Календар медицини

Смик Михайло Михайлович (1910-2005) – патофізіолог, доктор медичних наук, професор. Організатор і перший завідувач кафедр патологічної фізіології Вінницького (1938-41), Станіславського (нині-Івано-Франківська державна медична академія) (1949-57), Луганського (1957-74) медичних інститутів. Напрями наукової діяльності: лікування запальних процесів суглобів, хребта; спонтанний тромбоз у воротній вені; зміни функцій органів при туберкульозі, тиреотоксикозі, лептонному шоку; ефективність лікувального використання ультразвуку.

Михайло Михайлович народився в м. Києві; медичну освіту здобув в Одеському медичному інституті (1933); навчався в аспірантурі на кафедрі патологічної фізіології Одеського інституту удосконалення лікарів (1933-1935); працював на посадах асистента кафедри біохімії Одеського медичного інституту (1935-1936), завідувача (організатора) кафедри патологічної фізіології Вінницького медичного інституту (1936-1941); у часи німецько-радянської війни працював на посадах асистента кафедри патологічної фізіології Казанського університету (1941-1943), начальника серобактеріологічної та клінічної лабораторії евакошпиталів (1943-1946); у подальшому працював на посадах завідувача (організатора) кафедри патологічної фізіології Станіславського (Івано-Франківського) медичного інституту (1949-1957), завідувача кафедри патологічної фізіології (1957-1974), проректора з наукової роботи (1967-1972) Луганського медичного інституту; у 1937 р. захистив кандидатську дисертацію «Влияние гипофиза на функцию почек», а в 1956 р. – докторську дисертацію «О патогенезе нарушений некоторых функций печени и обмена веществ при туберкулезе»; професор (1958); фундатор і перший голова Луганського обласного науково-медичного товариства патофізіологів; член Вченої ради МОЗ УРСР (1959-1967).

Автор 55 наукових публікацій, зокрема 1 монографії. Основні напрями наукових досліджень: вивчення порушень функції печінки та обміну речовин при туберкульозі, дослідження запалення й лікування запальних процесів суглобів та хребта, спонтанного тромбозу у ворітній вені, змін функцій органів при тиреотоксикозі, пептонному шоку, вивчав ефективність лікувального використання ультразвуку; науковий консультант і керівник 4 докторських та 7 кандидатських дисерацій; Почесний професор Луганського державного медичного університету (1995).

У фонді ННМБУ зберігаються праці Смик М. М., підготовлені одноосібно або у співавторстві:

Вплив ультразвуку на організм (1969). 1969 С-504м

Козир Ніна Миколаївна (1920-2014) – анатом, доктор медичних наук (1969), завідувачка кафедри анатомії людини Вінницького медичного інституту (1967-70), професор кафедри анатомії людини Одеського медичного університету (1970). Наукові праці присвячені порівняльній анатомії підшлункової залози у людини.

Ніна Миколаївна народилася в с. Азарово Массальського району Калузької обл.; середню медичну освіту здобула в Московському медичному училищі, працювала на посаді фельдшера «Швидкої медичної допомоги» м. Ашхабад; вищу медичну освіту здобула на лікувальнопрофілактичному факультеті Ашхабадського медичного інституту; працювала на посадах лікаря-хірурга в м. Аш-хабаді та асистента Туркмен-ського медичного інституту (м. Ашхабад, 1942); працювала на посадах лікаря хірургічного відділення Респбліканської клінічної лікарні (м. Ашхабад, 1942-1944), асистента кафедри госпітальної хірургії Туркменського медичного інституту (1944-1945), ординатора Крижопільської районної лікарні Вінницької обл., завідувача сільської лікарської дільниці в Немирівському районі Вінницької обл., ординатора хірургічного відділення Могилів-Подільської районної лікарні, асистента, доцента, завідувача (1967-1970) кафедри анатомії людини Вінницького медичного інституту імені М. І. Пирогова, доцента (1970-1971) та професора (1971-2003) кафедри анатомії людини Одеського медичного інституту імені М. І. Пирогова (нині – Одеський національний медичний університет); у 1959 р. захистила кандидатську дисертацію «Вены вилочковой железы человека и некоторых позвоночных животных», а в 1969 р. – докторську дисертацію «Морфология поджелудочной железы у различных животных и результаты изучения развития и строения данного органа у человека».

Автор 30 наукових публікацій; основні напрями наукової діяльності – дослідження порівняльної анатомії підшлун-кової залози та кровообігу вилочкової залози в людини та деяких тварин.

У фонді ННМБУ зберігаються автореферати Козир Н. М.:

1. Вены вилочковой железы человека и некоторых позвоночных (1958). Шифр зберігання: 611.4 К – 593
2. Морфология поджелудочной железы у различных животных и результаты изучения развития и строения данного органа у человека ( 1969) Шифр зберігання: 1969 К – 593н

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Козир Н. М., підготовлені одноосібно або у співавторстві:
Некоторые вопросы морфологии человека и животных (1968 ).
Шифр зберігання: Б – 8706 “

Фольборт Георгій Володимирович (1885-1960) фізіолог, академік АН УРСР (1951), доктор медицини (1912), професор, завідувач кафедри фізіології Харківського медичного інституту (1926-46), завідувач кафедри нормальної фізіології Київського медичного інституту імені О.О. Богомольця (1946-60) і завідувач відділу вищої нервової діяльності й трофічних функцій Інституту фізіології імені О.О. Богомольця АН УРСР. Основні праці – з вищої нервової діяльності, кровообігу, травлення та фізіології процесів втоми і відновлення. Відкрив негативні умовні рефлекси.

Георгій Володимирович народився в С.-Петербурзі; медичну освіту здобув у Військово-медичній академії (м. С.- Петербург, 1909), в якій і працював до 1926 р.; у 1912 р. захистив докторську дисертацію на тему «Тормозные условные рефлексы»; з 1923 до 1926 р. одночасно був професором кафедри фізіології Ленінградського університету; з 1926 до 1945 р. – завідувач кафедри фізіології Харківського медичного інституту; у Харкові організував та очолив відділ фізіології Українського інституту експериментальної медицини, лабораторію умовних рефлексів в Українському психоневрологічному інституті (з 1926 р.), лабораторію фізіології Українського інституту харчування і Українського інституту ендокринології; 1946-1960 рр. – завідувач кафедри нормальної фізіології Київського медичного інституту імені О. О. Богомольця та завідувач відділу вищої нервової діяльності та трофічних функцій Інституту фізіології імені О. О. Богомольця АН УРСР; академік АН УРСР (1951);
Заслужений діяч науки УРСР (1953); лауреат Премії імені І. П. Павлова.

Автор понад 130 наукових публікацій. Наукові праці присвячені розробці проблем травлення, кровообігу, вищої нервової діяльності; Г. В. Фольборт створив учення про фізіологію процесів виснаження і відновлення та встановив основні закономірності цих процесів («правила Фольборта»); показав вплив симпатичних нервів на секреторну діяльність шлунка та значення пілоричного відділу шлунка як гормоноутворювального орґану; відкрив негативні (гальмівні) рефлекси.

Основні публікації: «К методике наблюдения над секрецией желчи и над ее выходом в 12-перстную кишку» (1917), «Об истощении слюнных желез при их деятельности» (1917).

У фонді ННМБУ зберігається дисертація Фольборта Г. В.:

Тормозные рефлексы: Из физиологического отдела императорского института экспериментальной медицины. Диссертация на степень доктора медицины. (1912). Шифр зберігання: 612.8 Ф-759.

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Фольборта Г. В., підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Условные рефлексы. (1932). Шифр зберігання: 612.8 У-754.
2. Физиология процессов истощения и восстановления. (1941). Шифр зберігання: 612. Ф-504.
3. Условные рефлексы. Процессы истощения и восстановления высшей нервной системы. (1946). Шифр зберігання: 612.8 У-754.
4. Физиология нервных процессов. (1955). Шифр зберігання: 612. Ф-504.
5. Избранные труды. (1962). Шифр зберігання: 612. Ф-759.

   “

Венцківський Михайло Каспарович (1895-1961) – акушер-гінеколог, доктор медичних наук (1947), професор (1946),завідувач кафедри акушерства та гінекології Чернівецького медичного інституту (1945-48), Вінницького медичного інституту (1956-61). Напрями наукових досліджень: діагностика ранніх термінів вагітності; вивчення особливостей перебігу вагітності та пологів у жінок, хворих на туберкульоз; проблеми лікування асфіксії новонароджених та вивчення злоякісних пухлин матки.

Михайло Каспарович народився в м. Києві; у 1906-1911 рр. у Олександрійській ремісничій школі (м. Київ) здобув професію столярного майстра; у 1911-1914 рр. працював у різних столярних майстернях; з 1914 р. до 1920 р. – столяр
та технік з будування нових залізничних колій; у 1917-1919 рр. також навчався в Київській художній школі (спеціальність – виклалач малювання та креслення): у 1920 р. – послідовно член робітничо-селянської інспекції, комендант 15-х піхотних курсів червоних старшин та комендант Київської вишої школи артилеристів; у 1920-1921 рр. – помічник коменданта району Липки (м. Київ) з розміщення військ; у 1921-1924 рр. працював столяром на військовому електромеханічному заводі; у 1924-1926 рр. – столяр Київського спиртого-рілчаного заводу; серед кращих робітників профспіл-ковою організацією заводу «Металіст» направлений на навчання без відриву від виробництва в Київський медичний інститут, лікувальний факультет якого закінчив 1926 р.; у 1926-1927 рр. – лікар-стажист Київської міської лікарні імені Жовтневої революції, 1928-1929 рр. – лікар-інтерн акушерсько-гінекологічної клініки Київського медичного інституту (КМ); 1929-1930 рр. – аспірант-ординатор 1-ої акушерсько-гінекологічної клініки КМІ.

У 1931-1936 рр. – асистент, а у 1936-1943 рр. та у 1944-1945 рр. – доцент цієї ж клініки; у 1936-1938 рр. – помічник декана і декан лікувального факультету КМІ; у 1938-1939 рр. – секретар вченої кваліфікаційної комісії;
у 1935 р. – кандидат медичних наук, а у 1941 р. захистив докторську дисертацію «Туберкулез и беременность»; у 1941 р. перебував у діючій армії (5-а армія); потрапив в оточення і був полонений, з полону (м. Яготин) втік за допомогою яготинських лікарів; під час німецької окупації м. Києва (1942-1943) працював у підпільній організації Залізничного району; 1941 – 1942 р. – завідувач кафедри акушерства та гінекології і заступник директора з навчально-наукової роботи КМІ; 1942 – 1943 р. – лікар-гінеколог 4-ої поліклініки м. Києва з викликів населення; у 1943-1944 р. – завідувач кафедри акушерства та гінекології і заступник директора з навчально-наукової роботи КМІ; у м. Києві також працював за сумісництвом професо ром-консультантом лікарсько-санітарного управління Народного комісаріату охорони здоровʼя УРСР (1943-1945), 1-ої Центральної поліклініки (1938-1945), Спілки письменників УРСР (1943-1945); з 1945 р. до 1948 р. – завідувач кафедри акушерства та гінекології Чернівецького медичного інституту, директор акушерсько-гінекологічної клініки; звільнений з посади за політичну недовіру (під час війни перебував на окупованій території); з 1953 р. – завідувач кафедри акушерства та гінекології Куйбишевського медичного інституту; після повернення в Україну працював на посаді головного акушера-гінеколога Полтавської обл.; у 1956-1961 рр.-завідувач кафедри акушерства та гінекології Вінницького медичного інституту; редагував видання «Сборник научных трудов Винницкого государственного медицинского института» (1957-1958) та «Некоторые вопросы патологии беременности и родов» (1960).

Автор близько 50 наукових публікацій. Основні напрями наукової ді-яльності: опрацювання діагностики ранніх термінів вагітності, вивчення перебігу вагітності та пологів у жінок, хворих на туберкульоз та сифіліс, опрацювання лікування асфіксії новонароджених та раку тіла матки, розробка виявлення й лікування захворювань жіночих статевих органів; основні публікації: «Рак матки» (1946), «Мать и дитя» (1946), «Материалы к вопросу о беременности при заболеваниях сердца» (1953), «Причини неплідності та методи запобігання їй» (1959), «Гігієна дівчинки шкільного віку» (1962), «Акушерство и гинекология (учебник для медицинских училищ)» (1964).

У фонді ННМБУ зберігаються праці Венцківського М. К., підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Акушерство и гинекология: Учебник для учащихся медсестринских
   отделений медицинских училищ (1964) Шифр зберігання: 618.1 Р – 836
2. Гігієна дівчинки шкільного віку ( 1962) Шифр зберігання: 613.99 В – 298
3. Некоторые вопросы патологии беременности и родов ( Сборник статей) ( 1960)
   Шифр зберігання: 618.3 Н – 479
4. Рак матки ( 1946) Шифр зберігання: 618 В – 298

Волянський Юрій Леонідович (1940-2013) вчений у галузі мікробіології та імунології, доктор медичних наук (1981), директор Харківського НДІ мікробіології, вакцин та сироватки імені І.І. Мечникова (тепер Інститут мікробіології і імунології імені І.І. Мечникова АМН України (1983-2013). Наукові праці присвячені концепції системного аналізу, порівнянню та прогнозуванню медичних та соціальних наслідків ядерних катастроф. Наукову цінність мають досягнення в області вивчення ВІЛ-інфекції та СНІДу. Ним проаналізовані гіпотези щодо походження цього захворювання, особливостей структури і біологічних властивостей збудника.
Юрій Леонідович народився в с. Ново-Григорівці Арбузинського району Миколаївської області; медичну освіту здобув на санітарно-гігієнічному факультеті Одеського медичного інституту імені М. І. Пирогова (1963); з 1963 до 1968 р. працював на посаді заступника головного лікаря Герцаєвської районної лікарні (м. Герца, Чернівецької обл.); у 1968-1971 рр. навчався в аспирантурі на кафедрі мікробіології Чернівецького медичного інституту; у 1971 р. захистив кандидатську дисертацію «Деякі аспекти епідеміології і профілактики стафілококової інфекції»; з 1971 р. – асистент, від 1973 до 1976 р. – доцент, а у 1976-1977 рр. – виконувач обовʼязки завідувача кафедри мікробіології Чернівецького медичного інституту.
З 1977 ло 1983 р. – завідувач кафедри мікробіології Новокузнецького інституту удосконалення лікарів; у 1981 р. захистив докторську дисертацію «Протимікробна активність нових азоті фосфорвміщуючих органічних сполук, фенолів і фероценів»; професор (1982); з 1983 р. – директор Харківського НДІ мікробіології, вакцин та сироваток імені І.І. Мечникова (нині – Інститут мікробіології та імунології імені І.І. Мечникова НАМН України); завідувач кафедри клінічної імунології і мікробіології Харківської медичної академії післядипломної освіти (з 1986 р.); член Наукової ради НАМН України з теоретичної та профілактичної медицини; голова Харківського наукового товариства мікробіологів та епідеміологів; голова Харківської філії Українського наукового товариства епідеміологів, мікробіологів і паразитологів імені К. Д. Заболотного та Харківської філії Українського мікробіологічного товариства; головний редактор журналу «Анали Мечниківського Інституту»; член редакційних колегій низки фахових журналів; академік АН Вищої школи України; академік Екологічної ака-демії України.
Заслужений діяч науки і техніки України(1992). Автор близько 450 наукових публікацій, зокрема 27 монографій, 86 авторських свідоцтв, 23 методичних рекомендацій, 16 лікарських та профілактичних препаратів, прийнятих до промислового виробництва. Розробник концепції системного аналізу, порівняння та прогнозування медичних та соціальних наслілків ядерних катастроф на основі всебічного оцінювання та узагальнення матеріалів на Семипалатинському і Новоземельному полігонах, надзвичайних ситуацій на виробництві «Маяк» (Південний Урал), аварії на Чорнобильській АЕС.
Вивчав питання механізмів, етапності, послідовності та тривалості негативних ефектів ядерного ураження на окремих територіях, співвідношення стохастичних і нестохастичних явит у їх поєднанні. Обгрунтував домінантну роль нейроімуноендокринної регуляції в патології на фоні дії екстремальних чинників надзвичайних ядерних ситуацій; дослідив механізми взаємодії вірусу імунодефіциту людини з рецепторним апаратом клітин-мішеней, розкрив особливості імунного статусу при СНІДі, означив роль автоімунних процесів у розвитку цього захворювання; зробив вагомий внесок у розроблення та втілення протиепідемічних і санітарно-обмежуючих заходів щодо недопущення розповсюдження в Україні особливо небезпечних інфекцій та ліквідації наслідків аварії на Диканівських очисних спорудах; автор 16 лікарських та профілактичних препаратів, прийнятих до промислового виробництва в Україні та за кордоном; автор численних розробок нових ліків, способів їх отримання та методів діагностики захворювань; науковий консультант та керівник 10 докторських і 38 кандидатських дисертацій.

У фонді ННМБУ зберігається автореферат дисертаційної роботи Волянського Ю. Л.:

Некоторые аспекты эпидемиологии и профилактики стафилококковой инфекции (1971). Шифр зберігання: Р-3895

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Ю. Л. Волянського, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Принцип оптимальности болезни (1992). Шифр зберігання: А-3108
2. Дифференциальная микробиологическая диагностика заболеваний, вызванных листериями и патогенными коринебактериями: методические рекомендации (1992). Шифр зберігання: Б-72001
3. ВИЧ-инфекция. Факты и гипотезы (1993). Шифр зберігання: Б-72330, Б-74024
4. Компьютерное моделирование в поиске противомикробных средств: принципы, подходы, методы (1994). Шифр зберігання: Б-74064
5. Вирусные гепатиты и ВИЧ-инфекции (эпидемиологические и иммунопатологические параллели)(1997). Шифр зберігання: Б-77260
6. Механизмы саморегуляции в микробиоценозах и новые аспекты профилактики менингококковой инфекции (1999). Шифр зберігання: Б-80262
7. Таксономія, біологічна характеристика, методи вилучення та ідентифікації грибів роду Сandida : методичні рекомендації (2013). Шифр зберігання: Б-93982
8. Біологічні особливості, лабораторна діагностика та довгострокове зберігання бактерій роду Escherichia : методичні рекомендації (2014). Шифр зберігання: Б-94700

Цехновіцер Марко Мойсейович (1890–1945) мікробіолог, імунолог, доктор медичних наук (1924), академік АМН СРСР (1944). Завідувач кафедри мікробіології 1-го Харківського медичного інституту (1935-42). Наукові праці присвячені мікробіології та імунології туберкульозу.
Марко Мойсейович народився в м. Старому Осколі; освіту здобув на природничому відділенні фізикоматематичного факультету (1913) та медичному факультеті (1915) Харківського університету; з 1911 р. працював у Харківському бактеріологічному інституті; у 1915-1917 рр. – молодший лікар Хабаровського лазарету; у 1917-1919рр.
працював у Бактеріологічному інституті та на кафедрі гігієни Харківського університету; з 1919 до 1921 р. – лікар бактеріологічної лабораторії армії Денікіна, а згодом радянськми органами призначений завідувачем окружної лабораторії в м. Новоросійську.
Від 1921 р. працював на посаді старшого лаборанта в Харківському медичному інституті і водночас працював у Бактеріологічному інституті на посадах старшого асистента, завідувача імунологічного відділу та заступника директора з наукової роботи (1932-1942); у 1930-1935 рр. також професор кафедри мікробіології Харківського інституту удосконалення лікарів, а з 1935 до 1942 р. – завідувач кафедри мікробіології 1-го Харківського медичного інституту; з 1942 р. – заступник директора з наукової роботи та завідувач експериментальної лабораторії Центрального інституту контролю сироваток і вакцин імені Л. О. Тарасевича (Москва).
Захистив докторську дисертацію, присвячену проблемі парціальних антигенів туберкульозних бактерій; академік АМ СРСР
(1944); голова секції мікробіологів, епідеміологів та інфекціоністів (з 1937 р.) та член правління Харківського медичного товариства; член президії епідеміологічної секції Вченої ради Народного комісаріату охорони здоровʼя УРСР; член редакційних колегій низки фахових журналів. Брав участь у роботі Гігієнічного комітету Ліги Націй, Заслужений діяч науки УРСР (1943).
Автор 75 наукових публікацій; основні напрямки нвукової діяльності: вивчення збудника туберкульозу, проблеми алергії, імунітету, хіміотерапії. Значний період своєї наукової діяльності присвятив вакцинації проти туберкульозу та висипного тифу, опрацюванню лабораторної діагностики газової ранової інфекції.

У фонді ННМБУ зберігається праця М. М. Цехновіцера, підготовлена у співавторстві:

Протитуберкульозна вакцина Ферана “”Антиальфа”” (1927). Шифр зберігання: 616.0025 Ц 551.