Календар медицини

Ромоданов Андрій Петрович (1920 – 1993) нейрохірург, доктор медичних наук, професор, академік НАН України (1992) та АМН України (1993), академік АМН СРСР (1974), Герой Соціалістичної Праці (1980), заслужений діяч науки УРСР (1964), лауреат Державної премії України (1978) та Премії імені М. М. Бурденка (1982).
Один із засновників української школи нейрохірургії, організатор медичної науки і освіти, автор фундаментальних праць із хірургії пухлин, судинних і травматичних уражень головного мозку.

Андрій Петрович Народився у місті Лубни Полтавської області.
Медичну освіту здобув у Київському медичному інституті, який закінчив у 1942 р.
Учасник Другої світової війни (1942–1945) — пройшов бойовий шлях від Москви до Берліна у складі діючої армії, брав участь у визволенні Праги у складі 3-ї Гвардійської танкової армії.

У 1946–1949 рр. навчався в аспірантурі Київського психоневрологічного інституту, після чого розпочав науково-практичну діяльність у Київському інституті нейрохірургії.

Професійна та наукова діяльність

• 1950–1964 — завідувач дитячого відділення, згодом заступник директора з наукової роботи Київського інституту нейрохірургії.
• 1964–1993 — директор Інституту нейрохірургії.
• 1986–1993 — завідувач кафедри нейрохірургії Київського медичного інституту імені О. О. Богомольця.

У 1949 р. захистив кандидатську дисертацію «Травматические гранулемы инородных тел в головном мозге».
У 1965 р. — докторську дисертацію «Опухоли головного мозга у детей».
Звання професора отримав у 1964 р.

Організаційна та редакційна діяльність

• Відповідальний редактор розділу «Нейрохірургія» Великої медичної енциклопедії та розділу «Медицина»Української радянської енциклопедії.
• Член редакційних колегій низки фахових журналів.
• Голова Українського товариства нейрохірургів та заступник голови Всесоюзного товариства нейрохірургів.
• Депутат Верховної Ради СРСР X–XI скликань.
• Голова українського відділення товариства «СРСР – Франція».
• Голова Українського республіканського товариства тверезості.

Наукові здобутки

Автор понад 450 наукових праць, серед них 25 монографій і 23 авторські свідоцтва на винаходи.
Під його керівництвом підготовлено 30 докторських і 52 кандидатські дисертації.

Основні напрями наукових досліджень

• Діагностика та хірургічне лікування черепно-мозкової травми, пухлин і судинних захворювань головного мозку, епілепсії.
• Розробка методів лікування травматичних гранульом головного мозку, пухлин головного і спинного мозку у дітей.
• Визначення понять «внутрішньочерепна гіпертензія» як патофізіологічної ситуації та «синдрому внутрішньочерепної гіпертензії» як клінічного прояву.
• Першим в Україні ініціював використання хіміотерапії при злоякісних пухлинах мозку та сформував принципи комбінованого лікування (хірургічного, хіміотерапевтичного, радіологічного, імунологічного).
• Засновник нейрохірургічної реабілітації — створив у структурі Інституту нейрохірургії відділення реабілітації нейрохірургічних хворих і відповідну кафедру в Київському інституті удосконалення лікарів, а згодом — Всесоюзний реабілітаційний центр.

Визнання та спадщина

• Заслужений діяч науки УРСР (1964).
• Герой Соціалістичної Праці (1980).
• Лауреат Державної премії України (1978).
• Лауреат премії імені академіка М. М. Бурденка (1982).
• Його ім’я носить Інститут нейрохірургії НАН України, який став центром розвитку української нейрохірургії.

Паустовська Вілена Василівна (1925 – 2001) гігієніст, токсиколог, доктор медичних наук, професор. Представниця української школи гігієни праці та токсикології другої половини ХХ століття, дослідниця токсико-гігієнічних аспектів впливу хімічних речовин на організм людини та організаторка наукових досліджень у галузі промислової токсикології.

Народилася у місті Києві.
Медичну освіту з відзнакою здобула на санітарно-гігієнічному факультеті Київського медичного інституту, який закінчила у 1948 р.

У 1948–1951 рр. навчалася в аспірантурі кафедри гігієни праці Київського медичного інституту.

З 1962 до 1986 р. працювала у Київському науково-дослідному інституті гігієни праці та професійних захворювань (тепер — Інститут медицини праці НАМН України), де сформувала власну наукову школу з токсикології промислових речовин.

Наукова діяльність

У 1954 р. захистила кандидатську дисертацію на тему
«Основные вопросы гигиены труда в производстве минеральной шерсти».
У 1978 р. — докторську дисертацію
«Гигиена труда и токсикология аминов полиметиленового ряда и нитробензоатов аминов — ингибиторов атмосферной коррозии металлов».

Мала звання професора.
Авторка близько 300 наукових праць, присвячених питанням гігієни праці, промислової токсикології та профілактики професійних захворювань.

Основні напрями наукових досліджень

• Токсико-гігієнічна оцінка нових інгібіторів корозії металів, визначення їхньої безпечності для працівників.
• Дослідження стану здоров’я осіб, які мають професійний контакт із амінами та похідними нітробензоатів.
• Встановлення залежності між хімічною структурою сполук та їхньою токсичністю.
• Вивчення механізмів дії корозійних інгібіторів на організм, зокрема на печінку, нервову систему та органи дихання.
• Обґрунтування гігієнічних нормативів і заходів профілактики при роботі з промисловими токсикантами.

Наукове значення
Вілена Василівна Паустовська зробила значний внесок у розвиток вітчизняної промислової токсикології. Її дослідження лягли в основу розроблення санітарно-гігієнічних норм і регламентів використання хімічних речовин у виробництві, сприяли зниженню професійної захворюваності та вдосконаленню системи охорони праці в Україні.

Куколєв Яків Васильович (1900 – 1973) акушер-гінеколог, доктор медичних наук, професор. Представник радянської школи акушерства та гінекології, фахівець у галузі фізіології жіночої репродуктивної системи, розробник методів лікування ускладнень вагітності та патологій післяпологового періоду.

Медичну освіту здобув на медичному факультеті Саратовського університету (1925).

Після закінчення навчання працював:

• 1926–1928 рр. — завідувач сільських медичних дільниць у Саратовській області;
• 1928–1930 рр. — навчався в аспірантурі Московського інституту охорони материнства та дитинства.

Подальша науково-педагогічна діяльність:

• 1930–1932 — асистент Свердловського інституту охорони материнства та дитинства;
• 1932–1935 — асистент кафедри акушерства і гінекології Пермського медичного інституту;
• 1935–1936 — асистент 1-го Ленінградського медичного інституту;
• 1937–1944 — асистент, потім доцент кафедри акушерства і гінекології Військово-медичної академії (Ленінград).
  Під час Другої світової війни — головний гінеколог 3-го та 4-го Українських фронтів (1944–1945).

Після війни:

• 1945–1949 — доцент кафедри акушерства і гінекології Львівського медичного інституту;
• 1949–1951 — завідувач тієї ж кафедри;
• 1951–1959 — завідувач кафедри акушерства і гінекології Дніпропетровського медичного інституту;
• 1959–1971 — завідувач кафедри акушерства і гінекології Одеського медичного інституту.

Наукова діяльність

У 1938 р. захистив кандидатську дисертацію «Лечение трещин сосков кварцевой лампой».
У 1959 р. — докторську дисертацію «О возбудимости тканей в женском организме в связи с изменениями в половом аппарате».
Звання професора присвоєно у 1949 р.

Автор понад 70 наукових праць, серед яких 2 монографії.
Науковий керівник 5 кандидатських дисертацій.

Основні напрями наукових досліджень

• Патогенез і лікування набряків вагітних.
• Профілактика та лікування тріщин сосків у матерів.
• Вивчення впливу вагітності на збудливість нервово-м’язового апарату в експерименті та клініці.
• Лікування маткових кровотеч.
• Розробка методів застосування синтетичних матеріалів у пластичній хірургії в гінекології.

Наукове значення

Яків Васильович Куколєв зробив суттєвий внесок у розвиток клінічної гінекології та акушерства, зокрема в дослідження нейрофізіологічних механізмів функціонування жіночої репродуктивної системи. Його роботи мали прикладне значення для зменшення ускладнень вагітності та удосконалення методів лікування післяпологових травм.

Можаєв Геннадій Олександрович (1935 – 1997) анестезіолог-реаніматолог, доктор медичних наук, професор, Заслужений лікар України, Заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2000, посмертно).
Один із засновників української школи клінічної анестезіології та реаніматології, організатор вищої медичної освіти на Луганщині, дослідник функціональної фізіології кори надниркових залоз та патофізіології стресу при операціях.

Медичну освіту здобув у Луганському медичному інституті, де надалі пройшов шлях від викладача до керівника кафедри й проректора з наукової роботи.

• 1966 р. — захистив кандидатську дисертацію «Сравнительное изучение функции коры надпочечников при операциях под эндотрахеальным наркозом эфиром или закисью азота у больных мочекаменной болезнью».
• 1975 р. — захистив докторську дисертацію «Секреция, обмен и выделение глюкокортикоидных гормонов при операциях под наркозом в урологии».
• 1981 р. — отримав звання професора.

Професійна та науково-організаційна діяльність

З 1972 до 1976 р. — проректор із наукової роботи Луганського медичного інституту.

У 1976 р. заснував і очолив кафедру анестезіології та реаніматології (згодом — кафедра анестезіології, інтенсивної терапії та медицини катастроф).
Його діяльність заклала науково-практичну основу служби анестезіології та інтенсивної терапії у східному регіоні України.
Був науковим консультантом і керівником 3 докторських і 24 кандидатських дисертацій.

Наукові досягнення

Автор понад 550 наукових праць, зокрема 10 монографій.
Основні напрями досліджень:

• функція гормональної системи під час операційного стресу;
• фізіологічна роль глюкокортикоїдів у процесах анестезії;
• оптимізація анестезіологічного забезпечення в урологічній та невідкладній хірургії;
• питання інтенсивної терапії та реанімації постраждалих при надзвичайних ситуаціях.

Винахідницька діяльність

Можаєв розробив і впровадив низку технічних інновацій для потреб медицини катастроф:

• спеціальні дихальні апарати та захисні комбінезони для гірничорятувальників;
• створив реанімобіль «Гірничорятувальник» — унікальний транспортний комплекс, здатний одночасно надавати допомогу чотирьом постраждалим.

Визнання та нагороди

• Професор (1981).
• Заслужений лікар України.
• Заслужений діяч науки і техніки України.
• Почесний професор Луганського державного медичного університету.
• Почесний громадянин м. Луганська (1993).
• Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2000, посмертно).

Наукове значення

Геннадій Олександрович Можаєв зробив визначальний внесок у розвиток вітчизняної анестезіології, інтенсивної терапії та медицини катастроф.
Його наукові праці стали основою для створення нових методів контролю життєвих функцій під час наркозу й системної допомоги постраждалим у надзвичайних ситуаціях.
Заснована ним луганська школа анестезіологів-реаніматологів виховала кілька поколінь фахівців, які продовжують його наукову спадщину.

Подолинський Сергій Андрійович (1850 – 1889) лікар, вчений-енциклопедист, громадський діяч, філософ-просвітитель, засновник української соціальної етногігієни.
Один із перших українських науковців, який поєднав природничі, медичні та соціально-економічні підходи до вивчення здоров’я людини і суспільства.

Народився у селі Ярославка Звенигородського повіту Київської губернії (нині — Черкаська область) у родині камер-герa імператорського двору, поета Андрія Івановича Подолинського.
Попри те, що батько зневажливо ставився до української культури, Сергій Подолинський свідомо обрав шлях українського інтелігента й громадського діяча.

У 1867–1871 рр. навчався на природничому факультеті Університету св. Володимира (Київ).
У 1871 р. отримав дозвіл на виїзд до Швейцарії для продовження медичної освіти в Цюріхському університеті.
Після кількох років навчання й наукової роботи у Західній Європі у 1876 р. захистив у Бреславі (тепер — Вроцлав, Польща) докторську дисертацію з теми розщеплення білків ферментами підшлункової залози.

Професійна та науково-громадська діяльність

Наприкінці 1875 р. повернувся в Україну й оселився в маєтку батька, де заснував школу-лікарню, у якій сам лікував селян і навчав дітей.
Працюючи серед сільського населення, Подолинський досліджував соціальні, культурні та гігієнічні умови життя українського селянства, що стало основою його соціально-гігієнічних праць.
Його монографія «Життя і здоров’я людей на Україні» (Женева, 1878) стала першою в українській літературі науковою працею з особистої та громадської гігієни.
У ній він описав санітарно-гігієнічний стан населення України, умови праці та побуту селян.
Іван Франко зазначав, що така праця «могла б повеличатися кожна європейська державна література».

Науковий доробок

Подолинський розвивав природничо-наукові засади соціальної філософії та медицини.
У праці «Праця людини та збереження енергії» (1880), опублікованій у Росії, Італії, Німеччині та Франції, він:

• уперше поєднав фізичний закон збереження енергії з соціально-економічними процесами;
• розглянув працю як природну й моральну категорію, що сприяє гармонійному розвитку людини та суспільства;
• сформулював ідею синтезу органічних сполук з неорганічних елементів, передбачивши майбутні напрями біохімії.

Медичні праці Подолинського, присвячені ферментативним процесам травлення, отримали високу оцінку серед європейських учених і лікарів-практиків.

Громадська діяльність

Подолинський належав до кола українських демократів і просвітителів, співпрацював із Михайлом Драгомановим, Іваном Франком, Михайлом Павликом.
Був співорганізатором журналу «Громада» (Женева) — першого українського часопису, що публікувався за кордоном українською мовою.

Наукове та історичне значення

Сергій Андрійович Подолинський поєднав медицину, соціологію, філософію та економіку, започаткувавши українську школу соціальної етногігієни.
Його наукові ідеї передували розвитку медичної соціології, гігієни праці, біоенергетики та екологічного мислення.
Його діяльність стала взірцем інтеграції наукового знання з гуманістичними ідеалами служіння народові.

Коваль Галина Юліанівна (1925) рентгенолог, радіолог, доктор медичних наук, професор.
Одна з провідних представниць української школи променевої діагностики, фахівець у галузі рентгеноанатомії та рентгеносеміотики, педагог, організатор наукової школи радіологів України.

Народилася в Одесі.
Медичну освіту з відзнакою здобула на лікувальному факультеті Одеського медичного інституту (1948).

Після завершення навчання проходила спеціалізацію з рентгенології (1948–1949).
У 1949–1950 рр. працювала терапевтом і рентгенологом у поліклініках Чорноморського водздороввідділу м. Одеси.

У 1950–1953 рр. навчалася в аспірантурі за спеціальністю «рентгенологія» — спочатку в Українському інституті курортології (Одеса), а потім на кафедрі рентгенології Київського інституту удосконалення лікарів (КІУЛ).

У 1953–1954 рр. працювала лікарем-рентгенологом Київської обласної клінічної лікарні.

Науково-педагогічна діяльність

Із 1954 р. професійна діяльність Галини Юліанівни Коваль пов’язана з кафедрою рентгенології Київського інституту удосконалення лікарів (з 1989 р. — кафедра променевої діагностики Київської медичної академії післядипломної освіти).

Обіймала посади:

• асистента (1954–1963),
• доцента (1963–1967),
• завідувача кафедри (1967–1994),
• професора (з 1994 р.).
  Звання професора присвоєно у 1968 р.

Наукові ступені

• 1957 р. — захистила кандидатську дисертацію «Влияние физической нагрузки на деятельность сердца у лиц различных возрастных групп».
• 1967 р. — захистила докторську дисертацію «Пахионовы ямки в норме и при внутричерепной гипертензии».

Наукова та громадська діяльність

Голова Київського обласного товариства рентгенологів, член правління Київського міського та Українського товариств рентгенологів і радіологів.
З 1995 р. — Почесний член Асоціації радіологів України.
Науковий консультант і керівник 3 докторських та 14 кандидатських дисертацій.

Науковий доробок

Автор понад 300 наукових праць, серед яких монографії та навчальні посібники, що стали класичними для української рентгенологічної школи:

• «Клиническая рентгеноанатомия» (1975),
• «Рентгенодиагностика заболеваний и повреждений черепа».

Основні напрями наукових досліджень

• Рентгеноанатомія та рентгеносеміотика захворювань опорно-рухової системи.
• Діагностика вроджених вад розвитку та патології черепа.
• Вивчення внутрішньочерепної гіпертензії та її рентгенологічних проявів.
• Удосконалення методів променевого дослідження при травмах і деформаціях кісткової системи.

Наукове значення

Професор Галина Юліанівна Коваль є однією з фундаторок вітчизняної променевої діагностики, яка поєднала фундаментальні знання з анатомії, фізіології та клініки в єдину систему рентгеноанатомічного аналізу.
Її дослідження з рентгеносеміотики опорно-рухового апарату та патології черепа стали основою для розвитку нейрорадіології в Україні.