Календар медицини

Самойлович (Сущинський, за іншими даними – Сушковський) Данило Самійлович (1744–1805) епідеміолог, доктор медицини (1780). Основоположник вітчизняної епідеміології. Всесвітньо відомий чумолог. Першим визначив шляхи передачі чуми, довів її контагіозність, запропонував систему протиепідемічних заходів, що зберегла актуальність і в наш час. Один з ініціаторів реформи медичної освіти, санітарно-освітньої пропаганди. Брав участь у розробці карантинного законодавства. Розробляв наукову медичну термінологію. Засновник першого на території України наукового товариства медиків (Медичне зібрання – Херсон, 1784). Почесний член усіх 12 зарубіжних Академій наук.

Данило Самійлович організував фельдшерську школу, яка готувала ротних фельдшерів та «підлікарів» для шпиталю. У 1790 р. звільнився зі служби і мешкав у Чернігівській губернії: у 1792 р. був відновлений на службі і призначений на скромну посаду – рядового лікаря Московського Госпіталю. У 1793 р. обраний почесним членом медичної колегії, з 1801 до 1805 р. – карантинний інспектор Чорноморської лікарської управи (м. Миколаїв); був членом багатьох закордонних академій та наукових товариств, діяльність Самойловича переважно була повʼязана з боротьбою проти епідемій чуми, вивчив патологічну анатомію чуми, шляхи її поширення.

Він уперше зробив спробу (невдалу) виявити під мікроскопом у вмісті чумних бубонів збудника чуми. Розробив проєкт зразкової установи для підготовки акушерок, переклав з французької російською мовою книжку «Міська та сільська повивальна бабка»; Д. С. Самойлович заклав міцний фундамент у медицині для подальшого її розвитку, сприяв виходу вітчизняної медичної науки на світовий рівень; більшість наукових праць Д. С. Самойловича було видано у Франції; про наукову та просвітницьку діяльність Самойловича в Херсоні стало відомо у всій Європі, й французький «Журнал-енциклопедія» 5 серпня 1785 р. дав йому високу оцінку.

Він був обраний членом багатьох іноземних академій – Дижонської, Лімської, Марсельської, Ліонської, Тулузької, Майянської, Мангеймської, Турінської, Падуанської, Парижської хірургічної тощо, але при цьому так і не став членом Російської академії. У 80-х роках XVIII ст. видавець праць Д. С. Самойловича Леклерк вживає всіх заходів щодо видання окремою книгою усіх його робі; найбільший інтерес у цій книзі має «Промово до слухачів Госпітальних шкіл», в якій дано багато проникливих порад молодому лікарю, рекомендацій етичного плану.

У фонді бібліотеки зберігаються праці Самойловича Д. С., підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Избранные произведения. /С историко-биографическим очерком/. (1949). Шифр зберігання: 616.92 С-173
2. Избранные произведения. (1952). Шифр зберігання: 616.92 С-173

Маньківський Микита Борисович (1914-2014) невропатолог, доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри нервових хвороб (1960-64) Київського медичного інституту. Заступник директора інституту з наукової роботи і керівник відділу клінічної фізіології і патології нервової системи (1965-90), в теперішній час консультант цього відділу Інституту геронтології АМН України. Основні наукові дослідження пов’язані з вивченням функціональних змін нервової системи в процесі старіння людини, особливостей розвитку, клінічного перебігу, диференціальної діагностики та лікування хвороб нервової системи у людей старших вікових груп. Засновник нової галузі вітчизняної науки – нейрогеронтологіі і нейрогеріатрії.

Микита Борисович народився в м. Києві. Медичну освіту (з відзнакою) здобув у Київському медичному інституті (1939). З 1939 р. служив у Червоній армії; у 1941-1945 рр. перебував у діючій армії на посадах командира медикосанітарної роти, командира медикосанітарного батальйону 2-го Гвардійського механізованого корпусу; з 1945 р. по 1948 р. – старший науковий співпрацівник Київського психоневрологічного інституту; у 1948-1959 рр. – доцент кафедри нервових хвороб Київського медичного інституту; у 1951-1954 рр. – ректор Чернівецького медичного інституту; з 1954 р. по 1960 р. – старший науковий співпрацівник відділу клінічної неврології Інституту фізіології АН УРСР; у 1958 р. захистив докторську дисертацію на тему «Ревматический энцефалит: Клиника, патоморфология, патогенез»; з 1962 по 1965 р. – завідувач кафедри нервових хвороб Київського медичного інституту імені О. О. Богомольця; у 1961-1964 рр. – проректор з наукової роботи цього ж інституту; з 1965 р. працював у Інституті геронтології АМН СРСР на посадах заступника директора з наукової роботи та завідувача відділу клінічної фізіології і патології нервової системи; з 1990 р. – науковий консультант цього ж відділу; професор; голова Київського науково-практичного товариства неврологів; заступник голови Всесоюзного товариства невропатологів та психіатрів; член президії правління Українського товариства невропатологів, психіатрів та наркологів; член президії правління Українського наукового товариства геронтологів та геріатрів.

3аслужений діяч науки УРСР (1978); лауреат Державної премії УРСР (1984). Автор понад 400 наукових публікацій, зокрема 9 монографій.

Наукові праці присвячені вивченню проблем нейроревматизму, неврології колагенозів, клінічної неврології.

Особливу увагу приділяв питанням нейрогеронтології та геріатрії, патогенезу, клініці та терапії судинних захворювань головного мозку в людей різного віку.

Уперше у вітчизняній літературі описав клініку і гістологію первинних інфекційних мієлітів, обгрунтував вірусну природу цього захворювання. Уперше визначив роль алергічних механізмів і значення судинного чинника в патогенезі деяких нейроінфекційних захворювань: під час антирабічних щеплень, грипі, геморагічному менінгоенцефаліті. Уперше описав синдроми ревматичних уражень нервової ситеми і запропонував їхню класифікацію.

Зробив вагомий внесок у вивчення клінічного перебігу і лікування вікозалежних захворювань: атеросклерозу, паркінсонізму, хвороби Альцгеймера. Науковий консультант та керівник 14 докторських та 39 кандидатських дисертацій.

У фонді ННМБУ зберігається автореферат дисертації Маньківського М. Б.:

Ревматический энцефалит. Клиника, патоморфология, патогенез. (1959). Шифр зберігання: 616.8 М-247

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці М. Б. Маньківського, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Сосудистый паркинсонизм. (1982). Шифр зберігання: Б-39601
2. Долгожители: Нейрофизиологические аспекты. (1985). Шифр зберігання: Б-50828
3. Особенности восстановительного лечения больных старших возрастов, перенесших нарушение мозгового кровообращения. Методические рекомендации. (1987). Шифр зберігання: Б-55835
4. Старение и нервная система. Очерки клинической нейрогеронтологии. (1972). Шифр зберігання: Б-4689
5. Комплексное обследование для выявления лиц, предрасположенных к инсульту. Методические рекомендации. (1988). Шифр зберігання: Б-62405

Гоцко Євстахій Володимирович (1930 – 1992) – стоматолог, доктор медичних наук (1987), професор (1989), завідувач кафедри хірургічної стоматології (1972-92), декан стоматологічного факультету (1979-92) Львівського медичного університету імені Данила Галицького. Наукові праці присвячені вивченню травматології та відновної хірургії щелепно-лицевої ділянки.

Євстахій Володимирович народився в м. Городку (нині – Львівська обл); середню медичну освіту здо-був у Львівській зуболікарській школі (1944-1946); вищу медичну освіту здобув у Київському стоматологічному інституті (1954); працював на посадах лікаря-стоматолога Городоцької міської лікарні (1954-1959).

З 1961 р. працював у Львівському медичному інституті на посадах асистента (1961-1968), доцента (1968-1972), завідувача (1972-1992) кафедри хірургічної стоматології, декана стоматологічного факультету (1979-1992); у 1967 р. захистив кандидатську дисертацію «Переломи кута і гілки нижньої щелепи і їх лікування», а в 1986 р. – докторську дисертацію «Сравнительная оценка хирургического лечения врожденных несращений верхней губы и неба»; професор (1989).

Автор близько 130 наукових публікацій, зокрема 9 автор-ських свідоцтв на винаходи.

Основні напрями наукової діяльності: травматологія та відновна хірургія щелепно-лицевої ділянки, хірургічне лікування вроджених незрощень верхньої губи та піднебіння, одонтогенних пухлин щелепи, запальних процесів верхньо-щелепних пазух та великих слинних залоз; науковий консультант і керівник 3 докторських та 11 кандидатських дисертацій.

У фонді ННМБУ зберігаються автореферати Гоцко Є. В.:

1. Переломы угла и ветви нижней челюсти и их лечение (клинико-экспериментальное исследование) (1967). Шифр зберігання: 616.31 Г 748
2. Сравнительная оценка хирургического лечения врожденных расщелин верхней губы и неба (1986). Шифр зберігання: Р-32324

У фонді ННМБУ зберігаються праці Гоцко Є. В., підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Воспалительные заболевания пародонта (1988). Шифр зберігання: Б-61483
2. Методичні вказівки до клінічного дослідження хворого та складання історії хвороби на кафедрі хірургічної стоматології (1973). Шифр зберігання: Б-11066
3. Методические указания по клиническому обследованию больных и написанию истории болезни (1975). Шифр зберігання: Б-46909

Наранович Петро Андрійович (1805-1858) – доктор медицини (1837), ординарний професор кафедри анатомії (1838) Харківського університету. Першим у Харкові застосував ефірний наркоз через пряму кишку, запропонував ряд нових хірургічних інструментів, працював у галузі офтальмології, успішно виконував операції на очах.

Петро Андрійович народився в с. Чапліївці Кролевецького повіту Чернігівської губернії (тепер – Шосткинського району Сумської обл.) у сімʼї священика; медичну освіту «лекарь 1-го отделения» здобув у С.- Петербурзькій медико-хірургічній академії (1826); виконував обовʼязки прозектора зоотомії (з 1826 р.); проектора анатомії (з 1833 р.), а згодом (з 1834 р.) – медико-хірург та акушер С.- Петербурзької медико-хірургічної академії; з 1827 р. – ординатор (без платні) С.- Петербурзького військово-сухопутного госпіталю; штаб-лікар (1829); у 1837 р. захистив докторську дисертацію «Calculi vesicae uronariae, momenta pathologica, therapeutica necnon chirurgica»; у квітні 1837 р. призначений на посаду екстраординарного професора, а у вересні 1838 р. – ординарного професора анатомії Харківського університету; доктор Д. А. Сібілев згадував (1894).

З 1843 р. по 1858 р. – директор хірургічної факультетської клініки Харківського університету; упродовж 8-ми років на громадських засадах працював на посаді лікаря шляхетного пансіону 2-ї Харківського чоловічої гімназії та більше 1 року – лікаря при Харківській духовній семінарії, з 1844 р. також надавав безкоштовну медичну допомогу малозабезпеченим хворим у складі Харківського доброчинного товариства; відзначився в боротьбі з холерою в 1840-их роках; під час Кримської війни керував хірургічним відділенням Харківського тимчасового госпіталю; дійсний член Товариства російських лікарів (м. С.- Петербург, 1843); почесний член С.- Петербурзької медико-хірургічної академії (з 1950 р.); наукові праці присвячені вивченню органів руху людини, питанням практичної хірургії; запропонував низку нових хірургічних інструментів; у 1847 р. уперше в Харкові застосував ефірний прямокишковий наркоз.

Основні публікації: «De angulo faciei novaque ejusdem considerandi ratione oratio» (1841), «Анатомофизиологическое описание органов движения человеческого тела» (1850), «Отчет об операциях, сделанных в хирургическом отделении харьковского университета за 1853 г.», «Отчет об операциях, сделанных в хирургическом отделении харьковского университета за 1856 г.», «Ранение штуцерной пулей в глаз навылет» (1857-1858), «Рычаг для вправления вывихнутой челюсти и др. избретенные инструменты» (1857-1858), «Любопытный случай камня в мочевом пузыре» (1857-1858), «Анатомическое
описание близнецов, сросшихся головами».

У фонді ННМБУ немає робіт даного автора, але є стаття про нього:

Мирский М. Б. Видный русский хирург П. А. Наранович / М. Б. Мирский // Клиническая хирургия. – 1991. – № 2. – С. 70-72″

Смик Михайло Михайлович (1910-2005) – патофізіолог, доктор медичних наук, професор. Організатор і перший завідувач кафедр патологічної фізіології Вінницького (1938-41), Станіславського (нині-Івано-Франківська державна медична академія) (1949-57), Луганського (1957-74) медичних інститутів. Напрями наукової діяльності: лікування запальних процесів суглобів, хребта; спонтанний тромбоз у воротній вені; зміни функцій органів при туберкульозі, тиреотоксикозі, лептонному шоку; ефективність лікувального використання ультразвуку.

Михайло Михайлович народився в м. Києві; медичну освіту здобув в Одеському медичному інституті (1933); навчався в аспірантурі на кафедрі патологічної фізіології Одеського інституту удосконалення лікарів (1933-1935); працював на посадах асистента кафедри біохімії Одеського медичного інституту (1935-1936), завідувача (організатора) кафедри патологічної фізіології Вінницького медичного інституту (1936-1941); у часи німецько-радянської війни працював на посадах асистента кафедри патологічної фізіології Казанського університету (1941-1943), начальника серобактеріологічної та клінічної лабораторії евакошпиталів (1943-1946); у подальшому працював на посадах завідувача (організатора) кафедри патологічної фізіології Станіславського (Івано-Франківського) медичного інституту (1949-1957), завідувача кафедри патологічної фізіології (1957-1974), проректора з наукової роботи (1967-1972) Луганського медичного інституту; у 1937 р. захистив кандидатську дисертацію «Влияние гипофиза на функцию почек», а в 1956 р. – докторську дисертацію «О патогенезе нарушений некоторых функций печени и обмена веществ при туберкулезе»; професор (1958); фундатор і перший голова Луганського обласного науково-медичного товариства патофізіологів; член Вченої ради МОЗ УРСР (1959-1967).

Автор 55 наукових публікацій, зокрема 1 монографії. Основні напрями наукових досліджень: вивчення порушень функції печінки та обміну речовин при туберкульозі, дослідження запалення й лікування запальних процесів суглобів та хребта, спонтанного тромбозу у ворітній вені, змін функцій органів при тиреотоксикозі, пептонному шоку, вивчав ефективність лікувального використання ультразвуку; науковий консультант і керівник 4 докторських та 7 кандидатських дисерацій; Почесний професор Луганського державного медичного університету (1995).

У фонді ННМБУ зберігаються праці Смик М. М., підготовлені одноосібно або у співавторстві:

Вплив ультразвуку на організм (1969). 1969 С-504м

Козир Ніна Миколаївна (1920-2014) – анатом, доктор медичних наук (1969), завідувачка кафедри анатомії людини Вінницького медичного інституту (1967-70), професор кафедри анатомії людини Одеського медичного університету (1970). Наукові праці присвячені порівняльній анатомії підшлункової залози у людини.

Ніна Миколаївна народилася в с. Азарово Массальського району Калузької обл.; середню медичну освіту здобула в Московському медичному училищі, працювала на посаді фельдшера «Швидкої медичної допомоги» м. Ашхабад; вищу медичну освіту здобула на лікувальнопрофілактичному факультеті Ашхабадського медичного інституту; працювала на посадах лікаря-хірурга в м. Аш-хабаді та асистента Туркмен-ського медичного інституту (м. Ашхабад, 1942); працювала на посадах лікаря хірургічного відділення Респбліканської клінічної лікарні (м. Ашхабад, 1942-1944), асистента кафедри госпітальної хірургії Туркменського медичного інституту (1944-1945), ординатора Крижопільської районної лікарні Вінницької обл., завідувача сільської лікарської дільниці в Немирівському районі Вінницької обл., ординатора хірургічного відділення Могилів-Подільської районної лікарні, асистента, доцента, завідувача (1967-1970) кафедри анатомії людини Вінницького медичного інституту імені М. І. Пирогова, доцента (1970-1971) та професора (1971-2003) кафедри анатомії людини Одеського медичного інституту імені М. І. Пирогова (нині – Одеський національний медичний університет); у 1959 р. захистила кандидатську дисертацію «Вены вилочковой железы человека и некоторых позвоночных животных», а в 1969 р. – докторську дисертацію «Морфология поджелудочной железы у различных животных и результаты изучения развития и строения данного органа у человека».

Автор 30 наукових публікацій; основні напрями наукової діяльності – дослідження порівняльної анатомії підшлун-кової залози та кровообігу вилочкової залози в людини та деяких тварин.

У фонді ННМБУ зберігаються автореферати Козир Н. М.:

1. Вены вилочковой железы человека и некоторых позвоночных (1958). Шифр зберігання: 611.4 К – 593
2. Морфология поджелудочной железы у различных животных и результаты изучения развития и строения данного органа у человека ( 1969) Шифр зберігання: 1969 К – 593н

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Козир Н. М., підготовлені одноосібно або у співавторстві:
Некоторые вопросы морфологии человека и животных (1968 ).
Шифр зберігання: Б – 8706 “