Календар медицини містить професійні свята медиків, всесвітні дні медицини, ювілейні дати видатних медиків а також державні свята України.
Присяжнюк Анатолій Євтихійович (1936) – онколог, доктор медичних наук, професор, головний позаштатний онколог МОЗ УРСР (1980-1988). Закінчив лікувальний факультет Київського медичного інституту (1959). Працював на посадах завідувача науково-організаційного відділу (1964-1986) Київського науково-дослідного рентген-радіологічного та онкологічного інституту МОЗ УРСР, завідувача лабораторії епідеміології радіаційних стохастичних наслідків Інституту радіаційної гігієни Національного наукового центру радіаційної медицини НАМН України (з 1986); викладач кафедри екології Національного університету “Києво-Могилянська академія”.
Основні напрями наукової діяльності: вивчення епідеміології злоякісних новоутворень, опрацювання епідеміології радіаційних онкологічних ефектів аварії на Чорнобильській АЕС.
У фонді ННМБУ зберігаються праці Присяжнюка А. Є., підготовлені одноосібно або у співавторстві:
- Организация профосмотров, диагностики и лечения предопухолевых состоянимй шейки и тела матки. (Методические рекомендации). (1974). Шифр зберігання: Б-11ё868.
- Организация онкологической помощи сельскому населению. (1980). Шифр зберігання: Б-34956.
- Инструкция по формированию и диспансерному наблюдению групп повышенного риска заболевания злокачественными новообразованиями и больных предшествующими (предопухолевыми) заболеваниями. (1986). Шифр зберігання: Б-56085.
- АСОД «Онкологія»: Методическое пособие. (1993). Шифр зберігання: Б-73435.
Виявлення злоякісних новоутворень та удосконалення обліку у системі диспансеризації ліквідаторів та евакуйованих внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. Методичні рекомендації. (2005). Шифр зберігання: Б-85956.
Кузнецова Світлана Михайлівна (1941) – невролог, доктор медичних наук (1989), професор (2000), член-кореспондент НАМН України (2011), заслужений діяч науки і техніки України (2008). Закінчила Кримський медичний інститут (Сімферополь, 1965). Відтоді працює в Інституті геронтології НАМНУ (Київ): від 1992 – завідувачка відділу судинної патології головного мозку; водночас від 1992 очолює Український науково-методичний геріатричний реабілітаційний центр.
Наукові дослідження: епідеміологія нервових хвороб, судинні захворювання головного мозку, вікові особливості патогенетичних механізмів формування та клінічного перебігу цереброваскулярних захворювань, генетика інсульту, реабілітація неврологічних хворих. Зробила значний внесок у розвиток клінічної нейрогеронтології, обґрунтувала положення про національно-етнічні та регіональні особливості старіння та формування цереброваскулярних захворювань в Україні.
Наукові праці: “Долгожители (нейрофизиологические аспекты)” (1985); “Старение мозга” (1990); “Гибридизация in situ в решении проблемы картирования генома человека” (1991); “Полушарные особенности функционального состояния ЦНС у больных пожилого возраста, перенесших ишемический инсульт” (2006); “Нові стратегії в лікуванні церебрального атеросклерозу” (2009).
У фонді ННМБУ зберігаються автореферати дисертацій Кузнецової С. М.:
Возрастные изменения обмена серотонина и влияние его на функциональное состояние центральной нервной и сердечно-сосудистой систем. (Клинико-экспериментальное исследование). Автореферат диссертации на соискание ученой степени кандидата медицинских наук. (1970). Шифр зберігання: Р-465.
Ренгионарно-этническая и генеалогическая характеристика долголетия и церебральной сосудистой патологии в старости. Автореферат диссертации на соискание ученой степени доктора медицинских наук. (1988). Шифр зберігання: Р-34364.
У фонді ННМБУ зберігаються праці Кузнецової С. М., підготовлені одноосібно або у співавторстві:
- Методы медикаментозной коррекции возрастных изменений нервной системы, предрасполагающих к развитию нервных и психических заболеваний в старости: Методические рекомендации. (1987). Шифр зберігання: Б-59280.
- Реабилитация постинсультных больных старших возрастов с афатическими нарушениями: Методические рекомендации. (1993). Шифр зберігання: Б-72090.
- Атеротромботический и кардиоэмболический инсульт (восстановительный период). 2011). Шифр зберігання: Б-91703.
Ліннеман Едуард Леопольд (1841 — 1886) — фармацевт, хімік.
Народився у м. Франкфурт-на-Майні (Німеччина). Вищу освіту здобув на хімічному відділенні Гайдельберзького університету (1862).
Працював асистентом кафедри хімії Університету м. Ґент (Бельгія, 1863), асистентом (1863–1865) та керівником (1865–1872) кафедри загальної та фармацевтичної хімії Львівського університету. У 1872–1875 рр. — професор загальної хімії Вищої технічної школи м. Брно, у 1875–1886 рр. — професор Празького університету.
Звання професора отримав у 1865 році.
Член-кореспондент Віденської академії наук (1872), дійсний член — з 1876 року.
Автор близько 40 наукових праць, з яких 11 виконано у Львівському університеті.
Основні напрями наукової діяльності — дослідження спиртів аліфатичного ряду, взаємоперетворення спиртів, амінів, галогенопохідних, нітрилів і карбонових кислот.
Ніколаєв Анатолій Петрович (1896 — 1972) — акушер-гінеколог, учений.
Народився в м. Тараща Київської губернії (нині — Київська область) у родині лікаря. Медичну освіту здобув на медичному факультеті Університету св. Володимира в Києві (1913–1917).
У 1917–1920 рр. працював шкільним лікарем і викладачем гімназії в м. Бердичів, у 1920–1922 рр. — дільничним лікарем у с. Маркуші Бердичівського повіту. З 1922 року працював у Київському інституті удосконалення лікарів на посадах ординатора, асистента та доцента кафедри акушерства і гінекології (1922–1931). У 1931–1933 рр. — завідувач навчального філіалу та акушерсько-гінекологічного відділення міжрайонної лікарні в м. Коростень.
У 1933 році йому присвоєно наукове звання професора. У 1933–1936 рр. очолював кафедру акушерства та гінекології Полтавського виробничого медичного інституту. З 1936 року — заступник директора з наукової частини, завідувач жіночого сектора та керівник акушерсько-гінекологічної клініки Донецького науково-дослідного інституту охорони материнства і дитинства.
У 1939 році захистив докторську дисертацію «Нейрогуморальные факторы в регуляции родовой деятельности женщины». У роки Другої світової війни (1941–1944) служив начальником медичної частини евакошпиталів № 3312 і № 3638 у м. Саратов, а також головним гінекологом Приволзького військового округу.
З 1944 року працював в Інституті акушерства і гінекології АМН СРСР: завідувач акушерської клініки та заступник директора (1944–1951), директор (1944–1948, м. Москва). У подальшому — заступник директора з наукової роботи, виконувач обов’язків директора (1948–1950), директор (1950–1954) Інституту акушерства та гінекології АМН СРСР у м. Ленінград. У 1954–1966 рр. — заступник директора з наукової роботи, з 1966 р. — науковий консультант Інституту охорони материнства та дитинства (нині — Інститут педіатрії, акушерства і гінекології НАМН України).
Голова Українського наукового товариства акушерів-гінекологів, член правління Всесоюзного та Київського наукових товариств акушерів-гінекологів, заступник головного редактора журналу «Педіатрія, акушерство і гінекологія». Академік АМН СРСР (1952), лауреат Державної премії СРСР (1952).
Автор понад 200 наукових публікацій, зокрема 36 монографій, підручників і розділів у керівництвах для лікарів. Один із засновників фізіологічного напряму в акушерстві. Основні напрями наукової діяльності: вивчення перебігу пологового акту, боротьба з внутрішньоутробною асфіксією плода, знеболювання пологів, дослідження токсикозів вагітності та слабкості пологової діяльності.
Розробив концепцію нейрогуморальних механізмів пологового акту. Науковий консультант і керівник 11 докторських та 19 кандидатських дисертацій.
Уваров Михайло Семенович (1856 — 1927) — санітарний лікар, гігієніст, організатор громадської медицини.
Медичну освіту здобув у Медико-хірургічній академії в Санкт-Петербурзі (1881). У 1883–1886 рр. працював земським лікарем у Тульській губернії. З 1886 року — санітарний лікар у Херсонській губернії, де брав активну участь у створенні показової земської санітарної організації. Один із організаторів перших у Російській імперії лікарсько-харчувальних пунктів для сільськогосподарських робітників.
З 1890 року редагував «Врачебно-санитарную хронику Херсонской губернии». У 1893 році працював санітарним лікарем Московського земства, у 1894–1895 рр. — завідувач санітарного бюро Тверського земства. З 1896 року працював у Санкт-Петербурзі в медичному департаменті Міністерства внутрішніх справ, де впродовж 1896–1918 рр. був редактором журналу «Вестник общественной гигиены, судебной и практической медицины».
З 1921 року — завідувач кафедри загальної гігієни Кримського медичного інституту, з 1926 року — головний санітарний лікар курортів Південного берега Криму.
Автор понад 100 наукових публікацій. Його наукові праці присвячені питанням санітарної статистики, вивченню захворюваності населення, гігієні населених місць, протиепідемічним заходам, бальнеології та професійній гігієні. М. С. Уваров одним із перших у започаткував систематичне вивчення захворюваності сільського населення, умов праці та побуту сільськогосподарських робітників.
У 1891 році опублікував ґрунтовне дослідження «Заболеваемость в Херсонской губернии по данным 1887–1889 гг.».
Посібник з гігієни, укладений М. С. Уваровим, витримав чотири видання. Учений активно виступав на Пироговських з’їздах, зокрема з питань жіночої медичної освіти та викладання суспільної медицини на медичних факультетах. Його доповідь на IV Пироговському з’їзді (1891) «Об объединении программ санитарно-статистических исследований» стала передумовою створення так званої Пироговської класифікації хвороб.
Гершензор Сергій Михайлович (1906 — 1998) — генетик, учений.
Народився в м. Москва. Вищу освіту здобув на біологічному відділенні фізико-математичного факультету Московського університету (1923–1927). У 1927–1930 рр. навчався в аспірантурі, після чого працював асистентом і доцентом кафедри генетики Московського університету, а також ученим-спеціалістом відділу природи гена і мутацій Інституту генетики АН СРСР (1935–1937).
З 1937 року працював у Києві: завідувач відділу генетики Інституту зоології АН УРСР (1937–1941, 1948–1963), завідувач кафедри генетики та дарвінізму Київського університету (1937–1941, 1944–1948). Під час німецько-радянської війни перебував в евакуації в м. Уфа.
У подальші роки обіймав посади завідувача сектору молекулярної біології та генетики Інституту мікробіології та вірусології імені Д. К. Заболотного АН УРСР (1968–1973), завідувача відділу Інституту молекулярної біології та генетики АН УРСР (1973–1986), з 1986 року — наукового співробітника Інституту фізіології рослин та генетики АН УРСР.
Доктор біологічних наук, професор, академік АН УРСР (1976). Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1981, 1996). Герой Соціалістичної Праці (1990).
Основні напрями наукової діяльності — популяційна та молекулярна генетика тварин, аналіз закономірностей мутагенної дії чужорідної ДНК, дослідження генетики вірусів комах. Відкрив мутагенну дію ДНК, експериментально довів можливість зворотної передачі генетичної інформації від РНК до ДНК.