Календар медицини

175 років від дня народження фізіолога, мікробіолога, зоо­лога, патолога, геронтолога, лауреата Нобелівської премії з медицини та фізіології Іллі Ілліча Мечникова (1845-1916)

Фізіолог, мікробіолог, зоо­лог, патолог, геронтолог. Закінчив екстерном Харківський університет (1864). Наукові відрядження до Німеччини, Італії. Працював у Новоросійському університеті (Одеса, з перервою): 1867-1868 – доцент, 1870-1882 – ординарний професор кафедри зоології та порівняльної анатомії. Від 1868 – приват-доцент Санкт-Пе­­тербурзького університету, де захистив докторську дисертацію з зоології (1868). Звільнився в 1885 на знак протесту проти реакційної політики царської влади в галузі освіти. У 1886 повернувся в Одесу, де разом з М. Гамалією організував першу в Російській імперії та другу у світі бактеріологічну станцію для боротьби з інфекційними хворобами (нині Одеський НДІ епідеміології та мікробіології). У 1887 змушений виїхати до Німеччини. Від 1888 – в Парижі, де в Інституті Пастера заснував і був завідувачем лабораторії (до 1916), від 1905 – заступником директора. До роботи в лабораторії залучив талановитих учених з різних країн, тому його міжнародна школа з імунології та мікробіології стала однією з найвідоміших у світі на межі 19-20 ст. У 1908 І.І. Мечникову (спільно з німецьким вченим Паулем Ерліхом) було присуджено Нобелівську премію в галузі фізіології та медицини за праці про імунітет.

Наукові дослідження були присвячені імунології, мікробіології, геронтології, патології, ембріології. Вивчав загальні механізми ембріонального розвитку організмів з різних щаб­лів еволюції. Основоположник еволюційної ембріології (спільно з О. Ковалевським). Запропонував теорію походження багатоклітинних тварин. Один із засновників порівняльної патології, імунології та мікробіології. Здійснив новаторські дослідження для з’ясування ролі мікробних асоціацій та антаногізму мікробів у інфекційних процесах. Сформулювавши положення про користь мікробного антагонізму для здоров’я людини, став засновником сучасної концепції пробіотиків. Створив особ­ливу галузь сучасної біології – експериментальну морфологію. Заклав основи епідеміології холери, черевного тифу, туберкульозу тощо. Заснував наукову геронтологію. Розробив теорію, відповідно до якої старіння та смерть у людини настають передчасно в результаті дії на організм мікробів та інших отрут. Кінцевим ідеалом життя вважав ортобіоз – досягнення повного та щасливого кінця життя, що закінчується спокійною природною смертю; заклав основи танатології. Вивчав проблеми боротьби зі шкідниками сільськогосподарських культур, уперше висунув ідею застосування біологічних методів із цією метою. Досліджував питання дарвінізму, антропології.

Наукові праці: “Болѣзни личинокъ хлѣбнаго жука” (1879); “Лекціи по сравнитѣльной пато­­логіи воспаленія” (1892); “Невосприимчивость въ инфекционныхъ болѣзняхъ” (1903); “Этюды о природе человѣка” (1904; 1913); “Этюды оптимизма” (1907; 1909); “Осно­­ватели соврѣменной медицины. Пастер–Листер–Кох” (1915).

75 років від дня народження фармаколога, доктора медичних наук, професора Олексія Павловича Вікторова (1945-2011)

Фармаколог, доктор медичних наук (1986), професор (2000). Закінчив Київський медичний інститут (1969), де відтоді й працював (нині Національний медичний університет): завідувач курсу клінічної фармакології (1981-1996), одночасно декан з роботи з іноземними студентами (1982-1987); від 1992 – у Фармакологічному комітеті МОЗ України (нині Державний фармакологічний центр МОЗ України): завідувач відділу науки, заступник голови (1993-1996), завідувач відділу фармакологічного нагляду (від 1996); одночасно від 1996 – в Інституті кардіології АМНУ: завідувач відділу клінічної фармакології з лабораторією функціональної діагностики; від 1997 – професор Київського медичного інституту Української асоціації народної медицини.

Вивчав питання клінічної фармакології, фармакологічний нагляд.

Наукові праці: “Основні принципи організації клінічних випробувань лікарських засобів” (1994); “Пища и лекарство” (1994); “Клиническая фармакология и фармакотерапия в ревматологии” (1995); “Нестероидные противовоспалительные препараты” (1998); “Фармакологические пробы в кардиологии” (1998); “Про побічні реакції на лікарські засоби, які застосовують у кардіології” (1998); “Лекарственные пробы в эндокринологии” (2000); “Організація системи фармакологічного нагляду в Україні” (2002).

70 років від дня народження офтальмолога, доктора медичних наук, професора Зої Федорівни Веселовської (1950)

Офтальмолог, доктор медичних наук (1989), професор (1990). Закінчила Харківський медичний інститут (1973). Працювала лікарем (1974-1975); в Інституті проблем кріобіології та кріомедицини АН УРСР (Харків, 1975-1979); від 1979 – у Київському НДІ клінічної та експериментальної хірургії (нині Інститут хірургії та трансплантології АМНУ): від 1981 – завідувач відділу мікрохірургії ока; від 1991 – у Національному медичному університеті (Київ): завідувач відділу клінічної та експериментальної офтальмології (до 1995), професор кафедри очних хвороб; одночасно від 1995 – директор Київського міського центру судинно-ендокринних захворювань органа зору, завідувач кафедри очних хвороб Київського медичного інституту Української асоціації народної медицини; від 2003 – провідний науковий співробітник Міжнародного центру молекулярної фізіології Інституту фізіології НАНУ.

Основні напрями наукової діяльності: розроблення та впровадження сучасних методів мікрохірургічного лікування катаракти, глаукоми, вітреоретинальних захворювань, центральної сенільної макулярної дегенерації сітківки та ін.

Наукові праці: “Роль заднего эпителия в приживлении криоконсервированной и нативной роговицы после сквозной кератопластики” (1979); “Прогнозирование и предупреждение развития воспалительной реакции глаза после экстракции катаракты с имплантацией искусственного хрусталика” (1989); “Современные аспекты офтальмоэндокринологии” (2000); “Патологічні зміни органа зору при деяких загальних захворюваннях дитячого віку” (2001).

155 років від дня народження стоматолога, доктора медичних наук, професора Костянтина Прокоповича Тарасова (1865-1931)

Стоматолог, доктор медичних наук, професор, перший декан стоматологічного факультету (1919-1930), завідувач кафедри ортодонтії і зубного протезування Київського медичного інституту (1919-1930).

95 років від дня народження анатома, доктора медичних наук, професора Анатолія Аврамовича Архиповича (1925)

Анатом, доктор медичних наук (1974), професор (1979). Учасник 2-ї світової війни. Закінчив Київський медичний стоматологічний інститут (1951), де й працював старшим лаборантом, асистентом (1951-1955). Від 1955 – асистент, від 1962 – доцент, від 1977 – професор кафедри нормальної анатомії Київського медичного інституту (нині Національний медичний університет).

Фахівець у галузі колатерального кровообігу в системі артерій таза, кінцівок і черевної аорти. Досліджує колатеральний лімфообіг при експериментальному стенозі грудного протоку та морфологію лімфатичних капілярів у нормі та патології.

Наукові праці: “Распределение гладкомышечных элементов в стенке кровеносных сосудов твердой оболочки головного мозга человека” (1972); “Структурная организация звеньев микроциркуляторного русла твердой оболочки головного мозга человека” (1974); “Основные этапы формирования звеньев кровеносных сосудов твердой оболочки головного мозга человека во внутриутробном периоде развития” (1975); “К особенностям строения геномикроциркуляторного русла в функционально различных органах человека” (1976).

110 років від дня народження терапевта, доктора медичних наук, професора Єфрема Ісааковича Ліхтенштейна (1910-1973)

Терапевт, доктор медичних наук (1959), професор (1963). Учасник 2-ї світової вій­ни. Закінчив Київський медичний інститут (1936). Відтоді працював у Київському інституті удосконалення лікарів; від 1948 – у Київському медичному інституті: від 1959 – завідувач кафедри терапії, 1960-1973 – організатор і завідувач терапевтичної клініки професійних захво­рювань.

Наукові дослідження були присвячені патогенезу та терапії бронхіальної астми, інфаркту міокарда, легеневої та серцевої недостатності; неспецифічним реакціям у клініці професійних захворювань; питанням лікарської етики та деонтології.

Наукові праці: “Умовнорефлекторний компонент у патогенезі бронхіальної астми” (1949); “О медицинской деятельности А. П. Чехова” (1954); “Состояние плевры при заболеваниях сердца” (1959); “История болезни И. С. Тургенева” (1968); “История меди­цины и художественная литература” (1973).