Календар медицини

Куколєв Яків Васильович (1900 – 1973) акушер-гінеколог, доктор медичних наук, професор. Представник радянської школи акушерства та гінекології, фахівець у галузі фізіології жіночої репродуктивної системи, розробник методів лікування ускладнень вагітності та патологій післяпологового періоду.

Медичну освіту здобув на медичному факультеті Саратовського університету (1925).

Після закінчення навчання працював:

• 1926–1928 рр. — завідувач сільських медичних дільниць у Саратовській області;
• 1928–1930 рр. — навчався в аспірантурі Московського інституту охорони материнства та дитинства.

Подальша науково-педагогічна діяльність:

• 1930–1932 — асистент Свердловського інституту охорони материнства та дитинства;
• 1932–1935 — асистент кафедри акушерства і гінекології Пермського медичного інституту;
• 1935–1936 — асистент 1-го Ленінградського медичного інституту;
• 1937–1944 — асистент, потім доцент кафедри акушерства і гінекології Військово-медичної академії (Ленінград).
  Під час Другої світової війни — головний гінеколог 3-го та 4-го Українських фронтів (1944–1945).

Після війни:

• 1945–1949 — доцент кафедри акушерства і гінекології Львівського медичного інституту;
• 1949–1951 — завідувач тієї ж кафедри;
• 1951–1959 — завідувач кафедри акушерства і гінекології Дніпропетровського медичного інституту;
• 1959–1971 — завідувач кафедри акушерства і гінекології Одеського медичного інституту.

Наукова діяльність

У 1938 р. захистив кандидатську дисертацію «Лечение трещин сосков кварцевой лампой».
У 1959 р. — докторську дисертацію «О возбудимости тканей в женском организме в связи с изменениями в половом аппарате».
Звання професора присвоєно у 1949 р.

Автор понад 70 наукових праць, серед яких 2 монографії.
Науковий керівник 5 кандидатських дисертацій.

Основні напрями наукових досліджень

• Патогенез і лікування набряків вагітних.
• Профілактика та лікування тріщин сосків у матерів.
• Вивчення впливу вагітності на збудливість нервово-м’язового апарату в експерименті та клініці.
• Лікування маткових кровотеч.
• Розробка методів застосування синтетичних матеріалів у пластичній хірургії в гінекології.

Наукове значення

Яків Васильович Куколєв зробив суттєвий внесок у розвиток клінічної гінекології та акушерства, зокрема в дослідження нейрофізіологічних механізмів функціонування жіночої репродуктивної системи. Його роботи мали прикладне значення для зменшення ускладнень вагітності та удосконалення методів лікування післяпологових травм.

Можаєв Геннадій Олександрович (1935 – 1997) анестезіолог-реаніматолог, доктор медичних наук, професор, Заслужений лікар України, Заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2000, посмертно).
Один із засновників української школи клінічної анестезіології та реаніматології, організатор вищої медичної освіти на Луганщині, дослідник функціональної фізіології кори надниркових залоз та патофізіології стресу при операціях.

Медичну освіту здобув у Луганському медичному інституті, де надалі пройшов шлях від викладача до керівника кафедри й проректора з наукової роботи.

• 1966 р. — захистив кандидатську дисертацію «Сравнительное изучение функции коры надпочечников при операциях под эндотрахеальным наркозом эфиром или закисью азота у больных мочекаменной болезнью».
• 1975 р. — захистив докторську дисертацію «Секреция, обмен и выделение глюкокортикоидных гормонов при операциях под наркозом в урологии».
• 1981 р. — отримав звання професора.

Професійна та науково-організаційна діяльність

З 1972 до 1976 р. — проректор із наукової роботи Луганського медичного інституту.

У 1976 р. заснував і очолив кафедру анестезіології та реаніматології (згодом — кафедра анестезіології, інтенсивної терапії та медицини катастроф).
Його діяльність заклала науково-практичну основу служби анестезіології та інтенсивної терапії у східному регіоні України.
Був науковим консультантом і керівником 3 докторських і 24 кандидатських дисертацій.

Наукові досягнення

Автор понад 550 наукових праць, зокрема 10 монографій.
Основні напрями досліджень:

• функція гормональної системи під час операційного стресу;
• фізіологічна роль глюкокортикоїдів у процесах анестезії;
• оптимізація анестезіологічного забезпечення в урологічній та невідкладній хірургії;
• питання інтенсивної терапії та реанімації постраждалих при надзвичайних ситуаціях.

Винахідницька діяльність

Можаєв розробив і впровадив низку технічних інновацій для потреб медицини катастроф:

• спеціальні дихальні апарати та захисні комбінезони для гірничорятувальників;
• створив реанімобіль «Гірничорятувальник» — унікальний транспортний комплекс, здатний одночасно надавати допомогу чотирьом постраждалим.

Визнання та нагороди

• Професор (1981).
• Заслужений лікар України.
• Заслужений діяч науки і техніки України.
• Почесний професор Луганського державного медичного університету.
• Почесний громадянин м. Луганська (1993).
• Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2000, посмертно).

Наукове значення

Геннадій Олександрович Можаєв зробив визначальний внесок у розвиток вітчизняної анестезіології, інтенсивної терапії та медицини катастроф.
Його наукові праці стали основою для створення нових методів контролю життєвих функцій під час наркозу й системної допомоги постраждалим у надзвичайних ситуаціях.
Заснована ним луганська школа анестезіологів-реаніматологів виховала кілька поколінь фахівців, які продовжують його наукову спадщину.

Подолинський Сергій Андрійович (1850 – 1889) лікар, вчений-енциклопедист, громадський діяч, філософ-просвітитель, засновник української соціальної етногігієни.
Один із перших українських науковців, який поєднав природничі, медичні та соціально-економічні підходи до вивчення здоров’я людини і суспільства.

Народився у селі Ярославка Звенигородського повіту Київської губернії (нині — Черкаська область) у родині камер-герa імператорського двору, поета Андрія Івановича Подолинського.
Попри те, що батько зневажливо ставився до української культури, Сергій Подолинський свідомо обрав шлях українського інтелігента й громадського діяча.

У 1867–1871 рр. навчався на природничому факультеті Університету св. Володимира (Київ).
У 1871 р. отримав дозвіл на виїзд до Швейцарії для продовження медичної освіти в Цюріхському університеті.
Після кількох років навчання й наукової роботи у Західній Європі у 1876 р. захистив у Бреславі (тепер — Вроцлав, Польща) докторську дисертацію з теми розщеплення білків ферментами підшлункової залози.

Професійна та науково-громадська діяльність

Наприкінці 1875 р. повернувся в Україну й оселився в маєтку батька, де заснував школу-лікарню, у якій сам лікував селян і навчав дітей.
Працюючи серед сільського населення, Подолинський досліджував соціальні, культурні та гігієнічні умови життя українського селянства, що стало основою його соціально-гігієнічних праць.
Його монографія «Життя і здоров’я людей на Україні» (Женева, 1878) стала першою в українській літературі науковою працею з особистої та громадської гігієни.
У ній він описав санітарно-гігієнічний стан населення України, умови праці та побуту селян.
Іван Франко зазначав, що така праця «могла б повеличатися кожна європейська державна література».

Науковий доробок

Подолинський розвивав природничо-наукові засади соціальної філософії та медицини.
У праці «Праця людини та збереження енергії» (1880), опублікованій у Росії, Італії, Німеччині та Франції, він:

• уперше поєднав фізичний закон збереження енергії з соціально-економічними процесами;
• розглянув працю як природну й моральну категорію, що сприяє гармонійному розвитку людини та суспільства;
• сформулював ідею синтезу органічних сполук з неорганічних елементів, передбачивши майбутні напрями біохімії.

Медичні праці Подолинського, присвячені ферментативним процесам травлення, отримали високу оцінку серед європейських учених і лікарів-практиків.

Громадська діяльність

Подолинський належав до кола українських демократів і просвітителів, співпрацював із Михайлом Драгомановим, Іваном Франком, Михайлом Павликом.
Був співорганізатором журналу «Громада» (Женева) — першого українського часопису, що публікувався за кордоном українською мовою.

Наукове та історичне значення

Сергій Андрійович Подолинський поєднав медицину, соціологію, філософію та економіку, започаткувавши українську школу соціальної етногігієни.
Його наукові ідеї передували розвитку медичної соціології, гігієни праці, біоенергетики та екологічного мислення.
Його діяльність стала взірцем інтеграції наукового знання з гуманістичними ідеалами служіння народові.

Коваль Галина Юліанівна (1925) рентгенолог, радіолог, доктор медичних наук, професор.
Одна з провідних представниць української школи променевої діагностики, фахівець у галузі рентгеноанатомії та рентгеносеміотики, педагог, організатор наукової школи радіологів України.

Народилася в Одесі.
Медичну освіту з відзнакою здобула на лікувальному факультеті Одеського медичного інституту (1948).

Після завершення навчання проходила спеціалізацію з рентгенології (1948–1949).
У 1949–1950 рр. працювала терапевтом і рентгенологом у поліклініках Чорноморського водздороввідділу м. Одеси.

У 1950–1953 рр. навчалася в аспірантурі за спеціальністю «рентгенологія» — спочатку в Українському інституті курортології (Одеса), а потім на кафедрі рентгенології Київського інституту удосконалення лікарів (КІУЛ).

У 1953–1954 рр. працювала лікарем-рентгенологом Київської обласної клінічної лікарні.

Науково-педагогічна діяльність

Із 1954 р. професійна діяльність Галини Юліанівни Коваль пов’язана з кафедрою рентгенології Київського інституту удосконалення лікарів (з 1989 р. — кафедра променевої діагностики Київської медичної академії післядипломної освіти).

Обіймала посади:

• асистента (1954–1963),
• доцента (1963–1967),
• завідувача кафедри (1967–1994),
• професора (з 1994 р.).
  Звання професора присвоєно у 1968 р.

Наукові ступені

• 1957 р. — захистила кандидатську дисертацію «Влияние физической нагрузки на деятельность сердца у лиц различных возрастных групп».
• 1967 р. — захистила докторську дисертацію «Пахионовы ямки в норме и при внутричерепной гипертензии».

Наукова та громадська діяльність

Голова Київського обласного товариства рентгенологів, член правління Київського міського та Українського товариств рентгенологів і радіологів.
З 1995 р. — Почесний член Асоціації радіологів України.
Науковий консультант і керівник 3 докторських та 14 кандидатських дисертацій.

Науковий доробок

Автор понад 300 наукових праць, серед яких монографії та навчальні посібники, що стали класичними для української рентгенологічної школи:

• «Клиническая рентгеноанатомия» (1975),
• «Рентгенодиагностика заболеваний и повреждений черепа».

Основні напрями наукових досліджень

• Рентгеноанатомія та рентгеносеміотика захворювань опорно-рухової системи.
• Діагностика вроджених вад розвитку та патології черепа.
• Вивчення внутрішньочерепної гіпертензії та її рентгенологічних проявів.
• Удосконалення методів променевого дослідження при травмах і деформаціях кісткової системи.

Наукове значення

Професор Галина Юліанівна Коваль є однією з фундаторок вітчизняної променевої діагностики, яка поєднала фундаментальні знання з анатомії, фізіології та клініки в єдину систему рентгеноанатомічного аналізу.
Її дослідження з рентгеносеміотики опорно-рухового апарату та патології черепа стали основою для розвитку нейрорадіології в Україні.

Крук Мирослав Богданович (1940) оториноларинголог, доктор медичних наук, професор, член Наукового товариства імені Шевченка, дійсний член Української академії наук.
Видатний український учений і педагог, представник львівської школи оториноларингологів, фахівець у галузі функціональної отології, дитячої оториноларингології та реконструктивної хірургії вуха й верхніх дихальних шляхів.

Народився у Львові.
Медичну освіту здобув на лікувальному факультеті Львівського медичного інституту (1958–1964).

Після закінчення навчання працював:

1964–1967 — лікар-оториноларинголог і хірург Рудківської районної лікарні №2 Львівської області;

1967–1968 — оториноларинголог Львівського шпиталю інвалідів війни.
У 1968–1972 рр. навчався в аспірантурі та згодом працював у Львівському медичному інституті на посадах:

•  асистента (1972–1977, 1980–1987),
• доцента (1987–1992),
• професора (з 1992 р.),
• завідувача кафедри оториноларингології (з 2002 р.).

Також обіймав посаду проректора з міжнародних зв’язків Львівського медичного інституту (1989–1991).

Міжнародна діяльність
У 1977–1980 рр. працював викладачем кафедри оториноларингології Оранського університету (Алжир), де брав участь у формуванні місцевої школи ЛОР-фахівців і запровадив новітні методики діагностики тубарної дисфункції.

Наукові ступені та звання
* 1971 р. — захистив кандидатську дисертацію «Некоторые методики выявления и устранения нарушений состояния слуховой трубы».
* 1987 р. — захистив докторську дисертацію «Функциональное состояние слуховой трубы при негнойных заболеваниях уха и верхних дыхательных путей».
* Професор — з 1992 р.

Наукова та громадська діяльність
М. Б. Крук — член правління Українського наукового медичного товариства оториноларингологів,
член Всеукраїнської асоціації пластичних, реконструктивних та естетичних хірургів,
член Української асоціації отіатрів, отонейрохірургів та отоневрологів,
голова Львівського відділення цієї асоціації,
заступник голови правління Львівського обласного відділення Українського наукового медичного товариства оториноларингологів.
Міжнародна наукова співпраця:
* член Міжнародного інституту післядипломної освіти з оториноларингології імені Портмана (Бордо, Франція);
* член Міжнародного товариства отологів імені А. Політцера.
Дійсний член Української академії наук, член Наукового товариства імені Т. Г. Шевченка.

Науковий доробок
Автор понад 350 наукових публікацій, зокрема кількох навчальних посібників.
Науковий консультант і керівник багатьох кандидатських та докторських дисертацій.

Основні напрями наукових досліджень
* Діагностика та лікування тубарної дисфункції.
* Патологія середнього та внутрішнього вуха.
* Вроджена і набута приглухуватість у дітей.
* Фітотерапія та рефлексотерапія запальних процесів верхніх дихальних шляхів і вуха.
* Розробка нових методів лікування алергічних і бактеріальних риносинуситів.
* Патологія лімфаденоїдного кільця глотки.

Наукове значення
Професор Мирослав Богданович Крук є одним із провідних українських фахівців у галузі клінічної отології та дитячої ЛОР-хірургії.
Його дослідження щодо функціонального стану слухової труби, розробка методів її відновлення, а також впровадження інновацій у лікування приглухуватості, риносинуситів і тубарної патології зробили вагомий внесок у розвиток вітчизняної оториноларингології.
Завдяки його педагогічній і науковій діяльності сформовано львівську школу ЛОР-фахівців, відому в Україні та за її межами.

Зарицький Анатолій Минович (1930 – 2019) епідеміолог, мікробіолог, доктор медичних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України (1996).
Видатний український учений, представник київської школи епідеміологів, дослідник закономірностей поширення інфекційних хвороб і засновник сучасних концепцій розвитку епідемічного процесу в умовах зміни біосфери та соціальних факторів.

Народився у Києві.
Медичну освіту здобув у Київському медичному інституті (1954).
У 1954–1957 рр. працював головним санітарним лікарем районної санепідемстанції та завідувачем інфекційного відділення в Хмельницькій області.
З 1957 р. його наукова діяльність пов’язана з Київським науково-дослідним інститутом епідеміології, мікробіології та паразитології (нині — Інститут епідеміології та інфекційних хвороб імені Л. В. Громашевського НАМН України), де він пройшов шлях від молодшого наукового співробітника до завідувача лабораторії кишкових інфекцій із групами вібріозів та медичної паразитології (з 1979 р.).

Наукові ступені та звання

• 1966 р. — захистив кандидатську дисертацію «Эпидемиологическая характеристика брюшного тифа на Украине в современных условиях».
• 1981 р. — захистив докторську дисертацію (тема присвячена сучасним аспектам епідеміології кишкових інфекцій).
• Професор — з 1991 р.

Наукова діяльність
Основні напрями досліджень А. М. Зарицького охоплювали широкий спектр проблем епідеміології, мікробіології та паразитології.
Він здійснив комплексні дослідження щодо:

• епідеміології інфекцій у закритих паразитарних системах;
• ролі інфекційної дози та біологічних властивостей збудників у розвитку епідемічного процесу;
• еволюції епідемічного процесу в сучасних умовах урбанізації та змін екологічного середовища;
• розробив нові принципи визначення патогенних та умовно-патогенних мікроорганізмів, що стали підґрунтям сучасних діагностичних критеріїв у клінічній мікробіології.

Науково-організаційна діяльність

• Голова Ради з регламентації застосування та впровадження дезінфекційних засобів МОЗ України.
• Віце-президент Асоціації дезінфекціоністів України.
• Активний член наукових рад і секцій з питань інфекційної безпеки, дезінфектології та санітарної мікробіології.

Науковий доробок

Автор близько 200 наукових праць, серед яких 4 монографії та 3 підручники.
Його праці присвячені теоретичному обґрунтуванню системного підходу до епідемічного процесу, питанням профілактики кишкових і паразитарних інфекцій, а також розробці методів епідемічного прогнозування.

Творчі інтереси

Окрім наукової діяльності, Анатолій Минович Зарицький відомий як поет і художник — автор кількох поетичних збірок і серій живописних робіт, у яких поєднав гуманістичне світобачення лікаря з філософським осмисленням людського буття.

Відзнаки

Професор (1991).

Заслужений діяч науки і техніки України (1996).

Наукове значення

Професор Анатолій Минович Зарицький — один із провідних теоретиків української епідеміології другої половини XX століття.
Його концепція еволюції епідемічного процесу, нові підходи до класифікації патогенних мікроорганізмів та участь у створенні нормативної бази дезінфекційної справи України стали основою для розвитку сучасної системи епідемічного контролю.