Календар медицини

Григорій Миколайович Мінха (1835(за іншими джерелами 1936) – 1896) патологоанатом, епідеміолог.

Освіта

Початкова освіта – с. Колені, Саратовська губернія.

• 1856 – закінчив 1-шу гімназію м. Саратова.
• 1856 – вступив на медичний факультет Казанського університету.
• 1857–1861 – навчання в Московському університеті (з відзнакою).
• 1863 – стажування з патологічної анатомії за кордоном (Берлін – Р. Вірхов; Вюрцбург – А. Фостер; Бонн – Г. Ріндфлейш).

Науково-педагогічна діяльність

• 1867 – прозектор патологічної анатомії у Московській Чорноробочій лікарні.
• 1870 – захист докторської дисертації «К учению о развитии ложных оболочек на серозных поверхностях».
• 1873–1876 – прозектор Одеської Старої лікарні (виконав близько 4000 аутопсій).
• 1876 – обраний екстраординарним професором патологічної анатомії Університету св. Володимира (Київ).
• 1881 – затверджений ординарним професором.
• 1876–1894 – завідувач кафедри патологічної анатомії Київського університету.

Громадська діяльність

• 1882–1886 – голова Товариства київських лікарів.
• Організував нічні лікарські чергування в Києві (вперше в Російській імперії).
• Брав участь у створенні інструкцій з боротьби з холерою та іншими інфекціями, планів благоустрою Києва, організації лікарень і притулків.

Наукові здобутки

• Дослідження механізмів передачі інфекцій комахами (вошами, блохами, клопами).
• 1874 – провів на собі експеримент із кров’ю хворого на поворотний тиф, довівши роль кровосисних комах у його поширенні.
• Вивчав чуму, проказу, сибірку, холеру.
• Показав єдине походження кишкової та легеневої форм сибірки.
• 1881–1883 – досліджував проказу в Херсонській та Таврійській губерніях, результатом стала праця «Проказа (Lepta arabum) на юге России».
• Автор книги «Чума» та низки інших праць з патологічної анатомії та інфекційних хвороб.

У фонді ННМБУ зберігається автореферати дисертацій Мінха Г. М.:

Исследования, представленные для получения степени доктора медицины: К учению о развитии ложных оболочек на серозных поверхностях (1870).
Шифр зберігання: 616.000 М-624

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Мінха Г. М., підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Патологическая анатомия (1885). Шифр зберігання: 616.091 М-624
2. Заразительна ли проказа (1891). Шифр зберігання: 616.93 М-624
3. История проказы в Терской области (1894). Шифр зберігання: 616.93 М-624
4. Чума в России (Вотлянская эпидемия 1878-79 г.) с планами и чертежами. Посмертное издание (1898). Шифр зберігання: 616.92 М-624

Генрик Гальбан (1870 – 1933) невропатолог.

Освіта і стажування

• 1896 – закінчив медичний факультет Ягеллонського університету (Краків).
• 1897–1899 – удосконалювався в Берліні.
• 1901 – захистив дисертацію «Ueber juvenile Tabes, nebst Bemerkungen ueber symptomatische Migraene».

Професійна діяльність

• 1899–1903 – асистент кафедри неврології і психіатрії Віденського університету.
• 1903–1905 – доцент цієї ж кафедри, водночас науковий працівник кафедри анатомії і фізіології.
• 1905–1914 – завідувач кафедри неврології і психіатрії Львівського університету.
• 1914–1918 – директор Віденського військового шпиталю.
• 1918–1920 – санітарний інспектор польської армії.
• 1920–1933 – професор, завідувач кафедри неврології і психіатрії Львівського університету.

Академічні посади

• Декан медичного факультету (1915, 1916, 1921).
• Продекан (1922).
• Заступник проректора (1925).
• Ректор Львівського університету (1933).

Наукова та медична діяльність

Засновник Львівської наукової школи неврології та психіатрії.

Організував:

• амбулаторію (1905),
• відділення неврології (1924),
• клініку неврології (1930).
• На кафедрі створив гістологічну лабораторію, рентгенкабінет, відділення електро- та гідротерапії.

Дослідження:

• клінічна невропатологія,
• правець, спинна сухотка,
• тремтячий параліч, алкогольна полінейропатія,
• захворювання екстрапірамідної системи.
• Один із перших описав морфологічні зміни в мозку при прогресуючому паралічі та застосував гіпертермію для його лікування.

Громадська діяльність

• 1920 – організував і очолював комісію Сенату університету в справах молоді.
• 1930 – створив організацію «Здоровне опікування» (турбота про студентів), поширену згодом і за межі Польщі.
• Організував у Микуличині «Дім здоров’я» для студентів.
• Заснував у Львові кілька студентських гуртожитків.
• 1930 – запровадив обов’язкове медичне обстеження для вступників у вищі навчальні заклади.

Олександр Володимирович Палладін (1885 – 1972) біохімік. Заклав основи функціональної біохімії нервової системи.

Освіта і наукове становлення

• 1908 – закінчив природниче відділення фізико-математичного факультету Петербурзького університету.
• 1909 – стажування у Гейдельберзькому університеті (Німеччина).

Професійна діяльність

• 1908–1916 – асистент, доцент кафедри фізіології Жіночого педагогічного інституту (Петербург).
• 1916 – професор фізіології Ново-Олександрійського інституту сільського господарства і лісівництва (Харків).
• 1921–1931 – завідувач кафедри фізіологічної, згодом біологічної хімії Харківського медичного інституту.
• 1925 – заснував Український біохімічний інститут у Харкові (з 1931 – Інститут біохімії АН УРСР у Києві).
• 1934–1954 – завідувач кафедри біохімії Київського університету імені Т. Г. Шевченка.

Організаційна та академічна діяльність

• Засновник першого в СРСР біохімічного журналу:
• «Наукові записки Українського біохемічного інституту» (1926),
• згодом – «Український біохімічний журнал», від 2014 – The Ukrainian Biochemical Journal.
• 1928 – організував Українське фізіологічне товариство (голова).
• Голова Українського біохімічного товариства (з 1958).
• Голова Всесоюзного біохімічного товариства (з 1964).
• Академік АН УРСР (1929), АН СРСР (1942), АМН СРСР (1944).
• Віце-президент АН УРСР (1939–1946), президент АН УРСР (1946–1962).
• Депутат Верховної Ради СРСР, депутат і член Президії Верховної Ради УРСР.

Нагороди і визнання

• Герой Соціалістичної Праці (1955).
• Заслужений діяч науки УРСР (1935).

Наукова діяльність

Автор близько 600 наукових публікацій, у т.ч. ~70 монографій, підручників, посібників.

Керівник та консультант 159 докторських і кандидатських дисертацій.

Основні напрями досліджень:

• біохімія м’язової діяльності та нервової системи;
• біохімія харчування, роль вітамінів, авітамінози;
• обмін протеїнів, нуклеїнових кислот, вуглеводів, медіаторів та біологічно активних речовин;
• біохімічні основи функціонування нервової системи, пам’яті, психічної діяльності, сну, психозів.
• Синтезував водорозчинний аналог вітаміну К – вікасол, що широко застосовується в клініці.
• Встановив закономірності біохімічної топографії нервової системи, її філо- й онтогенезу, а також особливості за різних функціональних, екстремальних і патологічних станів.

Основні публікації

• «Исследования над образованием и выделением креатина у животных» (1916).
• «Основы питания» (1927).
• «Химическая природа витаминов» (1941).
• «Вопросы биохимии нервной системы» (1965).
• «Белки головного мозга и их обмен» (1972, у співавт.).
• «Избранные труды» (1975).

У фонді ННМБУ зберігаються праці, підготовлені Палладіним О. В.  одноосібно або у співавторстві:

1. Избранные труды (1975). Шифр зберігання: В-1263.
2. Біохімія : підручник (1949). Шифр зберігання: 612.015 П 144.
3. Вопросы биохимии нервной системы (1965). Шифр зберігання: 612.015 П 144.
4. Механика жизни. Нервная система и внутренняя секреция (1923). Шифр зберігання: 612.8 П 144.
5. Научные основы народного питания (1919). Шифр зберігання: 612.3 П 144.
6. Омоложение (1923). Шифр зберігання: 616.091 П 144.
7. Основи живлення (1926). Шифр зберігання: 612.3 П 144.
8. Фізіологічна хімія : підручник (1935). Шифр зберігання: 612.015 П 144.

Також у фонді ННМБУ зберігається література, присвячена життю та діяльності Палладіна О. В.:

1. Власенко І. М. Олександ Палладін (1982). Шифр зберігання: Б-40776.
2. Збірник, присвячений 30-літтю наукової діяльності заслуженого діяча науки акад. О. В. Палладіна (1936). Шифр зберігання: 61(08) З-415.
3. Александр Владимирович Палладин : документы, фотографии (1985). Шифр зберігання: В-3197.
4. Утєвський А. М. Олександр Володимирович Палладін (1975). Шифр зберігання: Б-16240.

Олександр Самійлович Мамолат (1910 – 1991) фтизіатр. Наукові дослідження присвячені епідеміології та статистиці туберкульозу, організації боротьби з туберкульозом на селі.
Народився в с. Калніболот, Кіровоградщина.

Освіта і становлення

• 1930 – закінчив Уманський медичний технікум.
• 1930–1933 – фельдшер Ольховатського цукрового заводу (Київщина).
• 1936 – закінчив Київський медичний інститут (з відзнакою).

Професійна діяльність

• 1936–1979 – директор Українського інституту туберкульозу (згодом Київський НДІ фтизіатрії та грудної хірургії імені Ф. Г. Яновського).
• 1940 – старший лікар Київського лижного батальйону (радянсько-фінська війна).
• 1941 – поранений, в оточенні; учасник партизанського підпілля на Черкащині (організував підпільну типографію, диверсії).
• 1944–1945 – у складі діючої армії звільняв Румунію, Угорщину, Югославію, Австрію.
• Після війни – наукова та організаційна робота в інституті.

Академічна кар’єра

• Кандидатська дисертація – патогенез і морфологія туберкульозу кишківника.
• 1970 – доктор медичних наук (за сукупністю праць: «Методика та організація лікування хворих на деструктивний туберкульоз легенів»).
• Професор.
• Науковий консультант і керівник 5 докторських і 15 кандидатських дисертацій.

Громадська та організаційна діяльність

• З 1949 – головний фтизіатр МОЗ УРСР.
• Голова правління Товариства фтизіатрів України.
• Голова проблемної комісії МОЗ УРСР «Туберкульоз та патологія органів дихання».
• Заступник голови правління Всесоюзного товариства фтизіатрів.
• Депутат Київської міської ради, заступник голови комісії з охорони здоров’я.

Науковий внесок

Автор понад 160 наукових праць, з них 3 монографії.

Основні напрями:

• клініка та лікування туберкульозу легень;
• епідеміологія та профілактика;
• організація боротьби з туберкульозом.

Запровадив:

• пневмотораксні пункти у сільських лікарнях;
• сільські туберкульозні лікарні, районні та міжрайонні диспансери;
• посаду районних фтизіатрів;
• масову вакцинацію й ревакцинацію дітей і молоді;
• базові стаціонари для вперше виявлених хворих.
• Інститут, яким керував, став одним із найбільших центрів фтизіатрії, пульмонології та торакальної хірургії в СРСР.

Відзнаки

Заслужений діяч науки УРСР (1975).

У фонді ННМБУ зберігається автореферат дисертації Мамолата О. С.:

Патогенез и морфология туберкулеза кишечника в послепервичном периоде (1956). Шифр зберігання: 616.3 М 225а.

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці, підготовлені Мамолатом О. С. одноосібно або у співавторстві:

1. Методика и организация лечения больных деструктивным туберкулезом легких (1970). Шифр зберігання: Р-134.
2. Побочные реакции при антибактериальной терапии больных туберкулезом (1975). Шифр зберігання: Б-14880.
3. Современные вопросы лечения туберкулеза у детей (1959). Шифр зберігання: 616.002.5 С 568.
4. Туберкулез : учеб. пособие (1971). Шифр зберігання: Б-1539.

Микола Опанасович Вакуленко (1890 –????) патолог, бактеріолог.

Освіта

• 1908 – закінчив Владикавказьку гімназію.
• 1914 – медичний факультет Університету св. Володимира (м. Київ).

Професійна діяльність

• 1914–1919 – військова служба: проєктор Київського військового госпіталю, завідувач лабораторій у пересувному госпіталі та санітарно-епідемічному загоні.
• 1919–1926 – завідувач прозектури та лабораторії Вінницького гарнізонного військового госпіталю.
• 1920 – організував першу прозектуру у Вінниці при обласній лікарні, очолював її до 1950.
• 1929–1948 – завідувач прозектури Вінницької психоневрологічної лікарні.
• 1922 – завідувач кафедри мікробіології Вінницького фармакологічного інституту.
• 1930 – завідувач кафедри гістології заочного медичного інституту.
• 1932–1949 – завідувач кафедри патологічної анатомії Вінницького медичного інституту.
• 1950–1962 – завідувач патогістологічної лабораторії Вінницького обласного онкологічного диспансеру.

Науковий внесок

Автор 22 наукових праць.

Досліджував:

• патологію висипного та поворотного тифу, холери;
• зміни нервової системи при шизофренії, прогресуючому паралічі, старечому слабоумстві.

Людвіг Іванович Малиновський (1875 – 1917)
хірург, організатор охорони здоров’я, громадський діяч.

Освіта

1898–1903 – медичний факультет Юр’ївського університету.

Професійна діяльність

• Асистент проф. В. Г. Цеге-Мантейфеля (1903–1905).
• Лікарня в м. Дунаївці (10 ліжок) – організував активну хірургічну діяльність.
• З 1905 – хірург та старший лікар Вінницької земської лікарні (75 ліжок), де поставив лікування на сучасний рівень.
• Під час Першої світової війни – головний лікар і провідний хірург шпиталю Всеросійського земського союзу у Вінниці.
• Упродовж 13 років – голова Вінницького Пироговського товариства.

Науковий внесок

• Автор 25 наукових праць, низки монографій і статей з хірургії.
• Вперше описав клініку мезентеріальних лімфаденітів.
• У класифікації перитонітів виділив дві нові форми: слизово-серозні та гангренозні.
• Запровадив термін «апендицинілеус» (кишкова непрохідність при гострому апендициті).

Громадська діяльність та спадщина

Ініціатор будівництва Вінницької Пироговської лікарні (відкрита 7.05.1917).

Похований біля фасаду її хірургічного корпусу; на могилі встановлено пам’ятник.

Його ім’я носять вулиця у Вінниці та одна з найбільших палат хірургічного відділення Пироговської лікарні.

У фонді ННМБУ зберігаються праці Людвіга І. М., підготовлені одноосібно:

1. Догмы асептики. Подготовка операций и лечение ран (1916). Шифр зберігання: 617.9 М-192
2. Phagedaena vulherum (1915). Шифр зберігання: 617.99 М-192