Календар медицини містить професійні свята медиків, всесвітні дні медицини, ювілейні дати видатних медиків а також державні свята України.
125 років від дня народження хірурга-стоматолога, доктора медичних наук, професора Миколи Васильовича Фетисова (1896-1970)
Хірург-стоматолог, доктор медичних наук (1953), професор. Закінчив Кубанський медичний інститут (1926). У 1932 у Махачкалі організував зуболікарську школу, де викладав; також працював лікарем-стоматологом; у 1935-1941 вів доцентський курс з щелепно-лицевої хірургії в Дагестанському медичному інституті; у 1941-1944 – начальник евакогоспіталю; у 1944-1953 – директор Оренбурзького медичного інституту та доцент з курсу хірургічної стоматології кафедри госпітальної хірургії цього ж інституту; 1953-1961 – завідувач кафедри хірургічної стоматології Київського медичного інституту імені О.О. Богомольця; від 1961 – завідувач кафедри хірургічної стоматології Кишинівського медичного інституту; головний стоматолог МОЗ Молдавської РСР; заслужений діяч науки Молдавської РСР.
Основні напрями наукової діяльності: знеболювання запальних процесів, онкостоматологія, травматологія, пластика дефектів щелепно-лицевої ділянки.
50 років від дня народження лікаря-кардіолога, доктора медичних наук Віталія Євгеновича Кондратюка (1971)
Лікар-кардіолог, доктор медичних наук (2010). Закінчив Національний медичний університет (Київ, 1997). Працював лікарем. У 2000-2011 – в Інституті геронтології НАМНУ: від 2009 – провідний науковий співробітник; водночас у 2010-2011 – в. о. завідувача відділу кардіології Інституту клінічної радіології Національного наукового центру радіаційної медицини НАМНУ (обидва – Київ); 2011-2015 – професор кафедри внутрішньої медицини № 2 та від 2015 – завідувач кафедри пропедевтики внутрішньої медицини № 2 Національного медичного університету імені О.О. Богомольця.
Вивчає вікові та статеві особливості фізіології старіння серцево-судинної системи; патогенез артеріальної гіпертензії, поєднаної з ішемічною хворобою серця та цукровим діабетом; перебіг, питання діагностики та терапії серцево-судинних захворювань в осіб з різними ревматичними патологіями.
Наукові праці: “Напрямки використання методу електрокардіографії високого підсилення” (2010); “Електрична негомогенність міокарда у пацієнтів з гіпертонічною хворобою у поєднанні з цукровим діабетом 2-го типу” (2011); “Антифосфолипидный синдром в практике врачей разных специальностей: сложности диагностики” (2013).
85 років від дня народження ортопеда-травматолога, академіка НАМНУ, доктора медичних наук, професора Георгія Васильовича Гайка (1936)
Ортопед-травматолог, академік НАМН України (2012), доктор медичних наук (1985), професор (1992), заслужений діяч науки і техніки України (1995). Директор ДУ “Інcтитут травматології та ортопедії НАМН України” (1989-2019), професор кафедри травматології і ортопедії № 1 Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика (2001), завідувач кафедри травматології та ортопедії Київського медичного університету УНАМ (з 1995), керівник клініки ДУ “Інститут травматології та ортопедії НАМН України”.
Зробив значний внесок у розробку проблем реабілітації хворих з наслідками поліомієліту, ортопедичних аспектів гематогенного остеомієліту, артропластики, трансплантації кісткової та хрящової тканин, реконструктивно-відновлювальних операцій у хворих з дегенеративно-дистрофічними ураженнями суглобів, стабільно-функціонального остеосинтезу, остеопорозу, ендопротезування. Основні напрями наукової діяльності: травма та її наслідки, травматизм, методи стабільно-функціонального остеосинтезу при переломах і реконструктивно-відновних операціях; вивчення особливостей росту та формування кісток і суглобів при гематогенному остеомієліті в дітей і підлітків; розробка реконструктивно-відновних операцій; трансплантація кісткової та хрящової тканин в експерименті та клініці; розробка методів лікування, прогнозування та профілактики дегенеративно-дистрофічних процесів при вроджених і набутих захворюваннях; ендопротезування суглобів; остеопороз у віковому аспекті та його вплив на перебіг захворювань кісток і суглобів; організація травматолого-ортопедичної допомоги та служби в Україні; підготовка кадрів.
Наукові праці: “Ортопедические осложнения и последствия гематогенного метаэпифизарного остеомиелита у детей и подростков” (1984); “Актуальні питання кістково-гнійної хірургії” (1995); “Хірургічне лікування ушкоджень плечевого сплетіння” (2001); “Відновна хірургія деструктивних форм кістково-суглобового туберкульозу і остеомієліту та їх наслідків” (2002); “Витамин Д и костная система”, “Диагностика и лечение анкилозирующего спондилита” (2010); “Асептична нестабільність ацетабулярного комоненту ендопротеза кульшового суглоба. Діагностика та лікування” (2014); “Асептична нестабільність компонентів безцементних ендопротезів у хворих на остеоартроз кульшового суглоба” (2014); “Ортопедія і травматологія в Україні. Етапи розвитку та здобутки” (2016).
155 років від дня народження лікаря-патологоанатома, академіка АН УРСР, доктора медицини, професора Миколи Федотовича Мельникова-Разведенкова (1866-1937)
Лікар-патологоанатом, академік АН УРСР (1927), доктор медицини (1895), професор (1902). Закінчив Московський університет (1889), де відтоді й працював. У 1902-1920 – завідувач кафедри патологічної анатомії Харківського університету. Від 1920 – в м. Краснодар (РФ), брав участь в організації Кубанського університету, очолював медичний факультет, а також створений у 1922 на його базі Кубанський медичний інститут, був завідувачем кафедри патологічної анатомії і судової медицини. У 1925-1930 – засновник і директор, від 1930 – завідувач патоморфологічного відділу Українського патолого-анатомічного інституту в Харкові (в 1930 реорганізований в Український інститут експериментальної медицини). Організатор Українського товариства патологів (1926). Брав участь у започаткуванні “Харьковского медицинского журнала” (1906) і журналу “Врачебное дело” (1918).
Вивчав сибірку, ехінококоз (довів можливість розмноження ехінокока без проміжного хазяїна), вузликовий періартеріїт, морфологію алергічних процесів, питання невропатології, історію патологічної анатомії. Описав геморагічний пахіменінгіт, актиномікоз головного мозку. Запропонував спосіб збереження прижиттєвого забарвлення органів і тканин у бальзамуванні.
Наукові праці: “К вопросу об искусственной невосприимчивости к сибирской язве” (1895); “О приготовлении и о сохранении анатомопатологических препаратов” (1896); “Альвеолярный эхинококк у человека и животных” (1902); “Пособие к практическому курсу патологической гистологии” (1909); “До патогенези актиноміком головного мозку людини” (1933); “До патоморфології передчасної спрацьованості тканин людини” (1936); “Про наукові досягнення кафедри патанатомії Інституту клінічної фізіології Академії наук УРСР” (1937).
65 років від дня народження невропатолога, доктора медичних наук, професора Олександра Миколайовича Дзюби (1956)
Невропатолог, доктор медичних наук (1993), професор (1997). Закінчив Ворошиловградський медичний інститут (1980). Працював лікарем; у НДІ неврології АМН СРСР (Москва, 1982-1987); відтоді – в Луганському медичному університеті: від 1993 – завідувач кафедри неврології з нейрохірургією та курсом дитячої неврології; від 2004 – професор кафедри нервових хвороб Національного медичного університету (Київ); головний науковий співробітник відділу комплексної судово-психіатричної експертизи, в.о. директора Українського НДІ соціальної і судової психіатрії та наркології.
Вивчає розсіяний склероз та патологію вегетативної нервової системи.
Наукові праці: “Повільні інфекції” (1993); “Иммунопатология и иммунокоррекция при рассеянном склерозе” (1995); “Терапевтичний вплив постійного магнітного поля на церебральну гемодинаміку робітників промислового підприємства з початковими проявами недостатності кровопостачання мозку за даними кон’юнктивальної біомікроскопії” (2003); “Капіляроскопічна характеристика стану периферичного кровообігу у хворих на ішемічний інсульт” (2004).
105 років від дня народження хірурга, члена-кореспондента АН УРСР, АМНУ, доктора медичних наук, професора Василя Дмитровича Братуся (1916-2008)
Хірург, член-кореспондент АН УРСР (1974), АМН України (1993), доктор медичних наук (1962), професор (1963), заслужений діяч науки і техніки України (1988). Учасник 2-ї світової війни. Закінчив Куйбишевську військово-медичну академію (1940). Під час 2-ї світової війни працював хірургом у шпиталі; від 1946 – асистент, доцент, 1956-1959 – ректор Київського інституту вдосконалення лікарів, 1959-1966 – Київського медичного інституту, одночасно завідувач (1964-1992), професор (від 1992) кафедри хірургії. Міністр охорони здоров’я УРСР (1954-1956; 1968-1975).
Відомий вчений-хірург і організатор медичної науки й охорони здоров’я. Основні напрями наукової діяльності: хірургічні захворювання шлунково-кишкового тракту, історія розвитку медичної науки, вищої освіти й охорони здоров’я в Україні.
Наукові праці: “Термические ожоги” (1963); “Острые желудочные кровотечения” (1971); “Интенсивная терапия в неотложной хирургии” (1980); “На пути к антисептике и обезболиванию в хирургии” (1985); “Геморрагический шок” (1989); “Спогади про минуле, погляди на сучасне” (2007).