Календар медицини містить професійні свята медиків, всесвітні дні медицини, ювілейні дати видатних медиків а також державні свята України.
БОРІТЕСЯ – ПОБОРЕТЕ!
Наш народ укорінений у свою землю. Неперервність тисячолітньої долі України фіксують літописи, географічні, етнічні, лінгвістичні карти. Наші пращури завжди жили на цій землі і не покидали за будь-яких найтяжчих випробувань, боронили її впродовж віків.
«Душу й тіло ми положим за нашу свободу…» – вкотре ці слова викарбовуються червоно-кривавими літерами на нашій землі. Триває боротьба за Незалежність нашої держави, за неподільну суверенну Україну, за рух до тих ідеалів, що їх виборювало не одне покоління українців.
«Ми – люди незламної волі,
Ми знаєм бажання свої
Ми прагнемо кращої долі
І миру на власній землі!»
Федір Тишко, д-р мед. н., професор кафедри оториноларингології НМУ ім. О. О. Богомольця.
Бажаємо Світлої віри усім у Перемогу та нездоланність нашого народу!
Все буде Україна!
85 років від дня народження ендокринолога, доктора медичних наук, професора Петра Миколайовича Боднара (1935-2017)
Ендокринолог, доктор медичних наук (1974), професор (1982), заслужений діяч науки і техніки України (2000). Закінчив Пекінський медичний інститут (1961). Працював клінічним ординатором Київського інституту вдосконалення лікарів (1961-1963); науковим співробітником Київського інституту ендокринології та обміну речовин (1965-1968); доцентом кафедри факультетської терапії з курсом ендокринології (1968-1973) Чернівецького медичного інституту. Від 1973 – асистент, від 1974 – доцент, від 1982 – професор, від 1992 – завідувач кафедри факультетської терапії № 2 з курсом ендокринології (згодом кафедра ендокринології) Національного медичного університету (Київ).
Наукові дослідження в галузі клінічної ендокринології, зокрема з вивчення цукрового діабету, захворювань щитоподібної залози. Вперше в Україні застосував метод ентеросорбції у хворих на цукровий діабет.
Наукові праці: “Эндокринология” (1983); “Руководство к практическим занятиям по эндокринологии” (1989); “Гликолизированные протеины” (1989); “Практична ендокринологія” (1994); “Ендокринологія” (1999); “Ендокринологія” (2002).
90 років від дня народження фахівця в галузі кріобіології та кріохірургії, члена-кореспондента НАН та АМН України, доктора медичних наук, професора Миколи Сидоровича Пушкаря (1930-1995)
Фахівець у галузі кріобіології та кріохірургії, член-кореспондент НАН (1978) та АМН (1994) України, доктор медичних наук (1969), професор. Закінчив Дніпропетровський медичний інститут (1954). Працював на посаді завідувача Харківського обласного відділу охорони здоров’я (1963-1968). У 1968-1971 – проректор, а з 1971 – ректор Українського інституту удосконалення лікарів, надалі працював в Інституті проблем кріобіології і кріомедицини, зокрема на посадах директора (1972-1983), завідувача відділу низькотемпературного консервування кісткового мозку та крові (1983-1995).
Основні напрями наукової діяльності: дослідження в галузі кріомікроскопії, тензоділатометрії, теоретичне й експериментальне моделювання кріобіологічних процесів. Один з ініціаторів та організаторів створення в Харкові Інституту проблем кріобіології і кріомедицини (1972); був керівником державних програм зі створення універсальних технологій кріоконсервування біологічних об’єктів.
Наукові праці: “Низькотемпературне консервування кісткового мозку” (1976); “Низькотемпературна кристалізація” (1977); “Кріоконсерванти” (1979); “Теорія та практика кріогенного та сублімаційного консервування” (1984); “Консервування тканин та клітин ендокринних органів” (1993); “Фізичні основи низькотемпературного консервування клітинних суспензій” (1994).
135 років від дня народження вченого в галузі гігієни праці Бориса Яковича Шура (1885-1957)
Гігієніст. Закінчив медичний факультет Університету Св. Володимира (1913). У 1913-1918 на посаді військового лікаря перебував у діючій армії; брав активну участь у боротьбі з епідемією висипного тифу (1919-1921) та з голодом (1922); з 1922 працював у радянських органах охорони здоров’я – Київських міському, губернському, обласному відділах охорони здоров’я, Народному комісаріаті охорони здоров’я УРСР; перебуваючи на посаді заступника завідувача відділу робмеду окрздороввідділу був одним з ініціаторів організації науково-дослідного закладу з питань гігієни праці – Науково-дослідної філії Київського робмеду, яка в 1928 була реорганізована в Київський краєвий інститут патології та гігієни праці; у 1928-1930 – директор цього інституту; у 1929 за його ініціативою було організоване Бюро боротьби з профзахворюваннями, на базі якого в 1934 були створені Київські міська й обласна промислово-санітарні станції; у 1934-1941 працював на посадах завідувача Київської промислово-санітарної станції, старшого міського державного промислово-санітарного інспектора, очолював Науково-дослідницьке бюро санітарної статистики, групу з вивчення захворюваності з тимчасовою втратою працездатності; у 1944 призначений на посаду начальника промислово-санітарного відділу Головної Держсанінспекції та за сумісництвом – Держсанінспектора з сільського господарства та легкої промисловості Народного Комісаріату охорони здоров’я УРСР; у 1945-1947 – старший промислово-санітарний інспектор вугільної промисловості Головної Державної санітарної інспекції України; від 1947 працював на посаді Старшого Держсанінспектора Київської міської державної санітарної інспекції.
185 років від дня народження інфекціоніста, патологоанатома, епідеміолога, доктора медицини Григорія Миколайовича Мінха (1835-1896)
Інфекціоніст, патологоанатом, епідеміолог, доктор медицини (1870). Закінчив медичний факультет Московського університету (1861). З 1873 по 1876 – прозектор одеської Старої лікарні; у січні 1876 Рада медичного факультету Університету св. Володимира одноголосно обрала його екстраординарним професором патологічної анатомії; завідувач кафедри патологічної анатомії (по 1894); 29 травня 1881 затверджений ординарним професором; голова Товариства київських лікарів (1882-1886).
Довів факт перенесення низки інфекційних хвороб деякими кровососними комахами, описав особливості перебігу чуми, показав шляхи перенесення інфекції.
80 років від дня народження вченого в галузі фізіотерапії, курортології та медичної реабілітації, доктора медичних наук, професора, члена-кореспондента НАМН України Михайла Васильовича Лободи (1940-2016)
Вчений у галузі фізіотерапії, курортології та медичної реабілітації, доктор медичних наук (1992), професор (1997), член-кореспондент НАМН України (2003). Закінчив Харківський медичний інститут (1963), де й працював (1966-1973). У 1973-1976 – заступник начальника управління лікувально-профілактичної допомоги дітям і матерям, 1978-1987 – начальник Головного управління спеціалізованих санаторіїв МОЗ УРСР; 1987-1992 – голова Української республіканської ради з управління курортами профспілок; 1992-2002 – голова правління ЗАТ “Укрпрофоздоровниця” (Київ); водночас у 1996-2010 – завідувач відділу координації та перспектив розвитку медичної реабілітації й курортології Українського НДІ медичної реабілітації та курортології (Одеса). Президент Всеукраїнської асоціації фізіотерапевтів та курортологів (від 1987), віце-президент Всесвітньої федерації бальнеології і кліматотерапії (від 1999). У Верховній Раді України – 1-й заступник голови Комітету з питань охорони здоров’я, материнства та дитинства.
Досліджував механізми впливу на організм хворих природних і преформованих фізичних чинників, питання раціонального використання природних лікувальних ресурсів України. Обґрунтовував принципи організації санаторно-курортної допомоги дітям, хворим на туберкульоз, медичної реабілітації осіб, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС.
Наукові праці: “Восстановительное лечение детей с частыми, рецидивирующими заболеваниями органов дыхания” (2002); “Медицинская реабилитация в педиатрии” (2004); “Лечебные грязи (пелоиды) Украины” (2006-2007); “Стандарти санаторно-курортного лікування” (2008); “Засновники та видатні діячі курортів України” (2012); “Всеукраїнська асоціація фізіотерапевтів та курортологів. 15 років. Досягнення та погляд у майбутнє” (2013).