Календар медицини містить професійні свята медиків, всесвітні дні медицини, ювілейні дати видатних медиків а також державні свята України.
Вашетко Микола Памфілович (1880-1960) патофізіолог, діяч українського національного руху, доктор медицини (1913), професор, заслужений діяч науки УРСР (1960). Закінчив Університет св. Володимира в Києві (1908). Працював лікарем клінічно-судового відділу Київського військового шпиталю, одночасно займався науково-дослідною діяльністю під керівництвом В. Ліндемана.
Один з перших членів Медичної секції УНТ (1910), автор доповідей і праць у галузі медицини українською мовою. Під час 1-ї світової війни працював військовим лікарем, брав активну участь у становленні українських лікарських організацій, був секретарем комісії з підготовки 2-го Всеукраїнського з’їзду лікарів. Від 1918 – у Київському медичному інституті: професор кафедри загальної патології, на якій вперше почав викладати українською мовою, від 1922 – завідувач кафедри патофізіології, водночас у 1920-1924 очолював кафедру фармакології. У 1931 репресований і звільнений з Інституту; згодом висланий у м. Сталіно (нині Донецьк), де заснував і очолював кафедру патофізіології в медичному інституті.
У 1936 повернувся до Києва, працював завідувачем кафедри патофізіології Київського ветеринарного інституту. Під час 2-ї світової війни – на кафедрі патофізіології Медичного інституту, відкритого лікарями та науковцями в окупованому Києві. Після звільнення Києва його було звинувачено в співпраці з німцями, до викладацької та наукової роботи не допускався. Його наукові праці в УРСР були вилучені з бібліотек. Засновник української наукової школи патофізіологів. Досліджував патологію нирок і сечоутворення, токсикози, роль нервової системи в регуляції обмінних процесів, значення мікроелементів.
Наукові праці: “Краткое практическое руководство по изготовлению муляжей” (1909); “К вопросу об обратном всасывании в почке: Эксперим. исследование из лаб. общей патологии Император. ун-та св. Владимира” (1913); “К вопросу об отравлении щавелевой кислотой и ее солями” (1913); “Етіологія нефритів” (1918); “До характеристики токсичних експериментальних нефритів” (1925); “Клімат та здоров’я людини” (1927); “Гематоенцефалічний бар’єр при отруєнні СО” (1938); “Фітотоксична реакція як метод визначення тваринних гормонів в досліджуваному середовищі” (1939); “Препарат для тканинної терапії – “сикоплацентин” проф. Н.П. Харченка” (1949).
Баранник Петро Іванович (1895-1988) гігієніст, доктор медичних наук (1946), професор (1946), заслужений діяч науки УРСР (1965). Закінчив Харківський медичний інститут (1927). Працював епідеміологом, санітарним лікарем в Умані (1928-1931); від 1931 – у Київському медичному інституті: асистент, доцент, завідувач кафедри загальної гігієни (1941-1968), професор-консультант (до 1978), одночасно в 1948-1957 – декан санітарно-гігієнічного факультету, 1937-1941 – директор 1-го Київського медичного інституту.
Наукові дослідження в галузі гігієни.
Наукові праці: “Посібник для молодшого медичного персоналу” (1941); “Загрязнение и самоочищение Днепра в районе Киев-Триполье” (1949); “Курс лекцій з загальної гігієни” (1961); “Гигиена” (1963).
У фонді ННМБУ зберігаються праці Баранника П.І., підготовлені одноосібно або у співавторстві:
- Посібник для молодшого медичного персоналу : [для мед. персоналу лікарень] (1941). Шифр зберігання: 610.25 П-617
- Вопросы общей и частной гигиены. Сборник статей (1963). Шифр зберігання: 613 В-748
- Гігієна. Підручник для студентів лікувального, педіатричного, стоматологічного факультетів медичних інститутів (1963). Шифр зберігання: 613(02) Г-463
- Курс лекцій з загальної гігієни. Посібник для студентів санітарно-гігієнічних факультетів медичних інститутів (1961). Шифр зберігання: 613(02) Б-241
Косткевич Олександр Іполитович (Микитович) (1865-1921) терапевт, доктор медицини (1897), професор (1915). Закінчив Університет св. Володимира в Києві (1889). Працював у Кирилівській лікарні; від 1894 – у лікарні для чорноробів (брав участь у її організації; обидві – Київ): 1896-1906 – головний лікар, від 1907 – консультант з внутрішніх хвороб. У 1899-1900 відвідав клініки в Берліні та Гайдельберзі. Від 1915 читав курс лекцій в Олександрівській лікарні (Київ), 1920-1921 – лікарні для чорноробів. Від 1920 – викладач Київського інституту народного господарства, професор кафедри діагностики внутрішніх хвороб медичного інституту та консультант лікарської служби Південно-Західної залізниці.
Волянський Юрій Леонідович (1940-2013) вчений у галузі мікробіології та імунології, доктор медичних наук (1981), директор Харківського НДІ мікробіології, вакцин та сироватки імені І.І. Мечникова (тепер Інститут мікробіології і імунології імені І.І. Мечникова АМН України (1983-2013). Наукові праці присвячені концепції системного аналізу, порівнянню та прогнозуванню медичних та соціальних наслідків ядерних катастроф. Наукову цінність мають досягнення в області вивчення ВІЛ-інфекції та СНІДу. Ним проаналізовані гіпотези щодо походження цього захворювання, особливостей структури і біологічних властивостей збудника.
Юрій Леонідович народився в с. Ново-Григорівці Арбузинського району Миколаївської області; медичну освіту здобув на санітарно-гігієнічному факультеті Одеського медичного інституту імені М. І. Пирогова (1963); з 1963 до 1968 р. працював на посаді заступника головного лікаря Герцаєвської районної лікарні (м. Герца, Чернівецької обл.); у 1968-1971 рр. навчався в аспирантурі на кафедрі мікробіології Чернівецького медичного інституту; у 1971 р. захистив кандидатську дисертацію «Деякі аспекти епідеміології і профілактики стафілококової інфекції»; з 1971 р. – асистент, від 1973 до 1976 р. – доцент, а у 1976-1977 рр. – виконувач обовʼязки завідувача кафедри мікробіології Чернівецького медичного інституту.
З 1977 ло 1983 р. – завідувач кафедри мікробіології Новокузнецького інституту удосконалення лікарів; у 1981 р. захистив докторську дисертацію «Протимікробна активність нових азоті фосфорвміщуючих органічних сполук, фенолів і фероценів»; професор (1982); з 1983 р. – директор Харківського НДІ мікробіології, вакцин та сироваток імені І.І. Мечникова (нині – Інститут мікробіології та імунології імені І.І. Мечникова НАМН України); завідувач кафедри клінічної імунології і мікробіології Харківської медичної академії післядипломної освіти (з 1986 р.); член Наукової ради НАМН України з теоретичної та профілактичної медицини; голова Харківського наукового товариства мікробіологів та епідеміологів; голова Харківської філії Українського наукового товариства епідеміологів, мікробіологів і паразитологів імені К. Д. Заболотного та Харківської філії Українського мікробіологічного товариства; головний редактор журналу «Анали Мечниківського Інституту»; член редакційних колегій низки фахових журналів; академік АН Вищої школи України; академік Екологічної ака-демії України.
Заслужений діяч науки і техніки України(1992). Автор близько 450 наукових публікацій, зокрема 27 монографій, 86 авторських свідоцтв, 23 методичних рекомендацій, 16 лікарських та профілактичних препаратів, прийнятих до промислового виробництва. Розробник концепції системного аналізу, порівняння та прогнозування медичних та соціальних наслілків ядерних катастроф на основі всебічного оцінювання та узагальнення матеріалів на Семипалатинському і Новоземельному полігонах, надзвичайних ситуацій на виробництві «Маяк» (Південний Урал), аварії на Чорнобильській АЕС.
Вивчав питання механізмів, етапності, послідовності та тривалості негативних ефектів ядерного ураження на окремих територіях, співвідношення стохастичних і нестохастичних явит у їх поєднанні. Обгрунтував домінантну роль нейроімуноендокринної регуляції в патології на фоні дії екстремальних чинників надзвичайних ядерних ситуацій; дослідив механізми взаємодії вірусу імунодефіциту людини з рецепторним апаратом клітин-мішеней, розкрив особливості імунного статусу при СНІДі, означив роль автоімунних процесів у розвитку цього захворювання; зробив вагомий внесок у розроблення та втілення протиепідемічних і санітарно-обмежуючих заходів щодо недопущення розповсюдження в Україні особливо небезпечних інфекцій та ліквідації наслідків аварії на Диканівських очисних спорудах; автор 16 лікарських та профілактичних препаратів, прийнятих до промислового виробництва в Україні та за кордоном; автор численних розробок нових ліків, способів їх отримання та методів діагностики захворювань; науковий консультант та керівник 10 докторських і 38 кандидатських дисертацій.
У фонді ННМБУ зберігається автореферат дисертаційної роботи Волянського Ю. Л.:
Некоторые аспекты эпидемиологии и профилактики стафилококковой инфекции (1971). Шифр зберігання: Р-3895
Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Ю. Л. Волянського, підготовлені одноосібно або у співавторстві:
- Принцип оптимальности болезни (1992). Шифр зберігання: А-3108
- Дифференциальная микробиологическая диагностика заболеваний, вызванных листериями и патогенными коринебактериями: методические рекомендации (1992). Шифр зберігання: Б-72001
- ВИЧ-инфекция. Факты и гипотезы (1993). Шифр зберігання: Б-72330, Б-74024
- Компьютерное моделирование в поиске противомикробных средств: принципы, подходы, методы (1994). Шифр зберігання: Б-74064
- Вирусные гепатиты и ВИЧ-инфекции (эпидемиологические и иммунопатологические параллели)(1997). Шифр зберігання: Б-77260
- Механизмы саморегуляции в микробиоценозах и новые аспекты профилактики менингококковой инфекции (1999). Шифр зберігання: Б-80262
- Таксономія, біологічна характеристика, методи вилучення та ідентифікації грибів роду Сandida : методичні рекомендації (2013). Шифр зберігання: Б-93982
- Біологічні особливості, лабораторна діагностика та довгострокове зберігання бактерій роду Escherichia : методичні рекомендації (2014). Шифр зберігання: Б-94700
Соколов Феодосій Онисимович (1870-1941(1942)) акушер-гінеколог, доктор медицини (1909), професор (1922), завідувач кафедри акушерства і гінекології Київського медичного інституту (1920-1941).
Наукові праці були присвячені питанням хірургічного лікування запальних захворювань жіночої статевої сфери, сечостатевих нориць, екслампсії, знеболювання пологів.
Цехновіцер Марко Мойсейович (1890–1945) мікробіолог, імунолог, доктор медичних наук (1924), академік АМН СРСР (1944). Завідувач кафедри мікробіології 1-го Харківського медичного інституту (1935-42). Наукові праці присвячені мікробіології та імунології туберкульозу.
Марко Мойсейович народився в м. Старому Осколі; освіту здобув на природничому відділенні фізикоматематичного факультету (1913) та медичному факультеті (1915) Харківського університету; з 1911 р. працював у Харківському бактеріологічному інституті; у 1915-1917 рр. – молодший лікар Хабаровського лазарету; у 1917-1919рр.
працював у Бактеріологічному інституті та на кафедрі гігієни Харківського університету; з 1919 до 1921 р. – лікар бактеріологічної лабораторії армії Денікіна, а згодом радянськми органами призначений завідувачем окружної лабораторії в м. Новоросійську.
Від 1921 р. працював на посаді старшого лаборанта в Харківському медичному інституті і водночас працював у Бактеріологічному інституті на посадах старшого асистента, завідувача імунологічного відділу та заступника директора з наукової роботи (1932-1942); у 1930-1935 рр. також професор кафедри мікробіології Харківського інституту удосконалення лікарів, а з 1935 до 1942 р. – завідувач кафедри мікробіології 1-го Харківського медичного інституту; з 1942 р. – заступник директора з наукової роботи та завідувач експериментальної лабораторії Центрального інституту контролю сироваток і вакцин імені Л. О. Тарасевича (Москва).
Захистив докторську дисертацію, присвячену проблемі парціальних антигенів туберкульозних бактерій; академік АМ СРСР
(1944); голова секції мікробіологів, епідеміологів та інфекціоністів (з 1937 р.) та член правління Харківського медичного товариства; член президії епідеміологічної секції Вченої ради Народного комісаріату охорони здоровʼя УРСР; член редакційних колегій низки фахових журналів. Брав участь у роботі Гігієнічного комітету Ліги Націй, Заслужений діяч науки УРСР (1943).
Автор 75 наукових публікацій; основні напрямки нвукової діяльності: вивчення збудника туберкульозу, проблеми алергії, імунітету, хіміотерапії. Значний період своєї наукової діяльності присвятив вакцинації проти туберкульозу та висипного тифу, опрацюванню лабораторної діагностики газової ранової інфекції.
У фонді ННМБУ зберігається праця М. М. Цехновіцера, підготовлена у співавторстві:
Протитуберкульозна вакцина Ферана “”Антиальфа”” (1927). Шифр зберігання: 616.0025 Ц 551.