Календар медицини містить професійні свята медиків, всесвітні дні медицини, ювілейні дати видатних медиків а також державні свята України.
65 років від дня народження кардіохірурга, академіка НАМН України, члена-кореспондента НАН України, доктора медичних наук, професора Анатолія Вікторовича Руденка
(1955)
Кардіохірург, академік НАМН України (2017), доктор медичних наук (1996), професор (2006), член-кореспондент НАН України (2009), завідувач відділення хірургічного лікування ішемічної хвороби серця (1997-2016), заслужений діяч науки і техніки України (2008), заступник директора з наукової роботи Національного інституту серцево-судинної хірургії ім. М.М. Амосова НАМН України (з 2016).
Зробив значний внесок у розробку проблем хірургічного лікування інфекційного ендокардиту, ішемічної хвороби серця, поєднаних форм набутих вад серця й ішемічної хвороби серця, ускладнених форм ішемічної хвороби серця. Основні напрями наукової діяльності: розробка методики коронарного шунтування на працюючому серці без використання штучного кровообігу, ускладнені форми ішемічної хвороби серця, хірургічне лікування хворих на ішемічну хворобу серця із супутнім цукровим діабетом, розробка методик лікування хворих з постінфарктною аневризмою лівого шлуночка, постінфарктний розрив міжшлуночкової перегородки серця, інфекційний ендокардит, хірургічне лікування хворих при гострому інфаркті міокарда, організація кардіохірургічної допомоги в Україні, підготовка кадрів.
Наукові праці: “Пороки сердца, вызванные инфекционным эндокардитом” (1997), “Инфекционный эндокардит” (2004), “Ішемічна хвороба серця у пацієнтів із цукровим діабетом” (2016).
Тодуров Борис Михайлович (1965) кардіохірург, член-кореспондент НАМН України (2010), доктор медичних наук (2006), доцент кафедри кардіології та функціональної діагностики Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика (2007), професор (2015), заслужений лікар України (2004), завідувач відділення трансплантації та хірургії серця з групою екстракорпоральних технологій та біоматеріалів Національного інституту хірургії та трансплантології ім. О.О. Шалімова (2000-2003), заступник директора Національного інституту хірургії та трансплантології ім. О.О. Шалімова з трансплантології (2003-2006), директор Київської міської клінічної лікарні “Київський міський центр серця” (2006-2013), генеральний директор ДУ “Інститут серця МОЗ України” (з 2013).
Відомий в Україні та за її межами як висококваліфікований спеціаліст і вчений у галузі кардіохірургії та трансплантації серця. У 2001 вперше здійснив пересадку серця людині, що дозволило Україні увійти до реєстру країн, де виконуються подібні операції. У 2015 вперше в Україні виконав ультразвукову декальцинацію аортального клапана. У 2016 вперше в Україні виконав операції з імплантації механічного серця (2 операції). За останні 10 років створив самостійну школу кардіохірургії, в якій рівень і результати операцій відповідають найкращим світовим стандартам.
Ним розроблена власна ефективна методика хірургічного лікування тромбоемболії легеневої артерії та низка хірургічних втручань, альтернативних до трансплантації серця (зокрема модифікації операції Батисти), тромбектомія з нижньої порожнистої вени в комплексі з нефректомією в умовах штучного кровообігу, торакоскопічна операція дитині з вродженою вадою серця. Пріоритетні позиції в його дослідженнях посідають хірургічні методики лікування серцево-судинної патології в дітей і дорослих, особлива увага приділяється проблемам серцевої недостатності та тромбоемболії легеневої артерії. Наукове, теоретичне та практичне значення досліджень полягає в розробці та впровадженні нових діагностичних, терапевтичних і хірургічних підходів до різноманітної серцево-судинної патології в дітей і дорослих.
Наукові праці: “Формування стовбура легеневої артерії з аутоперикарду при операціях Роса” (2005); “Трансплантація серця. Перший досвід” (2006); “Чи існує альтернатива трансплантації серця для хворих на серцеву недостатність в термінальній стадії” (2006); “Surgical treatment of Chronic Thromboembolic Pulmonary Hypertension – Alternative for Transplantation of Heart-Lungs Complex” (2006); “Batista procedure – an alternative to heart transplantation?” (2007); “Безпосередні результати подвійного протезування клапанів серця у поєднанні з коронарним шунтуванням” (2010); “Рассасывающиеся стенты: новая эра в итервенционной кардиологии” (2013); “Клинический случай лечения острой сердечной недостаточности с использованием экстракорпоральной мембранной оксигенации у пациентов с острым идиопатическим гигантоклеточным миокардитом” (2016); “Досвід застосування механічної підтримки лівого шлуночка в лікуванні термінальної серцевої недостатності”(2017).
Гончарук Євген Гнатович (1930-2004) гігієніст, доктор медичних наук (1968), професор (1969), академік НАН України (1992), АПН України (1992), НАМН України (1993), Польської академії медицини (1997), Всесвітньої академії медицини ім. А. Швейцера (1999), заслужений діяч науки і техніки УРСР (1990).
Євген Гнатович закінчив Київський медичний інститут (1954), де й працював від 1961 (нині Національний медичний університет): від 1968 – завідувач кафедри комунальної гігієни та екології людини, водночас у 1969-1979 – декан санітарно-гігієнічного факультету, 1984-2004 – ректор; у 1957-1961 – в Тернопільському медичному інституті, де взяв участь у створенні кафедри гігієни. Член Президій АМН України та АПН України.
Вивчав питання санітарної охорони ґрунту, підземних джерел господарсько-питного водопостачання, малих річок від побутових і промислових стічних вод; очистки та знезаражування стічних вод; впливу факторів довкілля на здоров’я населення. Розробив теоретичні основи й описав закономірності біологічної очистки стічних вод у глибоких шарах ґрунту на спорудах підземної фільтрації, обґрунтував зони санітарної охорони підземних джерел господарсько-питного водопостачання населення. Автор теорії та методології гігієнічного нормування екзогенних хімічних речовин у ґрунті. Дослідив механізм гострого отруєння людини пестицидами на сільсько-господарських полях і запропонував профілактичні заходи його попередження.
Наукові праці: “Сооружения подземной фильтрации бытовых сточных вод (гигиеническое обоснование их параметров)” (1967); “Очистка и обеззараживание сточных вод лечебных учреждений” (1973); “Малогабаритные очистные сооружения канализации” (1974); “Санитарная охрана почвы от загрязнения химическими веществами” (1977); “Гигиеническое нормирование химических веществ в почве” (1986); “Изучение влияния факторов окружающей среды на здоровье населения” (1989); “Загальна гігієна: Пропедевтика гігієни” (1995); “Комунальна гігієна” (2003).
Синяченко Олег Володимирович (1950-2021) терапевт, член-кореспондент НАМН України (2002), доктор медичних наук (1989), професор (1990), академік АН вищої освіти України (з 1998), дійсний член Нью-Йоркської Академії наук, заслужений діяч науки і техніки України (2011), завідувач кафедри внутрішньої медицини № 1 Донецького національного медичного університету (м. Лиман).
Олег Володимирович закінчив лікувальний факультет Донецького медичного інституту (1973), з 1991 обіймав посади завідувача кафедр пропедевтики внутрішніх хвороб, пропедевтики внутрішньої медицини, загальної практики – сімейної медицини, а з 2015 – внутрішньої медицини № 1.
Висококваліфікований фахівець у галузі терапії. Основні напрями наукової діяльності: ревматологія, нефрологія, медична фізична хімія й історія медицини. Вперше розробив і впровадив у практику медичну технологію діагностики та терапії уражень нирок при подагрі, вивчив морфологічні зміни ниркових структур, розробив класифікацію даної хвороби, яку визнали в європейських країнах; зробив значний внесок у вивчення патогенезу реактивного та ревматоїдного артритів, вісцеральних проявів при системних захворюваннях сполучної тканини, особливостей перебігу та реабілітації професійних хвороб опорно-рухового апарату, немедикаментозного лікування патології суглобів; вперше розробив метод міжфазної тензіореометрії біологічних рідин у медицині, що з успіхом використовується в Німеччині, Італії й інших країнах Європи. Приділяє увагу історії медицини України, її відображенню в нумізматиці, фалеристиці та філателії.
Наукові праці: “Dynamic surfas tensiometry in medicine” (2000); “Системная ферментная терапия нефритов” (2000); “Оксид азота в терапевтической практике” (2001); “Болезнь Рейтера” (2002); “Межфазная тензиореометрия биологических жидкостей в терапии” (2003); “Поражение легких при системных заболеваниях соединительной ткани” (2004); “Пропедевтика внутрішніх хвороб” (2006).
Скопиченко Микола Федорович (1920-?) терапевт, доктор медичних наук (1974), професор (1976), завідувач курсу воєннопольової терапії Київського медичного інституту імені О.О. Богомольця (1976-1990).
Наукові праці присвячені питанням діагностики та лікування ревматизму, діабетичним ангіопатіям, ішемічній хворобі серця, вивченню змін в організмі при раку.
У фонді ННМБУ зберігаються автореферати Скопиченко М. Ф.:
- Диабетический гломерулосклероз (Клинико-морфол. исследование) (1973). Шифр зберігання: Р-9949
- Нарушение функций печени при раке внутренних органов (1954). Шифр зберігання: 616.006 С-443
Яцула Григорій Степанович (1925-2011) гігієніст, доктор медичних наук (1981), професор (1983), завідувач кафедри гігієни харчування Київської медичної академії післядипломної освіти (1969-1992). У 1949 закінчив Київський медичний інститут. У 1980 захистив докторську дисертацію “Гігієнічне значення ультрафіолетової радіації в профілактиці променевих уражень”. Учень професора П.І. Баранника.
Науковий напрям: дослідження харчових продуктів в умовах екологічних змін зовнішнього середовища, нормування залишків пестицидів у харчових продуктах.
Наукові праці: “Санітарно-гігієнічні методи дослідження харчових продуктів” (1991).
У фонді ННМБУ зберігається автореферат Яцула Г.С.:
Гигиеническая характеристика ультрафиолетовой радиации солнца и небосвода в г. Киеве и его окрестностях (1955). Шифр зберігання: 613.1 Я-941
У фонді ННМБУ зберігаються праці Г.С. Яцула, підготовлені одноосібно або у співавторстві:
Санитарно-гигиенические методы исследования пищевых продуктов и воды (1991). Шифр зберігання: Б-69353