Календар медицини

Григорій Миколайович Мінха (1835(за іншими джерелами 1936) – 1896) патологоанатом, епідеміолог.

Освіта

Початкова освіта – с. Колені, Саратовська губернія.

• 1856 – закінчив 1-шу гімназію м. Саратова.
• 1856 – вступив на медичний факультет Казанського університету.
• 1857–1861 – навчання в Московському університеті (з відзнакою).
• 1863 – стажування з патологічної анатомії за кордоном (Берлін – Р. Вірхов; Вюрцбург – А. Фостер; Бонн – Г. Ріндфлейш).

Науково-педагогічна діяльність

• 1867 – прозектор патологічної анатомії у Московській Чорноробочій лікарні.
• 1870 – захист докторської дисертації «К учению о развитии ложных оболочек на серозных поверхностях».
• 1873–1876 – прозектор Одеської Старої лікарні (виконав близько 4000 аутопсій).
• 1876 – обраний екстраординарним професором патологічної анатомії Університету св. Володимира (Київ).
• 1881 – затверджений ординарним професором.
• 1876–1894 – завідувач кафедри патологічної анатомії Київського університету.

Громадська діяльність

• 1882–1886 – голова Товариства київських лікарів.
• Організував нічні лікарські чергування в Києві (вперше в Російській імперії).
• Брав участь у створенні інструкцій з боротьби з холерою та іншими інфекціями, планів благоустрою Києва, організації лікарень і притулків.

Наукові здобутки

• Дослідження механізмів передачі інфекцій комахами (вошами, блохами, клопами).
• 1874 – провів на собі експеримент із кров’ю хворого на поворотний тиф, довівши роль кровосисних комах у його поширенні.
• Вивчав чуму, проказу, сибірку, холеру.
• Показав єдине походження кишкової та легеневої форм сибірки.
• 1881–1883 – досліджував проказу в Херсонській та Таврійській губерніях, результатом стала праця «Проказа (Lepta arabum) на юге России».
• Автор книги «Чума» та низки інших праць з патологічної анатомії та інфекційних хвороб.

У фонді ННМБУ зберігається автореферати дисертацій Мінха Г. М.:

Исследования, представленные для получения степени доктора медицины: К учению о развитии ложных оболочек на серозных поверхностях (1870).
Шифр зберігання: 616.000 М-624

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Мінха Г. М., підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Патологическая анатомия (1885). Шифр зберігання: 616.091 М-624
2. Заразительна ли проказа (1891). Шифр зберігання: 616.93 М-624
3. История проказы в Терской области (1894). Шифр зберігання: 616.93 М-624
4. Чума в России (Вотлянская эпидемия 1878-79 г.) с планами и чертежами. Посмертное издание (1898). Шифр зберігання: 616.92 М-624

Генрик Гальбан (1870 – 1933) невропатолог.

Освіта і стажування

• 1896 – закінчив медичний факультет Ягеллонського університету (Краків).
• 1897–1899 – удосконалювався в Берліні.
• 1901 – захистив дисертацію «Ueber juvenile Tabes, nebst Bemerkungen ueber symptomatische Migraene».

Професійна діяльність

• 1899–1903 – асистент кафедри неврології і психіатрії Віденського університету.
• 1903–1905 – доцент цієї ж кафедри, водночас науковий працівник кафедри анатомії і фізіології.
• 1905–1914 – завідувач кафедри неврології і психіатрії Львівського університету.
• 1914–1918 – директор Віденського військового шпиталю.
• 1918–1920 – санітарний інспектор польської армії.
• 1920–1933 – професор, завідувач кафедри неврології і психіатрії Львівського університету.

Академічні посади

• Декан медичного факультету (1915, 1916, 1921).
• Продекан (1922).
• Заступник проректора (1925).
• Ректор Львівського університету (1933).

Наукова та медична діяльність

Засновник Львівської наукової школи неврології та психіатрії.

Організував:

• амбулаторію (1905),
• відділення неврології (1924),
• клініку неврології (1930).
• На кафедрі створив гістологічну лабораторію, рентгенкабінет, відділення електро- та гідротерапії.

Дослідження:

• клінічна невропатологія,
• правець, спинна сухотка,
• тремтячий параліч, алкогольна полінейропатія,
• захворювання екстрапірамідної системи.
• Один із перших описав морфологічні зміни в мозку при прогресуючому паралічі та застосував гіпертермію для його лікування.

Громадська діяльність

• 1920 – організував і очолював комісію Сенату університету в справах молоді.
• 1930 – створив організацію «Здоровне опікування» (турбота про студентів), поширену згодом і за межі Польщі.
• Організував у Микуличині «Дім здоров’я» для студентів.
• Заснував у Львові кілька студентських гуртожитків.
• 1930 – запровадив обов’язкове медичне обстеження для вступників у вищі навчальні заклади.

Олександр Володимирович Палладін (1885 – 1972) біохімік. Заклав основи функціональної біохімії нервової системи.

Освіта і наукове становлення

• 1908 – закінчив природниче відділення фізико-математичного факультету Петербурзького університету.
• 1909 – стажування у Гейдельберзькому університеті (Німеччина).

Професійна діяльність

• 1908–1916 – асистент, доцент кафедри фізіології Жіночого педагогічного інституту (Петербург).
• 1916 – професор фізіології Ново-Олександрійського інституту сільського господарства і лісівництва (Харків).
• 1921–1931 – завідувач кафедри фізіологічної, згодом біологічної хімії Харківського медичного інституту.
• 1925 – заснував Український біохімічний інститут у Харкові (з 1931 – Інститут біохімії АН УРСР у Києві).
• 1934–1954 – завідувач кафедри біохімії Київського університету імені Т. Г. Шевченка.

Організаційна та академічна діяльність

• Засновник першого в СРСР біохімічного журналу:
• «Наукові записки Українського біохемічного інституту» (1926),
• згодом – «Український біохімічний журнал», від 2014 – The Ukrainian Biochemical Journal.
• 1928 – організував Українське фізіологічне товариство (голова).
• Голова Українського біохімічного товариства (з 1958).
• Голова Всесоюзного біохімічного товариства (з 1964).
• Академік АН УРСР (1929), АН СРСР (1942), АМН СРСР (1944).
• Віце-президент АН УРСР (1939–1946), президент АН УРСР (1946–1962).
• Депутат Верховної Ради СРСР, депутат і член Президії Верховної Ради УРСР.

Нагороди і визнання

• Герой Соціалістичної Праці (1955).
• Заслужений діяч науки УРСР (1935).

Наукова діяльність

Автор близько 600 наукових публікацій, у т.ч. ~70 монографій, підручників, посібників.

Керівник та консультант 159 докторських і кандидатських дисертацій.

Основні напрями досліджень:

• біохімія м’язової діяльності та нервової системи;
• біохімія харчування, роль вітамінів, авітамінози;
• обмін протеїнів, нуклеїнових кислот, вуглеводів, медіаторів та біологічно активних речовин;
• біохімічні основи функціонування нервової системи, пам’яті, психічної діяльності, сну, психозів.
• Синтезував водорозчинний аналог вітаміну К – вікасол, що широко застосовується в клініці.
• Встановив закономірності біохімічної топографії нервової системи, її філо- й онтогенезу, а також особливості за різних функціональних, екстремальних і патологічних станів.

Основні публікації

• «Исследования над образованием и выделением креатина у животных» (1916).
• «Основы питания» (1927).
• «Химическая природа витаминов» (1941).
• «Вопросы биохимии нервной системы» (1965).
• «Белки головного мозга и их обмен» (1972, у співавт.).
• «Избранные труды» (1975).

У фонді ННМБУ зберігаються праці, підготовлені Палладіним О. В.  одноосібно або у співавторстві:

1. Избранные труды (1975). Шифр зберігання: В-1263.
2. Біохімія : підручник (1949). Шифр зберігання: 612.015 П 144.
3. Вопросы биохимии нервной системы (1965). Шифр зберігання: 612.015 П 144.
4. Механика жизни. Нервная система и внутренняя секреция (1923). Шифр зберігання: 612.8 П 144.
5. Научные основы народного питания (1919). Шифр зберігання: 612.3 П 144.
6. Омоложение (1923). Шифр зберігання: 616.091 П 144.
7. Основи живлення (1926). Шифр зберігання: 612.3 П 144.
8. Фізіологічна хімія : підручник (1935). Шифр зберігання: 612.015 П 144.

Також у фонді ННМБУ зберігається література, присвячена життю та діяльності Палладіна О. В.:

1. Власенко І. М. Олександ Палладін (1982). Шифр зберігання: Б-40776.
2. Збірник, присвячений 30-літтю наукової діяльності заслуженого діяча науки акад. О. В. Палладіна (1936). Шифр зберігання: 61(08) З-415.
3. Александр Владимирович Палладин : документы, фотографии (1985). Шифр зберігання: В-3197.
4. Утєвський А. М. Олександр Володимирович Палладін (1975). Шифр зберігання: Б-16240.

Олександр Самійлович Мамолат (1910 – 1991) фтизіатр. Наукові дослідження присвячені епідеміології та статистиці туберкульозу, організації боротьби з туберкульозом на селі.
Народився в с. Калніболот, Кіровоградщина.

Освіта і становлення

• 1930 – закінчив Уманський медичний технікум.
• 1930–1933 – фельдшер Ольховатського цукрового заводу (Київщина).
• 1936 – закінчив Київський медичний інститут (з відзнакою).

Професійна діяльність

• 1936–1979 – директор Українського інституту туберкульозу (згодом Київський НДІ фтизіатрії та грудної хірургії імені Ф. Г. Яновського).
• 1940 – старший лікар Київського лижного батальйону (радянсько-фінська війна).
• 1941 – поранений, в оточенні; учасник партизанського підпілля на Черкащині (організував підпільну типографію, диверсії).
• 1944–1945 – у складі діючої армії звільняв Румунію, Угорщину, Югославію, Австрію.
• Після війни – наукова та організаційна робота в інституті.

Академічна кар’єра

• Кандидатська дисертація – патогенез і морфологія туберкульозу кишківника.
• 1970 – доктор медичних наук (за сукупністю праць: «Методика та організація лікування хворих на деструктивний туберкульоз легенів»).
• Професор.
• Науковий консультант і керівник 5 докторських і 15 кандидатських дисертацій.

Громадська та організаційна діяльність

• З 1949 – головний фтизіатр МОЗ УРСР.
• Голова правління Товариства фтизіатрів України.
• Голова проблемної комісії МОЗ УРСР «Туберкульоз та патологія органів дихання».
• Заступник голови правління Всесоюзного товариства фтизіатрів.
• Депутат Київської міської ради, заступник голови комісії з охорони здоров’я.

Науковий внесок

Автор понад 160 наукових праць, з них 3 монографії.

Основні напрями:

• клініка та лікування туберкульозу легень;
• епідеміологія та профілактика;
• організація боротьби з туберкульозом.

Запровадив:

• пневмотораксні пункти у сільських лікарнях;
• сільські туберкульозні лікарні, районні та міжрайонні диспансери;
• посаду районних фтизіатрів;
• масову вакцинацію й ревакцинацію дітей і молоді;
• базові стаціонари для вперше виявлених хворих.
• Інститут, яким керував, став одним із найбільших центрів фтизіатрії, пульмонології та торакальної хірургії в СРСР.

Відзнаки

Заслужений діяч науки УРСР (1975).

У фонді ННМБУ зберігається автореферат дисертації Мамолата О. С.:

Патогенез и морфология туберкулеза кишечника в послепервичном периоде (1956). Шифр зберігання: 616.3 М 225а.

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці, підготовлені Мамолатом О. С. одноосібно або у співавторстві:

1. Методика и организация лечения больных деструктивным туберкулезом легких (1970). Шифр зберігання: Р-134.
2. Побочные реакции при антибактериальной терапии больных туберкулезом (1975). Шифр зберігання: Б-14880.
3. Современные вопросы лечения туберкулеза у детей (1959). Шифр зберігання: 616.002.5 С 568.
4. Туберкулез : учеб. пособие (1971). Шифр зберігання: Б-1539.

Ярослав Петрович Базилевич (1935 – 2000) кандидат медичних наук (1974), завідувач кафедри управління охорони здоров’я ФДПО (факультет післядипломної освіти) Львівського медичного університету імені Данила Галицького (1988-2000). Наукові праці присвячені опрацюванню концепції сімейного лікаря, медичної сестри.

Освіта

• 1958 – закінчив лікувальний факультет Львівського медичного інституту.
• 1969–1972 – аспірантура.Професійна діяльність
• 1958–1962 – лікар-офтальмолог Червоноградського вугільного комбінату.
• 1962–1965 – інспектор Червоноградського міського відділу охорони здоров’я (Львівська обл.).
• 1965–1969 – заступник головного лікаря Нестерівської ЦРЛ (Львівська обл.).
• 1972–1979 – асистент кафедри соціальної гігієни Львівського медичного інституту.
• 1979–1988 – доцент тієї ж кафедри.
• 1988–2000 – завідувач кафедри управління охорони здоров’я факультету післядипломної освіти Львівського медичного інституту
(тепер – Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького).
• З 1997 – завідувач кафедри управління охороною здоров’я Львівської філії Академії державного управління при Президентові України.

Академічна кар’єра

• 1974 – захистив кандидатську дисертацію: «Травматизм органа зрения у шахтостроителей и шахтеров Львовско-Волынского угольного бассейна и пути его профилактики».
• 1981 – отримав звання доцента.
• Член Нью-Йоркської академії наук.

Науковий внесок

Автор близько 120 наукових публікацій.

Основні напрями досліджень:

• концепція сімейного лікаря, медичної сестри та менеджера сімейної медицини;
• менеджмент і маркетинг у медицині;
• організація системи охорони здоров’я в умовах переходу до ринку;
• діяльність відділень профілактики;
• позалікарняні форми медичного забезпечення.

Громадська діяльність

Ініціатор створення Інституту біоетики у Львові, якому згодом було присвоєно його ім’я.

У фонді ННМБУ зберігається автореферат дисертації Базилевича Я. П.:

1. Травматизм органа зрения у шахтостроителей и шахтеров Львовско-Волынского угольного бассейна и пути его профилактики (1974). Шифр зберігання: Р-13205
2. Також у фонді бібліотеки зберігаються праці, підготовлені одноосібно або у співавторстві:
3. Соціологічне забезпечення програми “Домашні стаціонари”: методичні рекомендації (1991). Шифр зберігання: Б-71883
4. Перфокартная система учета повреждений органа зрения. Методические указания по применению для офтальмологов (1972). Шифр зберігання: Б-11337
5. Учет и анализ заболеваемости органа зрения с помощью перфокарт. Методические указания для офтальмологов и студентов медицинского института (1972). Шифр зберігання: В-12675
6. Організація, структура та основні напрямки діяльності діагностичного відділення центральної районної лікарні: методичні рекомендації (1992). Шифр зберігання: Б-71881
7. Методические указания по составлению и использованию информационно-поисковой системы учета и анализа повреждений органа зрения. (На перфокартах формата К-5) (1972). Шифр зберігання: Б-11327

Валентин Павлович Мірошниченко (1940) інфекціоніст, доктор медичних наук (1991),
Народився м. Запоріжжя

Освіта

1962–1968 – лікувальний факультет Кримського медичного інституту.

Професійна діяльність

• 1968–1973 – ординатор інфекційної лікарні (м. Запоріжжя).
• 1973–1988 – асистент кафедри інфекційних хвороб Запорізького медичного інституту.
• 1989–1991 – асистент кафедри інфекційних хвороб Запорізького інституту удосконалення лікарів.
• 1991–2011 – завідувач кафедри інфекційних хвороб цього інституту.
• З 2011 – професор кафедри інфекційних хвороб Запорізької медичної академії післядипломної освіти.

Академічна кар’єра

• 1978 – кандидатська дисертація: «Исследования холато-холестериновой функции печени при вирусном гепатите и холелитиазе новым методом фотометрического анализа».
• 1991 – докторська дисертація: «Оцінка реконвалесценції при вірусних гепатитах А і В за даними дослідження дуоденального вмісту».
• Звання професора.

Науковий внесок

Автор понад 120 наукових публікацій, серед них 2 винаходи.

Основні напрями досліджень:

• вірусні гепатити (A і B);
• реконвалесценція після інфекційних хвороб;
• проблеми СНІДу.

Громадська діяльність

Голова Запорізького обласного товариства інфекціоністів.

У фонді ННМБУ зберігаються автореферати дисертацій Мірошниченко В. П.:

1. Исследование холато-холестериновой функции печени при вирусном гепатите и холелитиазе новым методом фотометрического анализа (1978). Шифр зберігання: Р-23944
2. Оценка реконвалесценции при вирусных гепатитах А и В по данным исследования дуоденального содержимого (1991). Шифр зберігання: Р-37564