Календар медицини

Субботін Віктор Андрійович (1844-1898) лікар-гігієніст, санітарний діяч, доктор медицини (1869). Ординарний професор (1880). Засновник та перший керівник кафедри гігієни, медичної поліції, медичної географії та статистики (1871-93), декан медичного факультету (1884-87) Київського університету. Праці присвячені питанням фізіології, загальної та комунальної гігієни, дезінфекції, епідеміології.

Віктор Андрійович у 1867 закінчив медичний факультет Київського університету. У 1869 захистив докторську дисертацію. Стажувався за кордоном для підготовки до професорського звання з кафедри гігієни. У 1871 організував і очолив першу в Україні самостійну кафедру гігієни, на якій пропрацював до 1892, коли вийшов у відставку. Його праці сприяли становленню експериментальної гігієни та викладанню її як самостійної навчальної дисципліни. Проводив дослідження з фізіології праці, санітарної охорони водойм від забруднення стічними водами та цикл робіт з гігієни лікарень. Педагогічну та наукову діяльність поєднував із суспільною, був головою комісії, що розробила проект організації санітарного нагляду в Києві, сформулював нове завдання попереджувального санітарного нагляду, брав активну участь у діяльності Товариства охорони народного здоров’я.

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Субботіна В.А. підготовлені одноосібно або у співавторстві:

613(02) С 89
Краткий курс гигиены. – 1882

Печінка Анатолій Михайлович (1959) кандидат медичних наук, доцент. У 2005-2009 очолював кафедру інфекційних хвороб Національного медичного університету імені О.О. Богомольця. Доцент кафедри інфекційних хвороб Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика.  Куратор циклів тематичного удосконалення на тему “Сучасні питання діагностики та лікування хворих на кишкові інфекції, вірусні гепатити та ВІЛ/СНІД”. Відповідальний за лікувально-діагностичну роботу кафедри. Член комітету з біоетики при Національній медичній академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика. Дійсний член Асоціації інфекціоністів України.

Основні напрями наукової та практичної діяльності: гострі та хронічні вірусні гепатити: діагностика та лікування; гострі респіраторні вірусні інфекції, пневмонії: діагностика та лікування; менінгіти різної етіології та їх ускладнення; бешиха: діагностика та лікування.

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Печінки А.М. підготовлені одноосібно або у співавторстві:

Р-47576
Токсигенність корінебактерій дифтерії та клінічні прояви дифтерійної інфекції. Автореф. – 1996

Б-98544
Інфекційні хвороби. – 2018

Шкляревський Олексій Сергійович (1839-1906) лікар, біофізик, фізіолог, патолог. Доктор медицини (1869), екстраординарний (1870), ординарний (1877) професор, завідувач кафедри медичної фізики Київського університету (1870-84). Вивчав фізіологію капілярів, проблеми запалення. Першим застосував експериментальний метод для аналізу механізму екстравазації та міграції лейкоцитів.

Олексій Сергійович закінчив медичний факультет Московського університету. Спеціалізувався в галузі патології в Москві та Німеччині. Від 1869 – викладач загальної патології Київського університету, від 1870 – професор медичної фізики; 1878-1880 – професор Вищих жіночих курсів у Києві.

Автор низки праць з питань фізіології та патології крові, проблем запалення, амілоїдного переродження, гемодинаміки при інфаркті тощо. Зробив кілька відкриттів у цих галузях.

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Шкляревського О.С. підготовлені одноосібно або у співавторстві:

612.1
Ш 669
О прохождении белых кровяных шариков сквозь коллоидные перепонки. – 1869

Баглій Євген Ананійович (1939) онколог, доктор медичних наук (1985), завідувач лабораторії Київського інституту екогігієни і токсикології (1988). Основний напрям наукової діяльності: вивчення закономірностей змін інтенсивності біохемілюмінесценції тканин організму при хімічному, гормональному та вірусному канцерогенезі.

Євген Ананійович закінчив Київський медичний інститут (1962). Працював в Інституті хімічної фізики АН СРСР (1965-1967); у Київському НДІ експериментальної та клінічної онкології МОЗ УРСР (нині Інститут експериментальної патології, онкології й радіобіології НАНУ): молодший науковий співробітник, провідний науковий співробітник (1967-1988); від 1988 – завідувач лабораторії Інституту екогігієни і токсикології (Київ).

Основні напрями наукової діяльності: вивчення закономірностей змін інтенсивності біохемілюмінесценції тканин організму при хімічному, гормональному та вірусному канцерогенезі; встановлення особливостей механізму регуляції перекисного окислення ліпідів клітин мембран при канцерогенезі та рості пухлини, ролі змін молекулярно-динамічного стану структури клітинних мембран при трансформації нормальних клітин у злоякісні; дослідження канцерогенних властивостей багатьох хімічних речовин і розроблення методології оцінки онкогенної небезпеки в агрохімії.

Наукові праці: “Нейтральные гликолипиды поверхности нормальных и трансформированных клеток NRK” (1981); “Биохемилюминесценция клеток при опухолевом процессе” (1989); “Канцерогенная активность пестицида олгин в хроническом эксперименте на крысах” (1991); “Genotoxic effects of pesticides” (1996); “Проблемы канцерогенной безопасности при применении пестицидов” (1997); “Пошкодження структури ДНК різних органів щурів N-нітрозодібутіламіном” (1998).

Рустицький Йосип Олександрович (1839-1912) хірург, нейрохірург, доктор медицини (1870), професор кафедри оперативної хірургії Київського університету. Започаткував курс онкології на медичному факультеті. Дав детальний опис патологоанатомічної картини мієломної хвороби, т.з. «хвороби Рустицького-Калера» (1873).

Йосип Олександрович у 1861 закінчив університет св. Володимира. У 1870 там же захистив докторську дисертацію та вирушив за кордон. З 1876 – доцент університету св. Володимира. З 1893 – екстраординарний професор Казанського університету, завідувач кафедри оперативної хірургії з топографічною анатомією. З 1897 – ординарний професор; у тому ж році перейшов в університет св. Володимира.

Увів термін “множинна мієлома”, яку також називають хворобою Рустицького-Калера.

Туровець Йосип Григорович (1899-1987) доктор медичних наук (1953), професор кафедри факультетської хірургії Київського медичного інституту ім. О.О. Богомольця (з 1953). Закінчив Київський медичний інститут (1926). Учень І.А. Зав’ялова, А.П. Кримова. У 1951 захистив докторську дисертацію “Гострі гнійні ускладнення вогнепальних поранень кульшового суглоба”.

Автор близько 100 наукових праць, присвячених різним розділам загальної, військово-польової хірургії та онкології. Особливе місце в його дослідженнях займали питання хірургічної коагуло-, флебо-, проктології, лікування гриж, облітеруючих захворювань судин, злоякісних пухлин, виразкової хвороби, хірургії щитоподібної залози.

У фонді ННМБУ зберігається автореферат Туровця Й. Г.:

• Острые гнойные осложнения огнестрельных ранений тазобедренного сустава (1951). Шифр зберігання: 617.99 Т-885/li>

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці, підготовлені Туровцем Й. Г. одноосібно:

• Потенцированное обезболивание. Методическое письмо (1961). Шифр зберігання: 617.9 Т-885
• Профилактика тромбозов при оперативных вмешательствах на органах брюшной полости. Методическое письмо (1964). Шифр зберігання: 617.4 П-842