Календар медицини містить професійні свята медиків, всесвітні дні медицини, ювілейні дати видатних медиків а також державні свята України.
95 років від дня народження історика медицини, кандидата медичних наук, доцента Івана Митрофановича Макаренка (1922-1992)
Акушер-гінеколог, доктор медичних наук (1936), професор (1937), член-кореспондент АН УРСР (1939), заслужений діяч науки УРСР (1958). Учасник 2-ї світової війни. Закінчив Московський університет (1921). Відтоді працював у Центральному інституті охорони материнства і дитинства (м. Москва); від 1930 – науковий керівник Уральського інституту охорони материнства і дитинства (м. Свердловськ, нині Єкатеринбург, РФ); водночас від 1932 – завідувач кафедри акушерства та гінекології Свердловського медичного інституту; 1938-1958 – завідувач однойменної кафедри Київского медичного інституту. Головний акушер-гінеколог МОЗ УРСР (1949-1958).
Наукові дослідження присвячені питанням боротьби з материнською смертністю, знеболюванню пологів, профілактиці та лікуванню раку жіночих статевих органів, організації акушерської допомоги, застосуванню протизаплідних засобів. Ініціював застосування знеболювання пологів в Україні, масові профілактичні гінекологічні огляди. Розробив методику хордотомії на пізніх стадіях раку матки.
Наукові праці: “Обезболивание родов” (1936); “Хирургическая терапия септических послеродовых заболеваний” (1940); “Акушерские ошибки и материнская смертность” (1947); “Профилактика, клиника и терапия рака матки” (1947); “Онкопрофилакторий при женской консультации” (1948).
130 років від дня народження епідеміолога, академіка АМН СРСР, доктора медицини, професора Льва Васильовича Громашевського (1887-1980)
Лікар-епідеміолог, доктор медицини (1914), доктор соцціальної медицини (1925, без захисту дисертації), професор (1925), академік АМН СРСР (1944), заслужений діяч науки УРСР (1957). Закінчив Новоросійський університет в Одесі (1912). Від 1913 р. працював лікарем. Від 1918 – завідувач Одеської дезінфекційної станції. Один з організаторів (1920) і завідувач (1923-1928) кафедри епідеміології, водночас – ректор (1923-1927) Одеського медичного інституту. У 1923 р. розробив програму викладання епідеміології, обстоював її як самостійну науку. Заснував та очолював кафедру епідеміології Дніпропетровського медичного інституту (1928-1930) та Центрального інституту удосконалення лікарів (м. Москва, 1931-1948); водночас – директор Санітарно-бактеріологічного інституту (м. Дніпропетровськ, 1928-1931), засновник і директор Центрального інституту епідеміології та мікробіології (м. Москва, 1931-1948). Під час 2-ї світової війни – військовий лікар. Засновник і директор (1948-1951) Київського інституту інфекційних хвороб, заступник директора з наук. роботи (1953-1980) Київського інституту епідеміології, мікробіології та паразитології (нині об’єднані в Інститут епідеміології та інфекційних хвороб АМНУ); водночас – завідувач кафедри епідеміології Київського медичного інституту (1948-1962). Голова Республіканського та Київського товариств епідеміологів, мікробіологів та інфекціоністів (1948-1980). Головний редактор “Журнала микробиологии, эпидемиологии и иммунобиологии” (1931-1948). Брав участь в організації ВООЗ (1946).
Один із засновників фундаментальної епідеміології. Обґрунтував теорію епідемічного процесу, сформулював закони епідеміології, розробив вчення про механізм передачі збудників інфекційних хвороб, описав загальні принципи раціональної боротьби з інфекційними хворобами та ліквідації окремих з них, визначив епідеміологію та напрями профілактики грипу, висипного тифу, поліомієліту, дифтерії, кору, вірусних гепатитів, холери тощо.
Наукові праці: “Техника и здравоохранение” (1922); “За пять лет: Отчетный сборник дезинфекционной станции (дезкамеры) Одесского губздравотдела за 1918-1922 гг” (1923); “Опыт массовой гельминтологической работы в Одессе” (1930); “От обороны к нападению” (1931); “Основи сучасної практичної дезінфекції” (1931); “Общая эпидемиология” (1939, 1941, 1942, 1949, 1965); “Частная эпидемиология” (1947); “Принципы классификации инфекционных болезней” (1947); “Механизмы передачи инфекции” (1958); “Общая эпидемиология” (1965); “Современное состояние проблемы эпидемиологии дизентерии и основные меры борьбы с ней” (1974); “Що треба знати про інфекції” (1976).
160 років від дня народження мікробіолога і хірурга, доктора медицини, професора Олександра Дмитровича Павловського (1857-1944)
Закінчив Санкт-Петербурзьку військово-медичну академію (1881). Понад 10 років студіював медицину та працював у Німеччині та Франції: учень Р. Вірхова, Р. Коха, Л. Пастера. У 1884 р. захистив дисертацію на здобуття вченого ступеня доктора медицини “Костномозговая опухоль и гигантские клетки (о патологическом развитии соединительной ткани)”. За його ініціативи в Києві (1894) було засновано “Товариство для боротьби із заразними хворобами”. Він створив і очолив першу пастеровську станцію (лабораторію); на її базі в 1896 р. був організований Бактеріологічний інститут, який він очолив і для якого під його керівництвом була побудована спеціальна будівля. Брав участь у російсько-японській війні (1904-1905), де надавав хірургічну допомогу пораненим у польових госпіталях. Під час Першої світової війни був начальником Київського госпіталя Червоного Хреста. У 1919 р. разом з групою професорів Університету св. Володимира емігрував за кордон.
Автор понад 100 наукових праць, присвячених вивченню мікроорганізмів, що містяться в повітрі, механізму зараження туберкульозом, риносклеромою, розвитку хірургічних інфекцій, удосконаленню методів виготовлення протидифтерійної сироватки та одержанню нових видів сироватки проти стрептококової інфекції, правця та ін. Створив (1897) препарат риносклерин для лікування риносклероми. Вперше в Росії отримав протидифтерійну сироватку (1895). Відомий своїми працями з військово-польової хірургії.
Наукові праці: “Бактериологические исследования” (1886); “Борьба с заразными болезнями” (1897); “Принципы и задачи современной хирургии” (1889); “Гнойные хирургические заразные заболевания при огнестрельных ранениях и их этиология” (1915); “Газовая гангрена, газовая флегмона и бронзовая рожа. Этиология их и клиника” (1917); “Сыпной тиф и возвратный тиф” (1919).
Відзначається в Україні 14 жовтня у день святої Покрови Пресвятої Богородиці водночас з Днем Українського козацтва. З 2015 року є державним святом і неробочим днем.
80 років від дня народження нейрохірурга, кандидата медичних наук Василя Петровича Божика (1937)
Кандидат медичних наук (1972), лікар-нейрохірург відділення відновної нейрохірургії Інституту нейрохірургії ім. акад. А.П. Ромоданова (з 1991). Закінчив Чернівецький медінститут (1960). Загальний хірург у лікарнях Луганської, Херсонської областей (1960-1963); лікар-нейрохірург Інституту нейрохірургії (з 1963); завідувач відділення відновної нейрохірургії (1988-1991); старший науковий співробітник Центральної науково-дослідної лабораторії Київського інституту удосконалення лікарів при кафедрі реабілітації (1976-1988).
Основні напрями практичної та наукової діяльності: хірургічне лікування епілепсії, відновне лікування нейрохірургічних хворих.
Автор 60 наукових робіт, 5 винаходів, 6 раціоналізаторських пропозицій, співавтор монографії.
Наукові праці: “Лікування скроневої епілепсії стереотаксичними операціями” (1971); “Методи оперативних втручань при захворюваннях головного мозку” (1986); “Використання електростимуляції в комплексному лікуванні хворих з руховими церебральними дефектами” (1985).