Календар медицини

Коваль Галина Юліанівна (1925) рентгенолог, радіолог, доктор медичних наук, професор.
Одна з провідних представниць української школи променевої діагностики, фахівець у галузі рентгеноанатомії та рентгеносеміотики, педагог, організатор наукової школи радіологів України.

Народилася в Одесі.
Медичну освіту з відзнакою здобула на лікувальному факультеті Одеського медичного інституту (1948).

Після завершення навчання проходила спеціалізацію з рентгенології (1948–1949).
У 1949–1950 рр. працювала терапевтом і рентгенологом у поліклініках Чорноморського водздороввідділу м. Одеси.

У 1950–1953 рр. навчалася в аспірантурі за спеціальністю «рентгенологія» — спочатку в Українському інституті курортології (Одеса), а потім на кафедрі рентгенології Київського інституту удосконалення лікарів (КІУЛ).

У 1953–1954 рр. працювала лікарем-рентгенологом Київської обласної клінічної лікарні.

Науково-педагогічна діяльність

Із 1954 р. професійна діяльність Галини Юліанівни Коваль пов’язана з кафедрою рентгенології Київського інституту удосконалення лікарів (з 1989 р. — кафедра променевої діагностики Київської медичної академії післядипломної освіти).

Обіймала посади:

• асистента (1954–1963),
• доцента (1963–1967),
• завідувача кафедри (1967–1994),
• професора (з 1994 р.).
  Звання професора присвоєно у 1968 р.

Наукові ступені

• 1957 р. — захистила кандидатську дисертацію «Влияние физической нагрузки на деятельность сердца у лиц различных возрастных групп».
• 1967 р. — захистила докторську дисертацію «Пахионовы ямки в норме и при внутричерепной гипертензии».

Наукова та громадська діяльність

Голова Київського обласного товариства рентгенологів, член правління Київського міського та Українського товариств рентгенологів і радіологів.
З 1995 р. — Почесний член Асоціації радіологів України.
Науковий консультант і керівник 3 докторських та 14 кандидатських дисертацій.

Науковий доробок

Автор понад 300 наукових праць, серед яких монографії та навчальні посібники, що стали класичними для української рентгенологічної школи:

• «Клиническая рентгеноанатомия» (1975),
• «Рентгенодиагностика заболеваний и повреждений черепа».

Основні напрями наукових досліджень

• Рентгеноанатомія та рентгеносеміотика захворювань опорно-рухової системи.
• Діагностика вроджених вад розвитку та патології черепа.
• Вивчення внутрішньочерепної гіпертензії та її рентгенологічних проявів.
• Удосконалення методів променевого дослідження при травмах і деформаціях кісткової системи.

Наукове значення

Професор Галина Юліанівна Коваль є однією з фундаторок вітчизняної променевої діагностики, яка поєднала фундаментальні знання з анатомії, фізіології та клініки в єдину систему рентгеноанатомічного аналізу.
Її дослідження з рентгеносеміотики опорно-рухового апарату та патології черепа стали основою для розвитку нейрорадіології в Україні.

Крук Мирослав Богданович (1940) оториноларинголог, доктор медичних наук, професор, член Наукового товариства імені Шевченка, дійсний член Української академії наук.
Видатний український учений і педагог, представник львівської школи оториноларингологів, фахівець у галузі функціональної отології, дитячої оториноларингології та реконструктивної хірургії вуха й верхніх дихальних шляхів.

Народився у Львові.
Медичну освіту здобув на лікувальному факультеті Львівського медичного інституту (1958–1964).

Після закінчення навчання працював:

1964–1967 — лікар-оториноларинголог і хірург Рудківської районної лікарні №2 Львівської області;

1967–1968 — оториноларинголог Львівського шпиталю інвалідів війни.
У 1968–1972 рр. навчався в аспірантурі та згодом працював у Львівському медичному інституті на посадах:

•  асистента (1972–1977, 1980–1987),
• доцента (1987–1992),
• професора (з 1992 р.),
• завідувача кафедри оториноларингології (з 2002 р.).

Також обіймав посаду проректора з міжнародних зв’язків Львівського медичного інституту (1989–1991).

Міжнародна діяльність
У 1977–1980 рр. працював викладачем кафедри оториноларингології Оранського університету (Алжир), де брав участь у формуванні місцевої школи ЛОР-фахівців і запровадив новітні методики діагностики тубарної дисфункції.

Наукові ступені та звання
* 1971 р. — захистив кандидатську дисертацію «Некоторые методики выявления и устранения нарушений состояния слуховой трубы».
* 1987 р. — захистив докторську дисертацію «Функциональное состояние слуховой трубы при негнойных заболеваниях уха и верхних дыхательных путей».
* Професор — з 1992 р.

Наукова та громадська діяльність
М. Б. Крук — член правління Українського наукового медичного товариства оториноларингологів,
член Всеукраїнської асоціації пластичних, реконструктивних та естетичних хірургів,
член Української асоціації отіатрів, отонейрохірургів та отоневрологів,
голова Львівського відділення цієї асоціації,
заступник голови правління Львівського обласного відділення Українського наукового медичного товариства оториноларингологів.
Міжнародна наукова співпраця:
* член Міжнародного інституту післядипломної освіти з оториноларингології імені Портмана (Бордо, Франція);
* член Міжнародного товариства отологів імені А. Політцера.
Дійсний член Української академії наук, член Наукового товариства імені Т. Г. Шевченка.

Науковий доробок
Автор понад 350 наукових публікацій, зокрема кількох навчальних посібників.
Науковий консультант і керівник багатьох кандидатських та докторських дисертацій.

Основні напрями наукових досліджень
* Діагностика та лікування тубарної дисфункції.
* Патологія середнього та внутрішнього вуха.
* Вроджена і набута приглухуватість у дітей.
* Фітотерапія та рефлексотерапія запальних процесів верхніх дихальних шляхів і вуха.
* Розробка нових методів лікування алергічних і бактеріальних риносинуситів.
* Патологія лімфаденоїдного кільця глотки.

Наукове значення
Професор Мирослав Богданович Крук є одним із провідних українських фахівців у галузі клінічної отології та дитячої ЛОР-хірургії.
Його дослідження щодо функціонального стану слухової труби, розробка методів її відновлення, а також впровадження інновацій у лікування приглухуватості, риносинуситів і тубарної патології зробили вагомий внесок у розвиток вітчизняної оториноларингології.
Завдяки його педагогічній і науковій діяльності сформовано львівську школу ЛОР-фахівців, відому в Україні та за її межами.

Зарицький Анатолій Минович (1930 – 2019) епідеміолог, мікробіолог, доктор медичних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України (1996).
Видатний український учений, представник київської школи епідеміологів, дослідник закономірностей поширення інфекційних хвороб і засновник сучасних концепцій розвитку епідемічного процесу в умовах зміни біосфери та соціальних факторів.

Народився у Києві.
Медичну освіту здобув у Київському медичному інституті (1954).
У 1954–1957 рр. працював головним санітарним лікарем районної санепідемстанції та завідувачем інфекційного відділення в Хмельницькій області.
З 1957 р. його наукова діяльність пов’язана з Київським науково-дослідним інститутом епідеміології, мікробіології та паразитології (нині — Інститут епідеміології та інфекційних хвороб імені Л. В. Громашевського НАМН України), де він пройшов шлях від молодшого наукового співробітника до завідувача лабораторії кишкових інфекцій із групами вібріозів та медичної паразитології (з 1979 р.).

Наукові ступені та звання

• 1966 р. — захистив кандидатську дисертацію «Эпидемиологическая характеристика брюшного тифа на Украине в современных условиях».
• 1981 р. — захистив докторську дисертацію (тема присвячена сучасним аспектам епідеміології кишкових інфекцій).
• Професор — з 1991 р.

Наукова діяльність
Основні напрями досліджень А. М. Зарицького охоплювали широкий спектр проблем епідеміології, мікробіології та паразитології.
Він здійснив комплексні дослідження щодо:

• епідеміології інфекцій у закритих паразитарних системах;
• ролі інфекційної дози та біологічних властивостей збудників у розвитку епідемічного процесу;
• еволюції епідемічного процесу в сучасних умовах урбанізації та змін екологічного середовища;
• розробив нові принципи визначення патогенних та умовно-патогенних мікроорганізмів, що стали підґрунтям сучасних діагностичних критеріїв у клінічній мікробіології.

Науково-організаційна діяльність

• Голова Ради з регламентації застосування та впровадження дезінфекційних засобів МОЗ України.
• Віце-президент Асоціації дезінфекціоністів України.
• Активний член наукових рад і секцій з питань інфекційної безпеки, дезінфектології та санітарної мікробіології.

Науковий доробок

Автор близько 200 наукових праць, серед яких 4 монографії та 3 підручники.
Його праці присвячені теоретичному обґрунтуванню системного підходу до епідемічного процесу, питанням профілактики кишкових і паразитарних інфекцій, а також розробці методів епідемічного прогнозування.

Творчі інтереси

Окрім наукової діяльності, Анатолій Минович Зарицький відомий як поет і художник — автор кількох поетичних збірок і серій живописних робіт, у яких поєднав гуманістичне світобачення лікаря з філософським осмисленням людського буття.

Відзнаки

Професор (1991).

Заслужений діяч науки і техніки України (1996).

Наукове значення

Професор Анатолій Минович Зарицький — один із провідних теоретиків української епідеміології другої половини XX століття.
Його концепція еволюції епідемічного процесу, нові підходи до класифікації патогенних мікроорганізмів та участь у створенні нормативної бази дезінфекційної справи України стали основою для розвитку сучасної системи епідемічного контролю.

Гречаніна Олена Яківна (1935) генетик, доктор медичних наук, професор, член-кореспондент Національної академії медичних наук України (2003), Заслужений діяч науки і техніки України (2006), лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1997), Почесний громадянин м. Харкова (2007).
Одна з фундаторок української школи клінічної та медичної генетики, ініціаторка створення першого в Україні Інституту клінічної генетики, видатна вчена, педагог і громадська діячка.

Народилася у м. Харкові.
Медичну освіту здобула на лікувальному факультеті Харківського медичного інституту (1959).

У 1962–1965 рр. навчалася в аспірантурі кафедри акушерства та гінекології цього ж інституту.
З 1965 р. — завідувач лабораторії медичної генетики, з 1983 р. — керівниця Міжобласного медико-генетичного центру.

Науково-організаційна діяльність

За ініціативи О. Я. Гречаніної у 1989 р. в Українському інституті удосконалення лікарів (м. Харків) створено кафедру клінічної генетики та ультразвукової діагностики, яку вона очолювала до 2000 р.
З 2000 р. — завідувач кафедри медичної генетики Харківського державного медичного університету.
У 2005 р., також за її ініціативи, у структурі Харківського національного медичного університету відкрито Український інститут клінічної генетики, директором якого стала Гречаніна.

Наукові ступені та звання

• 1966 р. — захистила кандидатську дисертацію «Сравнительная оценка методов диагностики токсоплазмоза в акушерской клинике».
• 1991 р. — захистила докторську дисертацію.
• Професор — з 1992 р.
• Член-кореспондент НАМН України (2003) за спеціальністю «Медична генетика».

Професійна та громадська діяльність

• Заступник голови Українського товариства медичних генетиків.
• Голова Харківської обласної спілки медичної генетики.
• Президент Української та Харківської міської асоціацій фахівців ультразвукової діагностики в перинатології.
• Голова міської асоціації сімей, що мають дітей, хворих на фенілкетонурію.
• Почесний президент Асоціації сімей, які мають дітей із муковісцидозом.
• Голова Наглядової ради Харківського обласного благодійного фонду «Майбутнім поколінням».
• Представник Національного фонду «Україна – дітям».
• Член Американського інституту “Ultrasound in Medicine”.
• Головний редактор журналу “Ультразвукова пренатальна діагностика”, член редакційних рад низки фахових видань.

Науковий доробок

Автор близько 500 наукових публікацій, серед яких 7 монографій і 10 авторських свідоцтв.
Науковий консультант і керівник 3 докторських та 20 кандидатських дисертацій.

Основні напрями наукових досліджень

• Медико-генетичне консультування та пренатальна діагностика вроджених вад розвитку.
• Метаболічні та мітохондріальні спадкові хвороби.
• Первинна профілактика вродженої та спадкової патології.
• Генетика репродуктивних втрат і патології вагітності.
• Розробка методів ультразвукової пренатальної діагностики скелетних аномалій та хромосомних синдромів.

Відзнаки

• Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1997).
• Заслужений діяч науки і техніки України (2006).
• Почесний громадянин м. Харкова (2007).
• Академік Української екологічної академії наук (1992).

Наукове значення
Професор Олена Яківна Гречаніна — одна з ключових постатей у становленні української клінічної генетики та перинатальної діагностики.
Вона створила перший в Україні медико-генетичний центр, розвинула систему пренатального скринінгу та профілактики спадкової патології, започаткувала новий етап інтеграції генетики з ультразвуковими технологіями.
Її наукова школа об’єднує провідних генетиків, неонатологів і акушерів країни.

Легоцький Тиводар (Теодор) Яношович (1830 – 1915) — юрист, природодослідник, археолог, краєзнавець, історик.

Народився в с. Фужині поблизу сучасного м. Рієка (Хорватія).

Освіта та рання діяльність

• 1847–1851 — навчався на юридичному факультеті Кошицької академії.
• Під час угорської революції 1848–1849 рр. був офіцером національної гвардії.
• 1852–1856 — службовець у суді.

Професійна кар’єра

• З 1855 р. мешкав у Мукачеві, працював у судових органах та адвокатурі.
• З 1865 р. — головний прокурор Мукачевсько-Чинадіївської домінії графів Шенборнів.

Наукова та громадська діяльність

Член Угорського товариства природодослідників (1860), Угорського етнографічного товариства, Археологічної комісії.

Автор близько 300 публікацій, зокрема 11 монографій.

Основні напрями досліджень:

• мінеральні води Закарпаття, їхній хімічний склад і лікувальні властивості;
• клімат Закарпаття та його оздоровчий потенціал;
• археологія Тисо-Дунайської низовини (довів, що слов’яни заселили цей край до приходу угорців);
• соціально-економічний розвиток та духовна культура закарпатців.

Внесок

• Створив зведену таблицю хімічного складу мінеральних вод Закарпаття.
• Популяризував ідею комплексного застосування природних лікувальних ресурсів краю.
• Залишив значний науковий доробок із археології, етнографії та історії Закарпаття.

Віра Григорівна Балабан (1892-1976) педіатр, доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри дитячих хвороб, перший завідувач кафедри факультетської педіатрії, професор-консультант кафедри Київського медичного інституту імені О.О. Богомольця.

Віра Григорівна здійснювала наукові дослідження в галузі токсико-септичних захворювань новонароджених і дітей раннього віку, діагностики та лікування кишкових токсикозів різного походження, ревматизму.

Наукові праці: “Коли-диспепсия” (1958); “Стан вивчення кишкових захворювань у дітей раннього віку на сучасному етапі” (1965).