Календар медицини

150 років від дня народження педіатра, доктора медицини, професора Семена Костянтиновича Ґоґітідзе (1872-1928)

Педіатр, доктор медицини (1904), професор (1912). Закінчив Університет св. Володимира в Києві (1897), де й працював у 1900-1904. 1904-1906 – військовий лікар; від 1909 – приват-доцент Університету св. Володимира та викладач Київського жіночого медичного інституту; очолював кафедру дитячих хвороб Одеського медичного інституту (1912-1921) та Одеських вищих жіночих медичних курсів (1913-1920). 1921 в Тифліському університеті заснував і відтоді очолював кафедру дитячих хвороб. Ініціатор створення Одеського товариства дитячих лікарів при Новоросійському університеті (1917), його перший голова. Основоположник клінічної педіатрії в Грузії.

Наукові праці: “О переходе жиров пищи в молоко. Экспериментальное исследование” (1904); “Искусственное вскармливание детей в оценке современного врача” (1912); “К казуистике висцеральных кровотечений у новорожденных детей: haematoma gl. suprenalis” (1912); “Оспа и оспопрививание” (1920).

80 років від дня народження представниці нетрадиційної медицини, фітотерапевта Наталії Петрівни Земної (Зубицької Н.П.) (1942)

Представниця нетрадиційної медицини, фітотерапевт, цілителька, громадська та політична діячка, письменниця, академік Української екологічної академії (1995), президент Товариства природолікування “Зелена планета”. Зростала у родині травознавців. Перші знання про лікування травами отримала від мами та бабусі. Має три вищі освіти. 1979 року закінчила Київський інститут культури, 1981 – Московський інститут літератури, 1993 – Інститут нетрадиційної медицини в Києві та курси при Українській асоціації народної медицини. 1991-1998 працювала в “Аптеці народних ліків”. Нині Наталія Земна є керівником мережі аптек “Зелена планета” та Товариства природолікування “Зелена планета”, веде прийом хворих у різних регіонах України.

Наталія Петрівна – авторка науково–популярних і методичних видань, низки анотацій, статей у періодичних виданнях. В активі цілительки є великі видання з фітотерапії, як-от “Квітник Наталі Земної”, “Лікуємо нагідками”, “Лікуємо ромашкою”, “Дивосвіт Зеленої планети” та багато інших. Окрім наукових робіт, в її творчому доробку 5 збірок поезій: “Ранок на Десні”, “Серце у траві”, “Дзвони душі”, “Три любові”, “Покоси”. Цілителька веде широку культурно-просвітницьку діяльність, бере участь у ток–шоу на телеканалах та Українському радіо. Наталія Петрівна – фундатор Всеукраїнського Товариства “Зелена планета” – єдиної в Україні громадської організації, що опікується захистом екології та здоров’я людей.

За вагомий особистий внесок в економічний, науково–технічний і соціально–культурний розвиток України Наталію Земну нагороджено орденом “За заслуги” III ступеня. Її цілительську та просвітницьку діяльність високо оцінила Українська Православна Церква Київського Патріархату, нагородивши її орденом Святого Рівноапостольного князя Володимира III ступеня. Цілителька стала першим лауреатом заснованої в Україні премії імені Євпраксії, що присуджується за успішне застосування методів народної медицини для зцілення людей.

70 років від дня народження фармаколога, члена-кореспондента НАМН України, доктора медичних наук, старшого наукового співробітника Тетяни Анатоліївни Бухтіарової (1952)

Фармаколог, член-кореспондент НАМН України (2011), доктор медичних наук (1999), старший науковий співробітник (1990), директор ДУ “Інститут фармакології та токсикології Національної академії медичних наук України” (з 2007). Закінчила Київський медичний інститут (1976).

Основні напрями наукової діяльності: пошук зв’язку “структура-активність” у рядах конденсованих азотвміщуючих гетероциклів з ключовим атомом азоту та на цій основі спрямоване конструювання та вивчення фізіологічно активних сполук з аналгезуючими та протизапальними властивостями, розробка питань спеціальної токсикології. Однією з перших в Україні започаткувала впровадження в методологію створення нових лікарських засобів позаекспериментальних методів QSAR, намітила шляхи пошуку неопіоїдних аналгетиків нового покоління. Для похідних ізонікотинової кислоти встановила сполученість рівня активності зі змінами основності азоту піридину й азоту амідного угрупування; довела визначальний внесок гетероциклічної системи в прояв токсичності, аналгезуючої та протизапальної активності конденсованих імідазолвміщуючих гетероциклів; сформулювала гіпотезу про те, що анальгофорні групи цих речовин представлені фрагментом молекули імідазолу; одержала пріоритетні дані щодо участі системи периферичних опіоїдів, кальцію, сегментарних і надсегментарних утворень центральної нервової системи в реалізації аналгезуючої дії низки неопіоїдних аналгетиків.

Наукові праці: “Лекарственные средства, отпускаемые без рецепта врача” (1998); “Лекарственные средства в кардиологии” (2000); “Азотистые гетероциклы и алкалоиды” (2001); “Простатопротекторы” (2005); “Государственный формуляр лекарственных средств” (2009); “Нестероїдні протизапальні препарати: ефективність, доступність, прийнятність для пацієнта” (2011); “До питання про фармакологічну класифікацію протипухлинних засобів” (2011); “Вивчення біохімічних та структурно-динамічних параметрів мембран еритроцитів за умов гострого больового синдрому та дії кеторолаку і ɑ-токоферолу ацетату” (2012); “Координационные соединения металлов с биородственными лигандами для медицины” (2012); “Фармакодинамика и особенности фармакокинетики производных адамантана” (2013); “Involvement of the vaniloid receptor 1 in the mechenism of analgetic effect of кetorolac” (2013); “Біофізичні властивості мембран еритроцитів та механізми взаємодії з ненаркотичними анальгетиками в умовах гострого больового синдрому” (2014); “Synthesis, antioxidant activity and QSAR studies of some pyridine derivatives” (2015); “Лекарственная токсикология” (2015).

60 років від дня народження фармаколога, академіка НАМН України, доктора медичних наук, професора Олександра Миколайовича Біловола (1962)

Фармаколог, академік НАМН України (2012), доктор медичних наук (1999), професор (2001), Заслужений лікар України (2000), заслужений діяч науки і техніки України (2004), Перший заступник Міністра охорони здоров’я (2007-2008), Перший заступник Міністра охорони здоров’я – Головний державний санітарний лікар України (2009-2010), професор кафедри внутрішньої медицини № 1 та клінічної фармакології Харківського національного медичного університету. Закінчив Харківський медичний інститут (1985), Національну юридичну академію України (1996) та Українську фармацевтичну академію (1999).

Провідний вчений у галузі кардіології та керівник нового напряму в кардіології – дослідження ролі клітинних, імунозапальних, нейрогуморальних механізмів і стану ендотелію при гіпертонічній хворобі, атеросклерозі, стенокардії, гострому інфаркті міокарда, хронічній серцевій недостатності та їх ускладненнях, розробка патогенетичного лікування; розробка персоналізованої корекції артеріальної гіпертензії з інсулінорезистентністю на основі молекулярно-генетичного аналізу поліморфізму генів ATIR PPARJ. Розробив і запровадив у клінічну практику цілу низку методів діагностики та лікування гіпертонічної хвороби, інфаркту міокарда та недостатності кровообігу, що спрямовані на ремоделювання міокарда, поліпшення його скоротливої здатності та ліквідацію діастолічної дисфункції. Зробив суттєвий внесок у розробку проблем інтенсивної кардіології та клінічної фармакології внутрішніх хвороб. Під його керівництвом розроблена Концепція розвитку медичної освіти України (2007), відновлені лікарські спеціальності інтернатури: неонатологія, дитяча анестезіологія та оториноларингологія, дерматовенерологія та спортивна медицина, запроваджена в Україні підготовка медичних сестер за освітньо-кваліфікаційним рівнем “магістр”. За його ініціативою з метою підняття престижності професії медичної сестри та розвитку ступеневої сестринської освіти МОЗ України у закладах охорони здоров’я введено посаду заступника головного лікаря з медсестринства, яку мають право обіймати медичні сестри, які мають базову вищу освіту в галузі знань “Медицина”, спеціальністю “Сестринська справа”. Розробив низку організаційних заходів для вдосконалення медичної служби в Україні.

Наукові праці: “Історія фармації України” (1999); “Фармакотерапія внутрішніх захворювань та їх невідкладних станів” (2001); “Клінічна фармакологія” (2005); “Клінічна фармакологія антибіотиків” (2007); “Клиника и генетика наследственных заболеваний сопровождающихся желудочно-кишечными и общими абдоминальными симптомами” (2008); “Ожирення в практиці кардіолога та ендокринолога” (2009); “Діагностика, лікування та профілактика основних кардіологічних захворювань” (2010); “Клінічна фармакологія” (2010).

170 років від дня народження фізіолога, лікаря-ендокринолога, доктора медицини, професора, академіка АН УРСР Василя Яковича Данилевського (1852-1939)

Фізіолог, лікар-ендокринолог, доктор медицини (1877), професор (1883), академік АН УРСР (1926), заслужений діяч науки УСРР (1926). Навчався в Казанському університеті (Росія, 1868-1870), закінчив Харківський університет (1874). У 1875 працював у хірургічній клініці В. Грубе, від 1876 – в лабораторії І. Щелкова. 1878 – в науковому відрядженні в Німеччині. Від 1879 – доцент кафедри зоофізіології Харківського ветеринарного інституту; водночас від 1883 – в Харківському університеті: екстраординарний професор кафедри зоології природничого відділення фізико-математичного факультету, від 1886 – на медичному факультеті (згодом медичний інститут; з перервою): професор, 1921-1926 – завідувач кафедри фізіології, завідувач однойменної лабораторії. Співзасновник (1910), директор (до 1912) та викладач (до 1917) Харківського жіночого медичного інституту. Ініціатор створення (1919), директор (до 1930), завідувач науково-дослідного сектору (до 1939) Українського органотерапевтичного інституту (нині Інститут проблем ендокринної патології АМНУ, Харків), якому присвоєне його ім’я. Співорганізатор Українського інституту праці (1922, нині Харківський НДІ гігієни праці та професійних захворювань).

Наукові дослідження були присвячені загальній і порівняльній фізіології, фізіології нервової системи, електрофізіології, протистології. Засновник ендокринології в Україні. Відкрив центри регуляції вегетативних процесів у головному мозку. Одним з перших зафіксував наявність електричних явищ у головному мозку, що згодом було покладено в основу електроенцефалографії. Започаткував фізіологічні дослідження гіпнозу. Один із засновників фізіології праці. Автор порівняльних та експериментальних напрямів у вивченні малярії. Відкрив низку кровопаразитів птахів.

Наукові праці: “О происхождении мускульной силы” (1876); “Исследования по физиологии головного мозга” (1876); “О суммировании электрических раздражений мышц и двигательных (блуждающих) нервов” (1879); “Душа и природа” (1889, 1897); “Исследования над физиологическим действием электричества на расстоянии” (1900-1901); “Физиология человека” (1913-1915); “Очерки по физиологии социальных недугов” (1914); “Жизнь и солнце: Физиол. очерки” (1923); “Учебник физиологии человека” (1923); “Гипнотизм” (1924); “К вопросу о физиологическом обосновании гиппократизма (“целительные силы природы”)” (1930).

115 років від дня народження патофізіолога, ендокринолога, академіка АМНУ та НАНУ, доктора медичних наук, професора Василя Павловича Комісаренка (1907-1993)

Патофізіолог, ендокринолог, академік АМН України (1993), академік НАН України (1951), доктор медичних наук (1941), професор (1942), заслужений діяч науки УРСР (1960). Був директором Українського інституту експериментальної ендокринології в Харкові (1937-1940), завідувачем лабораторії ендокринології Інституту фізіології ім. О.О. Богомольця АН УРСР (1940-1965), професором кафедри патофізіології Київського інституту вдосконалення лікарів (1945-1950), завідувачем кафедри патофізіології Київського медичного інституту ім. О.О. Богомольця (1950-1954); директором заснованого ним Київського інституту ендокринології та обміну речовин (1965-1986).

Визначний учений-ендокринолог, відомий в Україні та за її межами. Основний напрям його досліджень був спрямований на вивчення механізму дії гормонів кори наднирників і їхньої ролі в фізіологічних і патологічних процесах організму. Велике значення для вітчизняної медицини мав препарат, отриманий В. Комісаренком із селезінки – спленін, що був ефективним при лікуванні ранніх токсикозів вагітних, ускладнень після променевої терапії, ракових інтоксикацій тощо. В останні роки життя займався розробкою нових блокаторів дії гормонів, вивченням патогенезу цукрового діабету та пошуком методів його лікування. Під його керівництвом були успішно здійснені трансплантації бета-клітин підшлункової залози в експерименті та клініці.

Основні наукові праці: “Гормоны коры надпочечников и их роль в физиологических и патологических процессах организма” (1956); “Спленин” (1961); “Ингибиторы функции коры надпочечных желез” (1972); “Молекулярные механизмы действия стероидных гормонов” (1986).