Календар медицини

Соломка Микола Вікторович (1856 – 1903) — військовий лікар, хірург, організатор медичної справи.

Микола Вікторович Соломка здобув медичну освіту з відзнакою у Санкт-Петербурзькій Медико-хірургічній академії, яку закінчив у 1881 році. Після завершення навчання у 1881–1887 роках служив у військових госпіталях на Кавказі.

У 1887–1888 роках проходив удосконалення з хірургії в Медико-хірургічній академії. У 1889 році захистив докторську дисертацію на тему:
«Высокое камнесечение. Материалы для оценки надлобкового камнесечения в России».

У 1890–1893 роках працював старшим ординатором Київського військового госпіталю та асистентом хірургічної госпітальної клініки Університету Святого Володимира.

З 1893 до 1903 року обіймав посаду головного лікаря лікарні при Покровському жіночому монастирі в Києві.

Одночасно у 1899–1902 роках М. В. Соломка очолював Київський військовий госпіталь.

Організаційна та громадська діяльність Микола Вікторович Соломка був ініціатором важливих нововведень у медичній практиці:

• сприяв створенню самостійного отоларингологічного відділення в Київському військовому госпіталі;
• за його ініціативою в госпіталі було встановлено один із перших у Російській імперії рентгенівських апаратів;
• відкрито зуболікарський кабінет для нижчих чинів та офіцерів.

Особливі доручення та відзнаки

• був молодшим лікарем при Великій княгині Олександрі Петрівні, дружині Великого князя Миколи Миколайовича-старшого;
• у 1899 році очолював спеціальну комісію з ліквідації чуми в Астраханській губернії;
• лейб-хірург Двору Його Імператорської Величності;
• мав чин дійсного статського радника.

Тишко Федір Олексійович (1936) — оториноларинголог, учений, педагог, організатор медичної науки.

Федір Олексійович народився в смт Баришівка Київської області. Медичну освіту здобув у Київському медичному інституті імені О. О. Богомольця, який закінчив у 1960 році.

У 1960–1963 роках працював лікарем-оториноларингологом Кокчетавської обласної клінічної лікарні, а також головним спеціалістом Кокчетавського обласного відділу охорони здоров’я Цілинного краю Казахської РСР.

З 1963 року пов’язав свою професійну діяльність із Київським медичним інститутом (нині — Національний медичний університет імені О. О. Богомольця), де працював на посадах:

• професора кафедри оториноларингології (від 1986 року);
• проректора з виробничої практики (від 1988 року).

Наукові ступені та вчені звання

• 1969 рік — захист кандидатської дисертації
«Лечение стойких стенозов гортани и трахеи (клинико-экспериментальное исследование)»;
• 1981 рік — захист докторської дисертації
«Хирургическое лечение больных постревматическими стенозами гортани и трахеи»;
• 1986 рік — присвоєно вчене звання професора.

Відзнаки та громадська діяльність

• Лауреат Державної премії УРСР (1979);
• Заслужений діяч науки і техніки України (1997);
• Академік Академії наук вищої школи України (1993);
• у 1994–1999 роках — віцепрезидент АН вищої школи України;
• у 1999–2001 роках та з 2010 року — академік-секретар Відділення фундаментальних проблем медицини АН вищої школи України.

Наукова діяльність і внесок у медицину

Ф. О. Тишко є автором понад 270 наукових праць, у тому числі 2 монографій, а також 18 винаходів.

Основні напрями наукових досліджень:

• відновлювальна та реконструктивна хірургія гортані, трахеї, глотки та шийного відділу стравоходу;
• патологія приносових пазух;
• внутрішньочерепні отогенні ускладнення.

Основні наукові досягнення:

• розробив і впровадив методи усунення дефектів і зарощень гортані та трахеї шляхом циркулярної резекції стенозованих ділянок з формуванням міжтрахеальних і міжгортанних анастомозів;
• запропонував метод хірургічного усунення атрезії шийного відділу стравоходу;
• один із засновників ендоскопічної та ендомікрохірургії гортані при паралітичних стенозах;
• розробив методи хірургічного лікування паралітичних стенозів гортані екстра- та ендоларингеальними доступами;
• запропонував класифікацію пластичних операцій гортані й трахеї та методів пластичної хірургії при дефектах, атрезіях і стенозах гортані, трахеї та шийного відділу стравоходу;
• обґрунтував клінічну класифікацію ринітів.

Творча діяльність Ф. О. Тишко є автором численних поетичних творів, а також:

• гімну Національного медичного університету імені О. О. Богомольця
«Світоч наш Національний» (2004);
• гімну Українського наукового медичного товариства отоларингологів.

Гроховський Володимир Йосипович (1936 – 2006) — дитячий хірург, учений, педагог.

Володимир Йосипович народився в селі Кошляки (нині — Тернопільська область). Медичну освіту здобув на педіатричному факультеті Львівського медичного інституту, який закінчив у 1958 році.

У 1958–1960 роках працював хірургом Яворівської центральної районної лікарні Львівської області. У 1968–1978 роках — лікар-хірург Львівської обласної дитячої клінічної лікарні.

З 1978 року пов’язав свою професійну діяльність із кафедрою дитячої хірургії Львівського медичного інституту, де працював на посадах:

• асистента (1978–1985);
• доцента (1985–1986);
• завідувача кафедри (1986–2006).

Наукові ступені та вчені звання

• 1965 рік — захист кандидатської дисертації
«Нарушение и коррекция водно-электролитного обмена у детей на различных этапах хирургического лечения»;
• 1981 рік — захист докторської дисертації
«Гипербарическая оксигенация в комплексном лечении разлитого аппендикулярного перитонита у детей»;
• 1988 рік — присвоєно вчене звання професора.

Наукова діяльність і внесок

В. Й. Гроховський є автором близько 100 наукових публікацій, зокрема:

• 2 монографій;
• підручника;
• авторського свідоцтва на винахід.

Основні напрями наукової діяльності:

• розробка нових методів лікування в дитячій хірургії;
• застосування лазеротерапії та плацентарного полібіоліну в комплексному лікуванні дітей із крипторхізмом;
• поєднання антибіотикотерапії та гіпербаричної оксигенації в лікуванні перитоніту в дітей;
• оптимізація хірургічного лікування з урахуванням порушень водно-електролітного обміну.
• Був науковим керівником 4 кандидатських дисертацій.

Кульчицький Микола Костянтинович (1856 – 1925) — гістолог, учений, педагог, державний діяч.

Микола Костянтинович народився в місті Кронштадт. Медичну освіту здобув на медичному факультеті Харківського університету, який закінчив у 1879 році.

Після завершення навчання працював у Харківському університеті на посадах:

• приват-доцента та прозектора (1883–1889);
• екстраординарного професора (1889);
• ординарного професора кафедри гістології (1889–1912).

У 1897–1900 роках обіймав посаду декана медичного факультету Харківського університету.

Наукові ступені та службова діяльність

• 1883 рік — захистив докторську дисертацію
«О строении телец Grandry»;
• 1912 рік — призначений попечителем Казанського навчального округу;
• згодом переведений на аналогічну посаду до Санкт-Петербурга;
• у 1916–1917 роках — міністр народної освіти;
• у 1914 році отримав чин таємного радника.

Після Жовтневого перевороту у 1921 році емігрував за кордон. Оселився в Лондоні (Велика Британія), де продовжив наукову діяльність і викладав в Оксфордському університеті.

Наукова діяльність і внесок у гістологію
Основними напрямами наукової діяльності М. К. Кульчицького були:

• дослідження будови центральної нервової системи;
• вивчення нервових закінчень;
• розвиток теорії мікроскопічної техніки;
• удосконалення гістологічних методик.

У 1882 році він указав на існування особливого типу клітин слизової оболонки шлунково-кишкового тракту, які згодом отримали назву
«клітини Кульчицького» (ентерохромафінні клітини).

Новик Ісаак Йосипович (1891 – 1968) — стоматолог, учений, педагог, організатор стоматологічної служби в Україні.

У 1914 році закінчив навчання в Київській зуболікарській школі. У 1914–1917 роках служив в армії. Вищу медичну освіту здобув в Одеському медичному інституті, який закінчив у 1924 році.

У 1924–1934 роках працював лікарем-стоматологом і головним лікарем стоматологічної поліклініки в місті Одеса.

У 1934–1939 роках обіймав посади асистента та доцента кафедри стоматології Одеського медичного інституту, одночасно був директором Українського науково-дослідного інституту стоматології (1934–1941).

Військова служба та післявоєнна діяльність

У 1941–1947 роках служив в армії на посадах начальника щелепно-лицьових відділень фронтових евакуаційних госпіталів та фронтового евакуаційного пункту.
З 1947 до 1968 року очолював кафедру терапевтичної стоматології Київських стоматологічного та медичного інститутів.

З 1954 року — директор Українського науково-дослідного інституту стоматології.

Наукові ступені, звання та громадська діяльність
* 1952 рік — захистив докторську дисертацію
«Лечение и предупреждение кариеса зубов у детей»;
* вчене звання професора;
* головний стоматолог Київського обласного відділу охорони здоров’я;
* організатор і перший голова Українського товариства стоматологів (1956–1962);
* член президії та почесний член Всесоюзного наукового товариства стоматологів;
* голова Республіканської проблемної комісії за фахом «стоматологія» МОЗ УРСР.

Наукова діяльність і внесок

І. Й. Новик є автором понад 140 наукових публікацій, зокрема 6 монографій.

Основні напрями наукових досліджень:

• лікування та профілактика карієсу зубів;
• патогенез і лікування пародонтозу;
• захворювання слизової оболонки порожнини рота.

Основні досягнення:

• розробив ефективну систему планової санації порожнини рота в дітей;
• один із засновників наукової стоматології в Україні;
• науковий консультант і керівник 6 докторських та 37 кандидатських дисертацій.

Детюк Євдокія Сергіївна (1921 – 2002) — гістолог, ембріолог, учений і педагог.

Євдокія Сергіївна народилася в селі Велика Михайлівка (нині — Дніпропетровська область). Медичну освіту здобула на лікувальному факультеті 1-го Київського медичного інституту, який закінчила у 1942 році.

У 1943–1946 роках працювала лікарем у діючій армії. З 1946 року її професійна діяльність була пов’язана зі Львівським медичним інститутом, де вона обіймала посади:

• старшого лаборанта кафедри патологічної анатомії (1947–1948);
• асистента (1948–1954);
• доцента (1954–1964);
• завідувача кафедри (1964–1989);
• професора (1989–1999) кафедри гістології та ембріології.

Наукові ступені та вчені звання

• 1953 рік — захист кандидатської дисертації
«Материалы к изучению патологических зародышей»;
• 1966 рік — захист докторської дисертації
«Морфологические и гистохимические особенности эмбрионов при различных нарушениях функции щитовидной железы материнского организма»;
• 1968 рік — присвоєно вчене звання професора.

Наукова діяльність і внесок

Євдокія Сергіївна Детюк є автором близько 100 наукових публікацій, зокрема:

• 1 монографії;
• 3 авторських свідоцтв на винаходи.

Основні напрями наукових досліджень:

• гістохімічна характеристика органів і систем за різних фізіологічних і патологічних станів;
• вивчення тератогенної дії окремих хімічних речовин;
• патологія ембріогенезу;
• експериментальне дослідження впливу ендокринних чинників, зокрема тиреоїдної патології материнського організму, на формування ендокринної системи зародка;
• удосконалення гістохімічних і морфометричних методів дослідження.

Вона була науковим консультантом і керівником 6 докторських та 25 кандидатських дисертацій.