Календар медицини

Скліфосовський Микола Васильович (1836–1904) видатний хірург, доктор медицини (1863), екстраординарний професор (1870), один із засновників сучасної черевної (порожнинної) хірургії, а також піонер впровадження антисептики й асептики в медичну практику.

У 1859 році закінчив медичний факультет Московського університету. Розпочав професійну діяльність ординатором хірургічного відділення Одеської міської лікарні.

У 1866–1868 роках удосконалював професійну майстерність за кордоном, працюючи в клініках провідних європейських учених — професорів Бернгарда фон Лангенбека, Рудольфа Вірхова, Огюста Нелатона та Джеймса Сімпсона. Після повернення очолив хірургічне відділення Одеської міської лікарні.

У 1870–1871 роках за рекомендацією Миколи Пирогова працював на посаді екстраординарного професора Університету Святого Володимира в Києві. Упродовж 1871–1880 років був професором Медико-хірургічної академії в Санкт-Петербурзі.

З 1880 року — ординарний професор факультетської хірургічної клініки Московського університету, де також протягом шести років обіймав посаду декана медичного факультету. У 1893–1900 роках очолював Клінічний інститут великої княгині Олени Павлівни в Санкт-Петербурзі.

Микола Скліфосовський зробив значний внесок у розвиток черевної хірургії, воєнно-польової хірургії та організацію хірургічної допомоги. Він активно впроваджував принципи антисептики й асептики, що суттєво зменшило післяопераційні ускладнення. Також розробив оригінальні методики з’єднання кісток та удосконалив низку хірургічних операцій.

Його наукова та практична діяльність мала великий вплив на розвиток хірургії та медичної освіти. Ім’я Миколи Васильовича Скліфосовського назавжди залишилося в історії світової медицини.

Ципковський Василь Пантелеймонович (1906–1976) відомий судовий медик, доктор медичних наук (1942), професор (1944).

У 1936 році закінчив 1-й Харківський медичний інститут. Після завершення навчання працював асистентом (1936–1939), а згодом доцентом (1939–1940) кафедри судової медицини 2-го Харківського медичного інституту. Одночасно був судово-медичним експертом Харківського бюро судово-медичної експертизи (1936–1939).

У 1938 році був заарештований органами НКВС. Попри складні обставини, продовжив наукову та педагогічну діяльність. У різні роки обіймав відповідальні посади в закладах вищої освіти та системі судово-медичної експертизи.

Працював завідувачем кафедри судової медицини та криміналістики Львівського університету і водночас Львівським обласним судово-медичним експертом (1940–1941), завідувачем кафедри судової медицини та криміналістики Харківського юридичного інституту (1941).

У 1941–1944 роках був завідувачем кафедри судової медицини та заступником ректора Іжевського медичного інституту, а також за сумісництвом народним комісаром охорони здоров’я Удмуртської АРСР (1942–1944).

У повоєнні роки очолював кафедру судової медицини Київського інституту удосконалення лікарів (1945). У 1945–1950 роках був завідувачем кафедри судової медицини Львівського медичного інституту та за сумісництвом завідувачем кафедри криміналістики і судової медицини Львівського університету (1945–1947).

З 1950 до 1972 року очолював кафедру судової медицини Вінницького медичного інституту імені М. І. Пирогова. Також виконував обов’язки головного судово-медичного експерта Вінницької області.

Основні напрями наукової діяльності Василя Пантелеймоновича Ципковського охоплювали:

• застосування криміналістики в судовій медицині;
• судово-медичну експертизу раптової смерті;
• експертизу отруєнь та механічної асфіксії;
• дослідження самоушкоджень;
• судово-медичну оцінку авіаційних і залізничних травм;
• експертизу ушкоджень, заподіяних різними видами зброї;
• дослідження одягу в судово-медичній експертизі;
• вивчення ушкоджень від освітлювальних і запалювальних ракет, вибухів мін та пострілів з обрізу;
• визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень;
• казуїстику судової медицини.

Наукова та педагогічна діяльність Василя Пантелеймоновича Ципковського зробила вагомий внесок у розвиток судової медицини та підготовку фахівців цієї галузі в Україні.

Шамаєв Михайло Іванович (1926–2013) видатний український патологоанатом, доктор медичних наук (1983), професор (1992), заслужений діяч науки і техніки України (2001).

У 1949 році закінчив Київський медичний інститут. Багато років присвятив науковій та практичній діяльності у сфері нейропатоморфології. З 1986 року працював головним науковим співробітником та керівником відділу нейропатоморфології Інституту нейрохірургії АМН України.

Михайло Іванович був членом Української та Європейської асоціацій нейрохірургів, активно сприяв розвитку досліджень у галузі патології центральної нервової системи.

Основні напрями його наукових досліджень охоплювали:

• топографічну та мікрохірургічну анатомію нервової системи;
• судинні, пухлинні та травматичні ураження нервової системи;
• кровопостачання пухлин головного мозку;
• топографію позамозкових пухлин;
• порушення життєво важливих функцій у нейрохірургічних хворих;
• радіаційну патологію центральної нервової системи;
• вроджені та набуті ураження центральної нервової системи;
• вади розвитку центральної нервової системи.

Наукова спадщина Михайла Івановича Шамаєва зробила вагомий внесок у розвиток нейропатоморфології та нейрохірургії в Україні.

Біляєва Ольга Олександрівна  (1941) видатний хірург, доктор медичних наук, професор, заслужений лікар України.

Присвятила своє життя розвитку хірургії та медичної науки, поєднуючи клінічну практику з науковими дослідженнями та викладацькою діяльністю.

Професійний шлях

• Закінчила 1-й Московський медичний інститут (1972)
• Працювала хірургом у Москві, Улан-Уде, Алма-Аті
• Молодший науковий співробітник НДІ хірургії (1977–1979)
• З 1980 року — лікар у Києві
• З 1984 року — у Київській медичній академії післядипломної освіти асистент
• доцент (1986–2000)
• професор (з 2000)

Наукова діяльність

Основні напрями досліджень:

• хірургічна гастроентерологія
• патологія імунітету
• енергообмін в організмі
• лікування перитоніту
• застосування сорбентів

Розробила інноваційний антимікробний сорбційний препарат «Імосдиніт»

Наукові праці

Авторка низки важливих наукових робіт, серед яких:

«Пути снижения летальности при перитоните» (1996)
«Энергетические процессы при перитоните…» (1998)
«Аппликационные сорбенты нового поколения…» (1998)
«Довідник з медичної допомоги на догоспітальному етапі» (1998)
«Причины неудовлетворительных результатов лечения…» (2002)

Микола Іванович Лісяний (1946) видатний імунолог, доктор медичних наук, професор, член-кореспондент НАМН України, заслужений діяч науки і техніки України.

Присвятив свою діяльність розвитку імунології та нейроімунології, поєднуючи фундаментальні дослідження з впровадженням сучасних методів лікування.

Професійний шлях

• Закінчив Київський медичний інститут (1968)
• Працював у науково-дослідних підрозділах Києва
• Старший науковий співробітник центральної НДЛ (1974–1981)
• З 1981 року — засновник і завідувач відділу нейроімунології Інституту нейрохірургії НАМН України

Наукова діяльність

Основні напрями досліджень:

• нейроімунологія та нейроонкологія
• імунні порушення при захворюваннях нервової системи
• черепно-мозкова травма та її наслідки
• розсіяний склероз, епілепсія, паркінсонізм
• дитячий церебральний параліч та вроджені патології ЦНС

Запропонував концепцію нейрогенного імунодефіциту та шляхи його корекції формулював гіпотезу про місцеву імунну систему головного мозку. Брав участь у розробці теорії післярадіаційної енцефалопатії

1. Під його керівництвом впроваджено сучасні імуномодулятори та методи імунотерапії пухлин головного мозку.
2. Окремим напрямом є дослідження імунних властивостей стовбурових клітин та їх застосування у клітинній терапії.

Наукові праці

Автор значної кількості наукових робіт, серед яких:

«Антитела и регуляция функций организма» (1986)
«Пострадиационная энцефалопатия» (1993)
«Современные проблемы патогенеза черепно-мозговой травмы» (1996)
«Хронічний вплив малих доз опромінення на нервову систему» (1998)
«Иммунная система головного мозга» (1999)
«Иммунология и иммунотерапия рассеянного склероза» (2003)
«Нейрогенная дифференцировка стволовых клеток» (2005)
«Иммунология и иммунотерапия злокачественных опухолей головного мозга» (2011)