Календар медицини

Володимира Степановича Нестерова (1898-1975) терапевт, доктор медичних наук (1946), профе­сор (1946), завідувач кафедри терапії санітарно-гігієнічного факультету Київського медичного інституту імені О.О. Богомольця (1960-1973).

Закінчив медичний факультет Рос­товського університету (1925). Учень І.В. Завадського. У І938 р. захистив докторську дисертацію “Пере­крестная реакция оседания эритроци­тов при пернициозной анемии и маля­рии”.

Автор понад 120 наукових праць, зокрема 11 монографій, присвячених питанням кардіології, ревматизму, ле­геневої гіпертензії, гематології, вісце­ральної малярії, сепсису тощо. Запро­понував класифікацію атеросклеротич­ного кардіосклерозу. Уперше в СРСР отримав в експерименті модель анев­ризми серця та показав сприятливий вплив багатомісячного інтенсивного фізичного навантаження. Описав медіа-стенокардіальний синдром при пухли­нах серця та лейкозах, зробив великий внесок у діагностику, клініку та лікуван­ня легеневої гіпертензії.

Наукові праці: “Диагностика маля­рии” (1953); “Аневризма сердца” (1963); “Клиника болезней сердца и сосудов” (1974).

У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігаються автореферати дисертації В. С. Нестеров “Динамика иммунологических реакций у больных различными формами клещевого энцефалита” (1964)

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці В. С. Нестерова, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Аневризма сердца (1963)
2. Диагностика малярии (1953)
3. Клиника болезней сердца и сосудов (1974)
4. Клиника септической ангины (1948)

Василь Юрійович Чаговць (1873-1941) фізіолог, доктор медицини (1903), ор­динарний професор (1910), академік АН УРСР (1939), завідувач кафедри фізіології Університету Св. Володи­мира (з 1910), завідувач кафедри фізіології 1-го Київського ме­дичного інституту (з 1921), 2-го Київського медичного інституту (з 1936). Учень І.П. Павлова.

Працював у галузі електрофізіології, виходячи з теорії С.А. Арреніуса, висунув йонну теорію походження біоелектричних явищ (1896). Створив конденсаторну теорію подразнення тканин (1906), опрацював і впровадив у практику метод електрогастрографії (1935). Створив біоелектричну теорію нервово-м’язової провідності.

Наукові праці: “О применении диссоциа­ции Аррениуса к электрическим явлениям на живых тканях” (1896); “Электрофизиология нерв­ного процесса” (1906); “К вопросу о фи­зиологическом действии горечей” (1906); “И.П. Павлов и его значение в современной физиологической науке” (1925); “Електричні струми слизової оболонки шлунку як показ­ник його функціональної роботи” (1928).

145 років від дня народження мікробіолога, епідеміолога, доктора медицини, члена-кореспондента АН СРСР Семена Івановича Златогорова (20.04 (02.05).1873-1931)

Мікробіолог, лікар-епідеміолог, інфекціоніст, доктор медицини (1900), професор (1911), член-кореспондент АН СРСР (1929). Закінчив Військово-медичну академію в Санкт-Петербурзі (1897), де й працював від 1900 (з перервами): від 1920 – завідувач кафедри інфекційних хвороб з бактеріологією; водночас від 1911 – професор кафедри бактеріології й інфекційних хвороб Психоневрологічного інституту, від 1919 – професор, завідувач однойменної кафедри Жіночого медичного інституту, 1920-1924 – завідувач кафедри бактеріології Медичного інституту. Організатор і учасник експедицій з метою боротьби з чумою, холерою й іншими інфекційними хворобами. Від 1924 – завідувач кафедри загальної мікробіології Харківського медичного інституту та директор 1-го Українського санітарно-бактеріологічного інституту (нині Інститут мікробіології та імунології АМНУ, Харків); від 1929 – завідувач кафедри мікробіології та директор Профілактичного інституту Військово-медичної академії. Засновник Українського відділення Міжнародного товариства мікробіологів (1927). У 1930 заарештований за звинуваченням у контрреволюційній діяльності.

Наукові дослідження були присвячені мінливості мікробів; етіології, епідеміології та профілактиці кору та скарлатини; методам профілактики та лікування чуми, холери, грипу, висипного та черевного тифів.

Наукові праці: “К вопросу о судьбе бактерий в организме животных восприимчивых и невосприимчивых” (1900); “Учение о микроорганизмах” (1916-1918); “Чума человека” (1922); “Скарлатина” (1926, 1929); “Черевний тиф” (1930); “Сыпной тиф” (1931).

Овсій Володимирович Епштейн (1933-2006) вчений у галузі радіаційної ендокринології, член-кореспондент АМН Українидоктор медичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, керівник лабораторії функціональної діагностики, завідувач відділу променевої діагностики та радіойодтерапії Інституту ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка АМН України.

Основні напрями наукової діяльності: діагностика захворювань ендокринних залоз, діагностика та лікування раку щитоподібної залози. Важливим внеском у науку та практику охорони здоров’я стали роботи з аналізу впливу радіації на стан залоз внутрішньої секреції, зокрема щитоподібної залози, внаслідок аварії на ЧАЕС.

Наукові праці: “Ультразвуковая диагностика заболеваний эндокринных желез” (1992); “Атлас-руководство по ультразвуковому исследованию щитовидной железы” (1997); “Ультразвуковое исследование щитовидной железы” (2004); “Диагностическая точность эхографии в оценке характера новообразований щитовидной железы” (2004); “Рак щитовидной железы: прогностическое значение морфологических характеристик опухоли” (2005).

У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігаються автореферати дисертації О. В. Епштейн “Возрастные особенности соотношения функционального состояния скелетных мышц и обмена в них макроэргических фосфорных соединений” (1963), О. В. Епштейн “Гормональные механизмы развития ожирения” (1980)

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці  О. В. Епштейна, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Атлас-руководство по ультразвуковому исследованию щитовидной железы (1997
2. Ожирение и сахарный диабет (1987)
3. Ультразвуковая диагностика заболеваний эндокринных желез (1992)
4. Ультразвуковое исследование щитовидной железы (2004)

Мощич Петро Степанович (1928-2006) педіатр, доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри дитячих інфекційних хвороб, завідувач кафедри факультетської педіатрії № 3., лауреат Державної премії УРСР (1984), академік АН вищої школи України (1992), академік Нью-Иоркської АН (1996), професор кафедри педіатрії № 3 Національного медичного університету імені О.О. Богомольця (1996-2001), Головний дитячий інфекціоніст (1969-1973), Головний педіатр (1972-1988) МОЗ УРСР. Учень В.Г. Балабан та І.М. Руднева.

Наукова діяльність була присвячена вивченню захворювань у дітей серцево-судинної, дихальної та нервової систем, інфекційних захворювань, туберкульозного менінгіту, розробці нових методів діагностики, лікування та профілактики цих захворювань, а також удосконаленню організації медичного обслуговування дітей і викладанню педіатрії в медичних вузах. Уперше в нашій країні описав вібраційний систолічний шум у серці та його диференційну діагностику з органічними шумами, використання проби з амілнітратом, застосування бактеріальних препаратів для лікування різних захворювань у дітей, використання нових препаратів у педіатрії.

Наукова діяльність присвячена вивченню захворювань у дітей серцево-судинної, дихальної та нервової систем, інфекційних захворювань, туберкульозного менінгіту, розробці нових методів діагностики, лікування та профілактики цих захворювань.

Наукові праці: “Кардиология дет­ского возраста” (1986); “Затяж­ное рецидивирующее и хроническое течение стафилококковой инфекции у детей” (1990); “Медицина дитинства” (1991-2001); “Неонатологія” (2004); “Факультетська пе­діатрія” (2004); “Кардіологія дитячого і підліткового віку” (2006).

У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігаються автореферати дисертації П. С. Мощич “Особенности вяло текущего ревматизма у детей” (1967), П. С. Мощич “Особенности клиники и цереброспинальной жидкости при комплексном лечении туберкулезного менингита у детей” (1958).

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці П. С. Мощича підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Вирусные гепатиты у детей (1991)
2. Диагностика, лечение и профилактика сальмонеллезов у детей раннего воз раста (1977)
3. Диагностика острых респираторных вирусных инфекций и организационные мероприятия по борьбе с ними у детей (1977)
4. Диспансеризація здорових дітей в умовах поліклініки (2003)
5. Диспансерное наблюдение здоровых детей в условиях поликлиники (1989)
6. Инфекционно-аллергические полирадикулоневриты у детей (1982)
7. Кардиология детского возраста (1986)
8. Кардіологія дитячого і підліткового віку (2006)
9. Малосимптомные формы ревматизма у детей (1975)
10. Медицина дитинства (1994)

Борис Якович Падалка (1883-1964) інфекціоніст, доктор медичних наук, професор.

Завідувач кафедри інфекційних хвороб Київського медичного інституту.

Борис Якович автор близько 200 наукових праць, підручника та монографій, присвячених удосконаленню методів клінічної діагностики та лікування найбільш розповсюджених вірусних і бактеріальних інфекцій.

Першим описав випадки пароксизмального рикетсіозу в Україні. Володів виключною здатністю виділяти з великої кількості симптомів хвороби найбільш патогномонічні. Ранній клінічний прояв черевного тифу – симптом притуплення перкуторного звуку в ілеоцекальній області – увійшов до спеціальної літератури під назвою симптом Падалки.

Вперше здійснив широкомасштабні дослідження патогенезу так званої хронічної дизентерії, узагальнивши їх в монографії “Дизентерія” (1955).

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Падалка Б.Я., підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Лікування бешихи, так званим антивірусом за besredko (1928)
2. Дизентерия (1955)
3. Брюшной тиф (1947)