Календар медицини

100 років від дня народження оториноларинголога, доктора медичних наук, професора Олени Андріївни Євдощенко (1919-2014)

Оториноларинголог, доктор медичних наук (1965), професор (1969). Учасниця 2-ї світової війни. Закінчила Дагестанський медичний інститут (РФ, 1940). Працювала лікарем. Від 1953 – в Київському медичному стоматологічному інституті; в 1955-1961 та 1969-1992 – в Київському інституті удосконалення лікарів: від 1969 – завідувач кафедри дитячої оториноларингології, від 1975 – завідувач кафедри оториноларингології; 1961-1969 – завідувач загально-клінічного відділу Київського НДІ отоларингології. Головний дитячий отоларинголог МОЗ УРСР (1969-1980). Голова правління Українського наукового товариства отоларингологів (1984-1992).

Наукові дослідження були присвячені проблемам глухоти, гострому стенозувальному ларинготрахеобронхіту в дітей, гострому та хронічному гаймориту, невідкладній допомозі при риногенних орбітальних і внутрішньо-черепних ускладненнях, діагностиці та лікуванню латентного отоантриту. Запропонувала метод хірургічних втручань при рубцевому стенозі й атрезії гортані та трахеї.

Наукові праці: “Хронический тонзиллит” (1973); “Организация отоларингологической помощи в Украинской ССР” (1979); “Нейросенсорная тугоухость” (1989); “Внутричерепные осложнения воспалительных заболеваний околоносовых пазух” (1989); “Эффективность лечения детей с хроническим стенозом и рубцовой атрезией просвета гортани и трахеи” (1993).

95 років від дня народження вченого в галузі медичної біохімії, доктора біологічних наук, професора Миколи Михайловича Петруня (1924-2013)

Вчений у галузі медичної біохімії, доктор біологічних наук (1965), професор (1969). Закінчив біологічний факультет Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка (1949). Керував біохімічною лабораторією Київського НДІ гігієни праці і профзахворювань МОЗ України (1952-1965). Розробляв маловивчене та важливе в теоретичному та практичному відношеннях питання про значення дихання через шкіру для організму людини, зробив значний внесок у вирішення багатьох медичних проблем, пов’язаних з диханням шкіри. Працюючи в Київському НДІ ендокринології і обміну речовин (1965-1968), встановив, що за допомогою специфічних і цитотоксичних сироваток і деяких препаратів можна нормалізувати біосинтез гормонів кори наднирників при гіперплазії органа. У 1968-1991 працював у Київському НДІ урології та нефрології, з них 22 роки керував лабораторією біохімії. Багато уваги приділяв вивченню біохімічних механізмів порушення функції нирок при захворюваннях і прогресуванні хронічної ниркової недостатності, зокрема, ролі ферментних систем і їх ізоферментних спектрів.

150 років від дня народження терапевта, доктора медицини, ординарного професора Григорія Митрофановича Малкова (1869-1920)

Терапевт, доктор медицини (1897), професор (1911). Закінчив Пермську міську гімназію (1888), Військово-медичну академію в Санкт-Петербурзі (1894), де в 1897 захистив докторську дисертацію “К патологии желтухи. О выделении желчных кислот с мочою, брюшной водянке и некоторых других явлениях при задержке желчи в организме”. Під час навчання брав участь у ліквідації спалахів холери в Самарі (Росія, 1892). У 1905-1919 – завідувач кафедри спеціальної патології та терапії Університету св. Володимира в Києві. Також читав лекції в Олександрівській лікарні Києва, працював у лікарні Київського благодійного товариства.

Розробив амбулаторний метод лікування туберкульозу легень за допомогою гваяколу. Вивчав питання лікарської етики, деонтології та медичного законодавства.

Наукові праці: “Случай смещенной сильно увеличенной селезенки при лейкемии” (1896); “По поводу случая рака выходной части желудка в сочетании с круглой язвой” (1897); “Об основах классификации болезней в связи с историческим ходом развития медицины” (1906); “О лечении туберкулеза легких накожным применением чистого гваякола” (1913); “Случай желудка в форме песочных часов: Из клиники при кафедре частной патологии и терапии в Киевском ун-те и из больницы Киевского благо­­творительного об-ва” (1913).

95 років від дня народження фахівця з геронтології та вікової фізіології, доктора медичних наук, професора, академіка НАН та АМН України Володимира Веніаміновича Фролькіса (1924-1999)

Академік АМН України (1993), НАН України (1988), член Нью-Йорської академії наук (1994), доктор медичних наук (1958), професор (1966), заслужений діяч науки і техніки (1993), віце-президент АМН України (1993-1999), завідувач лабораторії фізіології Інституту геронтології АМН України (1959-1999), завідувач відділу біології старіння (до 1999).

Відомий вчений у галузі сучасної геронтології та вікової фізіології. Основний напрям робіт – вивчення механізмів старіння, вікової патології; пошук засобів подовження життя. Ним розроблена адаптаційно-регуляторна теорія старіння, запропоновані уявлення про процеси антистаріння (вітаукт), гіпотеза про гено-регуляторний механізм розвитку вікової патології, розроблена концепція гено-регуляторної терапії, проаналізовані нейро-гуморальні та мембранні зміни в процесі старіння; відкрито новий клас внутрішньоклітинних регуляторів (інвертори); створені нові підходи до експериментального подовження життя.

Наукові праці: “Aging and life-prolonging processes”(1982); “Life span prolongation” (1991); “Старение, эволюция и продление жизни” (1993); “Старение и экспериментальная возрастная патология сердечно-сосудистой системы” (1994); “Aging cardiovascular system. Physiology and pathology” (1996).

190 років від дня народження хірурга, доктора медицини, екстраординарного, ординарного професора Юлія Карловича Шимановського (1829-1868)

У 1856 закінчив медичний факультет Дерптського (тепер м. Тарту, Естонія) університету. Цього ж року захистив докторську дисертацію та був призначений асистентом хірургічної клініки. У 1858 переїхав до Гельсінгфорса (Хельсінкі, Фінляндія) й очолив кафедру хірургії місцевого університету, був його професором. Розквіт його діяльності розпочався в 1861, коли він був запрошений професором кафедри оперативної хірургії в Київський університет св. Володимира та хірургом-консультантом Київського військового госпіталю. Завідувач кафедри оперативної хірургії Київського університету (1861-1867).

Зробив великий внесок у розвиток трансплантології, пластичної та відновлювальної, а також військово-польової хірургії. Модифікував кістково-пластичну операцію при ампутації стегна (операція Грітті-Шимановський), уперше у світі склав класифікацію дефектів шкіри для наступних пластичних операцій, розробив схеми шкірної пластики, метод закриття великих дефектів з допомогою шматків шкіри, взятих по колу.

Працюючи в доантисептичну епоху проявив наукову прозорливість. Дотримуючись чистоти при виконанні операцій і використовуючи слабкий розчин антисептика він добився надзвичайно успішних на той час післяопераційних результатів.

Ю. К. Шимановським було опубліковано понад 60 наукових праць. Автор фундаментальних монографій «Оперативна хірургія» (1864) та «Операції на поверхні людського тіла» (1865), вперше в світовій хірургічній практиці описав вільне перещеплення шкіри. Обстоював щадний принцип хірургічних операцій, виступав за широке використання шкірної пластики, удосконалив гіпсову пов’язку, запропоновану І. П. пироговим, винайшов і модифікував близько 80 медичних інструментів, приладів та пристроїв. Колекція інструментів, які він винайшов, здобула високу оцінку на Всесвітній виставці в Парижі (1867). У «Підручнику з оперативної хірургії» одним з перших детально описав техніку застосування наркозу.

125 років від дня народження гігієніста, організатора охорони здоров’я, доктора медичних наук, професора Соломона Соломоновича Кагана (1894-1965)

Гігієніст, доктор медичних наук (1935), професор (1926). Закінчив Київський університет (1919). Працював у Київському медичному інституті: завідувачем кафедри соціальної гігієни та організації охорони здоров’я (1924-1928 та 1934-1952); ректором (1928-1932), завідувачем кафедри соціальної гігієни та організації охорони здоров’я Дніпропетровського медичного інституту; керівником організаційно-методичного відділу Українського НДІ туберкульозу (нині Інститут фтизіатрії і пульмонології НАМНУ, Київ, 1953-1960).

Наукові дослідження були присвячені соціальній гігієні, санітарній статистиці, демографії та історії медицини.

Наукові праці: “Нариси теорії соціальної гігієни” (1932); “Предварительные итоги изучения методов организации борьбы с туберкулезом в сельских условиях” (1955); “Об уточнении научных терминов “заболеваемость”, “болезненность” и “патологическая пораженность” населения и правильном их применении”; “Организационно-методические вопросы борьбы с туберкулезом в сельских местностях” (1957); “Видатний санітарний діяч України – академік АН УРСР О.В. Корчак-Чепурківський” (1965).