Календар медицини

180 років від дня народження психіатра, доктора медицини Івана Олексійовича Сікорського (1842-1919)

Психіатр, засновник дитячої психології та психопатології, доктор медицини (1872), керівник кафедр нервових і психічних хвороб (1885), психіатрії (1903-1918) Київського університету св. Володимира. Засновник Лікарсько-педагогічного інституту для розумово відсталих дітей та Інституту дитячої психології. Закінчив медичний факультет Університету св. Володимира (1869). У 1885, дізнавшись, що при Київському університеті запропоновано заснувати кафедру з душевних та нервових захворювань, відмовився від відповідної посади на кафедрі при Московському університеті та був призначений професором Університету св. Володимира. У 1887 ініціював і взяв участь в організації клініки нервових хвороб Університету при Олександрівській лікарні та Київському військовому госпіталі, де читав лекції для студентів. У 1904 створив у Києві Лікарсько-педагогічний інститут для розумово відсталих дітей.

Досліджував особливості, динаміку та специфіку дитячої психології; проблему алкоголізму. Розробив теоретичні та практичні питання загальної психології та теоретичної і клінічної психіатрії.

Наукові праці: “Об успехах медицины в изучении явлений психического мира” (1889); “Душа ребенка” (1899); “Вопросы нервно-психической медицины” (1901); “Всеобщая психология с физиогномикой в иллюстрированном изложении” (1904); “Основы теоретической и клинической психиатрии” (1912).

145 років від дня народження Ольги Петрівни Косач-Кривинюк (1877-1945)

Рідна сестра Лесі Українки (Лариси Петрівни Косач) – медик за фахом, працювала лікарем на Катеринославщині, перед війною – бібліограф, перекладач (англійська, французька, польська, чеська, скандинавські мови) в Київській медичній бібліотеці (нині Національна наукова медична бібліотека України). Закінчила Жіночий Медичний інститут (1906). У 1906-1908 перебувала в Києві, де брала активну участь у громадському житті (зокрема в “Просвіті”). Не маючи змоги одержати улюблену роботу лікаря на рідному Поліссі, знайшла її в 1910 в Лоцманській Кам’янці біля Катеринослава. Тут вона влаштувалася на посаду земського патронажного лікаря для дітей-сиріт, лікувала й опікувалася психічно хворими та дітьми-сиротами. Крім лікарської практики, займалася літературою, виступала на сторінках преси здебільшого під псевдонімом Олеся Зірка. У 1921 Косачі переїхали до Могилева-Подільського. У цьому місті жила найменша сестра Дора зі своєю сім’єю та матір’ю, тут Ольга розпочала свою нову діяльність – учительську, викладала українську мову. У 1924 повернулася до Києва, де працювала в середній школі № 20. У 1929 залишила педагогічну роботу та перейшла до наукової медичної бібліотеки, де працювала на посаді бібліографа. У 1930-х у Києві почала працювати над літописом – хронологією життя та творчості Лесі Українки. В останні роки свого життя написала цінні спогади про батька та дитинство Лесі Українки.

Авторка мемуарів про родину Косачів: “З моїх споминів” (1963); “З дитячих років Лесі Українки” (1963); “Перебування Лесі Українки в Луцьку” (1963); “Як Леся Українка зложила курс “Стародавньої історії східних народів” (1963); “Повість, що стала драмою” (1943); “Леся Українка. Хронологія життя і творчості” (1970).

90 років від дня народження хірурга-нефротрансплантолога, доктора медичних наук, професора Євгена Яковича Барана (1932-2003)

Хірург-нефротрансплантолог, доктор медичних наук (1984), професор (1992), піонер клінічної трансплантації нирки в Україні, засновник вітчизняної школи трансплантологів, завідувач (першого в Україні) відділу трансплантації нирки та гемодіалізу Київського НДІ урології та нефрології МОЗ УРСР, заступник директора з трансплантології Інституту хірургії та трансплантології АМН України. Закінчив лікувальний факультет Львівського медичного інституту (1956). Працював хірургом-урологом у Рівненській міській лікарні. З 1967 – в Київському НДІ захворювань нирок і сечовивідних шляхів (урології), перейменованому згодом в Інститут урології та нефрології АМН України.

Наукові дослідження були присвячені питанням розробки, вивчення та впровадження фізіологічно обґрунтованих принципів у реконструктивну та відновну хірургію нирок і сечовивідних шляхів, пошуку та впровадження ефективних шляхів вирішення актуальних проблем позаниркового гемодіалізу та трансплантації донорської нирки. Створив новий напрям у вітчизняній трансплантології – вивчення науково обґрунтованих принципів профілактики та лікування реакцій відторгнення й інших післяопераційних ускладнень при трансплантації донорської нирки, базуючись на глибокому та всебічному дослідженні інтимних механізмів її адаптації в організмі реципієнта. Виконав близько 700 трансплантацій нирки.

130 років від дня народження терапевта, академіка АН УРСР та АМН СРСР, доктора медичних наук, професора Вадима Миколайовича Іванова (1892-1962)

Терапевт, академік АН УРСР (1957) та АМН СРСР (1953), доктор медичних наук (1935), професор (1934), заслужений діяч науки УРСР (1946), завідувач кафедри факультетської терапевтичної клініки Київського медичного інституту (1933-1941); завідувач кафедри терапії санітарно-гігієнічного факультету Київського медичного інституту (1944-1951); завідувач кафедри стоматологічного факультету Київського медичного інституту (1945-1948), завідувач відділу Інституту фізіології АН України (з 1953 р.); голова Наукового товариства терапевтів УРСР (1953). Закінчив Університет св. Володимира в Києві (1916).

Одним з перших розробив метод гастрографії. У 1926 вперше встановив своєрідний клонікотонічний стан шлунка при болю, описав типи шлункової гіперсекреції, гіперсекреторні та больові кризи, явище гетерохілії при виразковій хворобі. Одним з перших у СРСР широко вивчав гастрографію. У 1928 запропонував застосувати для дослідження шлункової секреції подразники різної сили. Першим застосував томофлюорографію в терапевтичній клініці для дослідження хворих на туберкульоз, рак, абсцес легень, пневмонію, плеврит та інші захворювання. Детально проаналізував її діагностичні можливості. Запропонував класифікацію раку шлунка (1932, 1948).

Наукові праці: “О забрасывании содержимого 12-перстной кишки в тощий желудок вне пищеварения” (1926); “Дивертикулы желудка” (1948); “Диагностика рака легких” (1949); “Диагностическое и клиническое значение томофлюорографии” (1951); “Достижения внутренней медицины в Украинской ССР за 40 лет” (1957).

95 років від дня народження нейрохірурга, доктора медичних наук, професора Леоніда Євстафійовича Пелеха (1927-1994)

Нейрохірург, доктор медичних наук (1969), професор (1969), завідувач кафедри реабілітації Київського інституту удосконалення лікарів (з 1969), проректор з наукової роботи Київського інституту удосконалення лікарів (1974-1986). Засновник нейрореабілітації в Україні. Створив службу реабілітації в колишньому Союзі й Україні, керівник всесоюзного центру реабілітації хворих неврологічного і нейрохірургічного профілю. Закінчив Станіславський медінститут (1951). З 1953 навчався та працював у клінічній ординатурі Київського науково-дослідного інституту нейрохірургії. З 1957 – молодший науковий співробітник, 1960 – старший науковий співробітник. З 1965 – затверджений на посаду керівника відділення хірургічної патології судин головного мозку. Працював у Йемені (1963-1964), Швеції (1969), Англії (1970), Канаді (1986).

28 червня 1996 р. Верховна Рада України прийняла нову Конституцію України – першу Конституцію незалежної української держави.

Депутати працювали над проектом, залишаючись у сесійній залі всю ніч з 27 на 28 червня. Парламентарії врахували зауваження Президента України, а також підтримали всі спірні статті проекту – про державні символи в України, про державну українську мову, про право приватної власності в Україні.

Прийняття конституції закріпило правові основи незалежної України, її суверенітет і територіальну цілісність.

Прийняття конституції було найважливішим кроком у забезпеченні прав людини і громадянина, сприяло подальшому підвищенню міжнародного авторитету України на світовій арені.

Дана конституція діє і сьогодні. Відповідно до Конституції день прийняття Основного Закону є державним святом – Днем Конституції України.