Календар медицини

Комісаров Ігор Васильович
(1931 — 2011) — фахівець у галузі нейрофармакології, професор, член-кореспондент НАН (1991) та АМН (1993) України.

Народився в м. Вологда в родині службовця. Медичну освіту здобув із відзнакою в Мінському медичному інституті (1954). З 1956 року навчався в аспірантурі та працював асистентом кафедри фармакології Мінського медичного інституту (1956–1959), згодом — доцентом (1959–1962).

З 1962 року — завідувач кафедри фармакології Донецького медичного інституту. У 1955 році захистив кандидатську дисертацію «О влиянии натрия акриловой кислоты на организм животных (экспериментальное исследование)», у 1965 році — докторську дисертацію. Професор (1966).

Автор 282 наукових публікацій, зокрема 5 монографій, 6 підручників, 38 авторських свідоцтв і 6 патентів. Основні напрями наукової діяльності — фармакологія синапсів, структура та функції синаптичних рецепторів, лікувальна регуляція синаптичної передачі.

Одним із перших (1966) сформулював принцип алостеричної регуляції властивостей і функцій мембранних рецепторів. Під його керівництвом проведено клінічні випробування місцевоанестезуючого засобу «Індокаїн», препарату з ноотропною активністю «Карбацеметам» та нового антиеметика «Пирикапирон». Визначено і затверджено законодавчо гранично допустимі концентрації майже 20 хімічних речовин, з якими контактують працівники хімічних підприємств України.

Науковий консультант і керівник 4 докторських та 31 кандидатської дисертацій.

Комісаров Ігор Васильович
(1931 — 2011) — фахівець у галузі нейрофармакології, професор, член-кореспондент НАН (1991) та АМН (1993) України.

Народився в м. Вологда в родині службовця. Медичну освіту здобув із відзнакою в Мінському медичному інституті (1954). З 1956 року навчався в аспірантурі та працював асистентом кафедри фармакології Мінського медичного інституту (1956–1959), згодом — доцентом (1959–1962).

З 1962 року — завідувач кафедри фармакології Донецького медичного інституту. У 1955 році захистив кандидатську дисертацію «О влиянии натрия акриловой кислоты на организм животных (экспериментальное исследование)», у 1965 році — докторську дисертацію. Професор (1966).

Автор 282 наукових публікацій, зокрема 5 монографій, 6 підручників, 38 авторських свідоцтв і 6 патентів. Основні напрями наукової діяльності — фармакологія синапсів, структура та функції синаптичних рецепторів, лікувальна регуляція синаптичної передачі.

Одним із перших (1966) сформулював принцип алостеричної регуляції властивостей і функцій мембранних рецепторів. Під його керівництвом проведено клінічні випробування місцевоанестезуючого засобу «Індокаїн», препарату з ноотропною активністю «Карбацеметам» та нового антиеметика «Пирикапирон». Визначено і затверджено законодавчо гранично допустимі концентрації майже 20 хімічних речовин, з якими контактують працівники хімічних підприємств України.

Науковий консультант і керівник 4 докторських та 31 кандидатської дисертацій.

Панченко Дмитро Іванович
(1906 — 1995) — невропатолог, професор, науковий консультант, Заслужений діяч науки УРСР.

Народився в с. Новгородці (нині Кіровоградська область) в селянській родині. Медичну освіту здобув у Військово-медичній академії (ВМА) в Ленінграді (1932).

У 1932–1934 рр. працював військовим лікарем, у 1934–1938 рр. навчався в ад’юнктурі, з 1938 року — викладач ВМА. Під час німецько-радянської війни — консультант і головний невропатолог Північно-Кавказького та 4-го Українського фронтів.

У 1946–1951 рр. — завідувач кафедри нервових хвороб та директор (1950–1951) Львівського державного медичного інституту. У 1951–1978 рр. — завідувач кафедри нервових хвороб, професор Київського інституту удосконалення лікарів.

У 1938 році захистив кандидатську дисертацію «Неврологический анализ клинических и патогистологических явлений при спонтанной гангрене», у 1941 році — докторську дисертацію «Влияние пониженного барометрического давления на некоторые функции нервной системы человека». Професор з 1947 року.

Головний невропатолог МОЗ УРСР (1952–1964). З 1960 року — відповідальний редактор журналу «Врачебное дело», редактор відділу «Неврологія» Великої медичної енциклопедії. Виконував обов’язки голови Українського товариства невропатологів і психіатрів (з 1967).

Автор близько 300 наукових публікацій, зокрема 3 монографій. Основні напрями наукової діяльності: судинні захворювання нервової системи, регенерація нервів, облітеруючий ендартеріїт, спонтанна гангрена, питання адаптації організму. Запропонував клінічні тести для визначення недостатності судин дистальних відділів кінцівок, описав синдром поєднаного ураження судин головного мозку, серця та нижніх кінцівок.

Автор і організатор «Біогрону» — системи оздоровчого штучного клімату для лікування гіпертонічної хвороби та реабілітації після менінгоенцефалітів, полінейропатій, нейросудинних уражень.

Науковий консультант і керівник 14 докторських та 70 кандидатських дисертацій.

Биховський Григорій Борисович (1861-1936) хірург-онколог, професор, організатор медичної допомоги та онкологічної служби в Києві.

Закінчив медичний факультет Університету св. Володимира в Києві (1889). Працював асистентом хірургічної клініки професора Ф. Борнгаупта. У 1893–1898 роках — засновник і керівник хірургічної лікарні. Упродовж 25 років був ініціатором і головним лікарем Київської безкоштовної лікарні І. та М. Зайцевих.

У 1920–1921 роках працював хірургом і завідувачем хірургічного відділення Центральної робітничої лікарні м. Києва. Був одним із засновників Київського інституту удосконалення лікарів, де в 1922–1931 роках очолював хірургічну клініку, а в 1932–1936 роках — кафедру онкології.

У 1932 році організував при Київському рентґенологічному інституті онкологічний диспансер, який з 1934 року функціонував як онкологічна клініка. Значною була його роль у становленні спеціалізованої онкологічної допомоги та розвитку ранньої діагностики злоякісних новоутворень.

Активно займався громадською та благодійною діяльністю. Очолював медичну раду товариства «Допомога»(засн. 1922), метою якого було надання трудової, медичної та соціальної допомоги найбіднішим верствам населення, зокрема єврейській громаді. Був одним із засновників і керівників Київського міського товариства «Меддопомога» (1927), що забезпечувало стаціонарну, диспансерну й амбулаторну допомогу, безкоштовне харчування дітей і видачу медикаментів, а також підтримувало лікарні та відновлення медичних закладів.
Обіймав посади голови Київського єврейського доброчинного товариства, Товариства допомоги бідним хворим, хірургічної секції Єдиного наукового медичного товариства в Києві, заступника голови Київського хірургічного товариства (з 1930 року).

Наукові дослідження Г. Б. Биховського були присвячені проблемам ранньої діагностики та хірургічного лікування злоякісних пухлин, знеболювання в хірургії та ролі психічних чинників у лікувальному процесі.

Богомолець Олег Олександрович
(1911 — 1991) — патофізіолог, професор, член-кореспондент АН УРСР, Заслужений діяч науки УРСР.

Народився в м. Одеса. Медичну освіту здобув у Київському медичному інституті (1934). Працював асистентом відділення експериментальної хірургії Інституту експериментальної біології і патології та старшим науковим співробітником Інституту клінічної фізіології АН УРСР (з 1940 р.).

У 1937 році захистив кандидатську дисертацію, у 1944 році — докторську дисертацію.

Під час німецько-радянської війни (1941–1943) працював в евакуаційному шпиталі № 1741, згодом — директором Башкирської республіканської станції переливання крові.

Після війни обіймав посади старшого наукового співробітника (1942–1943), завідувача фізико-хімічної лабораторії (1943–1946) та директора (1946–1953) Інституту експериментальної біології та патології МОЗ УРСР. У 1944–1946 рр. одночасно був професором кафедри загальної хірургії Київського медичного інституту.

У 1953–1980 рр. — завідувач лабораторії патофізіології Українського науково-дослідного санітарно-хімічного інституту. З 1980 року — старший науковий співробітник-консультант Інституту фізіології імені О. О. Богомольця АН УРСР. Професор з 1945 року.

Заслужений діяч науки УРСР (1969), член-кореспондент АН УРСР (1964), лауреат премії імені О. О. Богомольця АН УРСР (1971).

Автор близько 60 наукових публікацій. Основні напрями наукової діяльності: алергія, імунітет, реактивність організму, переливання крові, механізм дії антиретикулярної цитотоксичної сироватки, терапія променевих уражень, токсикологія та детоксикація, пошкодження організму при кумулятивних вибухах, реанімація за допомогою апарата штучного кровообігу.

Науковий консультант і керівник 6 докторських та понад 30 кандидатських дисертацій.

Богомолець Олег Олександрович
(1911 — 1991) — патофізіолог, професор, член-кореспондент АН УРСР, Заслужений діяч науки УРСР.

Народився в м. Одеса. Медичну освіту здобув у Київському медичному інституті (1934). Працював асистентом відділення експериментальної хірургії Інституту експериментальної біології і патології та старшим науковим співробітником Інституту клінічної фізіології АН УРСР (з 1940 р.).

У 1937 році захистив кандидатську дисертацію, у 1944 році — докторську дисертацію.

Під час німецько-радянської війни (1941–1943) працював в евакуаційному шпиталі № 1741, згодом — директором Башкирської республіканської станції переливання крові.

Після війни обіймав посади старшого наукового співробітника (1942–1943), завідувача фізико-хімічної лабораторії (1943–1946) та директора (1946–1953) Інституту експериментальної біології та патології МОЗ УРСР. У 1944–1946 рр. одночасно був професором кафедри загальної хірургії Київського медичного інституту.

У 1953–1980 рр. — завідувач лабораторії патофізіології Українського науково-дослідного санітарно-хімічного інституту. З 1980 року — старший науковий співробітник-консультант Інституту фізіології імені О. О. Богомольця АН УРСР. Професор з 1945 року.

Заслужений діяч науки УРСР (1969), член-кореспондент АН УРСР (1964), лауреат премії імені О. О. Богомольця АН УРСР (1971).

Автор близько 60 наукових публікацій. Основні напрями наукової діяльності: алергія, імунітет, реактивність організму, переливання крові, механізм дії антиретикулярної цитотоксичної сироватки, терапія променевих уражень, токсикологія та детоксикація, пошкодження організму при кумулятивних вибухах, реанімація за допомогою апарата штучного кровообігу.

Науковий консультант і керівник 6 докторських та понад 30 кандидатських дисертацій.