Календар медицини

Кульчицький Микола Костянтинович (1856 – 1925) — гістолог, учений, педагог, державний діяч.

Микола Костянтинович народився в місті Кронштадт. Медичну освіту здобув на медичному факультеті Харківського університету, який закінчив у 1879 році.

Після завершення навчання працював у Харківському університеті на посадах:

• приват-доцента та прозектора (1883–1889);
• екстраординарного професора (1889);
• ординарного професора кафедри гістології (1889–1912).

У 1897–1900 роках обіймав посаду декана медичного факультету Харківського університету.

Наукові ступені та службова діяльність

• 1883 рік — захистив докторську дисертацію
«О строении телец Grandry»;
• 1912 рік — призначений попечителем Казанського навчального округу;
• згодом переведений на аналогічну посаду до Санкт-Петербурга;
• у 1916–1917 роках — міністр народної освіти;
• у 1914 році отримав чин таємного радника.

Після Жовтневого перевороту у 1921 році емігрував за кордон. Оселився в Лондоні (Велика Британія), де продовжив наукову діяльність і викладав в Оксфордському університеті.

Наукова діяльність і внесок у гістологію
Основними напрямами наукової діяльності М. К. Кульчицького були:

• дослідження будови центральної нервової системи;
• вивчення нервових закінчень;
• розвиток теорії мікроскопічної техніки;
• удосконалення гістологічних методик.

У 1882 році він указав на існування особливого типу клітин слизової оболонки шлунково-кишкового тракту, які згодом отримали назву
«клітини Кульчицького» (ентерохромафінні клітини).

У фонді ННМБУ зберігаються праці М. К. Кульчицького, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Основы гистологии животных и человека (1912). Шифр зберігання: 611.018 К 906.
2. Основы практической гистологии. Ч. 1 (1889). Шифр зберігання: 611.018 К 906.
3. Основы практической гистологии. Ч. 2 (1890). Шифр зберігання: 611.018 К 906.
4. Техника микроскопического исследования (1897). Шифр зберігання: 611.018 К 906.
5. Учение о микроскопе и технике микроскопического исследования (1909). Шифр зберігання: 611.018 К 906.

Детюк Євдокія Сергіївна (1921 – 2002) — гістолог, ембріолог, учений і педагог.

Євдокія Сергіївна народилася в селі Велика Михайлівка (нині — Дніпропетровська область). Медичну освіту здобула на лікувальному факультеті 1-го Київського медичного інституту, який закінчила у 1942 році.

У 1943–1946 роках працювала лікарем у діючій армії. З 1946 року її професійна діяльність була пов’язана зі Львівським медичним інститутом, де вона обіймала посади:

• старшого лаборанта кафедри патологічної анатомії (1947–1948);
• асистента (1948–1954);
• доцента (1954–1964);
• завідувача кафедри (1964–1989);
• професора (1989–1999) кафедри гістології та ембріології.

Наукові ступені та вчені звання

• 1953 рік — захист кандидатської дисертації
«Материалы к изучению патологических зародышей»;
• 1966 рік — захист докторської дисертації
«Морфологические и гистохимические особенности эмбрионов при различных нарушениях функции щитовидной железы материнского организма»;
• 1968 рік — присвоєно вчене звання професора.

Наукова діяльність і внесок

Євдокія Сергіївна Детюк є автором близько 100 наукових публікацій, зокрема:

• 1 монографії;
• 3 авторських свідоцтв на винаходи.

Основні напрями наукових досліджень:

• гістохімічна характеристика органів і систем за різних фізіологічних і патологічних станів;
• вивчення тератогенної дії окремих хімічних речовин;
• патологія ембріогенезу;
• експериментальне дослідження впливу ендокринних чинників, зокрема тиреоїдної патології материнського організму, на формування ендокринної системи зародка;
• удосконалення гістохімічних і морфометричних методів дослідження.

Вона була науковим консультантом і керівником 6 докторських та 25 кандидатських дисертацій.

У фонді ННМБУ зберігається автореферат дисертацій Детюк Є. С.:

1. Материалы к изучению патологических зародышей. /Экспериментальное исследование/. Автореф. дисс. … канд. мед. наук (1953). Шифр зберігання: 611.013 Д-387
2. Морфологические и гистохимические особенности эмбрионов при различных нарушениях функции щитовидной железы материнского организма. Автореф. дисс. … д-ра мед. наук (1966). Шифр зберігання: 616.4 Д 387

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Детюк Є. С., підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Лектины в гистохимии. (1989). Шифр зберігання: Б-62985
2. Методические указания к практическим занятиям по частной гистологии /для студентов І курса лечебного, педиатрического, стоматологического и санитарно-гигиенического факультетов/. Пособие для самостоятельной работы студентов. (1976). Шифр зберігання: Б-20125

Ліннеман Едуард Леопольд
(1841 — 1886) — фармацевт, хімік.

Народився у м. Франкфурт-на-Майні (Німеччина). Вищу освіту здобув на хімічному відділенні Гайдельберзького університету (1862).

Працював асистентом кафедри хімії Університету м. Ґент (Бельгія, 1863), асистентом (1863–1865) та керівником (1865–1872) кафедри загальної та фармацевтичної хімії Львівського університету. У 1872–1875 рр. — професор загальної хімії Вищої технічної школи м. Брно, у 1875–1886 рр. — професор Празького університету.

Звання професора отримав у 1865 році.
Член-кореспондент Віденської академії наук (1872), дійсний член — з 1876 року.

Автор близько 40 наукових праць, з яких 11 виконано у Львівському університеті.

Основні напрями наукової діяльності — дослідження спиртів аліфатичного ряду, взаємоперетворення спиртів, амінів, галогенопохідних, нітрилів і карбонових кислот.

Ніколаєв Анатолій Петрович
(1896 — 1972) — акушер-гінеколог, учений.

Народився в м. Тараща Київської губернії (нині — Київська область) у родині лікаря. Медичну освіту здобув на медичному факультеті Університету св. Володимира в Києві (1913–1917).

У 1917–1920 рр. працював шкільним лікарем і викладачем гімназії в м. Бердичів, у 1920–1922 рр. — дільничним лікарем у с. Маркуші Бердичівського повіту. З 1922 року працював у Київському інституті удосконалення лікарів на посадах ординатора, асистента та доцента кафедри акушерства і гінекології (1922–1931). У 1931–1933 рр. — завідувач навчального філіалу та акушерсько-гінекологічного відділення міжрайонної лікарні в м. Коростень.

У 1933 році йому присвоєно наукове звання професора. У 1933–1936 рр. очолював кафедру акушерства та гінекології Полтавського виробничого медичного інституту. З 1936 року — заступник директора з наукової частини, завідувач жіночого сектора та керівник акушерсько-гінекологічної клініки Донецького науково-дослідного інституту охорони материнства і дитинства.
У 1939 році захистив докторську дисертацію «Нейрогуморальные факторы в регуляции родовой деятельности женщины». У роки Другої світової війни (1941–1944) служив начальником медичної частини евакошпиталів № 3312 і № 3638 у м. Саратов, а також головним гінекологом Приволзького військового округу.

З 1944 року працював в Інституті акушерства і гінекології АМН СРСР: завідувач акушерської клініки та заступник директора (1944–1951), директор (1944–1948, м. Москва). У подальшому — заступник директора з наукової роботи, виконувач обов’язків директора (1948–1950), директор (1950–1954) Інституту акушерства та гінекології АМН СРСР у м. Ленінград. У 1954–1966 рр. — заступник директора з наукової роботи, з 1966 р. — науковий консультант Інституту охорони материнства та дитинства (нині — Інститут педіатрії, акушерства і гінекології НАМН України).

Голова Українського наукового товариства акушерів-гінекологів, член правління Всесоюзного та Київського наукових товариств акушерів-гінекологів, заступник головного редактора журналу «Педіатрія, акушерство і гінекологія». Академік АМН СРСР (1952), лауреат Державної премії СРСР (1952).

Автор понад 200 наукових публікацій, зокрема 36 монографій, підручників і розділів у керівництвах для лікарів. Один із засновників фізіологічного напряму в акушерстві. Основні напрями наукової діяльності: вивчення перебігу пологового акту, боротьба з внутрішньоутробною асфіксією плода, знеболювання пологів, дослідження токсикозів вагітності та слабкості пологової діяльності.

Розробив концепцію нейрогуморальних механізмів пологового акту. Науковий консультант і керівник 11 докторських та 19 кандидатських дисертацій.

Уваров Михайло Семенович
(1856 — 1927) — санітарний лікар, гігієніст, організатор громадської медицини.

Медичну освіту здобув у Медико-хірургічній академії в Санкт-Петербурзі (1881). У 1883–1886 рр. працював земським лікарем у Тульській губернії. З 1886 року — санітарний лікар у Херсонській губернії, де брав активну участь у створенні показової земської санітарної організації. Один із організаторів перших у Російській імперії лікарсько-харчувальних пунктів для сільськогосподарських робітників.

З 1890 року редагував «Врачебно-санитарную хронику Херсонской губернии». У 1893 році працював санітарним лікарем Московського земства, у 1894–1895 рр. — завідувач санітарного бюро Тверського земства. З 1896 року працював у Санкт-Петербурзі в медичному департаменті Міністерства внутрішніх справ, де впродовж 1896–1918 рр. був редактором журналу «Вестник общественной гигиены, судебной и практической медицины».

З 1921 року — завідувач кафедри загальної гігієни Кримського медичного інституту, з 1926 року — головний санітарний лікар курортів Південного берега Криму.

Автор понад 100 наукових публікацій. Його наукові праці присвячені питанням санітарної статистики, вивченню захворюваності населення, гігієні населених місць, протиепідемічним заходам, бальнеології та професійній гігієні. М. С. Уваров одним із перших у започаткував систематичне вивчення захворюваності сільського населення, умов праці та побуту сільськогосподарських робітників.

У 1891 році опублікував ґрунтовне дослідження «Заболеваемость в Херсонской губернии по данным 1887–1889 гг.».

Посібник з гігієни, укладений М. С. Уваровим, витримав чотири видання. Учений активно виступав на Пироговських з’їздах, зокрема з питань жіночої медичної освіти та викладання суспільної медицини на медичних факультетах. Його доповідь на IV Пироговському з’їзді (1891) «Об объединении программ санитарно-статистических исследований» стала передумовою створення так званої Пироговської класифікації хвороб.

Гершензор Сергій Михайлович
(1906 — 1998) — генетик, учений.

Народився в м. Москва. Вищу освіту здобув на біологічному відділенні фізико-математичного факультету Московського університету (1923–1927). У 1927–1930 рр. навчався в аспірантурі, після чого працював асистентом і доцентом кафедри генетики Московського університету, а також ученим-спеціалістом відділу природи гена і мутацій Інституту генетики АН СРСР (1935–1937).

З 1937 року працював у Києві: завідувач відділу генетики Інституту зоології АН УРСР (1937–1941, 1948–1963), завідувач кафедри генетики та дарвінізму Київського університету (1937–1941, 1944–1948). Під час німецько-радянської війни перебував в евакуації в м. Уфа.

У подальші роки обіймав посади завідувача сектору молекулярної біології та генетики Інституту мікробіології та вірусології імені Д. К. Заболотного АН УРСР (1968–1973), завідувача відділу Інституту молекулярної біології та генетики АН УРСР (1973–1986), з 1986 року — наукового співробітника Інституту фізіології рослин та генетики АН УРСР.

Доктор біологічних наук, професор, академік АН УРСР (1976). Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1981, 1996). Герой Соціалістичної Праці (1990).

Основні напрями наукової діяльності — популяційна та молекулярна генетика тварин, аналіз закономірностей мутагенної дії чужорідної ДНК, дослідження генетики вірусів комах. Відкрив мутагенну дію ДНК, експериментально довів можливість зворотної передачі генетичної інформації від РНК до ДНК.