Календар медицини

75 років від дня народження імунолога, члена-кореспондента НАМН України, доктора медичних наук, професора Миколи Івановича Лісяного (1946)

Імунолог, доктор медичних наук (1981), професор (1989), член-кореспондент НАМН України (2011), заслужений діяч науки і техніки України (1996). Закінчив Київський медичний інститут (1968), де від­тоді й працював. У 1974-1981 – старший науковий співробітник центральної науково-дослідної лабораторії Київського інституту удосконалення лікарів; від 1981 – засновник і завідувач відділу нейроімунології Інституту нейрохірургії НАМНУ (Київ).

Досліджує зміни імунної системи при нейрохірургічних захво­рюваннях, питання нейроонкології, лікування черепно-мозкової травми та її наслідків, епілепсії, паркінсонізму, дитячого церебрального па­­ралічу, вроджених вад розвитку ЦНС, розсіяного склерозу. Запропонував концепцію нейрогенного імунодефіциту та шляхи його корекції, гіпотезу про місцеву імунну систему головного мозку. На основі вивчення дії радіонуклідів на ЦНС обґрунтував тео­рію післярадіаційної енцефалопатії (співавтор), описав роль імунних реак­цій у розвитку енцефалопатій. Довів значення нейроаутоімунних процесів у патогенезі черепно-мозкової травми та розсіяного склерозу. Під його керівництвом впровадже­но в практику низку імуномодуляторів і специфічних препаратів для імунотерапії злоякісних пухлин головного мозку та лікування післяопераційного вторинного імунодефі­циту. Розробляє новий напрям в імунології та клітинній терапії – вивчення імунних властивостей ге­­мопоетичних і нейрогенних стовбурових клітин.

Наукові праці: “Антитела и регуляция функций организма” (1986); “Пострадиационная энцефалопатия” (1993); “Современные проблемы патогенеза черепно-мозговой травмы” (1996); “Хронічний вплив малих доз опромінення на нервову систему” (1998); “Имунная система головного мозга” (1999); “Иммунология и иммунотерапия рассеянного склероза” (2003); “Нейрогенная дифференцировка ство­ловых клеток” (2005); “Иммуно­логия и иммунотерапия злокачествен­ных опухолей головного мозга” (2011).

140 років від дня народження терапевта, бактеріолога, доктора медицини, екстраординарного, ординарного професора Федора Васильовича Вербицького (1881–1971)

Терапевт, бактеріолог, доктор медицини (1907), професор (1911). Закінчив Військово-медичну академію в Санкт-Петербурзі (1904), де й працював до 1907. Від 1908 – у науковому відрядженні за кордоном. Працював у Берлінському гігієнічному інституті, Пастерівському інституті в Парижі, лабораторії П. Ерліха у Франкфурті-на-Майні. У 1910 – приват-доцент Військово-медичної академії (Санкт-Петербург); від 1911 – екстраординарний професор Саратовського університету (Росія); від 1914 – в Університеті св. Володимира в Києві: ординарний професор кафедри лікарської діагностики з пропедевтичною клінікою (1914-1917), завідувач кафедри факультетської терапевтичної клініки (1918-1919), виконуючий обов’язки вченого секретаря медичного факультету. Від 1919 – в еміграції. Від 1920 працював лікарем у Белґраді. У 1945-1948 – професор, декан медичного факультету Інтернаціонального університету в Мюнхені; 1948 – декан Зуболікувального інституту. Від 1949 – в Арґентині: 1951-1965 – у відділі вірусології Інституту мікробіології.

Досліджував питання терморегуляції організму, хіміотерапії, курортології, бактеріології, клініки внутрішніх та інфекційних хвороб.

Наукові праці: “Случай Адиссоновой болезни с обоюдосторонней атрофией надпочечников” (1906); “К вопросу о теплорегуляции организма при действии термического раздражителя на слизистую оболочку желудка и кишок” (1907); “Основы химиотерапии и ее практическое значение” (1910); “Морфологические изменения трипанозом при действии на них некоторых химиотерапевтических агентов” (1915); “К вопросу о замене иностранных лечебных мест и вод отечественными” (1915).

105 років від дня народження анатома, хірурга, доктора медичних наук, доцента Лідії Валентинівни Чернишенко (1916-2005)

Анатом, хірург, доктор медичних наук (1966), доцент. Закінчила 2-й Київський медичний інститут (1940). Працювала на посадах хірурга Київської міської поліклініки №12 і за сумісництвом асистента кафедри топографічної анатомії та оперативної хірургії Київського медичного інституту (1943-1951), асистента та доцента кафедри нормальної анатомії Київського медичного інституту.

Основний напрям наукової діяльності – дослідження лімфатичної системи; вперше описано (разом з професором С.Т. Чорнокульським) периваскулярні лімфоїдні вузлики, розташовані вздовж стінок лімфо- та гемомікроциркуляторного русла, як нові структурні утвори імунної системи людини та ссавців.

125 років від дня народження рентгенолога, радіолога, кандидата медичних наук, доцента Миколи Федоровича Заркевича (1896-1985)

Рентгенолог, радіолог, кандидат медичних наук (1942). Навчався у Військово-медичній академії (Петроград), з 5-го курсу якої в 1918 пішов у Червону Армію; медичну освіту завершив у 1920 на медичному факультеті Ростовського університету; 1920-1922 – служба в Червоній Армії; вдосконалювався в хірургічній клініці професора Оппеля Військово-медичної академії; в 1924-1927 – начальник хірургічного відділення та рентгенолог у Житомирі; 1927-1954 – очолював рентгенологічне відділення Київського військового клінічного шпиталю; 1941-1945 – начальник рентгенологічного відділення в тиловому районі 3-го Українського фронту; полковник медичної служби; у 1954 організував і по 1963 очолював кафедру рентгенорадіології Київського медичного інституту імені О.О. Богомольця; 1963-1973 – керівник радіологічного відділення Київського НДІ експериментальної і клінічної онкології; у 1956-1963 виконував обов’язки головного радіолога МОЗ України.

Вважається одним з фундаторів та організаторів вітчизняної рентгенорадіології. Основні напрями наукової діяльності: опрацювання рентгенодіагностики кісткової системи, легень та органів травлення; вперше в Україні виконав сканування щитоподібної залози та печінки.

100 років від дня народження радіолога, рентгенолога, доктора медичних наук, професора Анатолія Івановича Позмогова (1921-2004)

Радіолог, рентгенолог, доктор медичних наук (1962), професор (1963), заслужений діяч науки УРСР (1979). Закінчив Ташкентський медичний інститут (1943). У 1943-1945 на посаді військового лікаря винищувального протитанкового артилерійського полку в складі Степового, Воронезького, 2-го Українського, 2-го та 3-го Білоруських і Прибалтійських фронтів брав участь у бойових діях; 1945-1947 працював у Наркоматі держконтролю УРСР; з 1947 – молодший, а потім старший науковий співробітник Київського НДІ рентгено-радіології і онкології; з 1958 – керівник рентгенорадіологічного відділу цього ж інституту; з 1963 – завідувач кафедри та проректор з наукової роботи (1963-1966) Київського медичного інституту імені О.О. Богомольця; від 1966 – керівник рентгенологічного відділу Київського НДІ експериментальної і клінічної хірургії; з 1967 – також заступник директора з наукової роботи; 1971-1987 – директор Київського НДІ рентгено-радіології і онкології; водночас виконував обов’язки керівника відділу променевої діагностики; з 1987 – науковий консультант цього ж інституту.

Наукові праці здебільшого присвячені рентгенодіагностиці захворювань органів дихання; запропоновано контрастну трахеобронхографію, одномоментну медіастинальну флебографію й ангіопульмонографію. Зробив значний внесок в організацію рентгенологічної й онкологічної допомоги населенню України.

160 років від дня народження акушера-гінеколога, доктора медицини Миколи Костянтиновича Нейолова (1861-1912)

Акушер-гінеколог, доктор медицини (1898). Закінчив медичний факультет Університету св. Володимира (1887). Працював на посадах ординатора акушерської клініки під керівництвом професора Рейна (1887-1991), ординатора Кирилівської лікарні (Київ, 1891-1893), завідувача гінекологічного відділення лікарні професора Афанасьєва (1893-1896); у 1891-1899 викладав оперативне акушерство, приват-доцент (1899-1900) кафедри акушерства та жіночих хвороб Університету св. Володимира; професор кафедри акушерства Жіночого медичного інституту в Києві (1899-1910) і Варшавського університету (1910-1912), помічник Київського губернського лікарського інспектора (1906).