Календар медицини

Задорожна Тамара Данилівна (1938) член-кореспондент НАМН України (2017), доктор медичних наук (1981), професор (1988), заслужений діяч науки і техніки України (1998), завідувачка лабораторії патоморфології ДУ “Інститут педіатрії, акушерства і гінекології НАМН України” (з 1981).

Тамара Данилівна одна з провідних патологоанатомів України. Займається розробкою, вдосконаленням і впровадженням перспективних і найсучасніших наукових напрямів перинатальної патологїї, патологічної анатомії дитячого віку. Створені та впроваджені в практику сучасні методи діагностики в системі мати-плацента-плід-новонароджений при акушерській, екстрагенітальній патології в матері, що сприяли профілактичним засобам для зменшення захворюваності дітей та стабілізації показників перинатальної смертності в Україні.

Проведені наукові дослідження з визначення морфологічних, ультраструктурних і імунногістохімічних особливостей плаценти в жінок груп ризику з пухлиноутворення та встановлено предиктори плацентарно-ендометріальних порушень при онкопатології в жінок. Розроблені діагностичні критерії при хронічних вірусних гепатитах, патології шлунково-кишкового тракту в дітей на основі морфологічного дослідження біоптатів печінки, шлунка, дванадцятипалої, тонкої та товстої кишок. Впроваджені нові неінвазивні методи цитологічних та імуноцитохімічних досліджень бронхоальвеолярного лаважу в дітей при хронічній неспецифічній патології легенів, що дало можливість застосувати більш ефективні методи лікування. Важливим напрямком роботи є проведення дослідження органів-мішеней репродуктивної системи.

Наукові праці: “Radiation-Induced morphological changed in thyroids of infan who died in perinatal period” (1996); “The endometrial pinopodes in women with unexploined in fertility” (2005); “Особливості клітинного складу індукованого мокротиння у дітей з різними фенотипами бронхіальної астми” (2010); “Діагностичне значення експресії білка р16NК4а при цервікальних інтраепітеліальних дисплазіях на тлі запальних захворювань шийки матки” (2011); “Маркери запалення та апоптозу клітини індукованого мокротиння у дітей з бронхіальною астмою та рецедивуючим бронхітом” (2015); “Морфологічні та імуногістохімічні особливості плацентарно-ендометріальних структур при доброякісних і злоякісних пухлинах у жінок” (2015); “Патологія плаценти (Сучасні аспекти)” (2016); “Ранні репродуктивні втрати” (2016); “Імуногістохімічні особливості експресії прогестеронових рецепторів плацентарного бар’єра в жінок із багатоплідною вагітністю, що зумовлена ДРТ” (2016); “Comparative Clinical and Paraclinical Analysis of Ulcerative Colitis and Crohn’s Disease in Children” (2016).

Авілова Ольга Матвіївна (1918-2009) хірург, доктор медичних наук (1972), професор (1973), заслужений діяч науки УРСР (1984).

Ольга Матвіївна закінчила Смоленський медичний інститут (1941). Під час 2-ї світової війни – лікар-хірург військово-польового шпиталю. Працювала лікарем (1945-1955); від 1955 – в Київському інституті вдосконалення лікарів (нині Київська медична академія післядипломної освіти): асистент, доцент, від 1973 – професор кафедри торакоабдомінальної хірургії, 1975-1988 – завідувачка заснованої з її ініціативи кафедри пульмонології і торакальної хірургії.

Праці присвячені хірургічному лікуванню захворювань легень, середостіння, питанням відновної хірургії стравоходу, трахеї, бронхів. Засновник реконструктивно-відновної хірургії органів дихання. Член Міжнародної асоціації торакальних хірургів. Організатор Київського міського пульмонологічного центру.

Наукові праці: “Пластические операции на грудном отделе трахеи и бронхов” (1966); “Опыт первых 100 пластических операций на бронхах и медиастинальной трахее” (1969); “Опыт проведения операций на бронхах и медиастинальном сегменте трахеи” (1975); “Торакоскопия в неотложной грудной хирургии” (1986); “Пластика бифуркации трахеи” (1986); “Хронические свищи пищевода” (1987).

Борисенко Михайло Іванович (1948) педіатр, доктор медичних наук (1996). Закінчив Київський медичний інститут (1976), де відтоді й працює (нині Національний медичний університет): клінічний ординатор, від 1981 – асистент кафедри факультетської педіатрії, від 1984 – асистент кафедри дитячих хвороб, від 1991 – доцент кафедри факультетської педіатрії.

Михайло Іванович досліджує патологію органів травлення у дітей, роль імунних механізмів у формуванні патологічного процесу в гастродуоденальній зоні в дітей і механізми порушення ліпідного обміну при хронічних захворюваннях гастродуоденальної зони. Розробив новий напрям лікування хронічного коліту, який поєднує місцеве застосування імуномодулятора та препарата, який нормалізує обмін ліпідів.

Наукові праці: “Изучение эффективности стимулирующих препаратов в лечении экспериментального хронического гастродуоденита” (1989); “Структура та перебіг хронічних захворювань гастродуоденальної зони у дітей м. Києва після аварії на ЧАЕС” (1992); “Імунозалежність хронічних захворювань гастродуоденальної зони у дітей” (1999); “Ефективність місцевої імунорегулюючої терапії у лікуванні хронічного гастродуоденіту у дітей” (2000).

Чеботарьов Дмитро Федорович (1908-2005) геронтолог, академiк НАН України, академiк НАМН України, заслужений дiяч науки УРСР (1964).

Дмитро Федорович закінчив Київський медичний інститут (1933). У 1953 захистив докторську дисертацiю “Гiпертензивний синдром вагiтних”. 1953-1954 – заступник з наукової роботи директора Українського iнституту клiнiчної медицини iм. М.Д. Стражеска. У 1954 отримав звання професора. У 1954-1961 очолював кафедру терапiї в Київському iнститутi удосконалення лiкарiв. Водночас був головним терапевтом (1955-1961) та головою Вченої ради МОЗ УРСР (до 1964). У 1961 обраний членом-кореспондентом АМН СРСР, у 1966 – академiком АМН СРСР. У 1958-1961 працював на посадi керiвника клiнiчного вiддiлу, а в 1961-1987 очолював Iнститут геронтології АМН СРСР. 

Інтенсивно розробляв питання геронтології та геріатрії, захворювань шлунково-кишкового тракту, стану внутрішніх органів у вагітних. Завдяки його органiзацiйнiй і науковiй дiяльностi в Українi набули поширення геронтологiчнi дослiдження та фактично було створено герiатрiю як нову галузь медичної науки та нову медичну спецiальнiсть.

Наукові праці: “Серцево-судинна система при старiннi” (1967); “Герiатрiя в клiнiцi внутрiшнiх хвороб” (1976); “Догляд за хворими лiтнього та старечого вiку” (1975); “Герiатрiя в терапевтичнiй практицi” (1993).

У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігається автореферат дисертацій Чеботарьова Д.Ф. “Гипертензивный синдром беременных” (1953)

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Д.Ф. Чеботарьова, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Атеросклероз и возраст (1982)
2. Внутренняя патология в клинике акушерства и гинекологии (1960)
3. Долголетие (1970)
4. Особенности некоторых заболеваний в пожилом возрасте и у стариков (1962)
5. Пособие по гериатрии для среднего медработника (1986)
6. Сердечно-сосудистая система при старении (1967)
7. Творче довголіття (1972)
8. Уход за больными пожилого и стара ческого возраста (1975)

Когут Георгій Іванович (1938-1996) гематолог, доктор медичних наук (1990). Державна премія України у галузі науки і техніки (1992).

Георгій Іванович закінчив Київський медичний інститут (1967). Відтоді працював у Київському НДІ гематології та переливання крові: завідувач лабораторії кріоконсервування та трансплантації кровотворної тканини (1989-1996), водночас – заступник директора з наукової роботи (1991-1996).

Наукові дослідження були присвячені кріоконсервуванню, трансплантації, оцінюванню морфологічної та функціональної активності гемопоетичних клітин при довгостроковому зберіганні за умов ультранизької температури; додатковим джерелам гемопоетичної тканини ембріофетоплацентарного походження.

Наукові праці: “Использование полимерных контейнеров для криоконсервирования костного мозга” (1986); “Морфологическая характеристика клеток гемопоэтических колоний после трансплантации криоконсервированного костного мозга” (1987); “Токсико-фармакологические и генетические исследования нового криоконсервирующего раствора для клеток костного мозга” (1991); “Перспективы создания банка криоконсервированной кордовой крови для клинического применения” (1998).

Шлопак Тетяна Володимирівна (1918-1985) офтальмолог, доктор медичних наук (1965), професор (1966), заслужений діяч науки УРСР (1979), завідувач кафедри очних хвороб Івано-Франківського (1955-1966) та Київського (1966-1983) медичних інститутів.

Тетяна Володимирівна закінчила Одеський медичний інститут (1946). Учениця В.П. Філатова. У 1964 р. захистила докторську дисертацію “Микроэлементы в экспериментальной и клинической офтальмологии”.

Праці присвячені проблемам патогенезу, лікування короткозорості, глаукоми й туберкульозу очей; дослідженню питань теорії еластотонометрії, біохімії ока в нормі й патології

Автор наукових праць, присвячених проблемам патогенезу, лікування короткозорості, глаукоми та туберкульозу очей; дослідженню питань теорії еластотонометрії, біохімії ока в нормі та патології.

У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігається автореферат дисертацій Шлопак Т.В. «Эластотонометрические исследования и тканевая терапия хориоретинитов у близоруких» (1952)

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Т.В. Шлопак, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Комплексное консервативное лечение больных тромбозом вен сетчатки (1981)
2. Методические рекомендации по диагностике и лечению пигментной дистрофии сетчатки (1977)
3. Микроэлементы в офтальмологии (1969)