Календар медицини

Кононенко Іларіон Пилипович (1900 – 1972) – невролог, кандидат медичних наук (1946), народний комісар охорони здоров’я УРСР в (1944-46), міністр охорони здоров’я УРСР (1946-47). Директор нервової клініки Львівського медичного інституту (1947-49),директор Харківського медичного інституту (1948-59).

Іларіон Пилипович народився в с. Стехівці Полтавської губернії; працював на посаді машиніста в м. Полтаві; середню освіту здобув у вечірньому університеті; медичну освіту здобув у Харківському психоневрологічному інституті (1930-1935); під час навчання обирався секретарем партійного бюро та головою загально інститутського студентського профкому; очолював міські відділи охорони здоровʼя м. Полтави (1935-1936) та Вінниці (1936-1938); у 1938-1941 рр. – директор Вінницького медичного інституту; у 1941-1942 р. очолював евакошпиталь; у 1942-1943 рр. – директор Івановського медичного інституту; з 1943 по 1947 р. – Народний комісар охорони здоровʼя УРСР; у 1947-1949 рр. – директор Львівського медичного інституту; з 1949 по 1959 р. – доцент кафедри нервових хвороб та директор Харківського медичного інституту; за ініціативи Кононенка в Харківській обласній клінічній лікарні було відкрито клініку дитячої неврології.

у 1946 р. захистив кандидатську дисертацію; неодноразово обирався депутатом Верховної Ради УРСР; член правлінь Харківського наукового медичного товариства й Товариства невропатологів та психіатрів України.

Основні напрями наукової діяльності – створення нових лікувальних препаратів (водні та олійні розчини, настоянки) із використанням продуктів бджільництва; за участю І. П. Кононенка створено із бджолиної отрути препарат «Мелісін», який застосовувся як ефективний засіб лікування багатьох нервових хвороб. Науковий консультант і керівник 17 докторських та 150 кандидатських дисертацій.

У фонді ННМБУ зберігаються праці Кононенко І. П., підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Высшее медицинское образование на Украине (1946). Шифр зберігання: 61(07) К-647
2. Краткое пособие по электрокардиографии (1963). Шифр зберігання: 616.1 К-647

Ганна Абрамівна Модель (1915–2001) невропатолог, фахівець у галузі професійної патології, доктор медичних наук, професор.

Освіта та професійна діяльність

• Доктор медичних наук (1962)
• Професор (1968)

У 1937 році закінчила Київський медичний інститут. Працювала лікарем.

Упродовж 1943–1950 років — старша наукова співробітниця Українського психоневрологічного інституту (нині — Інститут неврології, психіатрії та наркології НАМН України, Харків).

Від 1950 року її наукова діяльність була пов’язана з Київським НДІ гігієни праці та професійних захворювань (нині — Інститут медицини праці НАМН України), де вона обіймала посаду:

1965–1979 рр. — завідувачка відділу професійної патології.

Наукова діяльність

Основні напрями досліджень:

• діагностика професійних захворювань нервової системи
• лікування та експертиза працездатності при неврологічній патології
• професійні ураження нервової системи у працівників промисловості та сільського господарства
• вплив токсичних речовин на гіпоталамічну систему
• клініка та патогенез вібраційної хвороби

Праці Ганни Абрамівни Модель сприяли розвитку клінічної профпатології та вдосконаленню системи медико-соціальної експертизи в Україні.

Основні наукові праці

«Експертиза працездатності при захворюваннях нервової системи» (1958)

«Функциональные изменения нервной системы в начальных стадиях некоторых профессиональных заболеваний» (1961)

«Актуальные проблемы клиники вибрационной болезни» (1972)

Наукова спадщина вченої має важливе значення для розвитку неврології та медицини праці.

Гоменюк Іван Прокопович (1920-1993) – акушер-гінеколог, доцент (1967), доктор медичних наук (1972), професор (1974), завідувач кафедри акушерства і гінекології педіатричного факультету (1972-88) Вінницького медичного інституту. Працював над проблемами зниження рівня поширеності перинатальної патології та пізнього гестозу у робітниць промислового виробництва; діагностики та лікування міхурового заносу та хоріон епітеліоми; гіпотрофії плода.

Іван Прокопович народився в с. Гонтівка (нині – Вінницької обл.); медичну освіту здобув у Вінницькому медичному інституті (1951), у якому відтоді й працював, зокрема на посадах завідувача (1972-1988), професора (1988-1993) кафедри акушерства та гінекології педіатричного факультету; у 1957 р. захистив кандидатську дисертацію «К методике прерывания беременности поздних сроков. (Клинико морфологическое исследование)», а в 1971 р. – докторську дисертацію «Некоторые вопросы клиники, диагностики, лечения пузырного заноса и отдаленные результаты. (Клинико-биохимическое и морфолого гистохимическое исследование)»; професор (1974).

Основні напрями наукової діяльності: опрацювання методів зниження рівня поширеності перинатальної патології та пізнього гестозу у робітниць промислового виробництва, розробка діагностики й лікування міхурового занеску та хоріонепітеліоми, дослідження гіпотрофії плода.

У фонді ННМБУ зберігаються автореферати Гоменюка І. П.:

1. К методике прерывания беременности поздних сроков. (Клинико-морфологическое исследование) (1957). Шифр зберігання: 618.3 Г-641
2. Некоторые вопросы клиники, диагностики и лечения пузырного заноса и отдаленные результаты. (Клинико-биохимическое и морфолого-гистохимическое исследование) (1971). Шифр зберігання: Р7035

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці І. П. Гоменюка, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

К методике прерывания беременности поздних сроков. (Клинико-морфологическое исследование). Диссертация на соискание ученой степени кандидата мед. наук (1956). Шифр зберігання: 618.3 Г-641

Георгій Вікторович Дзяк (1945–2016) кардіолог, доктор медичних наук, професор, академік АМН України, заслужений діяч науки і техніки України.

Освіта та професійна діяльність

• Доктор медичних наук (1980)
• Професор (1983)
• Академік АМН України (1997)
• Заслужений діяч науки і техніки України (1993)

У 1968 році закінчив Дніпропетровський медичний інститут, з яким надалі була пов’язана вся його професійна діяльність.

Обіймав такі посади:

від 1979 року — завідувач кафедри шпитальної терапії

1986–1996 рр. — проректор з навчальної роботи

від 1996 року — ректор

Від 1994 року — віце-президент Асоціації кардіологів України.

Наукова діяльність

Основні напрями наукових досліджень:

• проблеми кардіології та ревматології
• механізми адаптації хворих із ревматичними вадами серця
• типи порушень легеневого та серцевого кровообігу
• особливості ураження серця при гіпертонічній та ішемічній хворобах
• профілактика та лікування ревматизму

Учений описав механізми порушень гемодинаміки при різних серцево-судинних патологіях та запропонував підходи до їхньої профілактики й лікування.

Основні наукові праці

«Клиническая реография» (1977)

«Мерцательная аритмия» (1979)

«Лікарсько-трудова експертиза в практиці терапевта» (1994)

«Лікувальна фізкультура та спортивна медицина» (1995)

«Дисметаболический постменопаузальный синдром» (2000)

«Зміни вмісту статевих стероїдів після тотальної оваріоектомії у жінок репродуктивного віку з артеріальною гіпертензією» (2001)

Наукова та організаційна діяльність Георгія Вікторовича Дзяка зробила вагомий внесок у розвиток кардіології, медичної освіти та управління вищою медичною школою України.

Валігура Яків Степанович (1920-1997) – хірург, доктор медичних наук (1967), професор (1968), завідувач кафедри факультетської хірургії педіатричного і санітарно-гігієнічного факультетів (1973-85), професор кафедри хірургії (1985-91) Львівського медичного університету імені Данила Галицького. Наукові праці присвячені удосконаленню методів хірургічного лікування стегнових гриж та стискаючих перикардитів.

Яків Степанович народився в с. Бірків Вінницької обл.; медичну освіту здобув на лікувальному факультеті Львівського державного медичного інституту (1950); навчався в клінічній ординатурі (1950-1952) та працював на кафедрі факультетської хірургії педіатричного та санітарно-гігієнічного факультетів Львівського медичного інституту на посадах асистента (1952-1957), доцента (1957-1967), професора (1968-1973, 1985-1991), завідувача кафедри (1973-1985), декана факультету удосконалення лікарів (1961-1964), декана лікувального факультету (1969-1973) Львівського державного медичного інституту; у 1958-1961 рр. – головний хірург радянського госпіталю Червоного Хреста в Ефіопії; у 1954 р. захистив кандидатську дисертацію «Аутопластический способ операции бедренных грыж», а у 1966 р. – Докторську дисертацію «Хронические сдавливающие пе рикардиты и их хирургическое лечение»; професор (1968); Заслужений працівник вищої школи УРСР (1979).

Автор близько 140 наукових публікацій, зокрема 1 монографії. Основні напрями наукової діяльності: хірургічне лікування стегнових гриж та стискаючих перикардитів, парентеральне живлення в хірургії, порушення метаболізму та його корекції при панкреатиті і після операцій на жовчних шляхах, діагностика та лікування гострого панкреатиту; науковий керівник 4 кандидатських дисертацій.

У фонді ННМБУ зберігаються автореферати дисертацій Валігури Я. С.

1. Аутопластический способ операции бедренных грыж. ( 1954) Шифр зберігання: 617.4 В-155
2. Хронические сдавливающие перикардиты и их хирургическое лечение. ( 1966) Шифр зберігання: 616.1 В-155

У фонді ННМБУ зберігаються праці Валігури Я. С., підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Актуальные вопросы клинической хирургии. Материалы итоговой научной конференции. (8-9 декабря 1969 года). (1969) Шифр зберігання: 1969 А-437
2. Хронические сдавливающие перикардиты (1978) Шифр зберігання: Б-27380

Іван Тодосійович Шевченко (1905–1993) онколог, доктор медичних наук, професор, один із провідних організаторів онкологічної служби в Україні.

Освіта та професійна діяльність

• Доктор медичних наук (1950)
• Професор (1952)

У 1930 році закінчив Харківський медичний інститут.

Професійний шлях ученого охоплював клінічну, військово-медичну та організаційну діяльність:

1931–1934 рр. — хірург і головний лікар управління санаторіями та будинками відпочинку України

1934–1937 рр. — завідувач хірургічного відділення та головний лікар Слобідського медкомбінату (Київ)

1938–1941 рр. — начальник лікарсько-санітарної служби Південно-Західної залізниці, завідувач онкологічного відділення Центральної дорожньої лікарні

1941–1943 рр. — провідний хірург евакогоспіталю 6-ї загальновійськової армії, лікар 1-го рангу у фронтових евакогоспіталях

Від 1943 року — провідний хірург госпіталю та всієї госпітальної бази армії

З 1945 року — директор Київського рентгено-радіологічного та онкологічного інституту (нині — Національний інститут раку).

У подальші роки працював у Київський інститут удосконалення лікарів:

1946–1952 рр. — доцент кафедри онкології

1952–1959, 1971–1975 рр. — завідувач кафедри онкології

У 1951–1971 роках — головний онколог МОЗ України.

Наукова діяльність

Наукові праці Івана Тодосійовича були присвячені:

• проблемам передракових станів
• профілактиці злоякісних пухлин
• лікуванню раку стравоходу та інших локалізацій

Учений запропонував низку оригінальних хірургічних методик, зокрема:

• операцію на прямій кишці зі збереженням слизової оболонки сфінктера
• метод накладення шлункової фістули типу «хоботка завитка»
• метод закриття пневмотораксу
• новий підхід до рентгено-радіумхірургії злоякісних пухлин різних локалізацій

Його діяльність суттєво вплинула на розвиток онкологічної хірургії та формування системи онкологічної допомоги в Україні.