Календар медицини

65 років від дня народження кардіохірурга, доктора медичних наук, професора, академіка НАМНУ Василя Васильовича Лазоришинця (1957)

Кардіохірург, доктор медичних наук (2002), професор (2004), академік НАМН України (2017). Закінчив Київський медичний інститут (1980). Працював лікарем (до 1987). Від 1987 – в Інституті серцево-судинної хірургії НАМНУ (Київ): від 1993 – завідувач відділу хірургічного лікування вроджених вад серця новонароджених та дітей молодшого віку, 2003 – заступник директора з лі­кувальної роботи, 2003-2014 – з наукової роботи; водночас 2004-2008 та від 2010 – начальник лікувально-організаційного управління НАМНУ. Заступник (2008-2009 та 2014), 1-й заступник (2009-2010), в. о. (2014) Міністра охорони здоров’я Укра­їни.

Основний напрям наукових досліджень – хірургія вроджених вад серця. Брав участь у розробленні методики хірургічного лікування дефекту міжшлуночкової перетинки, ускладненого легеневою гіпертензією; під його керівництвом розроблений метод корекції тетради Фалло черезпередсердним доступом, реконструктована операція на трикуспідальному клапані при аномалії Ебштейна; обґрунтовані нові підходи в тактиці хірургічного лікування атріовентрикулярного септального дефекту, зокрема в дітей із синдромом Дауна.

Наукові праці: “Методы защиты миокарда при радикальной коррекции аномалии Эбштейна” (2001); “Плас­тика септальной створки трикуспидаль­ного клапана при оперативном лечении аномалии Эбштейна” (2001); “Паліативні методи хірургічного лікування аномалії Ебштейна” (2002); “Диференційний підхід до методів лікування гіпертрофічної кардіоміопатії” (2010); “Синдром удлиненного интервала QT и беременность” (2012).

180 років від дня народження психіатра, доктора медицини Івана Олексійовича Сікорського (1842-1919)

Психіатр, засновник дитячої психології та психопатології, доктор медицини (1872), керівник кафедр нервових і психічних хвороб (1885), психіатрії (1903-1918) Київського університету св. Володимира. Засновник Лікарсько-педагогічного інституту для розумово відсталих дітей та Інституту дитячої психології. Закінчив медичний факультет Університету св. Володимира (1869). У 1885, дізнавшись, що при Київському університеті запропоновано заснувати кафедру з душевних та нервових захворювань, відмовився від відповідної посади на кафедрі при Московському університеті та був призначений професором Університету св. Володимира. У 1887 ініціював і взяв участь в організації клініки нервових хвороб Університету при Олександрівській лікарні та Київському військовому госпіталі, де читав лекції для студентів. У 1904 створив у Києві Лікарсько-педагогічний інститут для розумово відсталих дітей.

Досліджував особливості, динаміку та специфіку дитячої психології; проблему алкоголізму. Розробив теоретичні та практичні питання загальної психології та теоретичної і клінічної психіатрії.

Наукові праці: “Об успехах медицины в изучении явлений психического мира” (1889); “Душа ребенка” (1899); “Вопросы нервно-психической медицины” (1901); “Всеобщая психология с физиогномикой в иллюстрированном изложении” (1904); “Основы теоретической и клинической психиатрии” (1912).

145 років від дня народження Ольги Петрівни Косач-Кривинюк (1877-1945)

Рідна сестра Лесі Українки (Лариси Петрівни Косач) – медик за фахом, працювала лікарем на Катеринославщині, перед війною – бібліограф, перекладач (англійська, французька, польська, чеська, скандинавські мови) в Київській медичній бібліотеці (нині Національна наукова медична бібліотека України). Закінчила Жіночий Медичний інститут (1906). У 1906-1908 перебувала в Києві, де брала активну участь у громадському житті (зокрема в “Просвіті”). Не маючи змоги одержати улюблену роботу лікаря на рідному Поліссі, знайшла її в 1910 в Лоцманській Кам’янці біля Катеринослава. Тут вона влаштувалася на посаду земського патронажного лікаря для дітей-сиріт, лікувала й опікувалася психічно хворими та дітьми-сиротами. Крім лікарської практики, займалася літературою, виступала на сторінках преси здебільшого під псевдонімом Олеся Зірка. У 1921 Косачі переїхали до Могилева-Подільського. У цьому місті жила найменша сестра Дора зі своєю сім’єю та матір’ю, тут Ольга розпочала свою нову діяльність – учительську, викладала українську мову. У 1924 повернулася до Києва, де працювала в середній школі № 20. У 1929 залишила педагогічну роботу та перейшла до наукової медичної бібліотеки, де працювала на посаді бібліографа. У 1930-х у Києві почала працювати над літописом – хронологією життя та творчості Лесі Українки. В останні роки свого життя написала цінні спогади про батька та дитинство Лесі Українки.

Авторка мемуарів про родину Косачів: “З моїх споминів” (1963); “З дитячих років Лесі Українки” (1963); “Перебування Лесі Українки в Луцьку” (1963); “Як Леся Українка зложила курс “Стародавньої історії східних народів” (1963); “Повість, що стала драмою” (1943); “Леся Українка. Хронологія життя і творчості” (1970).

90 років від дня народження хірурга-нефротрансплантолога, доктора медичних наук, професора Євгена Яковича Барана (1932-2003)

Хірург-нефротрансплантолог, доктор медичних наук (1984), професор (1992), піонер клінічної трансплантації нирки в Україні, засновник вітчизняної школи трансплантологів, завідувач (першого в Україні) відділу трансплантації нирки та гемодіалізу Київського НДІ урології та нефрології МОЗ УРСР, заступник директора з трансплантології Інституту хірургії та трансплантології АМН України. Закінчив лікувальний факультет Львівського медичного інституту (1956). Працював хірургом-урологом у Рівненській міській лікарні. З 1967 – в Київському НДІ захворювань нирок і сечовивідних шляхів (урології), перейменованому згодом в Інститут урології та нефрології АМН України.

Наукові дослідження були присвячені питанням розробки, вивчення та впровадження фізіологічно обґрунтованих принципів у реконструктивну та відновну хірургію нирок і сечовивідних шляхів, пошуку та впровадження ефективних шляхів вирішення актуальних проблем позаниркового гемодіалізу та трансплантації донорської нирки. Створив новий напрям у вітчизняній трансплантології – вивчення науково обґрунтованих принципів профілактики та лікування реакцій відторгнення й інших післяопераційних ускладнень при трансплантації донорської нирки, базуючись на глибокому та всебічному дослідженні інтимних механізмів її адаптації в організмі реципієнта. Виконав близько 700 трансплантацій нирки.

130 років від дня народження терапевта, академіка АН УРСР та АМН СРСР, доктора медичних наук, професора Вадима Миколайовича Іванова (1892-1962)

Терапевт, академік АН УРСР (1957) та АМН СРСР (1953), доктор медичних наук (1935), професор (1934), заслужений діяч науки УРСР (1946), завідувач кафедри факультетської терапевтичної клініки Київського медичного інституту (1933-1941); завідувач кафедри терапії санітарно-гігієнічного факультету Київського медичного інституту (1944-1951); завідувач кафедри стоматологічного факультету Київського медичного інституту (1945-1948), завідувач відділу Інституту фізіології АН України (з 1953 р.); голова Наукового товариства терапевтів УРСР (1953). Закінчив Університет св. Володимира в Києві (1916).

Одним з перших розробив метод гастрографії. У 1926 вперше встановив своєрідний клонікотонічний стан шлунка при болю, описав типи шлункової гіперсекреції, гіперсекреторні та больові кризи, явище гетерохілії при виразковій хворобі. Одним з перших у СРСР широко вивчав гастрографію. У 1928 запропонував застосувати для дослідження шлункової секреції подразники різної сили. Першим застосував томофлюорографію в терапевтичній клініці для дослідження хворих на туберкульоз, рак, абсцес легень, пневмонію, плеврит та інші захворювання. Детально проаналізував її діагностичні можливості. Запропонував класифікацію раку шлунка (1932, 1948).

Наукові праці: “О забрасывании содержимого 12-перстной кишки в тощий желудок вне пищеварения” (1926); “Дивертикулы желудка” (1948); “Диагностика рака легких” (1949); “Диагностическое и клиническое значение томофлюорографии” (1951); “Достижения внутренней медицины в Украинской ССР за 40 лет” (1957).

95 років від дня народження нейрохірурга, доктора медичних наук, професора Леоніда Євстафійовича Пелеха (1927-1994)

Нейрохірург, доктор медичних наук (1969), професор (1969), завідувач кафедри реабілітації Київського інституту удосконалення лікарів (з 1969), проректор з наукової роботи Київського інституту удосконалення лікарів (1974-1986). Засновник нейрореабілітації в Україні. Створив службу реабілітації в колишньому Союзі й Україні, керівник всесоюзного центру реабілітації хворих неврологічного і нейрохірургічного профілю. Закінчив Станіславський медінститут (1951). З 1953 навчався та працював у клінічній ординатурі Київського науково-дослідного інституту нейрохірургії. З 1957 – молодший науковий співробітник, 1960 – старший науковий співробітник. З 1965 – затверджений на посаду керівника відділення хірургічної патології судин головного мозку. Працював у Йемені (1963-1964), Швеції (1969), Англії (1970), Канаді (1986).