Календар медицини

Сиваченко Тамара Порфиріївна (1923-2015) вчений, педагог, організатор охо­рони здоров’я, заслуже­ний діяч науки України, доктор медичних наук (1967), професор (1968).

Тамара Порфиріївна з 1966 очолювала кафедру медичної радіології Київського інституту удосконалення лікарів, якою завідувала протягом 27 років. У 1967 захистила докторську дисертацію “Діагностичне та лікувальне застосування ра­діоактивних ізотопів йоду” і за рік отримала звання професора.

У 1972 за розробку та впровадження вітчизня­ної радіологічної техніки в клінічну практику їй була присуджена Державна премія України в галузі науки і техніки, а в 1979 – звання “За­служений діяч науки і техніки України”.

Один з про­відних учених-радіологів і організаторів радіоло­гічної служби України. За її безпосередньою учас­тю було створено радіологічні лабораторії, відділен­ня в лікарнях і науково-дослідних інститутах.

Грицюк Олександр Йосипович (1923-1990) терапевт, доктор медичних наук (1966), професор (1968), член-кореспондент АМН СРСР (1978). Заслужений діяч науки УРСР (1985). Учасник 2-ї світової війни. Закінчив Київський медичний інститут (1951), де й працював (1951-1970; у 1973-1990 очолював кафедру шпитальної терапії № 1); директор Київського НДІ клінічної медицини (нині Інститут кардіології АМНУ, 1970-1974). Головний терапевт МОЗ УРСР (1967-1970, 1974-1979).

Олександр Йосипович вивчав проблеми кардіології, ревматології, організації терапевтичної служби, процеси згортання крові, фібринолізу та тромбоутворення. Вперше описав перехід дрібновогнищевого інфаркту міокарда у великовогнищевий. Очолював Товариство кардіологів України.

Наукові праці: “Тромбозы и эмболии при ревматизме” (1973); “Инфаркт миокарда” (1979); “Пособие по кардиологии” (1984); “Воспалительные заболевания сердца” (1986); “Клиническая ангиология” (1988); “Лекарственные средства в клинической кардиологии и ревматологии” (1992); “Практическая гемостазиология” (1994).

Головченко Юрій Іванович (1943) невропатолог, доктор медичних наук (1979), професор (1980), заслужений діяч науки і техніки України (2006). Закінчив Київський медичний інститут (1966). Працював лікарем. Від 1971 – у Національній медичній академії післядипломної освіти (Київ): від 1980 – завідувач кафедри неврології № 1, одночасно 1985-1993 – декан терапевтичного факультету. Головний невропатолог МОЗ України (1983-2003), заступник голови Українського товариства невропатологів та психіатрів (від 1990).

Юрій Іванович робив досдлідження в галузі неврології, зокрема з проблем лікування захворювань периферичної нервової системи та судинних захворювань головного мозку.

Наукові праці: “Парастетическая мералгия” (1971); “Возрастные изменения нервных стволов” (1983); “Збірник питань та тестових завдань на здобуття сертифікату спеціаліста” (2001); “Тести з неврології” (2002).

Тихомиров Михайло Андрійович (1848-1902) доктор медицини (1880), професор, завідувач кафедри анатомії (1890-1902), декан медичного факультету (1898-1902) Університету св. Володимира. Закінчив Московський інститут (1869) і Петербурзьку медико-хірургічну академію (1872). Учень Д.М. Зернова. У 1880 захистив дисертацію на здобуття вченого ступеня доктора медицини на тему “Распределение и взаимное отношение артерий большого мозга у человека”.

Основні наукові роботи були присвячені проблемам еволюційної морфології.

Наукові праці: “Обзор успехов анато­мии за 1874-й год” (1875); “Отчет санитарного врача Пречистенс­кой части” (1878); “От­чет санитарного врача Пречистенского участ­ка. Дополнение к предыдущему отчету” (1879); “Два случая неправильного развития слепой кишки и червеобразного отростка” (1893); “Метод преподавания анатомии и по­ложение человека в царстве животных” (1890); “Случай врожденного отсутствия легкого и сохранения левой верхней полой вены у взрослого человека” (1894); “Брюшина. Пере­смотр. и дополн. издание” (1896) та ін.

Жабоєдов Геннадій Дмитрович (1938) офтальмолог, доктор медичних наук (1984), професор (1986), член-кореспондент АМНУ (1997), заслужений діяч науки і техніки України (2000). Закінчив Харківський медичний інститут (1961). Працював лікарем. У Полтавському медичному стоматологічному інституті (1969-1985): 1985 – доцент; завідувач кафедри очних хвороб Національного медичного університету (Київ, від 1985). Президент Асоціації офтальмологів, нейроофтальмологів і глаукоматологів України (від 2003).

Геннадій Дмитрович медичну освіту здобув на лікувальному факультеті Харківського медичного інституту (1961); працював ординатором очного відділення Сумської обласної лікарні; у 1965-1968 рр. – аспірант кафедри очних хвороб Харківського інституту удосконалення лікарів; з 1968 р. – ординатор Харківської очної клінічної лікарні імені Л. Л. Гіршмана; працював на посадах асистента (1970-1974), доцента (1974-1985) Полтавського медичного стоматологічного інституту.

У 1965 р. захистив кандидатську дисертацію «Зорові послідовні образи в нормі та при патології зорового нервового шляху», а в 1984 р. – докторську дисертацію «Патогенез набряків зорового нерва, їх клініка і диференційна діагностика»; з 1985 р. працював на кафедрі очних хвороб Національного медичного університету імені О. О. Богомольця на посадах завідувача (1985-2014) та професора (з 2014 р.); професор (1986); член-кореспондент НАМН України за спеціальністю «Офтальмологія» (1992); член Наукової ради НАМН України з клінічної медицини; голова Центральної методичної комісії з офтальмології МОЗ та НАМН України; голова Проблемної комісії МОЗ та НАМН України «офтальмологія та тканинна терапія»; член Наукової Ради з клінічної медицини при президії НАМН України; член ВАК (1993-2006); президент Асоціації офтальмологів -нейроофтальмологів і глаукоматологів України; член міжнародної та Європейської спілок глаукоматологів; член Всеукраїнської асоціації пластичної та реконструктивної хірургії; член редакційних рад низки фахових журналів України; Заслужений лікар України (1992); Заслужений діяч науки і техніки України (2000).

Автор близько 800 наукових публікацій, зокрема 18 монографій, 8 підручників, 32 авторських свідоцтв, численних методичних рекомендацій та навчальних посібників.

Основні напрями наукової діяльності – запропонував нову концепцію патогенезу застійного диска зорового нерва; вивчив зміни органа зору під час травм та за наявності пухлин головного мозку. Розробив нові діагностичні методи дослідження та пристрої для їхньої реалізації. Розробив метаболічну теорію розвитку глаукоми і удосконалив нейропротекторне лікування оптичної нейропатії та рефракторних форм ґлауком.

Геннадій Жабоєдовч запропонував нові методи консервативного, лазерного та хірургічного лікування глаукоми і катаракти, захворювань сітківки і зорового нерва, травматичних пошкоджень органа зору. Розробив діагностичні методи дослідження гостроти зору, поля зору, просторової та контрастної чутливості зорового нерва, сітківки, та пристрої для їх реалізації. Розробив нові методики пластичних та естетичних оперативних втручань на допоміжному апараті ока.

Науковий консультант й керівник 12 докторських та 32 кандидатських дисертацій; основні наукові публікації: «Дифференциальная диагностика отеков диска зрительного нерва» (1983), «Патология сосудов сетчатки», «Наследственная дистрофия желтого пятна (1988), «Заболевания зрительного нерва» (1992), «Травмы зрительного нерва» (1994), підручник «Очні хвороби» (у співавторстві, 1999), «Глаукома» (2004), «Поражения зрительного нерва» (2006, «Офтальмологія» (2011), «Ілюстрований словник-довідник термінів офтальмопластичної хірургії» (2012), «Межнациональное руководство по глаукоме. Т. 1. Диагностика и динамическое наблюдение за пациентами с глаукомой» (2013), «Межнациональное руководство по глаукоме.

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Г.Д. Жабоєдова, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Глаукома (2004)
2. Діагностика та лікування офтальмопатології в осіб, що постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС (2003)
3. Заболевания зрительного нерва (1992)
4. Офтальмологія (2011)
5. Очні хвороби (1999)

Сидельников Віктор Михайлович (1928-1997) педіатр, член-кореспондент НАМН України (1993), член-кореспондент НАН України (1992), доктор медичних наук (1969), професор (1970), завідувач кафедри педіатрії No 2 Національного медичного університету імені О.О. Богомольця МОЗ України (1970-1997).

Запропонував нові діагностичні методи для ранньої та диференціальної діагностики різновидів уроджених пороків серця; вперше в країні описав новий різновид дефекту міжшлуночкової перетинки в дітей і запропонував критерії його діагностики.

У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігається автореферат дисертацій Сидельника В.М.

1. «Белковый спектр плазмы крови в клинике ревматизма у детей» (1959)
2. «Диагностика некоторых врожденных пороков сердца у детей и оценка нарушений гемодинамики по косвенным показателям» (1968)

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці В.М. Сидельника, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Диагностика некоторых врожденных пороков сердца у детей и оценка нарушений гемодинамики по косвенным показателям (1973)
2. Неотложная помощь в педиатрии (1977)
3. Неотложные состояния у детей (1983)
4. Практическая аллергология детского возраста (1985)