Календар медицини містить професійні свята медиків, всесвітні дні медицини, ювілейні дати видатних медиків а також державні свята України.
Лариса Михайлівна Давиденко (1941) український анатом, доктор медичних наук (1992), професор (1997).
У 1965 році закінчила Київський медичний інститут. У 1965–1974 роках працювала в Київському науково-дослідному інституті ендокринології та обміну речовин.
З 1974 року її науково-педагогічна діяльність пов’язана з Національним медичним університетом. У 1991–1996 роках працювала доцентом, а з 1996 року — професором кафедри анатомії людини Київського медичного інституту Української асоціації народної медицини.
Наукова діяльність
Наукові дослідження Лариси Михайлівни Давиденко присвячені морфології та функціональним особливостям органів ендокринної системи.
Основні напрями її наукових досліджень:
-
вивчення особливостей метаболізму в ендокринних залозах у нормі та за умов експериментального моделювання функціональних змін;
-
дослідження гемо- та лімфомікроциркуляторного русла органів ендокринної та травної систем;
-
вивчення морфогенезу підшлункової залози в пренатальному періоді розвитку людини.
Основні наукові праці
-
«Вивчення функції медулярної зони надниркових залоз у тварин з експериментальним гіпокортицизмом» (1973)
-
«Последовательность дифференцировки эндокриноцитов поджелудочной железы человека в пренатальном периоде развития» (1996)
-
«Навчальні вказівки для підготовки до державного перевідного іспиту з анатомії людини» (1996)
-
«Особливості формування судин панкреатичних острівців у пренатальному періоді розвитку людини» (2000)
Драннік Георгій Миколайович (1941 – 2024) український лікар-імунолог, алерголог, доктор медичних наук (1980), професор (1986), один із засновників клінічної імунології в Україні.
У 1965 році закінчив Харківський медичний інститут. Після завершення навчання працював лікарем.
З 1968 року його наукова та професійна діяльність пов’язана з Інститутом урології Академії медичних наук України (Київ), де з 1980 року очолював лабораторію імунології.
Водночас з 1987 року був керівником Українського центру клінічної імунології. У 1994 році заснував кафедру клінічної імунології та алергології з курсом дитячої клінічної імунології Національного медичного університету та очолив її.
Є фундатором служби клінічної імунології в Україні. Брав участь у створенні мережі трансплантаційних центрів у Донецьку, Львові та Запоріжжі.
У 1992–2004 роках був головним позаштатним спеціалістом Міністерства охорони здоров’я України з питань клінічної та лабораторної імунології.
З 1999 року — організатор і перший президент Українського товариства фахівців з імунології, алергології та імунореабілітації.
Наукова діяльність
Наукові дослідження Георгія Миколайовича Дранніка присвячені проблемам:
трансплантаційної імунології та імуногенетики;
порушень імунної системи у пацієнтів з урологічними та нефрологічними захворюваннями;
імунних змін при синдромі хронічної втоми та вторинних імунодефіцитах;
імунопатогенезу у подружніх пар;
взаємозв’язку між антигенами системи HLA та схильністю до урологічних і нефрологічних захворювань.
Основні наукові праці
«Система иммунитета при заболеваниях внутренних органов» (1985)
«Иммунитет и инфекция при пересадке почки» (1986)
«Иммунонефрология» (1989)
«Генетические системы крови человека и болезни» (1990)
«Иммунотропные препараты» (1994)
«Клиническая иммунология и аллергология» (1999, 2003, 2006)
«Влияние эрбисола ультрафарм при рецидивирующей герпетической инфекции на продукцию ИЛ-4, ИЛ-10 и экспрессию активационных молекул» (2006)
Фруміна Ганна Єфремівна (1886-1959) ортопед-травматолог, доктор медичних наук (1950), професор (1950), одна з провідних фахівців у галузі дитячої ортопедії та травматології.
Медичну освіту здобула на медичному факультеті Страсбурзького університету (1911), а також у Санкт-Петербурзькому жіночому медичному інституті, який закінчила у 1915 році.
З 1919 року працювала в Будинку калічної дитини, на базі якого у 1924 році було створено Всеукраїнський державний дитячий ортопедичний інститут (з 1931 року — Український інститут ортопедії та травматології). У цьому закладі в 1924–1959 роках завідувала кістково-туберкульозним відділенням та ортопедо-травматологічною клінікою для дітей і підлітків.
Одночасно з 1923 року працювала на кафедрі ортопедії і травматології Київського інституту удосконалення лікарів, де обіймала посади асистента, доцента (1936–1937) та завідувача кафедри (1937–1941).
У роки Другої світової війни працювала в госпіталях на посаді хірурга-травматолога.
Наукова діяльність
Наукові дослідження Ганни Єфремівни Фруміної були присвячені проблемам лікування вроджених і набутих захворювань опорно-рухового апарату в дітей та підлітків.
Основні напрями її наукової діяльності:
- лікування вроджених вад розвитку опорно-рухового апарату;
- лікування вродженого вивиху стегна, клишоногості та м’язової кривошиї;
- лікування наслідків поліомієліту та кістково-суглобового туберкульозу.
Вона розробила низку методик стабілізації стопи при поліомієліті та транспозиції м’язів при млявих паралічах. Уперше в СРСР успішно застосувала метод відкритого вправлення при вродженому вивиху стегна. Значний внесок зробила у розвиток консервативних і оперативних методів лікування вродженої клишоногості.
Даль Михайло Костянтинович (1901–1984) патологоанатом, доктор медичних наук (1938), професор (1946), заслужений діяч науки УРСР (1951).
Народився у 1901 році. У 1926 році закінчив Казанський університет.
З 1927 року працював у Кубанському медичному інституті (м. Краснодар). У 1933–1944 роках працював у Ленінградському інституті удосконалення лікарів (нині м. Санкт-Петербург), де з 1940 року був професором.
Під час Другої світової війни брав участь у військових подіях.
У 1944–1973 роках очолював кафедру патологічної анатомії Київського інституту удосконалення лікарів.
З 1945 року — головний патологоанатом Міністерства охорони здоров’я УРСР.
Наукова діяльність
Наукові дослідження Михайла Костянтиновича Даля були присвячені проблемам патологічної анатомії та патологічної гістології.
Основні напрями його наукової діяльності:
- розвиток прозекторської справи;
- удосконалення методів патолого-анатомічної діагностики;
- клініко-патологоанатомічний аналіз лікарської діагностики;
- вивчення історії патологічної анатомії та організації патолого-анатомічної служби.
Основні наукові праці
«Патолого-анатомическая документация» (1946)
«Клинико-патолого-анатомический анализ врачебной диагностики» (1949)
«Патоморфология склеромы» (1959)
Галина Федорівна Білоклицька (1951) відома українська стоматологиня, доктор медичних наук (1997), професор (1997), заслужений діяч науки і техніки України (2009).
У 1974 році закінчила Одеський медичний інститут. Свою професійну діяльність розпочала в Одеському науково-дослідному інституті стоматології, де працювала старшим лаборантом, молодшим, старшим та провідним науковим співробітником. Упродовж 1974–1996 років також очолювала відділ захворювань пародонту цього інституту.
З 1997 року — професор кафедри терапевтичної стоматології Київської медичної академії післядипломної освіти.
Наукова діяльність Галини Федорівни присвячена проблемам захворювань пародонту, зокрема дослідженню біохімічних та клінічних механізмів розвитку патологічних процесів у тканинах пародонту.
Серед її наукових праць:
«Показатели, характеризующие выраженность гиперестезии твердых тканей зубов у больных пародонтитом» (1992);
«Железо ротовой жидкости при воспалении пародонта» (1995);
«Сезонная и возрастная направленность показателей обмена углеводов и системы пируват–лактат при катаральном гингивите и генерализованном пародонтите» (1996).
Наукові дослідження Галини Федорівни Білоклицької зробили вагомий внесок у розвиток терапевтичної стоматології та вивчення захворювань пародонту.
Бухтіаров Олег Олександрович (1926–1993) український ортопед-травматолог, доктор медичних наук (1965), професор (1968), один із організаторів протезно-ортопедичної допомоги інвалідам в Україні. Учасник Другої світової війни.
У 1950 році закінчив Львівський медичний інститут. Після завершення навчання працював завідувачем Олицького районного відділу охорони здоров’я Волинської області (1950–1952).
У 1952–1956 роках був клінічним ординатором, науковим співробітником і завідувачем відділу Українського науково-дослідного інституту протезування в Харкові. Надалі працював завідувачем гіпсово-протезного кабінету Харківської лікарні (1956–1957) та завідувачем протезно-ортопедичного відділення Харківського обласного шпиталю для інвалідів війни (1957–1958).
У 1958–1967 роках був науковим співробітником і керівником клініки протезування Науково-дослідного інституту ортопедії та травматології в Харкові. З 1967 до 1992 року очолював клініку відновного лікування та складного протезування Українського науково-дослідного інституту травматології та ортопедії в Києві.
Наукова діяльність Олега Олександровича була присвячена проблемам ампутації кінцівок, кістково-пластичних операцій на куксах, протезуванню хворих із дефектами кінцівок, а також розробленню нових методів відновного лікування. Він створював нові конструкції протезів та хірургічних інструментів, спрямовані на покращення функціональної реабілітації пацієнтів.
Серед його наукових праць:
«О перспективах восстановительного лечения и протезирования на Украине» (1960);
«Этапы совершенствования ампутации голени по Биру. Реконструктивная операция с пластикой собственной связки надколенника при коротких культях голени» (1966);
«Усовершенствованный способ миофасцио-пластической ампутации и реампутации культей голени» (1966);
«Особенности оперативной техники при выполнении костнопластических операций на культях нижних конечностей» (1968);
«Реконструктивные костнопластические операции на культях конечностей инвалидов с применением гомо- и гетеротрансплантатов для удлинения костных культей и увеличения их опорной поверхности» (1973).
Наукова і практична діяльність Олега Олександровича Бухтіарова зробила значний внесок у розвиток ортопедії, травматології та протезно-ортопедичної допомоги в Україні.