Календар медицини містить професійні свята медиків, всесвітні дні медицини, ювілейні дати видатних медиків а також державні свята України.

80 років від дня народження хірурга, трансплантолога, академіка НАНМУ, члена-кореспондента НАНУ, доктора медичних наук, професора Олександра Семеновича Никоненка (1941)
Хірург, трансплантолог, академік НАМН України (2012), член-кореспондент НАН України (2006), доктор медичних наук (1981), професор (1984), заслужений діяч науки і техніки України (1996). Закінчив Рязанський медичний інститут (РФ, 1964). Ректор державного закладу “Запорізька медична академія післядипломної освіти Міністерства охорони здоров’я України” (з 2002), завідувач кафедри госпітальної хірургії Запорізького державного медичного університету (з 1983). У 2004-2007 та 2011-2018 – головний позаштатний трансплантолог МОЗ України, від 2019 – головний експерт з питань трансплантації МОЗ України.
Основні напрями наукової діяльності: організаційні проблеми трансплантації, хірургічне лікування ішемічної хвороби серця з застосуванням оригінальних методик реваскуляризації міокарда, клітинна трансплантація, трансплантація нирки, а також питання хірургічних втручань при хронічних порушеннях мозкового кровообігу, лікування виразкової хвороби, хронічного холестатичного гепатиту, захворювань ендокринних органів. Вперше в Україні виконав успішну операцію з пересадки серця, а у 2011 році одночасно провів трансплантацію печінки, пересадку нирки та підшлункової залози при цукровому діабеті.
Наукові праці: “Современные методы диагностики, прогнозирования и профилактики дисфункции почечного алотрансплантата” (2011); “Диагностика и лечение тромбоэмболии легочной артерии” (2014); “Оценка продольной деформации миокарда у больных ишемической болезнью сердца с умеренной дилатацией левого желудочка, осложненной инфарктом миокарда, перед реваскуляризацией миокарда” (2014); “High serum level of β2-microglobulin late post-transplant predicts subsequent decline in kidney allograft function: a preliminary study” (2015); “Ureteric stent in renal transplantation: to be or not be?” (2016).

90 років від дня народження ортопеда-травматолога, доктора медичних наук, професора Володимира Гнатовича Гонгальського (1931)
Ортопед-травматолог, доктор медичних наук (1974), професор (1991). Навчався в Київському медичному інституті (1951-1955), закінчив Харківський медичний інститут (1957). Від 1960 працював у Інституті травматології та ортопедії АМНУ (Київ): від 1988 – завідувач науково-організаційно-методичного відділу. Від 1994 – в ОАЕ (консультант-експерт ортопедичної клініки).
Наукові дослідження присвячені остеосинтезу переломів за допомогою кісткових і металевих фіксаторів, лікуванню пошкоджень суглобів і хребта, питанням інвалідності внаслідок травм.
Наукові праці: “Лечение внутрисуставных переломов” (1970); “Остеосинтез гомо- и гетерофиксаторами при переломах” (1975); “Костно-пластический остеосинтез в обычных условиях и условиях лучевого поражения” (1975); “Тотальная артропластика тазобедренного сустава” (1980); “Нестабильные повреждения нижнегрудного и поясничного отделов позвоночника и их лечение” (1988).

150 років від дня народження хірурга, доктора медицини, професора Михайла Михайловича Дитеріхса (1871-1941)
Хірург, доктор медицини (1901), професор (1915), заслужений діяч науки РРФСР (1936). Навчався на природничому відділенні фізико-математичного факультету Санкт-Петербурзького університету, в Університеті св. Володимира в Києві, закінчив Військово-медичну академію в Санкт-Петербурзі (1897), де й працював у 1898-1901 під керівництвом М. Вельямінова. У 1901-1907 – в Одеській міській лікарні; 1907-1909 – приват-доцент Новоросійського університету в Одесі; від 1910 – в Університеті св. Володимира: приват-доцент, 1912-1919 – завідувач кафедри хірургічної патології; 1919-1920 – завідувач однойменної кафедри Таврійського університету (Сімферополь); від 1920 – завідувач кафедри хірургії Кубанського університету (м. Краснодар, РФ); 1922-1923 – завідувач хірургічного відділення Туберкульозного інституту (м. Ялта); від 1923 – в Московському військовому шпиталі; 1934-1941 – завідувач кафедри загальної хірургії 3-го Московського медичного інституту.
Вивчав проблеми хірургічного лікування туберкульозу легенів; клініку кістково-суглобової патології. Багато уваги приділяв питанням військової хірургії, зокрема запропонував шину для транспортної іммобілізації при переломах стегна з витягненням нижньої кінцівки (шина Дитеріхса).
Наукові праці: “Так называемый древовидный жировик суставов. (Lipoma arborescens articulorum)” (1901); “Послеоперационный период” (1924); “Душа хирурга. Из записок старого врача” (1925); “Хирургическое лечение туберкулеза легких” (1926); “Введение в клинику заболеваний суставов” (1937).

85 років від дня народження педіатра, доктора медичних наук, професора Олександри Василівни Тяжкої (1936)
Педіатр, доктор медичних наук (1986), професор. Закінчила Хабаровський медичний інститут (1959). Працювала на посадах асистента, доцента, професора (1989-1992), завідувача (1992-2016), професора (з 2016) кафедри педіатрії лікувального факультету (з 1994 – кафедра педіатрії №1 медичного факультету) Національного медичного університету імені О.О. Богомольця. Головний позаштатний дитячий імунолог МОЗ України (1988-1998), заслужений лікар України.
Основні напрями наукових досліджень: вивчення імунного статусу дітей, хворих на лейкоз і лімфогранульоматоз, проблеми тимомегалії, діатезів та імунної недостатності у дітей.

125 років від дня народження патофізіолога, доктора біологічних і медичних наук, професора, члена-кореспондента АН УРСР, академіка АМН СРСР Миколи Миколайовича Сиротиніна (1896-1977)
Патофізіолог, доктор біологічних і медичних наук, професор, член-кореспондент АН УРСР (1939), академік АМН СРСР (1957), заслужений діяч науки УРСР (1940). Закінчив медичний факультет Саратовського університету (1924). У 1929-1934 – завідувач кафедри патологічної фізіології Казанського медичного інституту; 1934-1653 – завідувач лабораторії порівняльної фізіології Інституту експериментальної біології і патології (Київ); завідувач кафедри патологічної фізіології Київського медичного інституту імені О.О. Богомольця (1955-1961). Очолював понад 40 експедицій на Памір та Ельбрус, де завдяки його зусиллям була створена Ельбруська медико-біологічна станція Інституту фізіології імені О.О. Богомольця АН УРСР.
Основні напрями наукових досліджень: вивчення реактивності живих організмів при інфекційних і неінфекційних захворюваннях і патологічних станах; порівняльний еволюційний аналіз явищ інфекції, імунітету й алергії; вивчення кисневого голодування й адаптації до гіпоксії; дослідження впливу на організм людини гіпокінезії за умов тривалого перебування в замкнутому просторі обмеженого об’єму; питання історії та методології медицини.

65 років від дня народження онколога, доктора медичних наук, професора, академіка НАН України Василя Федоровича Чехуна (1956)
Онколог, доктор медичних наук (1994), професор (1997), академік НАН України (2006), заслужений діяч науки і техніки України. Закінчив лікувальний факультет Київського медичного інституту (1980). Від 1980 працює в Інституті проблем онкології НАН України (нині – Інститут експериментальної патології, онкології та радіобіології НАН України) на посадах молодшого наукового співробітника, наукового співробітника (1980-1985), завідувача (з 1996) відділу механізмів протипухлинної терапії, вченого секретаря інституту (1988-1996), директора інституту (з 1996).
Основні напрями наукової діяльності: вивчення механізмів та ефективності дії протипухлинних препаратів, дослідження молекулярних механізмів взаємодії, транспорту та трасформації наночастинок у біологічних системах, що є передумовою створення засобів цільової терапії, розробки нових систем спрямованого транспорту цитотоксичних нанокомпонентів, вивчення механізмів їхньої дії в подоланні лікарської резистентності; вперше розроблена технологія підвищення вибірковості дії цитостатиків шляхом застосування специфічних сорбентів та індукторів активності ферментів мікросомального окислення; доведено, що координаційні сполуки платини, окрім генетичних, запускають низку епігеномних механізмів, що визначають їхній лікувальній і токсичний ефект; обґрунтував механізми формування лікарської резистентності; запропонована векторна система, що впливає на каскад регуляторних процесів сигнальної трансдукції, що дозволяє підвищувати чутливість пухлинних клітин до дії цитостатиків.