Календар медицини

Нещадименко Марко Петрович (1869-1942) мікробіолог, епідеміолог, доктор медицини (1910), професор, член-кореспондент ВУАН по відділу мікробіології (1929). Засновник і керівник першої в Україні кафедри мікробіології (1919-41), кафедри епідеміології (1933-39) Київського медичного інституту. Одним з перших вивчав дію дифтерійного токсину на організм, застосував анатоксин для профілактики дифтерії (1926), специфічної профілактики туберкульозу за допомогою вакцини БЦЖ.

Марко Петрович народився в с. Сердегівці (тепер – Шполянського району Черкаської обл.) у селянській родині; медичну освіту здобув на медичному факультеті Університету св. Володимира (1896). Слухав навчальний курс патологічної анатомії і опановував автопсію у Г. М. Мінха; після завершення навчання обійняв посаду асистента Сироваткового відділу Київського бактеріологічного інституту. Працював в інституті з 1896 по 1941 р. (з 1919 по 1931 р. – директор інституту, з 1931 по 1941 р. – заступник директора з наукової частини та завідувач мікробіологічного відділу); у 1898-1900 рр. на базі інституту
вів практичні заняття на Курсах удосконалення з бактеріології; двічі бував за кордоном з метою
влосконалення: 1902 р. – в Австрії (м. Відень) у Серотерапевтичному інституті професора
Paltauf a; 1908 р. – бактеріологічних інститутах Німеччини (міста: Берлін, Дрезден, Франк-фурт-на-Майні); Австрії (м. Ві-день); Франції (м. Париж); там опрацював низку питань з бактеріології і написав та опублікував сім праць.

З 1906 по 1912 р. – завідувач « … Заразного відділення Київського військового клінічного госпіталю, з 1912 по 1921 рік був прозектором-консультантом цього ж госпіталю»; у 1910 р. захистив докторську дисертацію – монографію «Экспериментальные исследования расстройств кро-вообращения при отравлении дифтерийным токсином».

У 1911-1912 роках читав лекції студентам 3-го і 4-20 курсів і вів практичні заняття з бактеріології із ученням про пошесні хвороби у Київському військовому клінічному госпіталі»; у 1912-1917 рр. лекційний курс бактеріології з вченням про інфекційні хвороби М. П. Нещадименко читав у приміщенні Київського бактеріологічного інституту; до програми входили: предмет бактеріології та її завдання, методика, загальна морфологія та фізіологія мікробів, розповсюдження мікробів у природі, вчення про патогенні мікроби, сутність інфекції, імунітет, анафілаксія, способи збирання матеріалу для бактеріологічних досліджень, дезінфекція, найважливіші патогенні мікроби, аероби й анаероби, патогенні коки, бацили, вібріони та спірохети, дріжджі, пліснява та protozoa, реакції імунітету, аглютинація, бактеріолізини, опсоніни, реакція звʼязування комплементу, вакцинація й серотерапія, обрані розділи з вчення про інфекційні хвороби.

У 1914 р. здобув звання приват-доцента кафедри патологічної анатомії (Лабораторія бактеріології); 1918 р. – професор; в 1919-1941 рр. – завідувач (організатор) кафедри епідеміології та мікробіології в Київському університеті (з 1921 р. – Київський медичний інститут). За часів УНР став одним із організаторів першого українського медичного факультету, очолив кафедру загальної патологічної анатомії з бактеріологією; голова Київського слиного медичного товариства (1928-1930); володів німецькою і французькою мовами (читав, писав, розмовляв), англійською (читав).

Автор 46 наукових публікацій. Наукові праці присвячені різним проблемам мікробіології та імунології, М. П. Нещадименко одним із перших вивчив вплив дифперійного токсину на організм, застосував анатоксин для профілактики дифтерії, специфічної профілактики туберкульозу за допомогою вакцини БЦЖ.

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Нещадименко М.П., підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Одновременная и однократная иммунизация оспенной вакциной и дифтерийным анатоксином, (1936) Шифр документа: 616.093.1 Н-598
2. Цереброспінальний менінгіт, (1935) Шифр документа:616.92 Н-598
3. Коллекция Экспериментальное исследование расстройств кровообращения при отравлении дифтерийным токсином. Из отделения экспериментальной медицины киевского бактериологического института, (1909) Шифр документа: 616.092 А-465
4. Экспериментальное исследование расстройств кровообращения при отравлении дифтерийным токсином, (1909) Шифр документа: 616.093. Н-598

Дуда Олександр Костянтинович (1959) інфекціоніст, доктор медичних наук (2007), професор (2011), завідувач кафедри інфекційних хвороб Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика (з 2010). Закінчив Київський медичний інститут імені О.О. Богомольця (1982). З 2009 експерт МОЗ з материнської смерті, спричиненої інфекційними ускладненнями. Заступник проректора з лікувальної роботи Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика. Заступник проректора з лікувальної роботи.

Основні напрями наукової та практичної діяльності: гострі та хронічні вірусні гепатити: діагностика та лікування; грип та інші гострі респіраторні вірусні інфекції: діагностика та лікування; лихоманки нез’ясованої етіології; антибіотик асоційовані діареї: діагностика, лікування та профілактика; міокардити різної етіології.

Наукові праці: “Особенности клинического течения и функционального состояния миокарда у больных дифтерийным миокардитом” (1997); “Клінічний перебіг і стан кардіогемодина-міки у хворих з різними варіантами дифтерійного міокардиту” (1998); “Критерии диагностики дифтерийного миокардита” (1999); “Особенности изменений сис-толической и диастолической функций левого желудочка у больных дифтерийным миокардитом по данным допплер-эхокардиографического исследования” (1999); “Особенности течения дифтерии у лиц пожилого и старческого возраста” (2002); “ВИЧ-инфекция — актуальность и реальность” (2003); “Острый респираторный дистресс синдром в инфектологии” (2010); “Церебральная форма малярии. Актуальность. Клиника” (2010); “Хронічний вірусний гепатит С у вагітних: клініко-епідеміологічні особливості” (2011); “Мікоплазмова респіраторна інфекція (лекція)” (2010);”Болезнь Вильсона и беременность (клиническая лекция)” (2012); “Герпетична та герпесвірусна інфекція” (2015) та ін.

Легоцький Тиводар (Теодор) Яношович (1830 – 1915) — юрист, природодослідник, археолог, краєзнавець, історик.

Народився в с. Фужині поблизу сучасного м. Рієка (Хорватія).

Освіта та рання діяльність

• 1847–1851 — навчався на юридичному факультеті Кошицької академії.
• Під час угорської революції 1848–1849 рр. був офіцером національної гвардії.
• 1852–1856 — службовець у суді.

Професійна кар’єра

• З 1855 р. мешкав у Мукачеві, працював у судових органах та адвокатурі.
• З 1865 р. — головний прокурор Мукачевсько-Чинадіївської домінії графів Шенборнів.

Наукова та громадська діяльність

Член Угорського товариства природодослідників (1860), Угорського етнографічного товариства, Археологічної комісії.

Автор близько 300 публікацій, зокрема 11 монографій.

Основні напрями досліджень:

• мінеральні води Закарпаття, їхній хімічний склад і лікувальні властивості;
• клімат Закарпаття та його оздоровчий потенціал;
• археологія Тисо-Дунайської низовини (довів, що слов’яни заселили цей край до приходу угорців);
• соціально-економічний розвиток та духовна культура закарпатців.

Внесок

• Створив зведену таблицю хімічного складу мінеральних вод Закарпаття.
• Популяризував ідею комплексного застосування природних лікувальних ресурсів краю.
• Залишив значний науковий доробок із археології, етнографії та історії Закарпаття.

Кавецький Ростислав Євгенович (1899-1978) патофізіолог, онколог, доктор медичних наук, професор, академік АН УРСР (1951), завідувач відділу експериментальної онкології Інституту експериментальної біології і патології  (1931-53), директор Інституту експериментальної та клінічної онкології МОЗ України (з 1960). Праці присвячені питанням онкології, проблемам реактивності організму, питанням методології та історії медицини.

Ростислав Євгенович народився в м. Самарі в сімʼї лікаря; медичну освіту здобув на медичному факультеті Самарського університету (1920-1925). З 1925 по 1929 р. навчався в аспірантурі на кафедрі патологічної фізіології (завідувач кафедри – О. О. Богомолець); працював на посадах асистента кафедри патологічної фізіології (1929-1931), завідувача кафедри Інституту експериментальної біології та патології (м. Київ, 1931-1941), у 1931-1953 рр. – завідувач відділу експериментальної онкології Інституту експериментальної біології і патології (м. Київ).

Одночасно завідувач кафедри патологічної фізіології Київського інституту удосконалення лікарів (1938-1941); у 1933 р. йому надано вчений ступінь кандидата медичних наук; у 1937 р. захистив докторську дисертацію «Роль активной мезенхимы в диспозиции органов к злокачественным новообразованиям»; професор (1939); під час німецько радянської війни – старший інспектор фронтового евакопункту Південно-3ахідного та Сталінградського фронтів (1942-1944); з 1944 по 1946 р. – заступник директора, а з 1946 по 1952 р.-
директор Інституту клінічної фізіології АН УРСР; з 1953 р. – завідувач лабораторії компенсаторних та захисних функцій організму Інституту фізіології імені О. О. Богомольця АН УРСР. У 1960-1978 рр. – директор Українського НДІ експериментальної та клінічної онкології (з 1971 р. – Інститут проблем онкології АН УРСР); завідувач кафедри патологічної фізіології Київського інституту удосконалення лікарів (1944-1954); академік АН УРСР (1951); член Президії АН УРСР (1952); голова Бюро Відділення біологічних наук АН УРСР; Заслужений діяч науки УРСР (1960); лауреат Державної премії УРСР в галузі науки і техніки (1972,
1981); лауреат Премії імені О. О. Богомольця (1964).

Автор понад 300 наукових публікацій, зокрема 8 монографій.

Основні напрями наукової діяльності: вивчення суті та причин виникнення пухлинного росту, дослідження механізмів бластомогенезу, проблеми реактивності організму, питання методології та історії медицини; пріоритетним є створення концепцій про взаємодію пухлини і організму та чинників антиканцерогенезу; науковий консультант і керівник 34 докторських та 71 кандидатської дисертації.

Ющенко Олександр Іванович (1869-1936) психіатр, доктор медицини (1896), академік АН УРСР (1934), завідувач кафедри психіатрії Українського інституту удосконалення лікарів (з 1930). Праці присвячені змінам ферментативних та окислювальних процесів при психозах і експериментальних ендокринопатіях, травматичному неврозу, прогресивному паралічу в юнаків.

Олександр Іванович народився на хуторі Водотечі поблизу м. Глухова Чернігівської губернії (тепер Сумської обл.) у селянській родині; медичну освіту здобув у 1893 р. на медичному факультеті Харківського університету; працював у проф. П. І. Ковалевського (Харків, Варшава), у клініці В. М. Бехтерєва та лабораторії І. П. Павлова (1896-1897), у біохімічній лабораторії Інституту експериментальної медицини (1901-1915), на посаді приват-доцента Петроградського Жіночого медичного інституту по кафедрі нервових та душевних хвороб; у 1896 р. захистив докторську дисертацію «К вопросу о строении симпатических узлов у млекопитающих и человека»; від 1915 р. завідував кафедрою психіатрії та клінікою Тартуського університету – спочатку в Тарту приїжджав 1 раз на тиждень для читання лекцій та керівництва клінічною роботою; у 1915 р. був обраний екстраординарним професором, а влітку 1917 р. переселився в Тарту й у січні 1918 р. був обраний ординарним професором університету; у травні 1918 р. Тарту був окупований німецькими військами і О. І. Ющенко був вимушений покинути місто; у подальшому працював на посадах професора кафедри нервових та душевних хвороб Воронезького університету (1918-1920), професора, завідувача клініки нервових та душевних хвороб (1920-1924), завідувача Психоневрологічної клініки (1924-1930) Донського університету (м. Ростов-на Дону); у 1930-1932 рр. – директор Українського інституту клінічної психіатрії та соціальної психогігієни; від 1932 р. – завідувач клініки неврозів Всеукраїнської психоневрологічної академії; академік Всеукраїнської АН (1934); Заслужений діяч науки УРСР; член англійської медико-психологічної асоціації та міжнародного психогігієнічного комітету.

Автор понад 120 наукових публікацій, зокрема 7 монографій. Наукові праці присвячені вивченню мікроскопічної будови симпатичних вузлів тварин і людини, прогресивного паралічу в дітей, дослідженню біохімічних змін при психічних захворюваннях, вченню про конституцію людини, проблемі неврозів тощо; у своїх дослідженнях О. І. Ющенко показав зміни окислювальних, ферментативних та інших процесів у психічнохворих та тварин з ендокринними ураженнями; обгрунтував еволюційно-генетичне вчення про конституції.

Олександр Ющенко виділив три конституційні типи – еотип, палеотип, неотип, які виникли внаслідок особливостей життя, виробничо-трудових відношень та інших чинників, характерних епохам розвитку людства; запропонував класифікацію неврозів – гострі реактози, справжні неврози і персононеврози та патологічних характерів – епілептоїдія, схизоїдія, психастеноїдія, істероїдія, циклоїдія та деякі інші.

Дашкевич Валентина Євдокимівна (1929-2012) доктор медичних наук, професор, керівник відділення екстрагенітальної патології вагітних Інституту педіатрії, акушерства та гінекології АМН України (1976). Розробила систему медичного обслуговування вагітних з екстрагенітальною патологією та систему перинатальної охорони плоду.

Валентина Євдокимівна народилася в м. Камʼянське (нині – Дніпропетровської обл.); медичну освіту здобула на лікувальному факультеті Чернівецького медичного інституту (1948-1954); у 1954-1959 рр. працювала на посаді лікаря акушера-гінеколога в лікарні м. Чортків Терно-пільської обл.; навчалася в клінічній ординатурі (1959-1960) та аспірантурі за фахом «акушерство та гінекологія» (1960-1962), працювала на посадах молодшого наукового співпрацівника (1962-1964), старшого наукового співпрацівника (1964-1976), керівника відділення перинатології (1976-1979), завідувача (1979-2009), головного наукового співпрацівника (з 2009 р.) акушерського відділення екстрагенітальної патології вагітних Київського НДІ педіатрії, акушерства та гінекології (нині – Інститут педіатрії, акушерства гінекології НАМН України), у 1968-1970 рр. пра-цювала на посаді завідувача акушерсько-гінекологічного відділення Радянського шпиталю Червоного Хреста в м. Тегерані (Іран).

У 1963 р. захистила кандидатську дисертацію «Некоторые показатели функционального состояния печени у беременных с резус-отрицательной кровью и меры профилактики гемолитических заболеваний плода и новорожденного», а в 1986 р. – докторську дисертацію «Материнско-плодовые взаимоотношения и коррекция их нарушений при ревмати-ческих пороках сердца у беременных»; професор (1988); Заслужений лікар УРСР (1997); лауреат Премії АМН України (1996); лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2006).

Автор близько 300 наукових публікацій, зокрема 8 монографій, 2 посібників, 8 авторських свідоцтв на винаходи.

Основні напрями наукової діяльності дослідження патогенезу та перебігу під час вагітності найбільш поширених й тяжких захворювань, вивчення частоти та структури акушерських та перинатальних ускладнень, дослідження механізмів адаптації організмів матерії й плода, опрацювання методів розродження вагітних, профілактики материнської та перинатальної смертності за екстрагенітальної патології, розробка системи медичного обслуговування вагітних та новонароджених на уражених територіях внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС; науковий консультант і керівник 9 докторських та 30 кандидатських дисертацій.

У фонді ННМБУ зберігаються автореферати дисертацій В. Є. Дашкевича:

1. Некоторые показатели функционального состояния печени у беременных с резусотрицательной кровью и меры профилактики гемолитических заболеваний плода и новорожденного (1963). Шифр зберігання: 618.2 Д 217.
2. Материнско-плодовые взаимоотношения и коррекция их нарушений при ревматических пороках сердца у беременных (1985). Шифр зберігання: Р-30573.

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці, підготовлені В. Є. Дашкевичем одноосібно або у співавторстві:

1. Гемолитическая болезнь плода и новорожденных (1968). Шифр зберігання: 1968 Т 417.
2. Иглоукалывание и электроиглоанальгезия в акушерской практике (1988). Шифр зберігання: Б-59668.
3. Затримка росту плода: діагностика, профілактика та лікування (2006). Шифр зберігання: Б-85808.
4. Клинико-математические алгоритмы прогнозирования осложнений беременности и родов при экстрагенитальной патологии (1993). Шифр зберігання: Б-72825.
5. Обезболивание родов у женщин с пороками сердца (1977). Шифр зберігання: Б-26489.
6. Русско-украинско-латинский словарь медицинских терминов: хирургия, гнойная хирургия, онкология, акушерство, гинекология, рентгенология (1993). Шифр зберігання: 616.093 Р 895.