Календар медицини

Сидельников Віктор Михайлович (1928-1997) педіатр, член-кореспондент НАМН України (1993), член-кореспондент НАН України (1992), доктор медичних наук (1969), професор (1970), завідувач кафедри педіатрії No 2 Національного медичного університету імені О.О. Богомольця МОЗ України (1970-1997).

Запропонував нові діагностичні методи для ранньої та диференціальної діагностики різновидів уроджених пороків серця; вперше в країні описав новий різновид дефекту міжшлуночкової перетинки в дітей і запропонував критерії його діагностики.

У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігається автореферат дисертацій Сидельника В.М.

1. «Белковый спектр плазмы крови в клинике ревматизма у детей» (1959)
2. «Диагностика некоторых врожденных пороков сердца у детей и оценка нарушений гемодинамики по косвенным показателям» (1968)

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці В.М. Сидельника, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Диагностика некоторых врожденных пороков сердца у детей и оценка нарушений гемодинамики по косвенным показателям (1973)
2. Неотложная помощь в педиатрии (1977)
3. Неотложные состояния у детей (1983)
4. Практическая аллергология детского возраста (1985)

Ємченко Андрій Іванович (1893-1964) фізіолог, доктор біологічних наук (1940), професор (1934), член-кореспондент АН УРСР (1957). Навчався в Київському політехнічному інституті (від 1913), закінчив медичний інститут (1925). Від 1921 працював у Київському університеті: 1933-1964 – завідувач кафедри фізіології людини і тварин, водночас у 1945-1958 брав участь у створенні та був заступником директора з наукової роботи та завідувачем відділу вищої нервової діяльності НДІ фізіології при Університеті.

Андрій Іванович вивчав фізіологію та фізико-хімічні властивості серцевого м’яза, фізіологію травної системи (зокрема слинних залоз) і вищої нервової діяльності людини та тварин, органів чуття, механізми орієнтації тварин у просторі. Встановив закономірності дії органічних кислот на серце, досліджував вплив солей, нормальних складових елементів плазми крові на амплітуду його скорочень.

Наукові праці: “Лабораторна фізіологічна хімія” (1929-1931); “Діяльність слинних залоз” (1941); “Фактори простору і часу в умовнорефлекторній діяльності тварин” (1953); “Латентний період умовного рефлексу випрямлення” (1957); “Физиология анализаторов и учение диалектического материализма о чувственном познании” (1972).

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці А.І. Ємченка, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Лабораторна фізіологічна хемія (1930)
2. Фактори простору і часу в умовнорефлекторній діяльності тварин (1953)
3. Физиология анализаторов и учение диалектического материализма о чувственном познании (1972)

Слинчак Сергій Михайлович (1918) онколог, док­тор медичних наук (1967), професор (1969), організатор і керівник кафедри онкології Київського медичного інституту імені О.О. Богомольця (1974-1989). Закінчив Київський медичний ін­ститут імені О.О. Богомольця. У 1966 захистив докторську дисер­тацію “Развитие множествен­ных злокачественных опухолей”. Учасник 2-ої світової війни.

Сергій Михайлович дослідження присвячує питанням ранньої діагностики, лікування та реабілітації хворих з недоброякісними пухлинами.

Наукові праці: “Гастроскопия в диа­гностике желудочной патологии” (1956); “Множественные злокачественные опухоли” (1968); “Рак желудка” (1985); “Онкология” (1989).

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці С.М. Слинчака, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Гастроскопия в диагностике желудочной патологии (1956)
2. Онкология (1989)
3. Множественные злокачественные опухоли (1968)
4. Рак желудка (1985)

Якимович Яків Никифорович (1848-1908) гістолог, доктор медицини (1880), професор, завідувач кафедри гістології та ембріології (1891-1904) медичного факультету Київського університету.

Карпенко Віктор Степанович (1923-2003) хірург, уролог, доктор медичних наук (1969), професор (1970), заслужений діяч науки УРСР (1976).

Віктор Степанович народився в с. Іванівка (тепер – Ставищанського району Київської обл.); медичну освіту здобув у Військово-медичній академії (м. Куйбишев, 1941-1942), Київському військово-медичному училищі (1942-1943), Донецькому медичному інституті (1945-1948); під час німецько-радянськой війни – фельдшер у діючій армії (1943-1945); працював на посадах головного лікаря та хірурга шахтинської лікарні в м. Чистякове (тепер – м. Торез Донецької обл.), асистента, доцента та завідувача кафедри факультет (969), завідувача клініки пластичної і відновної уро-погії (1969-1996) та директора (1969-1978) Київського НДІ захворювань нирок та сечовивідних шляхів.

У 1957 р. захистив кандидатську дисертацію «Клинико-анатомическое обоснование надлобкового дугообразного внебрюшинного разреза при камнях тазового отдела мочеточника», а в 1968 р. – докторську дисертацію «Сравнительная оценка закрытых методов коррекции митрального стеноза»; професор; головний позаштатний уролог МОЗ України (1970-1987); голова Товариства урологів України; член Міжнародного та Європейського товариств урологів; член наукових товариств урологів Російської Федерації, Білорусі та медичного товариства Я. Пуркіньє (Прага); член наукової ради з трансплантології та штучних органів при президії РАМН, заступник голови бюро наукової ради «Урологія і оперативна нефрологія» АМН СРСР.

Заслужений діяч науки УРСР, лауреат Державної премії УРСР в галузі науки і техніки; автор понад 300 наукових публікацій, зокрема 11 монографій; основні напрями наукової діяльності: гостра та хронічна ниркова недостатність, лікування сечокам дної хвороби, пухлини сечостатевих органів, чоловіче безпліддя, трансплантація нирок в експерименті та клініці; науковий консультант і керівник 9 докторських та 32 кандидатських дисертацій.

Віктор Карпенко 16 травня 1972 р. уперше в Україні успішно виконав пересадку нирки від живого донора, а з часом виконав 75 таких трансплантацій. Першим в Україні почав виконувати аутотрансплантацію нирок під час стенозу ниркової артерії. Разом із співпрацівниками описав нову хворобу – склероз передміхурової залози, вивчив її клінічний перебіг, розробив діагностику і запропонував ефективні методи оперативного лікування. Впровадив у клінічну практику оперативне лікування гідронефрозу без дренування сечовивідних шляхів. Розробив методику інтестинальної пластики сецоволів за їхньої нейром” язової дисплазії чи травмі.

Уперше в Україні виконав резекції нирки за наявності пухлин. Віктор Степанович вперше впровадив ендоскопічні методи лікування гіперплазії та склерозу передміхурової залози, раку сечового міхура та стриктур уретри; уперше на території СНД (1993) проведена цистектомія з формуванням артифіціального, ортотопічного сечового міхура: значний внесок В. С. Карпенка в реорганізацію та розширення Київського НДІ урології та нефрології, який він очолював – у 1973 р.

Наукові праці: “Хірургія аденоми передміхурової залози” (1981); “Хірургічне лікування двосторонніх захворювань нирок та сечовивідних шляхів” (1983); “Склероз передміхурової залози” (1985); “Епітеліальні пухлини сечового міхура” (1986); “Хроническая почечная недостаточность при травматических стриктурах мочеиспускательного канала” (1990); “Причины гидронефроза и выбор метода оперативного лечения” (2002).

У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігається автореферат дисертацій Карпенка В.С.
«Сравнительная оценка закрытых методов коррекции митрального стеноза» (1968)

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці В.С. Карпенка, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Гидронефроз (1991)
2. Антибактериальная терапия в урологии и нефрологии (1979)
3. Амбулаторная урология (1980)
4. Склероз предстательной железы (1985)
5. Спрввочник уролога и нефролога (1985)

Лукашук Віктор Дмитрович (1948) педіатр, доктор медичних наук (1992), професор (2005). Закінчив Львівський медичний інститут (1972). Працював лікарем. Від 1976 – у Київській медичній академії післядипломної освіти; від 1993 – у Національному медичному університеті (Київ): від 1996 – завідувач кафедри педіатрії № 3, від 2003 – завідувач кафедри педіатрії № 5.

Віктор Дмитрович робив дослідження в галузях дитячої гастроентерології, кардіології, неонатології, клінічної фармакології та психосоматики. Вивчає питання лікування хронічного гастродуоденіту та виразкової хвороби дванадцятипалої кишки в дітей, механізми агресії та захисту слизової оболонки шлунка при гастродуоденальній патології.

Наукові праці: “Серцева недостатність у дітей” (1997); “Перинатальні ураження центральної нервової системи та їх вплив на розвиток хронічних захворювань органів травлення у дітей” (2001); “Оптимізація лікування хронічного гастродуоденіту, асоційованого з HP, з урахуванням гастропротекції” (2011); “Психологічний статус і мовленнєві порушення та їх корекція у дітей з хронічним гастродуоденітом, асоційованим з HP-інфекцією” (2013).