Календар медицини

Календар медицини містить професійні свята медиків, всесвітні дні медицини, ювілейні дати видатних медиків а також державні свята України.

Жов
5
Ср
Легоцький Тиводар (Теодор) Яношович (1830 – 1915)
Жов 5 день

Легоцький Тиводар (Теодор) Яношович (1830 – 1915) — юрист, природодослідник, археолог, краєзнавець, історик.

Народився в с. Фужині поблизу сучасного м. Рієка (Хорватія).

Освіта та рання діяльність

  • 1847–1851 — навчався на юридичному факультеті Кошицької академії.
  • Під час угорської революції 1848–1849 рр. був офіцером національної гвардії.
  • 1852–1856 — службовець у суді.

Професійна кар’єра

  • З 1855 р. мешкав у Мукачеві, працював у судових органах та адвокатурі.
  • З 1865 р. — головний прокурор Мукачевсько-Чинадіївської домінії графів Шенборнів.

Наукова та громадська діяльність

Член Угорського товариства природодослідників (1860), Угорського етнографічного товариства, Археологічної комісії.

Автор близько 300 публікацій, зокрема 11 монографій.

Основні напрями досліджень:

  • мінеральні води Закарпаття, їхній хімічний склад і лікувальні властивості;
  • клімат Закарпаття та його оздоровчий потенціал;
  • археологія Тисо-Дунайської низовини (довів, що слов’яни заселили цей край до приходу угорців);
  • соціально-економічний розвиток та духовна культура закарпатців.

Внесок

  • Створив зведену таблицю хімічного складу мінеральних вод Закарпаття.
  • Популяризував ідею комплексного застосування природних лікувальних ресурсів краю.
  • Залишив значний науковий доробок із археології, етнографії та історії Закарпаття.
Лис
4
Пт
Бурих Михайло Прокопович (1938-2006)
Лис 4 день

Бурих Михайло Прокопович (1938-2006)Бурих Михайло Прокопович (1938-2006) вчений-топографоанатом, доктор медичних наук (1990), професор, завідувач кафедри оперативної хірургії та топографічної анатомії Харківського медичного університету (з 1990).

Михайло Прокопович народився в м. Харкові. Середню медичну освіту (з відзнакою) здобув на фельдшерському відділенні Харківського медичного училища No 1 (1959); вищу медичну освіту (з відзнакою) здобув на педіатричному факультеті Харківського медичного інституту (1965); навчався в аспірантурі (1965-1968), працював на посадах асистента (1968-1970) кафедри нормальної анатомії, асистента (1970-1972), доцента (з 1972 р.) кафедри оперативної хірургії та топографічної анатомії Харківського медичного інституту, професора кафедри анатомії медичного факультету політехнічного інституту в м. Конакрі (Французька Гвінея) (1977-1980), старшого наукового співпрацівника (1986-1989), завідувача (1990-2006) кафедри оперативної хірургії та топографічної анатомії Харківського медичного інституту (тепер – Харківський національний медичний університет).

У 1969 р. захистив кандидатську дисертацію «Анатомия нервов и сосудов почки человека и некоторых животных (анатомо-экспериментальное исследование)», а в 1990 р. – докторську дисертацію «Анатомия чашечно-лоханочного комплекса почки человека в постнатальном онтогенезе»; професор; академік Міжнародної академії інтегративної антропології (1995); член Німецького анатомічного товариства (1994); автор близько 200 наукових публікацій, зокрема 18 монографій та навчальних посібників, 9 винаходів; основні напрями наукової діяльності: вивчення анатомії тіла людини в системі топографічних координат.

Ним вперше описані сегментарні нервові сплетіння в пазусі нирки людини, створено новий науковий напрямок – анатомія тіла людини в системі топографічних координат УЗД, КТ і ЯМР томографії.

Лис
5
Сб
Теличко Федір Федорович (1928-2003)
Лис 5 день

Теличко Федір Федорович (1928-2003)Теличко Федір Федорович (1928-2003) – рентгенолог, доктор медичних наук (1974), професор Ужгородського національного університету.

Федір Федорович середню медичну освіту (з відзнакою) здобув у Берегівській фельдшерсько-акушерській школі (1949); вищу медичну освіту здобув на медичному факультеті Ужгородського державного університету (1949-1953), військовому факультеті Харківського медичного інституту та у Військового-медичній акаде-мії (м. Ленінград, 1953-1955); від 1955 до 1966 р. – служба в Радянській армії на посадах військового рентгенолога. У 1961-1963 рр. удосконалювався на кафедрі рентгенології та радіології Військово-медичної академії. Від 1966 р. працював в Ужгородському державному університеті
де пройшов шлях від асистента до завідувача курсу рентгенорадіології, у 1968 р. захистив кандидатську дисертацію «О рациональных условиях, определяющих минимальную дозу облучения при рентгенологических процедурах», а в 1974 р. – докторську дисертацію «Основные факторы, определяющие лучевую нагрузку на обследуемых при рентгенологических процедурах и пути ее снижения»; професор (1977); головний позаштатний рентгенолог Управління охорони здоровʼя Закарпатської обласної державної адміністрації: голова Закарпатського товариства рентгенологів та радіологів; член президії Українського та член правління Всесоюзного товариств рентгенологів та радіологів; керівник Закарпатської обласної організації «Спілка Чорнобиль»; академік Академії наук вищої школи України.

Автор понад 160 наукових публікацій, зокрема 6 монографій, 60 винаходів та рацпропозицій.

Розробив та впровадив у практику охорони здоров’я 56 раціоналізаторських пропозицій та винаходів. Опрацював комплекс заходів з оптимізації фізико технічних умов діагностичного дослідження з метою отримання високоякісної картини зображення при найменшій дозі опромінення хворого. Започаткував новий напрям у медичній радіології: мікрорентгенографію тонких біологічних середовищ, визначення атомно-молекулярної густини мікрооб’ємів патологічно зміненої тканини, спосіб управління оптичною густиною мікроструктур злоякісних пухлин та інших патологічних процесів з метою покращення ефективності променевої діагностики та променевої терапії.

Опрацював концепцію хіміко-квантової сутності і причини виникнення ряду вірусних захворювань, зокрема СНІДу, ревматизму, неспецифічного поліартриту.

Гру
2
Пт
Болярський Микола Миколайович (1878-1939)
Гру 2 день

Болярський Микола Миколайович (1878-1939)Болярський Микола Миколайович (1878-1939) хірург, уролог, анатом, клініцист, доктор медицини, професор, один із організаторів охорони здоров’я на Поділлі. Один із засновників Вінницького медичного інституту, організував кафедру госпітальної хірургії і очолив кафедру факультетської хірургії Вінницького медичного інституту. Напрями наукових досліджень: серцево-судинна хірургія, лікування травматичних ушкоджень печінки, хірургія жовчних шляхів.

Микола Миколайович народився на хуторі Дерновський Шадринського повіту Пермської губернії, медичну освіту (з відзнакою) здобувна медичному факультеті Юріївського університету (1906). Працював на посаді практичного лікаря (1905-1906); навчався у Військово-медичній академії (м. С.- Петербург, 1907-1910); працював на посаді хірурга в Обухівській лікарні (м. С. – Петербург, 1907-1914).

У 1910 р. захистив докторську дисертацію «К вопросу о травматических повреждениях печени». Під час Першої світової війни – старший (головний) лікар Кауфманського шпиталю Червоного Хреста (1914-1917); з 1917 р., після розформування зазначеного шпиталю, працював у Вінницькій Пироговській лікарні на посадах хірурга (1917-1918), завідувача хірургічного відділення (з 1918 р.) та головного лікаря (до 1939 р.).

Один із ініціаторів відкриття Вінницького медичного інституту, в якому був першим завідувачем навчальної частини, першим заступником директора інституту з науково-навчальної та адміністративної частини. Перший декан зазначеного інституту, професор (1934).

У 1934-1939 рр. – очолював кафедру факультетської хірургії Вінницького медичного іституту: у 1937 р. за ініціативою Болярського на базі Пироговської лікарні була заснована кафедра шпитальної хірургії цього ж інституту.

Автор 58 наукових публікацій та понад 50 доповідей на Пироговських, Всесоюзних та Всеукраїнських зʼїздах хірургів і засіданнях наукових товариств.

Основні напрями наукової діяльності: серцево-судинна хірургія, лікування травматичних пошкоджень печінки, хірургія жовчних шляхів, лікування апендициту, перитоніту, сечостатевих нориць, кісткова пластика.

Брав активну участь у збереженні тіла М. І. Пирогова, Пироговської садиби та прийнятті рішення про відкриття музею М.І. Пирогова, як позаштатний інспектор брав участь в організації хірургічної допомоги, розширенні мережі лікувальних закладів та покращенні медичної допомоги сільському населенню Вінничини.

Гру
6
Вт
Амосов Микола Михайлович (1913-2002)
Гру 6 день

Амосов Микола Михайлович (1913-2002)Амосов Микола Михайлович (1913-2002) кардіохірург, біокібернетик, академік Національної академії наук України (1969) та Національної академії медичних наук України (1993), член-кореспондент Академії медичних наук СРСР (1961), доктор медичних наук (1953), професор (1954), директор Інституту серцево-судинної хірургії (1983-88). Один з основоложників легеневої та серцевої хірургії в колишньому СРСР. Розробив нові методи операцій на легенях, хірургічного лікування пороків серця. Першим в світі створив і впровадив в практику протитромбічні протези серцевих клапанів. Автор оригінальних апаратів штучного кровообігу. Організував в Україні центр серцево-судинної хірургії. Основоложник української школи біомедичної та психологічної кібернетики. Під його керівництвом проведені фундаментальні дослідження систем саморегуляції серця і розробка питань машинної діагностики хвороб серця, розробка і побудова фізіологічної моделі “внутрішнього середовища організму”, моделювання на ЕОМ основних психічних функцій і деяких соціально-психологічних механізмів поведінки людини.

Микола Михайлович народився в с. Ольхово (тепер – Вологодської обл.). У 1932 р. закінчив Череповецький механічний технікум. Працював на посаді змінного механіка на електростанції в м. Архангельську. З 1934 р. навчався у Всесоюзному заочному індустріальному інституті, який закінчив (з відзнакою) у 1940 р..

Медичну освіту (з відзнакою) здобув в Архангельському медичному інституті (1939). Працював на посаді ординатора-хірурга Череповецької міжрайонної лікарні. Під час німецько-радянської війни – провідний хірург польвого шпиталю. Після демобілізації працював завідувачем головного операційного блоку Інституту швидкої допомоги імені М. В. Скліфосовського.

Захистив кандидатську дисертацію, присвячену первинній обробці поранення колінного суглоба, від 1952 р. керівник клініки грудної хірургії, а з 1968 р.-заступник директора з наукової роботи Українського НДІ туберкульозу та грудної хірургії імені Ф. Г. Яновського. У 1953 р. захистив докторську дисертацію «Гіневмонектомія і резекція легень при туберкульозі». З 1955 до 1970 р. очолював кафедру грудної хірургії Київського інституту удосконалення лікарів; з 1960 р. до 1990 р. керував відділом біокібернетики Інституту кібернетики АН УРСР (м. Київ). У 1983 р. керовану М. М. Амосовим Клініку торакальної хірургії було реорганізовано в Інститут серцево-судинної хірургії (нині – Національний Інститут серцево-судинної хірургії імені М. М. Амосова НАМН України), першим директором якого був призначений М. М. Амосов.

З 1988 р. – почесний директор зазначеного інституту; академік НАН України (1969); академік АМН України (1993); член-кореспондент РАМН; неодноразово обирався депутатом Верховної ради СРСР; член багатьох міжнародних наукових товариств; член редакційних колегій та рад низки вітчизняних та зарубіжних фахових журналів; заслужений діяч науки УРСР (1955); лауреат Ленінської премії (1961), Державних премій України (1978, 1988), Герой Соціа-лістичної Праці (1973).

Автор 672 публікацій, зокрема 19 монографій.Науковий консультант та керівник 40 докторських і 150 кандидатських дисертацій. Основні напрями наукової діяльності – торакальна хірургія та біокібернетика. У 1955 р. вперше в Україні почав хірургічне лікування вад серця. У 1963 р. вперше в СРСР виконав протезування мітрального клапана.

У 1965 р. створив і вперше у світі впровадив у хірургічну практику антимікробні протези серцевих клапанів; розробив ряд нових методів хірургічного лікування вад серця, оригінальні моделі апаратів штучного кровообігу. Під керівництвом М. М. Амосова були проведені дослідження систем саморегуляції серця, розроблено методи машинної діагностики захворювань серця, створено фізіологічну модель «внутрішнього середовища організму» людини, змодельовані на електронно-обчислювальній машині основні психічні функції та деякі соціально-психологічні механізми поведінки людини.

Зеленін Михайло Герасимович (1873-1931)
Гру 6 день

Зеленін Михайло Герасимович (1873-1931)Зеленін Михайло Герасимович (1873-1931) – ортопед-травматолог, головний лікар створеної ним дитячої ортопедичної амбулаторії (1920), що згодом була реорганізована в дитячий ортопедичний диспансер (в 1955 р. перетворено на 18-у Харківську дитячу ортопедичну лікарню імені лікаря М. Г. Зеленіна). Його головною заслугою було намагання досягти анатомічного та функціонального успіху безнаркозними засобами; створив ряд своїх оригінальних засобів лікування уроджених та набутих деформацій органів опори та руху у дітей.;

Михайло Герасимович народився в с. Лозовеньки (тепер – Ізюмського району Харківської обл.); середню освіту здобув у Харківській гімназії; медичну освіту (з відзнакою) здобув на медичному факультеті Харківського університету (1899). У 1899-1902 рр. молодший лікар 15-го Шліссельбурзького полку; з 1902 р. працював на посадах ординагора та завідувача ортопедичного кабінету хірур-гічної факультетської кліники Харківського університету.

У 1902-1907 рр. – асистент в ортопедичній лікарні для дітей, де удосконалювався з ортопедії під керівництвом Ю. Фінка. У 1907-1914 рр. працював в амбулаторії Товариства Червоного Хреста; під час Першої світової війни – молодший лікар, а згодом старший ординатор хірургічного відділення Харківського військовго шпиталю (1914-1919). З 1919 р. – член колегії Харківського обласного комітету лікарняно технічної допомоги інвалідам.

З 1920 р. – завідувач відділення секції відновлення та утилізації неповної праці Земського ортопедичного інституту (м. Харків), голова медичної комісії на протезному заводі, керівник лікарняно-технічного відділу протезно-ортопедичної майстерні (м. Харків); з 1920 р. головний лікар (організатор) дитячої ортопедичної амбулаторії, яка з часом була реорганізована в дитячий ортопедичний диспансер; обгрунтував показання для протезування та вибору технічних конструкцій протезів.

Опрацював методику лікування вроджених ортопедичних захворювань у дітей етапними гіпсовими повʼязками;
засновник школи консервативного лікування ортопедичних деформацій дитячого віку; у 1931 р. Харківському дитячому ортопедичному диспансеру (тепер – 18-та Харківська дитяча ортопедична лікарня) було присвоєно імʼя М. Г. Зеленіна.