську дисертацію «Основные факторы, определяющие лучевую нагрузку на обследуемых при рентгенологических процедурах и пути ее снижения»; професор (1977); головний позаштатний рентгенолог Управління охорони здоровʼя Закарпатської обласної державної адміністрації: голова Закарпатського товариства рентгенологів та радіологів; член президії Українського та член правління Всесоюзного товариств рентгенологів та радіологів; керівник Закарпатської обласної організації «Спілка Чорнобиль»; академік Академії наук вищої школи України.

Автор понад 160 наукових публікацій, зокрема 6 монографій, 60 винаходів та рацпропозицій.

Розробив та впровадив у практику охорони здоров’я 56 раціоналізаторських пропозицій та винаходів. Опрацював комплекс заходів з оптимізації фізико технічних умов діагностичного дослідження з метою отримання високоякісної картини зображення при найменшій дозі опромінення хворого. Започаткував новий напрям у медичній радіології: мікрорентгенографію тонких біологічних середовищ, визначення атомно-молекулярної густини мікрооб’ємів патологічно зміненої тканини, спосіб управління оптичною густиною мікроструктур злоякісних пухлин та інших патологічних процесів з метою покращення ефективності променевої діагностики та променевої терапії.

Опрацював концепцію хіміко-квантової сутності і причини виникнення ряду вірусних захворювань, зокрема СНІДу, ревматизму, неспецифічного поліартриту.