Календар медицини

Косткевич Олександр Іполитович (Микитович) (1865-1921) терапевт, доктор медицини (1897), професор (1915). За­кінчив Університет св. Володимира в Києві (1889). Працював у Кирилівській лі­карні; від 1894 – у лікарні для чорноробів (брав участь у її організації; обидві – Київ): 1896-1906 – головний лікар, від 1907 – консультант з внутрішніх хвороб. У 1899-1900 від­ві­дав клініки в Берліні та Гайдель­берзі. Від 1915 читав курс лекцій в Олександрівській лікарні (Київ), 1920-1921 – лікарні для чорноро­бів. Від 1920 – викладач Київського інституту народного господарства, професор кафедри діагно­стики внутрішніх хвороб медичного інституту та консультант лікарської служби Південно-Західної залізниці.

Волянський Юрій Леонідович (1940-2013) вчений у галузі мікробіології та імунології, доктор медичних наук (1981), директор Харківського НДІ мікробіології, вакцин та сироватки імені І.І. Мечникова (тепер Інститут мікробіології і імунології імені І.І. Мечникова АМН України (1983-2013). Наукові праці присвячені концепції системного аналізу, порівнянню та прогнозуванню медичних та соціальних наслідків ядерних катастроф. Наукову цінність мають досягнення в області вивчення ВІЛ-інфекції та СНІДу. Ним проаналізовані гіпотези щодо походження цього захворювання, особливостей структури і біологічних властивостей збудника.
Юрій Леонідович народився в с. Ново-Григорівці Арбузинського району Миколаївської області; медичну освіту здобув на санітарно-гігієнічному факультеті Одеського медичного інституту імені М. І. Пирогова (1963); з 1963 до 1968 р. працював на посаді заступника головного лікаря Герцаєвської районної лікарні (м. Герца, Чернівецької обл.); у 1968-1971 рр. навчався в аспирантурі на кафедрі мікробіології Чернівецького медичного інституту; у 1971 р. захистив кандидатську дисертацію «Деякі аспекти епідеміології і профілактики стафілококової інфекції»; з 1971 р. – асистент, від 1973 до 1976 р. – доцент, а у 1976-1977 рр. – виконувач обовʼязки завідувача кафедри мікробіології Чернівецького медичного інституту.
З 1977 ло 1983 р. – завідувач кафедри мікробіології Новокузнецького інституту удосконалення лікарів; у 1981 р. захистив докторську дисертацію «Протимікробна активність нових азоті фосфорвміщуючих органічних сполук, фенолів і фероценів»; професор (1982); з 1983 р. – директор Харківського НДІ мікробіології, вакцин та сироваток імені І.І. Мечникова (нині – Інститут мікробіології та імунології імені І.І. Мечникова НАМН України); завідувач кафедри клінічної імунології і мікробіології Харківської медичної академії післядипломної освіти (з 1986 р.); член Наукової ради НАМН України з теоретичної та профілактичної медицини; голова Харківського наукового товариства мікробіологів та епідеміологів; голова Харківської філії Українського наукового товариства епідеміологів, мікробіологів і паразитологів імені К. Д. Заболотного та Харківської філії Українського мікробіологічного товариства; головний редактор журналу «Анали Мечниківського Інституту»; член редакційних колегій низки фахових журналів; академік АН Вищої школи України; академік Екологічної ака-демії України.
Заслужений діяч науки і техніки України(1992). Автор близько 450 наукових публікацій, зокрема 27 монографій, 86 авторських свідоцтв, 23 методичних рекомендацій, 16 лікарських та профілактичних препаратів, прийнятих до промислового виробництва. Розробник концепції системного аналізу, порівняння та прогнозування медичних та соціальних наслілків ядерних катастроф на основі всебічного оцінювання та узагальнення матеріалів на Семипалатинському і Новоземельному полігонах, надзвичайних ситуацій на виробництві «Маяк» (Південний Урал), аварії на Чорнобильській АЕС.
Вивчав питання механізмів, етапності, послідовності та тривалості негативних ефектів ядерного ураження на окремих територіях, співвідношення стохастичних і нестохастичних явит у їх поєднанні. Обгрунтував домінантну роль нейроімуноендокринної регуляції в патології на фоні дії екстремальних чинників надзвичайних ядерних ситуацій; дослідив механізми взаємодії вірусу імунодефіциту людини з рецепторним апаратом клітин-мішеней, розкрив особливості імунного статусу при СНІДі, означив роль автоімунних процесів у розвитку цього захворювання; зробив вагомий внесок у розроблення та втілення протиепідемічних і санітарно-обмежуючих заходів щодо недопущення розповсюдження в Україні особливо небезпечних інфекцій та ліквідації наслідків аварії на Диканівських очисних спорудах; автор 16 лікарських та профілактичних препаратів, прийнятих до промислового виробництва в Україні та за кордоном; автор численних розробок нових ліків, способів їх отримання та методів діагностики захворювань; науковий консультант та керівник 10 докторських і 38 кандидатських дисертацій.

У фонді ННМБУ зберігається автореферат дисертаційної роботи Волянського Ю. Л.:

Некоторые аспекты эпидемиологии и профилактики стафилококковой инфекции (1971). Шифр зберігання: Р-3895

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Ю. Л. Волянського, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Принцип оптимальности болезни (1992). Шифр зберігання: А-3108
2. Дифференциальная микробиологическая диагностика заболеваний, вызванных листериями и патогенными коринебактериями: методические рекомендации (1992). Шифр зберігання: Б-72001
3. ВИЧ-инфекция. Факты и гипотезы (1993). Шифр зберігання: Б-72330, Б-74024
4. Компьютерное моделирование в поиске противомикробных средств: принципы, подходы, методы (1994). Шифр зберігання: Б-74064
5. Вирусные гепатиты и ВИЧ-инфекции (эпидемиологические и иммунопатологические параллели)(1997). Шифр зберігання: Б-77260
6. Механизмы саморегуляции в микробиоценозах и новые аспекты профилактики менингококковой инфекции (1999). Шифр зберігання: Б-80262
7. Таксономія, біологічна характеристика, методи вилучення та ідентифікації грибів роду Сandida : методичні рекомендації (2013). Шифр зберігання: Б-93982
8. Біологічні особливості, лабораторна діагностика та довгострокове зберігання бактерій роду Escherichia : методичні рекомендації (2014). Шифр зберігання: Б-94700

Соколов Феодосій Онисимович (1870-1941(1942)) акушер-гінеколог, доктор медицини (1909), професор (1922), завідувач кафедри акушерства і гінекології Київського медичного інституту (1920-1941).

Наукові праці були присвячені питанням хірургічного лікування запальних захворювань жіночої статевої сфери, сечостатевих нориць, екслампсії, знеболювання пологів.

Цехновіцер Марко Мойсейович (1890–1945) мікробіолог, імунолог, доктор медичних наук (1924), академік АМН СРСР (1944). Завідувач кафедри мікробіології 1-го Харківського медичного інституту (1935-42). Наукові праці присвячені мікробіології та імунології туберкульозу.
Марко Мойсейович народився в м. Старому Осколі; освіту здобув на природничому відділенні фізикоматематичного факультету (1913) та медичному факультеті (1915) Харківського університету; з 1911 р. працював у Харківському бактеріологічному інституті; у 1915-1917 рр. – молодший лікар Хабаровського лазарету; у 1917-1919рр.
працював у Бактеріологічному інституті та на кафедрі гігієни Харківського університету; з 1919 до 1921 р. – лікар бактеріологічної лабораторії армії Денікіна, а згодом радянськми органами призначений завідувачем окружної лабораторії в м. Новоросійську.
Від 1921 р. працював на посаді старшого лаборанта в Харківському медичному інституті і водночас працював у Бактеріологічному інституті на посадах старшого асистента, завідувача імунологічного відділу та заступника директора з наукової роботи (1932-1942); у 1930-1935 рр. також професор кафедри мікробіології Харківського інституту удосконалення лікарів, а з 1935 до 1942 р. – завідувач кафедри мікробіології 1-го Харківського медичного інституту; з 1942 р. – заступник директора з наукової роботи та завідувач експериментальної лабораторії Центрального інституту контролю сироваток і вакцин імені Л. О. Тарасевича (Москва).
Захистив докторську дисертацію, присвячену проблемі парціальних антигенів туберкульозних бактерій; академік АМ СРСР
(1944); голова секції мікробіологів, епідеміологів та інфекціоністів (з 1937 р.) та член правління Харківського медичного товариства; член президії епідеміологічної секції Вченої ради Народного комісаріату охорони здоровʼя УРСР; член редакційних колегій низки фахових журналів. Брав участь у роботі Гігієнічного комітету Ліги Націй, Заслужений діяч науки УРСР (1943).
Автор 75 наукових публікацій; основні напрямки нвукової діяльності: вивчення збудника туберкульозу, проблеми алергії, імунітету, хіміотерапії. Значний період своєї наукової діяльності присвятив вакцинації проти туберкульозу та висипного тифу, опрацюванню лабораторної діагностики газової ранової інфекції.

У фонді ННМБУ зберігається праця М. М. Цехновіцера, підготовлена у співавторстві:

Протитуберкульозна вакцина Ферана “”Антиальфа”” (1927). Шифр зберігання: 616.0025 Ц 551.

Омельченко Федір Захарович (1865–1924) патоморфолог, мікробіолог, доктор медицини (1898), професор, академік АН УРСР (1921). Засновник і директор Мікробіологічного інституту (1920-24). Провів дослідження гістогенезу аденохондром молочних залоз. Розробив методику лікування спірильозу.
Федір Захарович народився в м. Кролевці (тепер Сумської обл.); медичну освіту здобув на медичному факультеті Університету св. Володимира (м. Київ, 1890); з 1893 р. працював на посаді молодшого лікаря 36-го піхотного Орловського полку. Прикріплений (1899) до Київського військового госпіталю, у якому завідував хімікобактеріологічною лабораторією; головний лікар Київського військового госпіталю О. К. Флейшер зазначав: «Выдающихся способностей, твердых убеждений, гуманен, честен. Весьма хороший специалист по бактериологии, хороший терапевт и порядочный хирург.
Исполнителен, усерден по службе и заботлив к сбережению казенных интересов»; у 1898 р. захистив докторську дисертацію «Сперматогенез и его биологические основы»; викладав патологічну анатомію та бактеріологію в Києві, Варшаві та Петербурзі; з 1918 р. працював у Києві.
Організував власну лабораторію, яку подарував Українському науковому товариству; з 1921 р. працював в організованому ним Біологічному інституті АН УРСР, а з 1922 р. – також у Київському ветеринарно-зоотехнічному інституті (професор, ректор); наукові праці присвячені патологічній анатомії, мікробіології, цитології, антропології (вивчав антропологічний тип українців) тощо; брав участь у складанні російсько-українського медичного словника.

Голяченко Олександр Макарович (1940) організатор охорони здоров’я, історик медицини, доктор медичних наук (1980), професор (1987), працював у Вінницькому медичному інституті (1966-72). Завідувач (1983-2003), професор кафедри соціальної медицини та організації охорони здоров’я з курсом історії медицини Тернопільської медичної академії імені М.І. Горбачевського. Сформулював основні засади організації медичної допомоги сільському населенню України та охорони здоров’я в Україні за умов ринкової економіки та реформування системи охорони здоров’я в Україні.
Олександр Макарович народився в с. Малі Горошки Володарсько-Волинського району Житомирської обл.; медичну освіту (з відзнакою) здобув на лікувальному факультеті Вінницького медичного інституту імені М. І. Пирогова (1957-1963); навчався в аспірантурі (1963-1967), працював на посадах асистен-та (1967-1972) кафедри організації охорони здоровʼя та історії медицини Вінницького медичного інституту імені М. І. Пирогова, лікаря-методиста Калинівської ЦРЛ Вінницької обл. (1972-1977), заступника головного лікаря з організаційно-методичної роботи Вінницької обласної клінічної лікарні (1977-1983), завідувача (1983-2003), професора (з 2003 р.) кафедри соціальної медицини та організації охорони здоровʼя з курсом історії медицини, директора Навчально-наукового інституту медико-біологічних проблем (з 2014 р.) Тернопільського державного медичного університету імені І. Я. Горбачевського; у 1967 р. захистив кандидатську дисертацію «История развития больничного обслуживания сельского населения Украины (1864-1964)», а в 1980 р. – докторську дисертацію «Соціально-гігієнічні умови забезпечення доступної лікарняної допомоги сільській людності»; професор (1987); відповідальний редактор журналу «Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоровʼя України».
Автор близько 200 наукових публікацій, зокрема 21 монографії, 2 підручників. Основні напрями наукової діяльності: опрацювання основних засад організації медичної допомоги сільському населенню України та охорони здоровʼя України за умов ринкової економіки й реформування системи охорони здоровʼя України, дослідження історії української медицини; науковий консультант і керівник 1 докторської та 12 кандидатських дисертацій.

У фонді ННМБУ зберігається автореферат дисертаційної роботи Голяченко О. М.:

Наукове обгрунтування оптимізації системи медичної реабілітації в умовах реформування охорони здоров’я в Україні (2008). Шифр зберігання: Р-53485

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці О. М. Голяченко, підготовлені одноосібно або у
співавторстві:

1. Лікарняна допомога сільському населенню УРСР (1974). Шифр зберігання: Г-639КолКришт
2. Методы эпидемиологического изучения неинфекционных болезней (1983). Шифр зберігання: Б-42005
3. Економіка української здорооохорони (1996). Шифр зберігання: Б-75404
4. Українська здоровоохорона: як вийти із кризи (2000). Шифр зберігання: Б-80899
5. Українська здоровоохорона: чутки про смерть не перебільшені (2008). Шифр зберігання: Б-88610
6. Українська здоровоохорона: що далі (2009). Шифр зберігання: Б-88612
7. Управління охороною здоров’я. Вступ до теорії, концептів, технології (2001). Шифр зберігання: Б-80898
8. Лікарі Тернопільщини. Хронологія імен та фактів (1996). Шифр зберігання: Б-80905
9. Лікарі Вінниччини (2004). Шифр зберігання: Б-90695
10. Соціальна медицина (2009). Шифр зберігання: Б-88604
11. Соціальна медицина та організація охорони здоров’я (2011). Шифр зберігання: Б-91290
12. Реформа охорони здоров’я в Україні (2006). Шифр зберігання: Б-98288
13. Реформа охорони здоров’я в Україні: як вийти з кризи (2010). Шифр зберігання: Б-91286
14. Актуальні проблеми здоров’я української людності. Соціально-медичне дослідження (2012) . Шифр зберігання: Б-92796
15. History of medicine (2019). Шифр зберігання: S 11611
16. Історія медицини (2021). Шифр зберігання: Б-99962